ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 465/6931/24

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю І групи безстроково з дитинства та хворіє психічним захворюванням, у зв`язку з чим потребує постійного догляду, допомоги та нагляду.

Він та мати ОСОБА_3 . ОСОБА_2 є пенсіонерами за віком та мають незадовільний стан здоров`я, тому не можуть здійснювати належну опіку та догляд за сином.

Заявник зазначав, що належну опіку та догляд за його сином може забезпечити ОСОБА_4 , оскільки між ним та його сином склалися гарні відносини, останній підтримує його сина, уважно ставиться до його потреб і завжди готовий допомогти, може забезпечити належний догляд, враховуючи його майновий стан. Їхня дружба і взаєморозуміння допомагають синові відчути себе у безпеці та спокої.

Факт здійснення ОСОБА_4 догляду за ОСОБА_5 підтверджується актом комісії Львівського комунального підприємства «Південне» від 21 серпня 2024 року.

З огляду на викладене, а також з метою забезпечення належним чином прав та інтересів його сина, який потребує постійної опіки, заявник просив суд визнати недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити його опікуном ОСОБА_4 .

Франківський районний суд м. Львова рішенням від 03 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним.

В іншій частині заяви відмовив.

До призначення у встановленому законом порядку опікуна над недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його обов`язки поклав на Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Суд першої інстанції, врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи від 10 березня 2025 року № 348, дійшов висновку, що ОСОБА_3 за станом свого здоров`я не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому потребує опіки. У зв`язку з чим суд визнав вимогу заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 недієздатним доведеною та такою, що ґрунтується на вимогах закону, а тому підлягає задоволенню.

Відмовляючи у призначенні ОСОБА_4 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , суд першої інстанції керувався тим, що подане органом опіки та піклування подання не містить належної мотивації, чому саме ОСОБА_4 необхідно призначити опікуном, а не інших його родичів. Крім того, подання не містить висновків з посиланням на конкретні обставини, які б свідчили, що призначення опікуном ОСОБА_4 якнайкраще відповідає інтересам особи, над якою встановлюється опіка.

Суд також врахував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів неможливості виконання функцій опікуна його батьками, з якими він проживає.

Крім того, суд звернув увагу на той факт, що ОСОБА_4 призваний за мобілізацією та проходить військову службу, що унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків опікуна ОСОБА_3 .

З огляду на відмову у задоволенні заяви в частині призначення піклувальника, суд зазначив, що до вирішення питання про призначення піклувальника у встановленому законом порядку виконання відповідних обов`язків покладається на Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

Львівський апеляційний суд постановою від 30 січня 2026 рокуапеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

02 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , у інтересах яких діє адвокат Білик П. Б., звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просять скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимоги заяви про призначення опікуна недієздатної особи та в частині покладення на Орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради здійснення опіки над недієздатним ОСОБА_3 , ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким призначити ОСОБА_4 опікуном недієздатного ОСОБА_6 .

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, недослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Також суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 341/1526/23, від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, відмовляючи у призначенні ОСОБА_4 опікуном недієздатного ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого і неправильного висновку, а також не врахували те, що ОСОБА_4 перебуває у близьких, дружніх та родинних відносинах з ОСОБА_3 , а саме він є єдиною людиною, яка може знайти спільну мову з недієздатним ОСОБА_3 , ураховуючи особливості його захворювання та поведінки останнього. Також ОСОБА_4 має бажання бути його опікуном, відповідає законодавчим вимогам до особи опікуна, що підтверджується нотаріально посвідченими заявами батьків недієздатного ОСОБА_3 та дружини ОСОБА_4 . ОСОБА_7 , а також висновком (поданням) органу опіки та піклування.

Також вважають, що суди попередніх інстанцій без належної оцінки усіх наявних доказів та обставин справи дійшли помилкового висновку щодо можливості батьків ОСОБА_3 бути його опікунами. Крім того, суди не врахували, що це питання віднесено до компетенції уповноваженого органу опіки та піклування. Звертали увагу на те, що самі батьки просили суд визначити опікуном особу, якій вони довіряють, яка по суті є єдиною людиною з якою їх хворий син має діалог та взаєморозуміння. Батьки переконані, що у разі їх смерті або суттєвого погіршення стану здоров`я, їхній син ОСОБА_3 як недієздатна особа у випадку не визначення погодженого батьками опікуна за їх життя, залишиться без належного піклування та захисту. У зв`язку з цим, призначення опікуном ОСОБА_4 є необхідним заходом для забезпечення належного піклування про ОСОБА_3 не лише у поточному, але й у довгостроковому періоді.

Також звертають увагу на те, що будь-які твердження щодо ймовірного неналежного виконання військового обов`язку ОСОБА_4 , ухилення від мобілізації, можливого зловживання процесуальними правами не відповідають фактичним обставинам справи та є припущеннями.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 465/6931/24 визначено Ступак О. В.

На підставі розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року № 283/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року справу № 465/6931/24 призначено судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Верховний Суд ухвалою від 30 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Франківського районного суду м. Львова

26 травня 2026 року матеріали справи № 465/6931/24 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2026 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25).

Ухвалою від 16 липня 2026 року Верховний Суд поновив провадження у цій справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 10).

ОСОБА_3 проживає разом з батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 1 групи «Б» з дитинства безстроково (а. с. 6, 8, 17).

Відповідно до виписки Комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» № 6238-01 ОСОБА_3 встановлено діагноз - розумова відсталість в ступені вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами та соціальною дезадаптацією (а. с. 83).

Згідно з випискою Комунального закладу «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» № 3925-08 ОСОБА_3 встановлено діагноз - розумова відсталість в ступені нерізко вираженої імбецильності з вираженим емоційно-вольовими розладами, нічним енурезом та соціальною дезадаптацією (а. с. 82).

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Львівської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 10 березня 2025 року № 348 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає тяжким психічним розладом у формі розумової відсталості в ступені вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами та поведінковими порушеннями, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На питання, чи потребує ОСОБА_3 стороннього догляду та піклування, експерт не може дати відповіді, у зв`язку з тим, що воно не відноситься до компетенції судово-психіатричної експертизи (а. с. 78-80).

Відповідно до подання Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 30 квітня 2024 року, орган опіки та піклування вважає за доцільним призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над недієздатним ОСОБА_3 (а. с. 126).

У нотаріально посвідчених заявах від 14 травня 2025 року, зареєстрованих у реєстрі за № № 1139, 1140, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наполягали на призначені ОСОБА_4 опікуном їх сина ОСОБА_3 (а. с. 124, 125).

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 14 травня 2025 року, зареєстрованої у реєстрі за № 1138, дружина ОСОБА_4 . ОСОБА_7 зазначала, що вона є племінницею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не заперечує щодо призначення його опікуном її чоловіка ОСОБА_4 (а. с. 122, 123).

ОСОБА_4 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України з 24 лютого 2022 року (а. с. 97, 99).

ОСОБА_4 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вказаним вимогам закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 293 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в порядку окремого провадження.

Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (частина третя статті 296 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 39 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 за станом свого здоров`я не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується висновком експерта, дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недієздатним.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 червня 2025 року у цій частині в апеляційному порядку не переглядалося та в касаційному порядку не оскаржене, а тому Верховний Суд не переглядає.

Касаційна скарга стосується незгоди заявників з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині відмови у призначенні ОСОБА_4 опікуном над ОСОБА_3 .

Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки спрямовані на захист її прав та інтересів.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

У статті 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересі малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Системний аналіз частини першої статті 60 ЦК України, частини першої статті 300 ЦПК України дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24), від 04 грудня 2024 року у справі № 634/1126/23 (провадження № 61-9837св24), від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 (провадження № 61-16711св24).

Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником.

За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Отже, у вказаній нормі закону відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією (пункт «г» частини четвертої статті 26, абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).

Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво.

При призначенні опікуна необхідно враховувати, зокрема особисті взаємини між опікуном і підопічним, які забезпечать нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила опіки та піклування).

Відповідно до пункту 3.1 Правил опіки та піклування для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Верховний Суд у постанові від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 звертав увагу, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Верховний Суд зауважує, що подання органу опіки і піклування має рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі під час вирішення по суті питання, для якого він був складений.

Матеріали розглядуваної справи містять подання органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність призначення ОСОБА_4 опікуном ОСОБА_3 .

Дослідивши зазначене подання, суди попередніх інстанцій установили, що у поданні орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради не обґрунтував доцільність призначення саме ОСОБА_4 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , а також не з`ясував, чи склалися між заявником та особою над якою встановлюється опіка особисті приязні взаємини, чи є у ОСОБА_3 інші близькі родичі, які могли б виконувати обов`язки опікуна, а також не дослідив та не проаналізував ситуацію про неможливість чи недоцільність опікунства особою, яка перебуває на військовій службі у Національній гвардії України.

Отже, встановивши, що подання ґрунтується лише на виявленій ініціативі заявника ОСОБА_4 про призначення його опікуном ОСОБА_3 та рішення про доцільність такого призначення, та не містить мотивів доцільності призначення саме цієї особи опікуном та аргументації такого висновку, а також зроблене без врахування інших родичів недієздатного, які б могли здійснювати опіку над ним, а саме - його батьків, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, вважав, що таке подання не повністю відповідає вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки до подання органу опіки та піклування не додано доказів, які б свідчили про те, що орган опіки та піклування належним чином з дотриманням Правил опіки та піклування перевірив можливість заявника бути опікуном і посилань на наявність таких доказів у поданні немає.

Крім того, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суди встановили, що ОСОБА_4 є чоловіком ОСОБА_7 , яка в свою чергу є племінницею недієздатного ОСОБА_3 , тобто сам ОСОБА_4 безпосередньо не перебуває з ОСОБА_3 у родинних відносинах, вказані особи не є близькими родичами.

Недієздатний ОСОБА_3 з народження проживає разом з батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , тоді як ОСОБА_4 разом із сім`єю проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Обґрунтованих пояснень, яким чином ОСОБА_4 має намір здійснювати постійну опіку над ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Таких пояснень не містить і касаційна скарга.

Також матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що батьки ОСОБА_3 не мають можливості здійснювати опіку над недієздатним, а є лише посилання на те, що вони є особами пенсійного віку, мають ряд захворювань. Водночас ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не надали належних доказів, що вони за станом здоров`я не можуть здійснювати функції опікуна, зокрема, не довели, що є особами з інвалідністю чи самі потребують стороннього догляду.

Крім того, сторони не надали будь-який доказів, які б підтверджували особисті взаємини між особою, яка бажає стати опікуном, і підопічним. Таких даних не містить і подання органу опіки та піклування.

Колегія суддів враховує те, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала його на зло; негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 червня2026 року у справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі, зроблено висновок про те, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною. У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Установивши, що у ОСОБА_3 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а також врахувавши те, що ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження можливості саме ОСОБА_4 здійснювати повноваження опікуна, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про призначення ОСОБА_4 опікуном над ОСОБА_3 .

Саме собою надання згоди від батьків недієздатного та дружини ОСОБА_4 щодо призначення його опікуном ОСОБА_3 не є безумовною підставою для задоволення такої заяви.

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши частину четверту статті 63 ЦК України, яка приписує ураховувати можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника, частину першу статті 67 ЦК України, яка зобов`язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення ОСОБА_4 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , керуючись насамперед інтересами недієздатного.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду