ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/28808/21

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаінвест Сервіс», (далі - ТОВ «Мегаінвест Сервіс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 400102031318005 (далі - кредитний договір), за яким відповідачці надано кредитні кошти в розмірі 437 686,00 грн з кінцевим строком повернення кредиту не пізніше 11 листопада 2026 року.

Згідно із пунктом 1.2 кредитного договору кредит надано позичальнику на оплату за нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору позичальник у день укладення цього договору укладає на забезпечення виконання своїх зобов`язань договір іпотеки, за умовами якого позичальник передає зазначену квартиру в іпотеку.

11 листопада 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі за № 1854, за умовами якого відповідачка передала банку в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

04 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест Сервіс» укладено договір № 2145/К купівлі-продажу прав вимоги, за яким права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 , майнових поручителів та інші права, що виникають із прав вимоги, перейшли до позивача.

Відповідачка належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого має заборгованість за тілом кредиту та нарахованими відсотками в розмірі 224 446,79 грн.

Позивачем було нараховано штрафи в загальному розмірі 118 175,22 грн. Також за порушення умов іпотечного договору позивачем було нараховано штрафи у загальному розмірі 538 691,20 грн. Крім цього, позивач просив стягнути із відповідачки судові витрати на правничу допомогу в розмірі 167 000,00 грн.

Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 26 травня 2022 року провадження у справі в частині стягнення з відповідачки штрафів за кредитним договором у розмірі 118 175,22 грн залишив без розгляду.

Святошинський районний суд міста Києва ухвалою від 12 квітня 2023 року провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором у частині стягнення штрафів за іпотечним договором у розмірі 538 691,20 грн закрив.

Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 12 квітня 2023 року у задоволення позову ТОВ «Мегаінвест Сервіс» відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості. Докази, наявні в матеріалах справи, свідчать про виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Святошинський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 23 травня 2023 року заяву представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Бойко Н. В. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув із ТОВ «Мегаінвест Сервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн. У решті заявлених вимог відмовив.

Суд першої інстанції виснував про часткове задоволення заяви та стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 35 000,00 грн, оскільки саме такий розмір є обґрунтованим, доведеним і співмірним із складністю справи, тривалістю її розгляду, обсягом виконаних робіт (наданих послуг) і часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг).

Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Мегаінвест Сервіс» оскаржило їх в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Меганівест Сервіс» задовольнив. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ Меганівест Сервіс» заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту в сумі 223 385,79 грн, відсотків 1 061,02 грн, а всього - 224 446,79 грн.

Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням того, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним, суд апеляційної інстанції виснував, що відбулася заміна сторони у кредитних зобов`язаннях, а саме змінився первісний кредитор ПАТ «Астра Банк», правонаступником якого було АТ «Дельта-Банк», на його правонаступника ТОВ «Мегаінвест Сервіс», яке набуло прав вимоги до відповідачки. Так як на момент набуття прав вимоги заборгованість відповідачки за кредитним договором становила: за тілом кредиту - 223 385,77 грн, за відсотками - 1 061,02 грн, тому стягненню підлягає заборгованість у загальному розмірі 224 446,79 грн.

Крім того, апеляційний суд вказав, що в судовому засіданні з`ясовано, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання, а саме квартиру АДРЕСА_2 , не відбулося, тому в цій частині суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про відмову в позові, відтак, рішення та додаткове рішення суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

15 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Бойко Н. В., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року і додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявниця вказує:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 752/23829/20, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, щовідсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 367, 375, 376 ЦПК України у разі, коли під час перегляду справи судом апеляційної інстанції обставини у справі істотно змінилися в результаті набрання законної сили судовим рішення в іншій справі;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) не відбулося, оскільки ТОВ «Мегаінвест Сервіс» скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру) у позасудовому порядку на підставі застереження, викладеного в іпотечному договорі, шляхом укладення з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу цієї квартири. Отже, як на день звернення до суду з позовом у грудні 2021 року, так і на день ухвалення судом першої інстанції рішення від 12 квітня 2023 року, укладений між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу був дійсним, а процедура позасудового врегулювання була завершена, оскільки право власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав було зареєстроване за ОСОБА_3 .

Апеляційний суд не врахував, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року (справа № 759/12082/20), яким визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 14 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест Сервіс» та ОСОБА_3 , та припинено право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, не впливає на те, що 12 квітня 2023 року суд першої інстанції у справі, яка переглядається, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального права та процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 травня 2024 року колегією суддів у складі Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження.

У травні 2024 року справа на дійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 листопада 2011 року між ПАТ «Астра Банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_1 надано кредитні кошти в розмірі 437 686,00 грн із кінцевим строком повернення кредиту не пізніше 11 листопада 2026 року (т. 1, а. с. 4-7).

Згідно із пунктом 1.2 кредитного договору кредит надається позичальнику на оплату за нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору позичальник у в день укладення цього договору укладає на забезпечення виконання своїх зобов`язань договір іпотеки, за яким позичальник передає зазначену квартиру в іпотеку.

11 листопада 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, зареєстрований у реєстрі за № 1854, згідно з яким відповідачка передала банку в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8-11).

04 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Мегаінвест Сервіс» укладено договір № 2145/К купівлі-продажу прав вимоги, за яким права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 , майнових поручителів та інші права, що виникають із прав вимоги, перейшли до ТОВ «Мегаінвест Сервіс» (т. 1, а. с. 16-17).

ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов`язань не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість за тілом кредиту - 223 385,77 грн, за відсотками - 1 061,02 грн, всього у загальному розмірі 224 446,79 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають з огляду на таке.

За вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Частина перша статті 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Згідно із статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочинів (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановили, що 04 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та позивачем було укладено договір № 2145/К купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого права вимоги за кредитним договором відповідачки, майнових поручителів та інші права, що виникають з прав вимоги, перейшли до ТОВ «Мегаінвест Сервіс».

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У силу вимог частин першої, другої статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суди встановили, що позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, розмір якої на дату відступлення права вимоги ПАТ «Дельта Банк» становить 1 048 313,21 грн. До позову позивачем додано розрахунок заборгованості, який проведено ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким сума боргу за тілом кредиту складає 223 385, 77 грн, за відсотками - 1061,02 грн, а всього у загальному розмірі 224 446,79 грн.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачка взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів не виконала, доказів на спростування наведених обставин суду не надала.

Встановлено, що кредитний договір укладено 11 листопада 2011 року на строк до 11 листопада 2026 року.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Аналогічні роз`яснення зазначено у правових позиціях, викладених Верховним Судом України у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2765цс15, та у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 235/492/16-ц (провадження № 61-16314св18), від 19 квітня 2021 року у справі № 758/8901/17 (провадження № 61-42820св18), від 14 липня 2021 року у справі № № 554/8549/15-ц (провадження № 61-18460св20).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Водночас апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши що ТОВ «Мегаінвест Сервіс» правомірно набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Астра Банк» і відповідачкою, дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ «Мегаінвест Сервіс».

Висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що відбулася зміна сторони у кредитних зобов`язаннях, а саме змінився первісний кредитор ПАТ «Астра Банк», правонаступником якого було АТ «Дельта-Банк», на його правонаступника - позивача ТОВ «Мегаінвест Сервіс», яке набуло прав вимоги до відповідачки. Оскільки на момент набуття прав вимоги заборгованість відповідачки становила у загальному розмірі 224 446,79 грн, а в судовому засіданні апеляційного суду з`ясовано, що звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру) у позасудовому порядку згідно з іпотечним договором не відбулося, тому суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На цій підставі апеляційний суд, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент ухвалення судового рішення, виснував, що, доводи апеляційної скарги та встановлені в судовому засіданні обставини справи спростовують висновки суду першої інстанції.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується.

Відповідно до пункту 3.1 іпотечного договору іпотекодержатель у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, виконання яких забезпечено цим договором, має право звернути стягнення на предмет іпотеки та отримати в повному обсязі задоволення своїх вимог переважно перед іншими кредиторами у порядку та у спосіб, визначений цим договором (т. 1, а. с. 9).

За пунктом 5.7 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття іпотекодержателем права на звернення за вибором іпотекодержателя відбувається: за згодою сторін; за виконавчим написом нотаріуса; за рішенням суду; в позасудовому порядку за вибором іпотекодержателя шляхом: 1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іпотекодавця з дотриманням вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку», при цьому іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; 2) продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку.

Відомості з Єдиного державного реєстру є у вільному доступі, тому їх використання під час розгляду і вирішення інших справ не суперечить положенням статті 82 ЦПК України.

Так, у справі № 759/12082/20, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 26 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 14 лютого 2020 року між ТОВ «Мегаінвест-Сервіс»» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О. О. за реєстровим № 8 та припинив право власності ОСОБА_3 на квартиру, набуте нею на підставі договору купівлі-продажу (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: 35502659).

Судові рішення у цій справі мотивовані тим, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що у справі, яка переглядається, не відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, таким правом ТОВ «Мегаінвест Сервіс» у позасудовому порядку не скористалося і це підтверджено рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 759/12082/20, які набрали законної сили, що відповідно до положень статті 82 ЦПК України підлягає врахуванню під час розгляду справи, яка переглядається, та спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

З урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 752/23829/20, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

За вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заявниця брала участь у судовому засіданні апеляційного суду через свого представника, однак представником відповідачки не заявлялося клопотань про долучення до матеріалів справи нових доказів, зокрема судових рішень у справі № 759/12082/20, які набрали законної сили, що підтверджується протоколом судового засідання суду апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 6,7).

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Наявність у заявниці іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах справи доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року, заява № 49684/99, § 2).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду