ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 759/22685/23

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що цю скаргу необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах поданих касаційних скарг.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 1 ст. 309 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення у цій частині прокурор не оскаржує.

Водночас касатор стверджує про формальний підхід апеляційного суду щодо перевірки доводів апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування місцевим судом приписів ст. 75 КК та необхідності, на його думку, призначення засудженому покарання у виді штрафу. Також прокурор не погоджується зі зміною апеляційним судом вироку суду першої інстанції в частині виключення посилання на положення ч. 4 ст. 70 КК і необхідності окремого виконання вироку Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Стосовно доводів прокурора про необґрунтованість застосування до ОСОБА_6 приписів ст. 75 КК та необхідності призначення йому покарання у виді штрафу

Ці доводи стосуються дотримання судом визначених законом вимог щодо призначення покарання та звільнення від його відбування, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, у межах якої і ухвалюється рішення про можливість застосування чи незастосування положень ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може ухвалити лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Місцевий суд згідно з указаними нормами закону, зокрема, урахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 ККє кримінальним проступком; дані про особу засудженого, що має середню освіту, не працює, неодружений, утриманців не має, раніше судимий, на обліку у психіатра не перебуває та за медичною допомогою до нарколога КНП «Ірпінська центральна міська лікарня» не звертався, за довідкою Релігійної громади євангельських християн «Церква «Народ Божий» від 19 жовтня 2023 року з 25 вересня 2023 року перебуває в реабілітаційному центрі з проблемою наркотичної залежності (терміном 6 місяців); щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Крім того, місцевий суд дійшов висновку про недоцільність призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, оскільки він не працює.

За сукупності наведених вище обставин районний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК, а саме у виді обмеження волі. Також цей суд узяв до уваги, що ОСОБА_6 засуджений вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року (справа № 759/22527/23), а тому призначив йому покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК.

Водночас, суд першої інстанції з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення та особу засудженого, дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_6 приписів ст. 75 ККі звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням з установленням іспитового строку й низки обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням внесених змін, просив призначити ОСОБА_6 покарання у виді штрафу.

Аргументуючи рішення в цій частині, апеляційний суд зауважив, що доводи апеляційної скарги про недотримання судом першої інстанції вимог ст. 65 КК і непризначення покарання, необхідного і достатнього для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, є безпідставними.

Колегія суддів погодилася з висновками місцевого суду про те, що сукупність обставин кримінального провадження, зокрема тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу ОСОБА_6 , а також долучена стороною захисту під час апеляційного розгляду довідка з Релігійної громадської церкви євангелійських християн-баптистів «Благодать», згідно з якою ОСОБА_6 з 08 травня 2024 року перебуває в центрі адаптації «Примирення» при вказаній релігійній організації з проблемою наркотичної залежності, свідчать про обґрунтованість призначеного місцевим судом покарання в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК зі звільненням від його відбування.

Отже, суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора щодо відсутності підстав для звільнення засудженого від відбування основного покарання та обґрунтовано визнав їх безпідставними, а також слушно погодився з районним судом про неможливість призначення

ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, оскільки він непрацевлаштований.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене засудженому основне покарання у виді обмеження волі зі звільненням від його відбування відповідатиме принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості та в цьому випадку є достатнім для його виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а тому не знайшов підстав для задоволення вимог апеляційної скарги прокурора, вважаючи їх необґрунтованими.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із цими висновками та зауважує, що посилання прокурора з метою обґрунтування доводів касаційної скарги на позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року (справа № 617/775/20, провадження № 13-110кс21), є нерелевантним, оскільки в цій справі засуджений зазначав, що призначення йому покарання у виді обмеження волі незалежно від порядку його відбування зумовить для нього вкрай негативні наслідки у вигляді звільнення внаслідок вимог спеціального закону з військової служби, яку він проходив за контрактом. Зважаючи на вказане, касатор просив призначити йому покарання у виді штрафу.

Водночас, як убачається з ухвали апеляційного суду, ОСОБА_6 та його захисник заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, тобто не погоджувалися з позицією сторони обвинувачення про необхідність призначення засудженому покарання у виді штрафу.

Отже, прокурор у касаційній скарзі не навів жодних обґрунтованих аргументів, які би давали підстави для призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, зокрема не вказав з яких законних джерел доходів засуджений буде спроможним сплатити штраф, зважаючи на те, що останній непрацевлаштований.

З огляду на викладене призначене ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК покарання у виді обмеження волі зі звільненням від його відбування є справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а доводи прокурора в касаційній скарзі не спростовують вищевказаних висновків судів, тому, на думку Верховного Суду, немає підстав вважати таке покарання явно несправедливим.

Стосовно виключення апеляційним судом з вироку суду першої інстанції посилання на положення ч. 4 ст. 70 КК і зазначення про окреме виконання вироку Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року

Статтею 70 КК визначені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС), викладеним у постанові від 23 вересня 2019 року (справа № 199/1496/17, провадження № 51-2631км19), якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в порядку ст. 75 КК, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інше кримінальне правопорушення, за яке вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно з ч. 4 ст. 70 КК, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Святошинський районний суд м. Києва вироком від 21 листопада 2023 року засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, відповідно до ст. 75 КК звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і поклав на нього низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Святошинський районний суд м. Києва вироком від 23 листопада 2023 року засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК за кримінальний проступок, скоєний 10 серпня 2023 року, тобто до ухвалення попереднього вироку.

Водночас ОСОБА_6 призначено покарання за цим вироком у виді обмеження волі на строк 3 роки та на підставі ч. 4ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року (справа

№ 759/22527/23), більш суворим, призначеним цим вироком, йому визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Отже, призначене вироком Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року покарання не суперечить приписам ст. 70 КК та узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові ОП ККС ВС від 23 вересня 2019 року у справі

№ 199/1496/17.

Однак Київський апеляційний суд оскаржуваним рішенням від 09 липня 2024 року змінив вирок Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року, та, виключивши посилання про призначення ОСОБА_6 покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, постановив виконувати самостійно вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року.

Це рішення суд мотивував тим, що застосування судом першої інстанції положень ч. 4 ст. 70 КК є необґрунтованим, оскільки вирок Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року, покарання за яким суд вирішив поглинути, не набрав законної сили на час ухвалення вироку цього ж суду від 23 листопада 2023 року.

Проте апеляційний суд, ухвалюючи таке рішення, не повною мірою дотримався вимог ст. 70 КК з огляду на таке.

За змістом ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1-3 цієї статті (сукупність кримінальних правопорушень).

Отже, законодавець чітко визначив момент у часі щодо необхідності застосування правил, передбачених приписами ч. 4 ст. 70 КК - постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.

Ця позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові ОП ККС ВС від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18).

Наведене вище свідчить про те, що суд апеляційної інстанції постановив рішення з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило йому ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати наведене, здійснити апеляційний розгляд відповідно до вимог закону України про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального закону й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд