ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 712/5235/24

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з кінця 1997 року її мати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 почали проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .

Вони разом планували поїздку до Португалії з метою працевлаштування. Однак візу для виїзду за кордон відкрили лише її матері ОСОБА_5 , у зв`язку з чим до Португалії поїхала лише вона, а ОСОБА_6 залишився в Україні.

Перебуваючи у Португалії, ОСОБА_5 постійно підтримувала з ОСОБА_6 телефонний зв`язок, а згодом вона зрозуміла, що вагітна та повідомила про це ОСОБА_6 , який протягом вагітності дистанційно її підтримував, цікавився її здоров`ям та передавав необхідні речі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася позивачка. З огляду на те, що ОСОБА_6 повторно відмовили у наданні візи до Португалії, а шлюб з ОСОБА_5 вони не зареєстрували, у матері позивачки виникли труднощі щодо реєстрації дитини, за відсутності якої, вона не могла забрати дитину з пологового будинку.

Після узгодження з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 звернулася до їхнього спільного знайомого ОСОБА_4 , який на той час проживав у Португалії, з метою його реєстрації батьком дитини.

10 жовтня 2002 року Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Сантарень, Португалія було зареєстровано народження ОСОБА_1 , про що видано відповідне свідоцтво.

06 листопада 2005 року позивачка з матір`ю повернулися в Україну. Вони з ОСОБА_6 почали проживати однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка з матір`ю були зареєстровані у вказаній квартирі. 14 серпня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб.

ОСОБА_6 , як батько, дбав про неї, забезпечував її матеріально, любив та займався вихованням. Він відвідував дитячий садок, а потім школу, де вона навчалася, брав участь у батьківських зборах, відвідував позашкільні заходи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

Посилаючись на те, що встановлення факту батьківства їй необхідно з метою захисту спадкових прав, позивачка просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно неї - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, позивачка не довела, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали однією сім`єю до її народження. Померлий не наполягав на реєстрації себе батьком дитини, не прагнув побачитися з новонародженою дитиною та протягом трьох років не виявляв такого бажання аж до повернення ОСОБА_5 в Україну. Мати позивачки, в свою чергу, не прагнула до негайного повернення з Португалії до ОСОБА_6 з метою вирішення питання про його батьківство стосовно доньки та подання спільної заяви про реєстрацію його батьком дитини.

Спільне проживання позивачки та її матері разом із ОСОБА_6 з 2005 року свідчить про теплі стосунки між її матір`ю та померлим, водночас не підтверджують її походження від нього.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачкою фотокартки та відеозаписи, не можуть слугувати доказом для встановлення факту біологічного батьківства, оскільки вони стосуються періоду після повернення ОСОБА_5 з трирічною дочкою, народженою за кордоном, до України.

Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили, що померлий піклувався про ОСОБА_1 , яка була членом його сім`ї, однак показання свідків не підтверджують факту його біологічного батьківства.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левченко М. Д., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 вересня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарженняпозивачка посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15, від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності, суди попередніх інстанцій належно не дослідили надані позивачкою докази, зокрема, фотознімки, відеозаписи, листування ОСОБА_6 та її матері, довідки з навчальних закладів, які відповідають вимогам частини третьої статті 53 КЗпШС України, та у сукупності свідчать про її походження від померлого ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що ДНК тест є єдиним науковим методом встановлення батьківства, однак не дослідив, наскільки можливо для позивачки його проведення у цій справі, з огляду на відповіді експертних установ та відмову відповідача від проведення ексгумації тіла померлого батька (враховуючи, що відповідач єдиний юридично визнаний син померлого, який може надати відповідну згоду).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левченко М. Д на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 вересня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левченко М. Д на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 вересня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України; витребувано із Соснівського районного суду м. Черкаси матеріали цивільної справи № 712/5235/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2026 року матеріали справи № 712/5235/24 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сантарень (Сау Ніколау), Португалія .

У свідоцтві про народження, виданому відділом реєстрації актів громадянського стану м. Сантарень від 10 жовтня 2002 року № 577 у графі «батько» зазначено « ОСОБА_3 »; місце народження - м. Кишинів, Молдова; місце проживання обох батьків - АДРЕСА_4; батьки є громадянами Молдови та України.

Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 14 серпня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси, про що зроблено актовий запис № 186.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер.

Відповідач ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки Голови правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Смілянська-2» від 06 жовтня 2016 року, виданій на ім`я відповідача ОСОБА_2 , у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_5 - дружина батька та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - дочка дружини батька.

Свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що вона є матір`ю позивачки та підтвердила всі обставини, вказані у позовній заяві.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що перебувала із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюб із березня 2000 року до вересня 2009 року. ОСОБА_5 та її дочку вона не знала до того часу, поки вони не стали проживати у квартирі (орієнтовно з 2005 року) за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала її чоловіку. У квартирі вона стала жити після повернення з-за кордону з дитиною, якій було три роки. ОСОБА_6 запросив її пожити та пояснював це тим, що ОСОБА_5 потрібно допомогти. Заперечувала, що ОСОБА_5 проживала разом із ОСОБА_6 з 1997 року.

Свідок ОСОБА_11 повідомила, що є знайомою матері та батька позивачки. Знала їх ще до народження ОСОБА_1 , з матір`ю позивачки вона разом навчалася та жила в гуртожитку. Разом святкували свята. Мати позивачки разом із ОСОБА_6 була у ОСОБА_11 на весіллі. Іншої дружини у померлого ОСОБА_6 не було. ОСОБА_10 вона не знає та ніколи не бачила. Будь-яких сумнівів у батьківстві ОСОБА_6 стосовно позивачки ніколи не було. Померлий визнавав себе її батьком, приділяв багато уваги вихованню позивачки, весь вільний час проводив з дочкою, водив її до садочка, школи, музичної школи, брав участь у батьківських зборах, відвідував різні заходи у школі.

Аналогічні показання в судовому засіданні надала свідок ОСОБА_12 .

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що вона разом із позивачкою навчалася у школі №17 м. Черкаси. Батьків ОСОБА_1 звали ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , вони жили всі разом на АДРЕСА_3 . ОСОБА_6 піклувався про ОСОБА_1 , водив її до школи, називав її дочкою. Будь-яких сумнівів у батьківстві ОСОБА_6 стосовно позивачки вона ніколи не мала.

Свідок ОСОБА_18 повідомив суду, що знав померлого ОСОБА_6 . Вони разом працювали, він був у нього вдома. ОСОБА_6 був одружений на ОСОБА_10 , орієнтовно до 2005 року, а потім їх стосунки стали погіршуватися. Інколи він бачив позивачку та її матір за місцем проживання ОСОБА_6 , дівчинці було тоді приблизно 10-12 років. ОСОБА_6 за кордон на заробітки ніколи виїжджати не збирався. На його думку, якби померлий вважав ОСОБА_1 своєю донькою, він би оформив батьківство за життя.

Свідок ОСОБА_20 пояснив суду, що знає відповідача, також знає колишню дружину померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_10 . У померлого один син ОСОБА_6 , а про дитину, яка стала проживати у нього в квартирі він говорив, що це донька ОСОБА_21 .

Згідно статті 6 Указу Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю Української РСР» від 29 грудня 1969 № 2476-VII (далі - КЗпШС України) правила частин другої та третьої статті 53 Кодексу про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала в шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, тобто після ІНФОРМАЦІЯ_5 .

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини (постанова Верховного Суду від 26 серпня 2025 року № 374/155/21).

У разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства (стаття 53 КпШС України).

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги (постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц).

Водночас при застосуванні норм права у подібних правовідносинах необхідно враховувати те, що частина третя статті 53 КпШС України у період із 1970 до 2003 року фактично діяла в редакції Кодексу, прийнятій ще у 1969 році. Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень і технологій, які були актуальними у 1969 році, кардинально відрізняється від сучасних. У національній судовій практиці запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав і свобод людини. Зокрема, частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (постанова Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 363/3349/19).

Правильність правової позиції Верховного Суду сформульованої у згаданій постанові, підтвердив і ЄСПЛ у рішенні від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України» (Moldovan v. Ukraine», заява № 62020/14) вказавши, що висновок експертизи ДНК у подібних правовідносинах не можна ігнорувати, оскільки він є чи не єдиним об`єктивним доказом, який може свідчити про факт батьківства однієї особи стосовно іншої.

Також Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що наразі ДНК тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (див. наприклад рішення у справі «Kalacheva v. russia» № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції - це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. також справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).

Повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., рішення ЄСПЛ у справі «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

Судово-медичні експертизи і дослідження з використанням ДНК-аналізу проводяться відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи і виконуються лікарями та судово-медичними експертами-імунологами. При проведенні експертних досліджень застосовуються зокрема Методичні рекомендації «Використання ДНК аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей)», які розроблені фахівцями Національної бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України. Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ вказаних Методичних рекомендацій батьківство вважається доведеним, якщо його ймовірність становить не менше 99,99 %.

Встановлення батьківства на підставі статті 53 КпШС, з урахуванням «філософії» Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи. До доказів, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства можуть відноситися, зокрема, листи стверджуваного батька, написана ним книга (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 753/23080/23).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій, виходили з того, що вона не довела факту спільного проживання та ведення спільного господарства її матір`ю ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до її народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); за життя ОСОБА_6 не наполягав на реєстрації себе батьком дитини, не прагнув побачитися з новонародженою дитиною протягом трьох років, не виявляв такого бажання аж до повернення її матері з Португалії до Україну; мати позивачки, в свою чергу, не прагнула до негайного повернення з Португалії до ОСОБА_6 з метою вирішення питання про його батьківство стосовно дочки та подання спільної заяви про реєстрацію його батьком дитини; надані позивачкою фотокартки та відеозаписи, не можуть слугувати доказом для встановлення факту батьківства, оскільки вони стосуються періоду, коли ОСОБА_5 разом з трирічною дочкою, народженою за кордоном, повернулася до України.

У касаційній скарзі позивачка посилається на те, що такий висновок судів попередніх інстанцій суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15, від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17.

Перевіривши доводи позивачки, Верховний Суд виходить з такого.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц зазначено, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Оскаржувані судові рішення вказаним висновкам Верховного Суду не суперечать, оскільки, надаючи оцінку зібраним у справі доказам суди встановили, що надані позивачкою відеозаписи та фотокартки стосуються періоду коли позивачка, якій було три роки, разом з матір`ю повернулася до України; зміст листа ОСОБА_6 , адресованого матері позивачки, свідчить про їхні хороші стосунки як добре знайомих людей, однак не свідчить про наявність обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо. Водночас суди звернули увагу на те, що на момент народження позивачки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 .

Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій належно дослідили надані ОСОБА_1 докази та дійшли обґрунтованого висновку про те, що такі достовірно не підтверджують батьківство ОСОБА_6 .

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції правильно зазначивши про те, що ДНК тест є єдиним науковим методом встановлення батьківства, однак не дослідив, наскільки можливо для позивачки його проведення у цій справі, з огляду на відповіді експертних установ та відмову відповідача від проведення ексгумації тіла померлого батька (враховуючи, що відповідач єдиний юридично визнаний син померлого, який може надати відповідну згоду).

Із матеріалів справи відомо, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що питання походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів проте, одним із доказів у даній справі є наявність молекулярно-генетичної експерти, яка може довести походження позивачки від ОСОБА_6 , проте, позивачка ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення зазначеної експертизи не заявляла.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на те, що проведення молекулярно-генетичної експерти за участю її та ОСОБА_2 (син ОСОБА_6 від шлюбу із ОСОБА_10 ), є неможливим, оскільки в Україні, крім медико-генетичного центру «Мама Папа» та Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, до яких зверталася позивачка, існують інші експертні установи, які можуть здійснити молекулярно-генетичні дослідження кровного споріднення позивачки як сестри та відповідача як брата для підтвердження факту батьківства.

У контексті наведеного колегія суддів Верховного Суду відхиляє як такі, що не входять до предмету доказування у цій справі, посилання позивачки на те, що проведення ДНК тесту між ймовірним братом і сестрою, якими можуть бути сторони у справі, не гарантує встановлення батьківства ОСОБА_6 щодо позивачки не лише з причин зазначених у відповідях експертних установ, а й з огляду на те, що відповідач у справі, вважає себе рідним сином померлого виходячи з запису у своєму свідоцтві про народження, де ОСОБА_6 записаний його батьком. Однак запис у свідоцтві про народження лише засвідчує юридичний факт та не свідчить про те, що померлий ОСОБА_6 є біологічним батьком відповідача у справі.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Інші доводи касаційної скарги висновків попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до надання суб`єктивної оцінки обставинам, які були предметом аналізу судів першої та апеляційної інстанцій.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду