ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/23473/22-ц

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного антикорупційного бюро України, в якому просив стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди 41 362 000 Євро.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 3 частини третьої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 3 частини третьої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа

№ 757/22119/22-ц зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

17 квітня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року поновлено заявнику строк на касаційне оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

21 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Заявник вважає, що суди, порушивши норми процесуального права, дійшли до необґрунтованого висновку, що справи № 757/22119/22-ц (позов від 16 серпня 2022 року) та № 757/23473/22-ц (позов від 30 серпня 2022 року) стосуються спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та не врахували, що обставини у вказаних справах є різними.

Відповідачі не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом(стаття 55 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Необхідність застосування вказаної норми зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.

При цьому, предметом позову є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 вказав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.

Відтак, подібність справ і відносин визначається за такими основними критеріями: суб`єктним, об`єктним і змістовним. Необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.

Для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 910/13049/22, від 10 серпня 2022 року у справі

№ 712/9540/21, від 16 листопада 2022 року у справі у справі № 357/278/22.

Відмовляючи у відкритті провадження у вказаній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в провадженні судді Печерського районного суду міста Києва Григоренко І. В. є справа

№ 757/22119/22-ц за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного антикорупційного бюро України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 682 000,00 Євро, провадження по якій відкрито ухвалою від 24 квітня 2023 року.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що предмети позовів у справах № 757/22119/22-ц та № 757/23473/22-ц є тотожними, позови заявлено з тих самих підстав, сторонами є ОСОБА_1 та держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного антикорупційного бюро України.

Однак, колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Так, матеріали справи не містять ані копії позовної заяви у справі

№ 757/22119/22-ц, ані інших документів, з яких можливо встановити суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин; об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у вказаній справі, що унеможливлює встановити, чи повністю позови у такій справі та справі, яка переглядається, збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Суди не досліджували позовну заяву у справі № 757/22119/22-ц, на предмет її тотожності з позовом у цій справі.

Зі змісту судових рішень, які наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень у справі № 757/22119/22-ц, зокрема ухвали про залишення позовної заяви без руху від 30 серпня 2022 року, ухвали про продовження строку залишення без руху позовної заяви від 07 лютого 2023 року, ухвали про відкриття провадження від 24 квітня 2023 року, також не можливо встановити таку тотожність.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанції фактично не здійснили порівняльний аналіз підстав і обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у справі, що розглядається та у справі № 757/22119/22-ц, не з`ясували ознаки тотожності між позовними вимогами у цих справах, незважаючи на те, що їх з`ясування є передумовою для відмови у відкритті провадження у справі з підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Так, право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

В розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд висновує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права, внаслідок чого суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду