ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 490/1983/24

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила:

здійснити поділ спільного майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності та залишити у її власності:

квартиру АДРЕСА_1 ;

житловий будинок АДРЕСА_2 ;

земельну ділянку площею 0,0303 га, з кадастровим номером 4810137200:09:014:003, розташовану на АДРЕСА_3 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності та залишити в його власності:

5/1000 часток у праві спільної часткової власності магазин промислових товарів А-Магазин (площа 45,4 кв. м); Д - нежитлове приміщення (площа 6,6 кв. м), Н - нежитлове приміщення (площа - 4,4 кв. м), В - нежитлове приміщення (площа 72,1 кв. м), за адресою: будинок АДРЕСА_4 ;

житловий будинок садибного типу загальною площею 1 034 кв. м, житловою площею 338,5 кв. м, позначений на плані під літерою «К-3», цегляна господарська будівля «Л», ворота № 10,11, огорожа № 12,16 замощення № «IV» (по суті два будинки котеджного типу), розташований на АДРЕСА_5 ;

автомобіль марки і моделі BMW X7, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просив:

визнати за ним в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на:

1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

1/2 частку майнових прав на машиномісце АДРЕСА_6 ;

1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 ;

1/2 частку земельної ділянки площею 0,0303 га, з кадастровим номером 4810137200:09:014: АДРЕСА_7 ;

1/2 частку 5/1000 часток у праві спільної часткової власності на магазин промислових товарів А-Магазин (площа 45,4 кв. м); Д - нежитлове приміщення (площа 6,6 кв. м), Н - нежитлове приміщення (площа - 4,4 кв. м), В - нежитлове приміщення (площа 72,1 кв. м), за адресою: будинок АДРЕСА_4 .

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 всупереч вимог закону вживає заходи для приховання та продажу спільного сумісного майна подружжя, здійснює дії, що направлені на реалізацію як рухомого, так і нерухомого майна подружжя.

Зокрема, вказувала, що ОСОБА_2 здійснив перереєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки і моделі BMW X7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , змінивши реєстраційний номер на новий - НОМЕР_2 .

Позивач просила:

вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме і рухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_2 , в тому числі на транспортний засіб - автомобіль BMW X7 легковий - загальний хетчбек-В НОМЕР_3 , 2019 року випуску;

до набрання чинності рішенням суду заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо нерухомого і рухомого майна, яке перебуває у власності ОСОБА_2 , в тому числі на автомобіль BMW X7 легковий - загальний хетчбек-В НОМЕР_3 , 2019 року випуску.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на все нерухоме і рухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_2 , набуте з 02 вересня 2000 року до 13 травня 2024 року (включно) та заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

У задоволенні заяви про накладення арешту на автомобіль BMW X7 легковий - загальний хетчбек-В WBACX41050LB37884, 2019 року випуску відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що:

ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_3 (позивачем за первісним позовом), про що в книзі реєстрації актів про одруження 02 вересня 2000 року зроблено запис за № 299, тому заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню - щодо накладання арешту на майно ОСОБА_2 , набутого з 02 вересня 2000 року (з дня укладання шлюбу між сторонами) до дня постановлення ухвали, оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі про поділ майна подружжя, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у сторін спірного майна, що підлягає поділу. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість його відчуження третім особам;

відмовляючи у накладенні арешту на автомобіль, суд вказав, що накладання арешту на нього може призвести до порушення прав інших осіб, яким належить на цей час на праві власності вказаний автомобіль, а якщо автомобіль належить ОСОБА_2 , то на нього буде накладено арешт, так як суд прийшов до переконання про накладення арешту на все нерухоме і рухоме майно відповідача. Суд першої інстанції також вказав, що розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Виходячи з наведеного позивач не позбавлений можливості захистити свої права у спосіб, передбачений законодавством, якщо майно вибуло з власності поза його волі (розпорядження).

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Маркіним С. І., задоволено частково.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 травня 2024 року скасовано та постановлено у справі нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Накладено арешт на 2/3 частки житлового будинку садибного типу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2765218748060), який розташований за адресою: АДРЕСА_5 , і належить ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції не звернув уваги не те, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_2 , позивач за первісним позовом не вказала на яке конкретне майно просить накласти арешт. Натомість відомості про те, на яке саме майно позивач просить накласти арешт, є необхідними для забезпечення позову. Разом з тим, колегія суддів вважає, що, враховуючи конкретні обставини справи, заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, шляхом накладення арешту на нерухоме майно в межах позовних вимог та предмета спору, та яке зареєстровано саме за відповідачем ОСОБА_2 , а саме: 2/3 частки житлового будинку садибного типу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2765218748060, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 ;

оскільки інше нерухоме майно, яке є предметом спору, зареєстровано саме за позивачем ОСОБА_1 , то накладення арешту на вказане майно є недоцільним, оскільки без її згоди воно не може бути відчужене третім особам, а тому загрози невиконання в майбутньому можливого рішення стосовно цього нерухомого майна не підтверджено позивачем належними доказами;

щодо заяви в частині накладення арешту на транспортний засіб, колегія суддів вказала, що, оцінивши повідомлені ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду відомості про те, що автомобіль BMW X7, 2019 року випуску, відчужено ним третім особам, зважаючи на те, що сторонами не надано доказів такого відчуження, а також не вказано кому саме відчужено та на підставі яких правочинів, суд вважав, що заява про забезпечення позову в частині накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо вказаного рухомого майна задоволенню не підлягає. Апеляційний суд вказав, що фактично застосування таких заходів забезпечення позову може вплинути на права та інтереси третіх осіб, яких не залучено до участі у справі.

У серпні 2024 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2024 року, якою заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 задоволено частково, скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 910/10598/21 щодо передумов забезпечення позову та від 19 січня 2021 року у справі № 902/774/20 про те, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників;

апеляційний суд належним чином не дослідив обсяг позовних вимог первісного позову, не врахував, що передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмета спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, не пересвідчився, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

також суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , що є грубим порушенням норм процесуального права, обмеженням доступу до правосуддя та права сторони особисто приймати участь у судовому розгляді. ОСОБА_2 був позбавлений права особисто надавати пояснення та приймати участь у судовому засіданні.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволення заяви про забезпечення позову, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 490/1983/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 серпня 2024 року зазначено, наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2021 року у справі № 902/774/20, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. […] Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року у справі № 405/2886/23 (провадження № 61-13530св23) зазначено, що:

«Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

уберезні 2024 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в якому, серед іншого, просила визнати за ОСОБА_2 право власності та залишити в його власності житловий будинок садибного типу загальною площею 1 034 кв. м, житловою площею 338,5 кв. м, розташований на АДРЕСА_5 ;

у травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, в якій, зокрема, просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме і рухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_2 ;

апеляційний суд встановив, що 2/3 частки житлового будинку садибного типу, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 належать ОСОБА_2 та при задоволенні заяви ОСОБА_1 , враховуючи обставини справи вважав, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню саме в частині накладення арешту на частину спірного майна, яке зареєстроване за ОСОБА_2 ;

колегія суддів зауважує, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається;

натомість, апеляційний суд при задоволенні заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачу 2/3 частки спірного житлового будинку садибного типу, не обґрунтував співмірність обраного позивачем заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, зокрема, з урахуванням того, що позивач просила визнати саме за відповідачем в порядку поділу майна право власності на вказаний будинок; не встановив, чи призведе, з урахуванням обставин справи та предмету позову, невжиття такого заходу до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача; обмежився лише посиланнями на загальні норми ЦПК України, а також на факт реєстрації права власності на частку у спірному житловому будинку за ОСОБА_2 , який, сам по собі, не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, що розглядається у цій справі;

з огляду на викладене, апеляційний суд зробив передчасний висновок про накладення арешту на частину спірного житлового будинку, тому постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , внаслідок чого він був позбавлений права особисто надавати пояснення та приймати участь у судовому засіданні, спростовується матеріалами справи, а саме копією розписки (а. с. 47 виділених матеріалів за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову), відповідно до якої ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 були повідомлені про розгляд справи на 16 липня 2024 року (дата постановлення оскарженої постанови), про що свідчить їх власноручний підпис.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду