ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 712/11173/24

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Позов обґрунтовувала тим, що 23 лютого 2012 року сторони зареєстрували шлюб, за час перебування в якому народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 20 січня 2024 року шлюб між сторонами розірвано, але вони разом з дітьми продовжили проживати разом за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2024 року ОСОБА_2 зняв ОСОБА_1 із реєстрації місця проживання за вказаною адресою, а 29 липня 2024 року - виставив її речі з будинку.

Із того часу ОСОБА_2 не допускає її та старшого сина до вказаного будинку, а молодшого сина примусово та без узгодження з нею вивіз до своєї матері.

На думку позивача, з метою ухилення від служби в Збройних Силах України та заборони поділу спільної сумісної власності, ОСОБА_2 вже більше року утримує їх молодшого сина біля себе, не допускаючи матір спілкуватись з дитиною.

Позивач вказувала, що вона, як мати, сумлінно та добровільно виконувала та виконує свої батьківські обов`язки і має такі ж права на участь у вихованні молодшого сина, як і батько, але він перешкоджає побаченням із молодшим сином і не дозволяє спілкуватись з ним.

ОСОБА_1 також зазначала, що коли молодший син проживає з батьком, то без її нагляду і контролю ОСОБА_2 дозволяє вживати дитині заборонені для цього віку продукти харчування, не слідкує за зовнішнім виглядом дитини.

Позивач вказувала, що коли молодший син проживав разом з нею, вона займалась вихованням дітей, водила молодшого сина до дитячого садка і дитина була прив`язана до матері. Натомість батько ніколи надовго сам не залишався із сином і не виявляв жодних проявів самостійного виховання дитини.

Щодо старшого сина, то ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов`язків щодо нього, не допускає дитину до будинку, де проживає із молодшим сином, не відвідує старшого сина в школі та не цікавиться його навчанням, не телефонує та проігнорував день народження старшого сина ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зазначала, що за обставин, що склались, ОСОБА_1 створила найкращі умови для дітей за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де у них є свій куточок, де сини можуть гратися та відпочивати.

Натомість батько дітей ОСОБА_2 навмисно демонтував сходи на другий поверх в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає з молодшим сином, внаслідок чого дитина втратила доступ до своєї кімнати, а коли працівники служби у справах дітей Черкаської міської ради намагаються перевірити умови проживання дитини - не допустив їх до будинку, посилаючись на неправдиві відомості про проведення ремонтних робіт.

Враховуючи викладене, просила суд визначити з нею місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.

ОСОБА_2 вказав, що визнає позов ОСОБА_1 частково та не заперечує проти встановлення місця проживання старшого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 зазначав, що старший син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявив бажання проживати з матір`ю і він, як батько, поважає цей вибір.

Водночас ОСОБА_2 вказував, що менший син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має бажання проживати разом із батьком. Він, як батько, любить свого меншого сина і спроможний забезпечити його всім необхідним, оскільки має власне житло, де дитина має власний куточок, офіційно працює і має нормований робочий день, своєчасно отримує заробітну плату, не має схильності до вживання спиртних напоїв, постійно слідкує за станом здоров`я дитини, його розвитком, виховує і піклується про нього, у нього із сином стійкий психологічний контакт та прив`язаність один до одного.

За таких обставин, у зустрічному позові ОСОБА_2 просив визначити місце проживання ОСОБА_4 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Соснівський районний суд міста Черкаси рішенням від 19 березня 2025 року первісні позовні вимоги у справі задовольнив та вирішив визначити із ОСОБА_1 місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 816,80 грн.

Соснівський районний суд міста Черкаси додатковим рішенням від 07 квітня 2025 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Черкаський апеляційний суд постановою від 20 травня 2025 року апеляційну скаргу задовольнив частково. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 березня 2025 року скасував в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у виді судового збору в розмірі 1 816,80 грн.

Компенсував ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету 1 816,80 грн судового збору, сплаченого при розгляді справи судом першої інстанції.

У решті рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 19 березня 2025 року залишив без змін.

Додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2025 року залишив без змін.

Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи відніс на рахунок державного бюджету.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши інтереси дітей, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов висновку про необхідність визначення місця проживання дітей разом із матір`ю. При цьому суд вважав, що це відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дітей.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши складність справи, тривалість її розгляду, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) час та обсяг наданих адвокатом послуг, дійшов висновку, що витрати ОСОБА_1 в розмірі 10 000,00 грн відповідають критерію реальності та є виправданими.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 23 червня 2025 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі та витребував її із Соснівського районного суду міста Черкаси.

28 липня 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2025 року зупинив виконання додаткового рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 квітня 2025 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 288/39/20 та від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18.

Заявник вказує, що не виселяв ОСОБА_1 з будинку, де вони разом проживали, а вона виїхала звідти добровільно. У справі відсутні докази примусового виселення ОСОБА_1 . На цей час вона не має зареєстрованого місця проживання.

Заявник зазначає, що спроможний забезпечити молодшого сина всім необхідним. У справі відсутні докази вчинення ОСОБА_2 фізичного насильства щодо дітей.

Заявник вказує, що розмір витрат на адвоката у 10 000,00 грн є надмірним для нього та не відповідає складності справи. При цьому судом не враховано його матеріальний стан, адже на даний час він перебуває у відпустці без збереження заробітної плати та живе на власні заощадження, несе витрати по утриманню молодшого сина, який з ним проживає, а також сплачує аліменти на утримання обох дітей.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи

Суд установив, що 23 лютого 2012 року сторони зареєстрували шлюб, за час перебування у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 в них народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 син ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 15, 16).

Соснівський районний суд міста Черкаси рішенням від 20 лютого 2024 року шлюб між сторонами розірвав (т. 1 а. с. 12, 13).

На час вирішення справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_4 проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 і щодо поділу якого у сторін існує судовий спір (т. 1 а. с. 70).

З липня 2024 року ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітнім сином ОСОБА_3 та своїми батьками у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , співвласником якої вона разом з батьками є з 29 квітня 1998 року (т. 1 а. с. 26).

22 січня 2024 року начальник служби у справах дітей Черкаської міської ради затвердив акт № 28 обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , складений відповідальними особами за зверненням ОСОБА_2 . Згідно з актом умови проживання в будинку задовільні. Будинок належить ОСОБА_2 (батьку). Помешкання з центральним водо- і газопостачанням, автономним водовідведенням, будинок умебльований, в наявності необхідна побутова техніка, предмети домашнього вжитку. Кухня та санвузол у будинку в задовільному стані. Зі слів батька ОСОБА_2 для ОСОБА_4 відведена окрема кімната. У вказаному акті також зазначено, що за цією адресою зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 23).

Згідно із листом департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 06 серпня 2024 року ОСОБА_1 була зареєстрована у будинку на АДРЕСА_1 з 03 травня 2012 року і знята з реєстрації 07 червня 2024 року за заявою співвласника житла. Станом на 07 червня 2024 року та на 02 вересня 2024 року у вказаному будинку зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 28, 29, 73).

26 червня 2024 року, 02 липня 2024 року, 06 липня 2024 року, 30 липня 2024 року ОСОБА_1 зверталась до служби у справах дітей Черкаської міської ради щодо зловживання ОСОБА_2 батьківськими обов`язками щодо сина ОСОБА_3 та щодо перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_4 . У відповідь на вказані звернення 02 серпня 2024 року служба у справах дітей Черкаської міської ради повідомила, що відповідно до інформації служби у справах дітей Піщанської сільської ради від 12 липня 2024 року малолітній ОСОБА_4 перебуває у батьків ОСОБА_2 у с. Гладківщина Золотоніського району. Зі слів баби, дитина перебуває в неї на час літніх канікул. Із бабою та батьком дитини проведена бесіда щодо недопустимості чинення матері перешкод у спілкування з сином. 01 серпня 2024 року було повторно відвідано адресу реєстрації дітей, будинок відкрив батько дітей та пояснив, що в будинку проводяться ремонтні роботи, у зв`язку з чим відсутнє електропостачання та ремонтуються сходи на 2 поверх. Доступу до кімнат він не надав та зазначив, що ремонтні роботи мають закінчитись до 01 вересня 2024 року (т. 1 а. с. 30).

Відповідно до рішення Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Піщанської сільської ради від 23 липня 2024 року № 7-1 ОСОБА_1 звернулась до вказаної комісії, оскільки її колишній чоловік ОСОБА_2 орієнтовно 13 червня 2024 року вивіз їхню дитину ОСОБА_4 до своєї матері ОСОБА_5 у с. Гладківщина Золотоніського району і колишня свекруха постійно перешкоджає їй у спілкуванні з молодшим сином. На засіданні було заслухано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , внаслідок чого було вирішено рекомендувати ОСОБА_5 не перешкоджати матері ОСОБА_1 брати участь у вихованні, утриманні та спілкуванні зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 27).

У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що після засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Піщанської сільської ради їх молодший син ОСОБА_4 поїхав до матері, де перебував за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , але через декілька днів після цього батько ОСОБА_2 знову забрав його до себе.

Станом на 17 вересня 2024 року ОСОБА_4 навчається у 1-О класі Черкаської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 20 Черкаської міської ради, що підтверджується відповідною довідкою (т. 1 а. с. 17).

ОСОБА_1 з 2019 року працює касиром торгівельного залу на ПП «Таурус-ЛТД», де за період із березня по серпень 2024 року отримала заробітну плату в розмірі 48 051,58 грн (т. 1 а. с. 19-21). Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила її графік роботи - два дні працює з 8 год 00 хв до 20 год 00 хв і два дні вдома, або три дні працює з 8 год 00 хв до 20 год 00 хв і три дні вдома.

ОСОБА_2 з 27 серпня 2019 року працює на посаді водія автотранспортних засобів у ТОВ «Київтранслогістик», де зарекомендував себе позитивно. За час роботи з листопада 2022 року по жовтень 2023 року отримав 395 238,96 грн заробітної плати (т. 1 а. с. 68, 70-зворот).

Згідно з довідкою ТОВ «Київтранслогістик» від 20 січня 2025 року ОСОБА_2 в період із 01 вересня 2024 року по 25 лютого 2025 року перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на підставі частини третьої статті 26 Закону України «Про відпустки». ОСОБА_2 також визнавав, що до липня 2024 року були випадки, коли він працював на роботі в нічну зміну (т. 1 а. с. 211).

Згідно з актом № 487/2 оцінки потреб сім`ї, складеного в період із 15 по 24 жовтня 2024 року фахівцем Черкаського міського центру соціальних служб дитина ОСОБА_4 , 2017 року народження, зазначив, що скарг щодо поганого самопочуття не має. Зі слів дитини він добре харчується, готує вдома бабуся або тато. Дитина відчуває втому від постійних конфліктів у сім`ї. Зі слів дитини він хоче проживати з батьком, не бажає спілкуватись з матір`ю через те, що вона звинувачує його в обмані, конфліктує та б`ється з батьком. Дитина не була б проти спілкування з братом, якби він не був налаштований проти батька. Співробітник центру соціальних служб відмітила, що під час спілкування ОСОБА_4 повідомив, що бабуся з родиною не проживає постійно. Під час нічних змін в батька хлопчика віддають на ночівлю до колишньої виховательки з садочку. Дитина спить в одному ліжку з батьком (т. 1 а. с. 116-123).

Із цього ж акта встановлено, що дитина ОСОБА_3 , 2012 року народження, повідомила, що скарг щодо поганого самопочуття не має. Він виснажений постійними конфліктами в родині, остерігається батька, оскільки той часто застосовує щодо нього фізичну силу. Він хоче проживати з мамою та братом, а з батьком спілкуватися не хоче, оскільки той може застосовувати до нього фізичну сила та ображати. Коли дитина проживала з батьком, той міг застосовувати фізичні покарання, як метод виховання.

Згідно з висновком оцінки потреб сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час оцінювання, що проводилось із 15 по 24 жовтня 2024 року, основними ознаками та чинниками, що спричиняють складні життєві обставини, є домашнє насильство, конфлікт між колишнім подружжям щодо участі у вихованні та визначення місця проживання дітей. Базові потреби дітей задоволені, проте наявні проблеми та обставини певною мірою порушують нормальну життєдіяльність дітей. Фактори сім`ї та середовища не сприяють розв`язанню проблеми. Складні життєві обставини в родині тривають до 1 року та мають затяжний характер, сім`я потребує соціального супроводу (т. 1 а. с. 124, 125).

17 жовтня 2024 року у Черкаському міському центрі соціальних служб відбулась консультація з дитиною ОСОБА_3 , 2012 року народження. Результати роботи свідчать про те, що хлопчик відкритий, чітко формулює власну думку, говорить про свої потреби. За аналізом методик було виявлено, що дитина прихильна до матері, помітна прив`язаність до меншого брата. Під час спілкування дитина повідомила, що не бажає спілкуватись з батьком, оскільки той у вихованні використовував фізичні форми покарання та при останніх зустрічах його ображав (т. 1 а. с. 157, 158).

21 жовтня 2024 року у Черкаському міському центрі соціальних служб відбулась консультація з дитиною ОСОБА_4 , 2017 року народження. Дослідження вказує на емоційну прив`язаність дитини до батька, його він сприймає як домінуючу фігуру. Дитина у спілкуванні відкрита, проговорює, що хоче проживати удвох з батьком та не має бажання спілкуватись з матір`ю. Зазначив, що батько міг бити брата ОСОБА_3 , 2012 року народження, за неналежну поведінку, щодо нього фізичних покарань не застосовує. Під час бесіди з хлопчиком стало відомо, що бабуся проживає з родиною не на постійній основі, тому через нічні зміни батька його залишають на ночівлю в колишньої виховательки з садочка (т. 1 а. с. 157, 158).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Черкаської міської ради від 25 листопада 2024 року № 17655/26825-01-21 орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2017 року народження, разом з матір`ю ОСОБА_1 та у зв`язку з відсутністю спору між батьками вважає за недоцільне визначати місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2012 року народження (т. 1 а. с. 149-152).

Висновок органу опіки та піклування обґрунтовано тим, що обоє з батьків офіційно працюють, мають стабільний дохід, позитивно характеризуються за місцем роботи, мають задовільні умови проживання. Між ними склались напружені відносини. Відповідно до характеристик Черкаського дошкільного навчального закладу № 37, який відвідував малолітній ОСОБА_4 , 2017 року народження, мати і батько достатньо уваги приділяють розвитку та вихованню сина, цікавляться його успіхами та проблемами, консультуються з педагогами щодо виховання та навчання дитини. В більшій мірі участь у навчально-виховному процесі бере батько. ОСОБА_4 , 2017 року народження, відгукується про батька і матір з любов`ю та ніжністю. Відповідно до характеристики Черкаської спеціалізованої школи № 20, яку відвідує малолітній ОСОБА_3 , 2012 року народження, батьки виконують свої батьківські обов`язки, приділяють належну увагу вихованню дитини, цікавляться шкільним життям сина. Мати реагує на зауваження вчителів, відвідує батьківські збори, супроводжує під час екскурсій. Відповідно до характеристики Черкаської спеціалізованої школи № 20, яку відвідує малолітній ОСОБА_4 , 2017 року народження, контакт з класним керівником налагоджений у батька, мати відвідує дитину у школі. Під час розмов на сімейні теми ОСОБА_4 виявляє відстороненість та прагне змінити тему. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово звертались до служби у справах дітей Черкаської міської ради щодо перешкод один одному у спілкуванні з малолітнім сином та вирішення непорозумінь стосовно користування будинком. Відповідно до інформації Черкаського міського центру соціальних служб від 28 жовтня 2024 року № 1151, випадок кваліфікований як випадок середньої складності, основними ознаками є конфлікти між колишнім подружжям щодо участі у вихованні дитини та визначення місця проживання дитини. Під час засідання малолітній ОСОБА_3 , 2012 року народження, висловив своє бажання проживати разом з матір`ю, а малолітній ОСОБА_4 , 2017 року народження, пояснив, що найріднішою людиною для нього є мати, але проживати він бажає з батьком. Орган опіки та піклування, виходячи з рівності прав та обов`язків матері й батька відносно дитини, дійшов висновків про наявність достатніх підстав для задоволення вимог матері у визначенні місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , 2017 року народження, разом з нею, оскільки матір`ю створені належні умови для проживання дитини та її розвитку, вона має належний виховний потенціал та виховні можливості, крім цього з нею проживає старший син ОСОБА_3 , 2012 року народження. Орган опіки та піклування також вважає, що недоцільно визначати місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2012 року народження, у зв`язку з тим, що батько дитини не заперечує проти проживання дитини з матір`ю.

Згідно з рішенням служби у справах дітей виконавчого комітету Черкаської міської ради від 14 листопада 2024 року № 574, до набрання законної сили рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси про визначення місця проживання дітей, встановлено матері ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , 2017 року народження, щовівторка та щочетверга з 15 год 00 хв до 8 год 00 хв наступного дня, перші та треті вихідні місяця по суботах та неділях з 09 год 00 хв суботи до 18 год 00 хв неділі, без присутності батька дитини та з урахуванням обставин, які можуть виникнути (т. 1 а. с. 156).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції було з`ясовано думку дитини ОСОБА_4 , 2017 року народження, який за присутності педагога (свого класного керівника), представника органу опіки та піклування, а також за присутності адвокатів сторін та без присутності своїх матері та батька, пояснив суду, що на цей час проживає з батьком на АДРЕСА_1 та ходить до 1 класу школи № 20, любить навчатись. Нещодавно у певні дні його зі школи почала забирати мати і він залишається на ніч в неї за адресою: АДРЕСА_2 . Мати, бабуся та дідусь не читають з ним книжки та не граються, хоча він хотів би читати з мамою коли буває в неї. На уточнююче запитання суду дитина відповіла, що йому не комфортно і він втомлюється від того, що щовівторка і щочетверга проживає в мами, а в понеділок, середу та п`ятницю - в батька. ОСОБА_4 також пояснив, що коли мати почала забирати його зі школи, то він саме почав відвідувати спортивну секцію «карате», яким дуже хоче займатись. Але оскільки дні занять на секції співпадають з днями, коли він має бути з матір`ю, то спортивні заняття довелось припинити, що йому не подобається. Дитина також пояснила, що в будинку батька у нього є іграшки та стіл для навчання. Він має кімнату на другому поверсі будинку, але вхід туди перекрито через ремонт. Коли батько їздить на роботу, то до них приїжджає бабуся, яка проживає в селі Гладківщина. Хлопчик також пояснив, що останнім часом батько вночі їздить на роботу та бере його з собою, особливо коли їздить у м. Золотоношу. Дитина також пояснила, що хоче залишитись проживати з батьком, але матір теж любить.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанціїу нескасованій апеляційним судом частині, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд встановив, що обоє батьків мають бажання та спроможні опікуватись своїми дітьми, забезпечити гармонійний розвиток та виховання дітей, створили для них необхідні умови проживання та навчання.

Щодо визначення місця проживання старшого сина у сторін відсутній спір, оскільки ОСОБА_2 визнав в цій частині позов ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд не може не враховувати ставлення батька ОСОБА_2 до виконання своїх батьківських обов`язків щодо старшого сина ОСОБА_3 , 2012 року народження.

Суд встановив, що між дітьми існує емоційна прив`язаність та відчуття однієї сім`ї на час вирішення спору.

Разом із матір`ю залишається проживати старший син ОСОБА_3 .

Зазначені обставини підтверджуються висновком органу опіки та піклування Черкаської міської ради, наданим у межах розгляду даної справи.

Враховуючи малолітній вік дитини ОСОБА_4 , визначення її місця проживання разом із матір`ю найбільше відповідатиме забезпеченню її найкращих інтересів. Матір забезпечила належні умови для проживання, виховання та гармонійного розвитку дитини, має необхідні особисті якості та можливості для належного виконання батьківських обов`язків.

Колегія суддів зауважує, що батько безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своїх дітей, має право та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан розвитку, проводити з ними необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким вони будуть проживати більшість часу. Визначення на цьому етапі місця проживання дітей разом, з матір`ю не повинно негативно впливати на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не зменшує обсяг батьківських прав іншого з батьків та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків.

Більше того, колегія суддів наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дітьми, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини, про що неодноразово вказував Верховний Суд (постанови від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 та від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання дітей з матір`ю на час розгляду справи найбільше відповідає забезпеченню їх найкращих інтересів.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо того, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у 10 000,00 грн є надмірним та не відповідає складності справи, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими.

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, а також суд апеляційної інстанції, враховуючи критерії обґрунтованості й пропорційності, обставини цієї справи та результат розгляду справи, проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих ОСОБА_1 послуг та додані до заяви документи, обсяг наданих послуг, зокрема, надання адвокатом правничої допомоги при складанні первісної позовної заяви, відповіді на відзив на первісну позовну заяву, а також участь у семи судових засіданнях у справі дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх відшкодування у розмірі 10 000,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (статті 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України). Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до здійснення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року зупинено виконання додаткового рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 квітня 2025 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду