ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/359/22

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності та усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

25 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом про поділ майна подружжя, що прийнятий до спільного розгляду з первісним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2023 року з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 22 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, право власності на 1/2 ідеальну частку спірної квартири за кожним із подружжя.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 спірною квартирою шляхом передачі ключів від вхідних дверей цієї квартири.

Визнано спільним майном подружжя автомобіль марки «FORD FIESTA», 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_2 .

Визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на вказаний автомобіль.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Здійснено перерозподіл судових витрат, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено.

Постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2024 року скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2023 року залишено в силі.

До Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення.

Заява обґрунтовано тим, що в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року не вирішено питання розподілу судових витрат, а саме сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Перевіривши доводи заяви про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про задоволення заяви.

Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що за подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі

ОСОБА_5 сплатила судовий збір у розмірі 19 717,30 грн.

Враховуючи те, що за наслідками розгляду касаційної скарги постанову суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення місцевого суду, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, колегія суддів вважає, що сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду