ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/101/21 (911/553/25)

33. 28.08.2025 рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/101/21 (911/553/25) відмовлено в позові.

34. При цьому суд встановив, що з 22.03.2004 по 20.10.2009 спірне майно було зареєстровано за ТОВ "Агрохімсервіс", відповідної реєстрації за ТОВ "Агросвіт ЛТД", який за договором купівлі-продажу від 30.09.2009 відчужив спірне майно ТОВ "Хлібороб", проведено не було, доказів придбання ТОВ "Агросвіт ЛТД" у боржника спірного майна у встановлений законом спосіб суду не надано; зазначені юридичні особи є заінтересованими через ОСОБА_2, який, у свою чергу, повинен був знати про настання у ТОВ "Агрохімсервіс" строку виконання зобов`язання за Угодою. Суд також вказав, що надані докази на підтвердження придбання ТОВ "Хлібороб" спірного майна не взяті судом до уваги, оскільки із їх змісту у своїй сукупності неможливо встановити, що вони стосуються саме майна, яке є предметом спору.

35. З огляду на вказане та відсутність доказів, які б вказували на наявну волю ТОВ "Агрохімсервіс" відчужувати майно, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину (або з ТОВ "Агросвіт ЛТД" або з ТОВ "Хлібороб"), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його повернення позивачу. Суд також зауважив, що наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст ст. 388 ЦК України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

36. Отже, оскільки спірне майно вибуло з володіння власника ТОВ "Агрохімсервіс" поза його волею, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його витребування.

37. Врахувавши, що зняття з обліку майна внаслідок його відчуження боржником відбулось 20.10.2009, відповідно трирічний строк позовної давності закінчився 20.10.2012, а позивач звернувся до суду 10.02.2025, тобто поза межами вищевказаного строку, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові на підставі пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у відзиві.

38. Суд також не визнав поважними наведені ліквідатором причини пропуску строку позовної давності та відхилив клопотання позивача про поновлення строку позовної давності.

39. 21.10.2025 постановою Північного апеляційного господарського суду (повну постанову складено 03.11.2025) апеляційну скаргу ТОВ "Агрохімсервіс" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025 у справі № 911/101/21 (911/553/25) - залишено без змін.

40. Апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для витребування спірного майна на користь позивача в порядку статті 387 ЦК України, яка передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також висновком про відмову у позові у зв`язку зі спливом позовної давності та відсутністю підстав для поновлення строку позовної давності за заявою ліквідатора.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи касаційної скарги

41. 24.11.2025 ТОВ "Агрохімсервіс" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О. І. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2025 у справі № 911/101/21 (911/553/25); прийняти нове рішення, яким позовну заяву ТОВ "Агрохімсервіс" задовольнити та витребувати від Селянського (фермерського) господарства "Велес плюс" на користь ТОВ "Агрохімсервіс" комбайн CASE ІН 2166, заводський номер НОМЕР_1 , № двигуна НОМЕР_2 , 1997 року випуску.

42. Підставою касаційного оскарження, ліквідатор вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми:

- ст. 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши висновки Верховного Суду щодо того, що наявність обставин пропуску строку позовної давності ліквідатором, які від останнього не залежать, є поважними причинами пропуску строку позовної давності, викладених у постанові від 15.02.2022 по справі №911/3034/15(911/3692/20), щодо того, що поважними причинами для пропуску позовної давності є обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим, викладених у постанові від 15.05.2022 по справі №922/1467/19 та щодо того, що для встановлення початку перебігу строку давності для звернення ліквідатором із позовом суди мають враховувати дату, коли ліквідатор дізнався/міг дізнатись про обставин, що стали підставою для подання такого позову, а також дії позивача що передували зверненню із позовом, викладені у постанові від 08.07.2025 по справі №910/1405/14(910/16475/21);

- ст. 257, 261 ЦК України, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо того, що попереднє вжиття ліквідатором заходів для захисту майнових інтересів банкрута (подання інших, безрезультатних, позовів щодо того самого майна) є діями, які можна вважати такими, що роблять своєчасне пред`явлення позову боржником у справі про банкрутства утрудненим, викладених у постанові від 07.10.2020 по справі №908/6183/15, щодо того, що ефективним способом захисту порушених прав кредиторів у справі про банкрутство, який дозволяє з максимальною ефективністю відновити порушені права кредиторів, є саме по собі подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у випадку подання такої заяви вчинення ліквідатором дій з повернення в ліквідаційну масу відчуженого банкрутом майна не вимагається, викладених у постанові від 15.06.2023 по справі №910/7448/17 та щодо того, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси банкрута та розрахунків з кредиторами, викладені у постанові від 19.06.2024 по справі №906/1155/20(906/1113/21);

- ст. 257, 261 ЦК України, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо того, що у випадку встановлення судом обставин недобросовісного виведення активів боржника, відмова у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності не узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності, викладених у постанові від 14.05.2024 по справі №910/2128/20 (910/16719/21).

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

43. 12.01.2026 відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

44. Відповідач вважає, що скаржник посилається на висновки Верховного Суду у постановах, прийнятих за відмінних обставин, а усі фактичні обставини та докази у даній справі свідчать про відсутність поважних причин, які могли б виправдати бездіяльність ліквідатора позивача.

В. Надходження клопотань

45. 22.01.2026 до початку судового засідання від скаржника надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі ліквідатора.

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

46. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

47. У цій справі ліквідатор ТОВ "Агрохімсервіс" звернувся у 2025 році до суду з позовом до відповідача про витребування в останнього майна боржника (комбайн), яке вибуло з власності банкрута у жовтні 2009 році.

48. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірне майно вибуло з володіння позивача без відповідної правової підстави та в подальшому було відчужене не власником, а іншою особою - ТОВ "Агросвіт ЛТД", на користь третіх осіб та наразі зареєстроване за відповідачем та перебуває у його фактичному володінні, дійшли висновку про наявність правових підстав для витребування спірного майна на користь позивача в порядку статті 387 ЦК України, яка передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

49. Звертаючись з касаційною скаргою, ліквідатор банкрута не погоджується із висновками судів попередніх інстанції про відмову у позові у зв`язку зі спливом позовної давності та визнанням неповажними наведених ліквідатором причин пропуску цього строку.

50. Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд дійшов таких висновків.

51. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

52. Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

53. До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки (стала правова позиція Великої Палати Верховного Суду, наведена в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 08.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20) тощо).

54. Звертаючись до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

55. Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

56. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.

57. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

58. Колегія суддів відзначає, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу.

59. Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

60. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 також вказав, що при вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах. Правильність наведеної позиції стосовно правил перебігу позовної давності у справах про банкрутство також підтверджується, якщо звернутися до конструкції частини першої статті 261 ЦК України, в основу якої покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено. Аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.

61. Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.

62. При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

63. Зважаючи на викладені вище норми та правові висновки, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки зняття з обліку спірного у цій справі майна внаслідок його відчуження боржником відбулось 20.10.2009, то відповідно строк позовної давності закінчився 20.10.2012.

64. Разом з тим, ліквідатор боржника наполягав на поважності причин пропуску строку позовної давності для заявлення ним вимог про витребування спірного майна, заперечуючи проти зробленої відповідачем заяви про застосування наслідків її пропуску.

65. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

66. Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").

67. Водночас, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

68. У постанові від 14.05.2025 у справі № 15/68-10(902/1563/23) Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов наступних висновків.

69. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

70. При цьому позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, тому за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист лише у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. У наведених висновках Суд звертається до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18, пункт 23.6) та в постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44), від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

71. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права.

72. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами у разі пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

73. Отже, питання щодо поважності зазначених причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

74. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

75. Обов`язок позивача довести ці обставини також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

76. Тому суду, з урахуванням положень статей 3, 13 ЦК України ("Загальні засади цивільного законодавства", "Межі здійснення цивільних прав"), належить також оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача (відповідачів) протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом з огляду на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язків тощо. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 19.09.2018 у справі № 911/2817/17, від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18, від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12, від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 30.06.2021 у справі № 172/260/16-ц (провадження № 61-3024св19), від 01.07.2021 у справі № 363/848/17 (провадження № 61-4515св19), від 25.08.2021 у справі № 5/92б (905/355/20), від 24.11.2022 у справі № 44/610-б-43/145, від 08.11.2023 у справі № Б8/065-12 (911/229/22), від 21.05.2024 у справі № 905/701/23 тощо.

77. Судами попередніх інстанцій встановлено обставини щодо:

- вибуття спірного майна з володіння власника 20.10.2009,

- спливу строку позовної давності 20.10.2012,

- звернення ліквідатором із позовом у цій справі 10.02.2025, тобто зі спливом 12 років та 4 місяців,

- подання позову арбітражним керуючим Демчаном О.І., який відповідно до ухвали суду від 14.06.2021 діяв у цій справі як розпорядник майна, а відповідно до постанови суду від 06.09.2021 - діє як ліквідатор,

- отримання ліквідатором інформації про вибуття майна 10.11.2021 із пояснень Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 09.11.2021.

78. В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності ліквідатором доводилось, те що:

- майно вибуло від власника до особи, пов`язаної з банкрутом одним кінцевим бенефіціарним власником, які, на думку ліквідатора, умисно не здійснювали дії з повернення незаконно відчуженого майна,

- позивачем було обрано інший спосіб захисту порушених прав банкрута шляхом подання заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута на його керівників, розгляд якої, за доводом позивача, фактично завершився із ухваленням Верховним Судом постанови від 07.03.2023 у справі № 911/101/21 (911/3174/21),

- заяву про витребування із чужого незаконного володіння майна подано менше ніж через 2 роки після закінчення розгляду заяви про покладення субсидіарної відповідальності, протягом цього часу ліквідатором вчинялись дії для підготовки до подання цього позову, зокрема, щодо витребування документів у ТОВ "Хлібороб".

79. При цьому суди вказали, що відповідні документи від ТОВ "Хлібороб" були отримані ліквідатором у квітні 2023 року. Розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності завершився постановленням Господарським судом Київської області ухвали від 27.06.2022 (повний текст складено 20.07.2022) про залишення без задоволення заяви ліквідатора з огляду на неповноту вчинених дій у ліквідаційній процедурі, а питання щодо покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб не може собою замінювати чи виключати інші можливі дії ліквідатора щодо наповнення ліквідаційної маси.

80. Зважаючи на викладені вище висновки та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів, що наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності не можуть бути у цьому випадку визнані поважними, з огляду на безперервну участь арбітражного керуючого у даній справі та ненадання ліквідатором доказів, які б вказували на наявні перешкоди у ліквідатора на подання цього позову до суду та, що ліквідатору об`єктивно необхідно було майже 2 роки для підготовки даного позову до суду.

81. Суд апеляційної інстанції також слушно зауважив, що ознайомившись із мотивами суду в ухвалі від 27.06.2022, ліквідатор був зобов`язаний розпочати вживати заходів із розшуку та повернення майна боржника, зокрема, шляхом заявлення позовів про витребування майна від третіх осіб. Натомість оскарження в апеляційному та касаційному порядку вказаного судового рішення не може бути визнане як обставина, що перешкоджала ліквідатору вчиняти відповідні дії в ліквідаційній процедурі, а звернення із заявою про покладення субсидіарної відповідальності не виключає подачу інших позовів, зокрема, віндикаційних.

82. Верховний Суд зазначає, що самі по собі загальні обставини щодо обрання позивачем спершу іншого способу захисту прав банкрута та кредиторів, вчинення дій для підготовки до подання цього позову можуть оцінюватися судом в розрізі ч. 5 ст. 267 ЦК України лише тоді, коли доведено їхній прямий, тривалий та непереборний вплив на можливість звернення до суду. Водночас у цій справі ліквідатором не підтверджено існування конкретних перешкод чи обставин, які об`єктивно утруднювали звернення з цим позовом раніше ніж у 2025 році, враховуючи, що інформацію про відчуження спірного майна ліквідатор отримав у 2021 році, розгляд справи про покладення субсидіарної відповідальності завершився у 2022 році, а документи від ТОВ "Хлібороб" отримані позивачем у 2023 році.

83. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.

84. У постанові 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, на неврахуванні якої наполягає скаржник, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

85. Колегія суддів зауважує, що зазначений висновок узгоджується також із аналогічним за змістом висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 15/68-10(902/1563/23). При цьому Суд вважає, що судами попередніх інстанцій було надано достатню оцінку наведеним скаржником причинам пропуску строку позовної давності і мотиви, що їх дійшли суди в оскаржуваних судових рішеннях не суперечать наведеному висновку. Разом з тим, за обставинами справи № 922/1467/19 щодо зокрема, подання позивачем позову з порушенням правил підсудності, прийняття районним судом відповідної позовної заяви позивача до відповідача та її розгляду судом впродовж певного строку до закриття провадження у справі, а також звернення позивача до господарського суду Харківської області з даною позовною заявою через кілька днів (через 3 дні) після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, Суд виснував, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Наведене свідчить про відмінність фактичних обставин справи та доказової бази, які були встановлені та оцінені судами у справі № 922/1467/19 та цій справі, які стали підставою для відповідного висновку суду щодо поважності/неповажності причин пропуску строку позовної давності.

86. У постанові від 08.07.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21), на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно, зокрема, визначити час, з якого ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" дізнався про існування оспорюваного правочину та ознайомився з ним, визначити початок перебігу позовної давності за позовом ліквідатора, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Отже у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) та цій справі відмінні фактичні обставини справи.

87. Водночас, стверджуючи про неврахування висновку Верховного Суду у постанові від 08.07.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скаржник доводить не неврахування висновку щодо застосування норми права, а фактично посилається на обґрунтування мотивувальної частини постанови, якою встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що в свою чергу унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відтак, Суд відхиляє вказані посилання скаржника.

88. Також Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника в касаційній скарзі на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.10.2023 у справі № 908/6183/15, де Суд вказав, що "помилкове подання позову попереднім ліквідатором банкрута є діями, які можна вважати такими, що роблять своєчасне пред`явлення позову боржником у справі про банкрутства утрудненим". При цьому, у справі № 908/6183/15 визначальними обставинами було вжиття саме попереднім ліквідатором банкрута заходів щодо виявлення та повернення до ліквідаційної маси майна банкрута, який хоч і помилково, але подав позов до Чернігівського районного суду Запорізької області про витребування від повіреного (фізичної особи) майна банкрута, в тому числі спірного. Такі дії ліквідатора, на думку колегії суддів, свідчать про поважність причин пропуску строку позовної давності на звернення до господарського суду. Крім того, такий пропущений строк є незначним.

89. У справі № 911/3034/15(911/3692/20) (постанова Верховного Суду від 15.02.2022) Суд також зазначив, що помилкове подання позову попереднім ліквідатором банкрута є діями, які можна вважати такими, що роблять своєчасне пред`явлення позову боржником у справі про банкрутство утрудненим.

90. Наведене також свідчить, що висновки, викладені у справі № 908/6183/15 та у справі № 911/3034/15(911/3692/20), стосувалися правовідносин з іншими фактичними обставинами конкретної справи, відмінних від тих, що склалися у розглядуваній справі.

91. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постанові від 16.05.2023 у справі № 910/7448/17, у постанові від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20(906/1113/21), оскільки у наведених справах предметом судового розгляду було питання покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, на відміну від цієї справи, де предметом касаційного перегляду є питання застосування строків позовної давності до вимог ліквідатора банкрута про витребування майна.

92. Щодо тверджень скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.05.2024 у справі № 910/2128/20 (910/16719/21) колегія суддів зазначає таке.

93. Так у справі № 910/2128/20 (910/16719/21), як наголошує скаржник, Верховний Суд зазначив:

"73. При цьому, враховуючи достатні докази, які містяться у матеріалах справи, щодо того, що вказаний договір спрямований на шкоду кредиторам, вчинений всупереч принципу добросовісності, з метою захисту порушених прав позивача, недопустимості зловживання правом, суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Клінкер-2000", оскільки, договір, який вчиняється на шкоду кредиторам має бути визнаний недійсним з метою захисту кредиторів та інших учасників провадження.

74. Відтак, однією з поважних причин пропущення Позивачем позовної давності, яку врахував суд першої інстанції, є конкретні недобросовісні дії сторін фраудаторного правочину, що є предметом оспорення.

75. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.01.2021 у справі №758/10761/13-ц, застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії, включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин.

76. Таким чином, з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, заявлення ТОВ "Клінкер-2000", як недобросовісним набувачем активів боржника, про сплив позовної давності за вимогою про визнання недійсним Договору поворотної фінансової допомоги №10/06/2016-НПК від 10.05.2016 укладеного між ТОВ "Наш Полюс" та ТОВ "Клінкер-2000", не узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності.

77. В цій частині Суд звертається до правових висновків Верховного Суду, викладеним у пункті 94.6 постанови від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21): "У розглядуваному аспекті зазначене, зокрема, істотно послаблює позиції відповідачів, які є причетними до фраудаторного правочину і захищаються від позову про визнання такого правочину недійсним та похідних позовів посиланням на пропуск позовної давності позивачем, адже за змістом частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України у разі встановлення зловживання правом суд може відмовити особі у захисті. Положення стосується не тільки позивача, який просить про застосування певних способів захисту, а й відповідача, який захищається від позову шляхом висування тих чи інших заперечень (у тому числі заявляючи про пропуск позивачем позовної давності)".

94. Разом з тим, у наведеній справі № 910/2128/20 (910/16719/21) позов про визнання недійсним договору фінансової допомоги було подано кредитором, який не є стороною спірного правочину з пропуском строку позовної давності (3 роки). При цьому, оспорюваний фраудаторний правочин був укладений між банкрутом та відповідачем - стороною цього договору, яким і було заявлено про сплив строку позовної давності.

95. На відміну від справи № 910/2128/20 (910/16719/21), на яку посилається скаржник, у нинішній справі заяву про застосування наслідків спливу позовної давності подано відповідачем, який є кінцевим набувачем майна, яке просить витребувати ліквідатор. Перше вибуття спірного у цій справі № 911/101/21(911/553/25) майна, як встановили суди, мало місце на користь пов`язаної з боржником особи. Відповідач набув спірне майно вже після неодноразової зміни власників спірного комбайну і суд першої інстанції виснував про наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна. Суд апеляційної інстанції не спростував такого висновку місцевого господарського суду і скаржник в касаційній скарзі також не наполягає на недобросовіній поведінці СФГ "Велес Плюс".

96. Наведені вище відмінності фактичних обставин цієї справи та справи на яку посилається скаржник, на думку Верховного Суду, є істотними для висновку про поважність/неповажність причин пропуску позивачем строку позовної давності та спростовують посилання скаржника у цій справі про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 14.05.2024 у справі № 910/2128/20 (910/16719/21).

97. Враховуючи викладене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у наведених вище постановах суду касаційної інстанції, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з урахуванням предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин. Суд дійшов висновку, що доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм ст. 257, 261 ЦК України та неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах не підтвердилися, а доводи скаржника фактично є незгодою із наданою судами оцінкою обставинам справи та прийнятими судовими рішеннями.

98. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).

99. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

101. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

102. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 308, ст. 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова та рішення судів попередніх інстанцій - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

103. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,