ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 207/5073/21

1. Описова частина

У листопаді 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати за АТ КБ «ПриватБанк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, яке перебуває у власності ОСОБА_1 , а саме: на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1474 га, кадастровий номер 1210400000:006:0010, на умовах, передбачених договором іпотеки від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001;

- у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001 у розмірі 179 688,75 дол. США, що за курсом 26,0575 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11 листопада 2021 року складає 4 682 239,60 грн (22 700,47 дол. США - заборгованість за кредитом; 22 104,40 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 022,40 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 127 861,55 дол. США - заборгованість з пені), звернути стягнення на вказаний будинок та земельну ділянку шляхом продажу цього майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 10 січня 2023 року позов задовольнив.Визнав за АТ КБ «ПриватБанк» право іпотекодержателя на нерухоме майно, яке згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 вересня 2021 року перебуває у власності ОСОБА_1 , а саме: на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, та на земельну ділянку площею 0,1474 га, кадастровий номер 1210400000:04:006:0010, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, передбачених договором іпотеки від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001 в розмірі 179 688,75 дол. США, що за курсом 26,0575 відповідно до службового розпорядження НБУ від 11 листопада 2021 року становить 4 682 239,60 грн (22 700,40 дол. США - заборгованість за кредитом; 22 104,40 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 022,40 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 12 7861,55 дол. США - заборгованість з пені), звернув стягнення на житловий будинок загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1474 га, кадастровий номер 1210400000:04:006:0010, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеного майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими.

Суди розглядали справу неодноразово.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 26 лютого 2025 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 січня 2023 року змінив таким чином: «В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DNUHGA0000000001 у розмірі 43 392,71 дол. США, що за курсом 7,9877000 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24 квітня 2012 року становить 346 607,95 UAH (22 557,28 дол. США - заборгованість за кредитом; 8 035,78 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 824,00 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 10 975,65 дол. США - заборгованість з пені), звернути стягнення на: житловий будинок загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 1210400000:04:006:0010, площею 0,1474 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу зазначеного майна на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предметау іпотеки».

В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Стягнув із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14 540,15 грн.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги є частково доведеними та обґрунтованими.

У листопаді 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 рокув частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 14 540,15 грн і в цій частині змінити рішення суду; в іншій частині постанову залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження судового рішення вказувало те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 та постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення не зазначив підстав для стягнення з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 14 540,15 грн та не врахував, що за наслідками апеляційного розгляду скаргу задоволено частково, тому апеляційний суд мав здійснити розподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог позову.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 грудня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

З ухвали Верховного Суду від 29 грудня 2023 року відомо, що судовий збір за подання касаційної скарги становив 140 467,18 грн (70 233,59 х 200 %).

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про зменшення суми судового збору. Зменшено суму судового збору, який необхідно сплатити за подання касаційної скарги, до 14 540,15 грн.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена лише в частині розподілу судових витрат, а тому переглядається лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частині першій статті 381 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України, яка закріплена в зазначеній главі, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження (пункт 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

За загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання щодо розподілу судових витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) зазначено, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23) зазначила, що вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер. Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову в частині розподілу судових витрат, фактично стягнув з позивача на користь ОСОБА_1 суму судового збору яка була визначена ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року, тобто за подання касаційної скарги.

Разом з цим апеляційний суд, всупереч вимогам процесуального закону, не навів жодних мотивів щодо визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог позову з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду про характер спірних правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду