ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/12574/24

Описова частина

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина та встановлення графіку зустрічей з дитиною.

В обґрунтування вимог позову зазначав, що він та ОСОБА_3 з 03 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08 квітня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко О. В., номер у реєстрі 227.

Згідно з пунктом 3 цього договору за домовленістю батьків, даним договором встановлюється обов`язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 5 000 грн щомісяця.

Відповідно до пункту 4 зазначеного договору крім сплати суми аліментів, зазначених у п. 3 даного договору, батько зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. За домовленістю батьків додаткові витрати на дитину сплачуються батьком щомісяця у сумі 1 000 грн шляхом перерахування суми додаткових витрат за реквізитами, вказаними в п. 3 даного договору.

У вищевказаному договорі сторони також домовились, що до досягнення десятирічного віку дитина буде проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . У разі зміни місця проживання дитини матір зобов`язується попереджувати батька письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного тижня з моменту зміни місця проживання дитини (пункт 5 договору).

Позивач вказував, що станом на дату подання позову дитині виповнилось 2 роки і 9 місяців. Син проживає разом із матір`ю.

Стверджував, що на виконання умов укладеного вище договору він перераховує на рахунок, зазначений у договорі, щомісяця аліменти на дитину у розмірі 5 000 грн, також бере участь у додаткових витратах на дитину та додатково перераховує на рахунок, зазначений у договорі, щомісяця 1 000 грн.

Позивач зазначав, що після укладання договору відповідачка певний час не чинила перешкод у його спілкуванні з сином.

Проте, з кінця травня 2024 року ОСОБА_3 почала перешкоджати у його зустрічах з сином.

Після чергової відмови у зустрічі він звернувся до Дніпровської районної в м. Києві адміністрації, яка своїм розпорядженням № 407 від 18 червня 2024 року встановила режим його зустрічей, як батька з дитиною.

Деякий час відповідачкою вказане рішення виконувалось, проте у подальшому вона знову стала чинити йому перешкоди в спілкуванні з сином, що змушувало звертатись до органів поліції.

Вважає, що ОСОБА_3 та її матір налаштовують дитину проти спілкування з ним, як батьком.

Водночас він бажає підтримувати стосунки з сином, приймати участь у його вихованні, а тому змушений звернутись до суду з даним позовом.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:

зобов`язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди у спілкуванні та вихованні їх спільного сина - ОСОБА_4 ;

визначити порядок його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши графік побачень з сином:

перші два місяці у присутності матері дитини щонеділі з 10:00 год до 13:00 год;

надалі без присутності матері дитини щовівторка та щочетверга - з 18:00 год до 20:00 год та щонеділі - з 10:00 год до 13:00 год з можливістю відвідування культурно-розважальних заходів, зоопарків, цирку, парків, ярмарок, дитячих свят та інше.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2025 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначено способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із встановленням наступного графіку побачень з сином:

перші два місяці у присутності матері дитини щонеділі з 10:00 год до 13:00 год;

надалі без присутності матері дитини щовівторка та щочетверга - з 18:00 год до 20:00 год та щонеділі - з 10:00 год до 13:00 год, з можливістю відвідування культурно-розважальних заходів, зоопарків, цирку, парків, ярмарок, дитячих свят та інше.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

При цьому суд установив, що позивач активно і стабільно проявляє бажання приймати участь у вихованні та спілкуванні з сином і жодних обставин, які б унеможливлювали його право на спілкування із малолітнім сином чи обставин, які б свідчили про таке спілкування батька з дитиною, яке б перешкоджало нормальному розвитку дитини або обумовлювало його побачення з дитиною у присутності інших осіб, матеріали справи не містять.

Водночас суд вважав, що в перші два місяці побачення сина з батьком необхідно проводити у присутності матері, виходячи із необхідності звикання дитини до батька, що, на думку суду,відповідатиме інтересам дитини.

Разом із цим, суд не погодився та не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державноїадміністрації № 103-9865 від 19листопада 2024 року, вказавши на його недостатню обґрунтованість.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

02 березня 2026 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Кухаренко О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від23 червня2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішенняу справі, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

01 квітня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що з 13 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 червня 2023 року у справі № 755/5354/23 було розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев`янко О. В., зареєстрований в реєстрі за № 227, яким сторони встановили розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Згідно з пунктом 3 цього договору за домовленістю батьків даним договором встановлюється обов`язок батька сплачувати на утримання дитини аліменти в розмірі 5 000 грн щомісяця.

Відповідно до пункту 4 зазначеного договору крім сплати суми аліментів, зазначених у п. 3 даного договору, батько зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами. За домовленістю батьків додаткові витрати на дитину сплачуються батьком щомісяця у сумі 1 000 грн шляхом перерахування суми додаткових витрат за реквізитами, вказаними в п. 3 даного договору.

Батьки домовились, що до досягнення дитиною десятирічного віку дитина буде проживати разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . У разі зміни місця проживання дитини матір зобов`язується попереджувати батька письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного тижня з моменту зміни місця проживання дитини. Після досягнення дитиною десятирічного віку місце проживання дитини буде визначатися за спільною згодою батьків та дитини (пункт 5 договору).

Відповідно до пункту 15 договору кожен із батьків має право проводити час разом з дитиною та відпочивати разом з нею як на території України так і за її межами (у разі відпочинку з батьком - у присутності матері дитини). Батько має право бачитись з дитиною у присутності матері дитини.

Даний договір вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення і діє до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (пункт 16 договору).

В матеріалах справи наявні платіжні інструкції за період з квітня 2023 року по липень 2024 року про сплату позивачем відповідачці аліментів на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сплата позивачем аліментів на утримання дитини не заперечується відповідачкою.

18 червня 2024 року Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією винесено розпорядження № 407 «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей», яким визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином: щонеділі - з 10:00 год до 13:00 год перші два місяці в присутності матері ОСОБА_3 ; надалі - щовівторка та щочетверга - з 18:00 год до 20:00 год та щонеділі - з 10:00 год до 13:00 год, без присутності матері дитини.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 до начальника Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 30 червня 2024 року про те, що колишня дружина ОСОБА_3 перешкоджає йому бачити сина.

З відповіді Дніпровського УП ГУНП у м. Києві НПУ від 17 липня 2024 року, наданої на адвокатський запит, вбачається, що перевіркою ІТС «Єдиний облік» Інформаційного порталу Національної поліції України встановлено, що громадянин ОСОБА_1 дійсно звертався до Дніпровського управління поліції із зверненнями, які зареєстровані в ІТС «Єдиний облік» 30 червня 2024 року за № 32271 та 07 липня 2024 року за № 33711. По вказаним зверненням Дніпровським УП ГУНП у місті Києві відносно громадянки ОСОБА_3 адміністративні протоколи не складалися.

За змістом висновку, складеного 24 червня 2024 року сімейним психологом - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 на запит адвоката Ольги Кухаренко (представник відповідачки), дитині - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , важливо бачити свою маму і щоб вона була фізично та емоційно доступна для неї (основні причини пов`язані з фізичним, емоційним та когнітивним розвитком дитини). Присутність матері в перші три роки життя дитини є важливою для її гармонійного розвитку і становлення як особистості. Під час взаємодії з батьком дитина 15-20 хвилин добре грається з ним, а потім сама організовує свою діяльність і виникає відчуття, що вона не потрібна і покинута. Розвиток дитини відповідає віку, але у неї ще не сформовано причинно-наслідкові зв`язки, щоб робити логічні заключення відповідно діяльності дорослих. Мати є самою першою людиною і тим провідником, з якою дитина взаємодіє з соціумом. Дитина реагує на емоції оточуючих, знає соціальні ролі близьких людей, має навики контакту з людьми, які знаходяться в його середовищі, коли поряд мати та бабуся. Коли дитина чує запитання про батька, то стає роздратованою, емоційно закритою і тривожною. Дитини у віці 2 роки і 8 місяців маже перебувати без мами протягом кількох годин за умови, що вона знаходиться в безпечному і знайомому середовищі.

У зазначеному висновку надані наступні рекомендації: зменшити кількість годин перебування із батьком. Для дитини такого віку 9 годин на тиждень, без доступу до мами може призвести до гострого стресу, тому що з матір`ю у дитини формується надійна прив`язаність і хлопчик має відчувати і бачити її. Забезпечити комфортне розвиваюче середовище для дитини, щоб був прописаний і представлений, можливо в усній формі, взаємодія батька і дитини. Це дасть можливість вплинути на корекцію взаємодії дитини і батька, щоб дитина менше отримувала стресу і отримала більше позитивних емоцій під час взаємодії з батьківською фігурою.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року зобов`язано орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державноїадміністрації, відповідно до вимог статті 19 Сімейного кодексу України, надати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державноїадміністрації № 103-9865 від 19листопада 2024 року (протокол засідання комісії від 13листопада 2024 року № 15) орган опіки та піклування, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, вважає за доцільне визначити участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином щонеділі з 10:00 год до 12:00 год, 2 рази в присутності матері, інший час - за домовленістю між батьками.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексуУкраїни (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема, він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Батько та мати мають рівні права та обов`язки і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити виключно з інтересів дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами існує конфлікт щодо визначення способу участі батька у спілкуванні з малолітнім сином та у його вихованні.

Зокрема, встановлено, що відповідачкою ОСОБА_3 вчиняються дії, пов`язані із періодичним створенням перешкод у спілкуванні батька ОСОБА_1 із сином, в тому числі, але не виключно, щодо неналежного виконання неюрозпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації №407 від 18 червня 2024 року «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей».

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визначити спосіб його участі у вихованні дитини, зокрема, шляхом встановлення графіка побачень з сином, визначеного саме розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 червня 2024 року № 407 «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 (провадження № 61-18994св19) вказано, що «відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини».

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки і піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, установили, що позивач активно і стабільно проявляє бажання приймати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною і жодних обставин, які б унеможливлювали його право на спілкування із малолітнім сином чи обставин, які б свідчили про наявність перешкод для такого спілкування,матеріали справи не містять.

Суди, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дитиною, відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, який проживає з матір`ю, дійшли правильного висновку про наявністьправовихпідстав для зобов`язання відповідачки не чинити позивачеві перешкоди у спілкуванні та вихованні сина, а також для визначення графіку побачень батька з дитиноюу спосіб, визначений у позовній заяві, що буде відповідати інтересам дитини.

При цьому суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відхилив та, відповідно до положень частини шостої статті 19 СК України не прийняв до уваги висновокоргану опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 103-9865 від 19 листопада 2024 року, вказавши на його недостатню обґрунтованість.

Разом із тим суди першої та апеляційної інстанцій підставно відхилили доводи сторони відповідача про те, що звернення до суду позивача із вказаним позовом є передчасним, оскільки між сторонами у справі 08 квітня 2023 року укладено договірпро проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, оскільки умовами зазначеного договору не визначенографіку побачень батька з дитиною та не обумовлено наслідків уразі, якщо мати дитини чинитиме перешкоди батьку в спілкуванні з сином.

Крім цього, положення договору, які, зокрема,передбачають право батькабачитись з дитиною у присутності її матері, не містить імперативної заборони для позивача бачити свого сина без присутності матері, а визначає це саме як право.

Також слід приймати до уваги, що як мати дитини, так і батько не позбавлені можливостізвернутися до суду з вимогами про зміну раніше визначеного способу участі у вихованні дитини (див., постанову Верховного Суду від 4 вересня 2024 року в справі № 932/665/20 (провадження № 61-7201св24)).

Як зазначено вище, за змістом частини другої статті 159 СК України обумовлення побачень з дитиною присутністю іншої особи можливе лише в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини.

В постанові від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22 (провадження № 61-4664св24) Верховний Суд наголосив, що «встановлення обмежень батькові та дитині у безперешкодному спілкуванні та налагодженні психоемоційного контакту між ними шляхом проведення зустрічей виключно у присутності матері чи представників органу опіки та піклування повинно ґрунтуватися на беззаперечних доказах можливого негативного впливу батька на виховання дитини, формування її як особистості, на її безпеку та повноцінний розвиток. Мотиви такого обмеження не можуть ґрунтуватися лише на бажанні матері, враховуючи конфліктні ситуації та неприязні стосунки дорослих».

У справі, що переглядається, встановлено наявність між сторонами неприязних відносин і конфліктів, щоможе негативно впливати на ставлення дитини до батька при проведенні його зустрічей з ним у присутності матеріна постійній основі, та перешкоджати налагодженню їх спілкування.

Беззаперечних доказів можливого негативного впливу батька на виховання дитини, формування її як особистості, на її безпеку та повноцінний розвиток суду не надано, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про можливість спілкування позивача з сином без присутності матері після налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною та формування емоційної прив`язаності між ними, а саме - зі спливом перших двох місяців побачень у присутності матері дитини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права. При цьому, питання щодо подібних правовідносин вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду