ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 453/222/19

1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Опорецької сільської ради Сколівського району Львівської області, правонаступником якої є Славська селищна рада Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_5 , про визнання незаконним рішення у частині передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні проїздом.

2. Позов обґрунтовано тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 разом з належними до нього господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки кадастровий номер 4624584900:01:001:0541 для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0.1517 га.

3. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 також є власниками житлових будинків та земельних ділянок (присадиб) для обслуговування цих житлових будинків, господарських будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 .

4. Відповідач збудував на належній йому присадибній ділянці ще один житловий будинок, стіна якого безпосередньо виходять на землі загального користування, а саме вулицю, що проходить повз їхні господарства. Під час опадів вода чи сніг з даху будинку падають на вулиці, заливаючи чи засипаючи її, чим їй створюються незручності у користуванні вулицею, а в березні 2018 року перекрив вулицю жердиною та не пропускає транспорт і людей, створюючи конфліктні ситуації.

5. Рішенням чотирнадцятої сесії четвертого демократичного скликання Опорецької сільської ради Сколівського району Львівської області № 45 від 27 серпня 2005 року ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки площею 1.56 га, в тому числі і 0.20 га з кадастровим номером 4624584900:01:003:0041 для обслуговування житлового будинку в с. Опорець Сколівського району Львівської області.

6. При цьому відповідачу передано у власність разом з земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку частину землі загального користування, а саме вулицю, що належить до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.

7. Враховуючи викладене просила суд:

визнати нечинним рішення чотирнадцятої сесії четвертого демократичного скликання Опорецької сільської ради Сколівскього району Львівської області № 45 від 27 серпня 2005 року «Про передачу у власність земельну ділянку в с. Опорець ОСОБА_2 » в частині передачі йому у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку 0,20 га;

визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 ;

зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні землями загального користування - вулицею в селі Опорець Сколівського району Львівської області шляхом прибирання з вулиці жердини та припинення конфліктів.

8. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

9. Визнано незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » у частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 451191, виданий Опорецькою сільською радою 06 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, розташовану у селі Опорець Сколівського району Львівської області, із цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні проїзною дорогою до належних їй житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , у спосіб демонтажу дерев`яної огорожі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

10. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позовних вимог про визнання незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 у частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 451191, виданого 06 листопада 2008 року Опорецькою сільською радою на ім`я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, оскільки у вказану земельну ділянку входить частина земельної ділянки загального користування села, яка не може передаватись у приватну власність.

11. Постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_7 , задоволено.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до місцевого суду.

12. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що суди не встановили обставин, за яких мали би підстави дійти висновку про існування вулиці (проїзду) до належної позивачу земельної ділянки через земельну ділянку, яка надана у приватну власність ОСОБА_2 .

13. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами того, що оскаржуваним рішенням Опорецької сільської ради порушено її права чи законні інтереси.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. У лютому 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 .

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

18. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

19. Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявниці зазначає:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 07 серпня 2024 року в справі № 449/765/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

суд не дослідив зібрані в справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що судами помилково покладено в основу судових рішень висновки головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 31 жовтня 2018 року, 13 січня 2021 року та від 25 травня 2021 року, оскільки вони суперечать первинному листу того ж управління, а саме від 03 жовтня 2018 року, у якому вказано про порушення при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 .

21. Судами проігноровано письмові пояснення попереднього представника Опорецької сільської ради, яка фактично визнавала позовні вимоги.

22. Також посилається на те, що матеріали справи містять докази на підтвердження позовних вимог, які не враховано судами попередніх інстанцій.

23. У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 від представника ОСОБА_2 - Тищук Л. К. , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1517 га, наданої для їх обслуговування, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13 серпня 2009 року серії НОМЕР_1 , витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 серпня 2009 року № 23575866, а також витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 грудня 2018 року № 151166667.

25. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2091 га, наданої для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка є суміжною із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 , що документально підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2008 року серії ЯД № 451191.

26. Згідно із інформацією виконавчого комітету Опорецької сільської ради генеральний план села Опорець не розроблявся.

27. Рішенням Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » ОСОБА_2 передано безкоштовно у власність земельну ділянку для обслуговування будинку площею 0,2000 га, а фактично передано на основі цього рішення земельну ділянку площею 0,2091 га.

28. У технічній документації із землеустрою щодо видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2008 року серії ЯД № 451191 міститься рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 », яке є іншим за змістом, ніж рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 », що міститься у протоколі сесії сільської ради за 27 серпня 2005 року.

29. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

30. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

34. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

36. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

37. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

38. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61- 20968сво21)).

39. Відповідно до статті 40 ЗК України (в редакції станом на серпень 2005 року) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватись безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

40. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт «а» частини третьої статті 83 ЗК України).

41. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

42. Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

43. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

44. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оскаржуваним рішенням сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 ОСОБА_2 було передано у власність землю загального користування, а саме вулицю, що суперечить пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України й, відповідно, унеможливлює користування нею.

45. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19).

46. Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 01 червня 2022 року вказував, що суди не встановили обставин, за яких мали би підстави дійти висновку про існування вулиці (проїзду) до належної позивачу земельної ділянки через земельну ділянку, яка надана у приватну власність ОСОБА_2 .

47. Під час ухвалення судових рішень судами враховано, що з листа Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № М-193/0-650/6-21 від 25 травня 2021 року (т. 3, а. с. 86) вбачається, що за результатами перевірки за заявою ОСОБА_2 щодо перевірки законності набуття у власність земельної ділянки жодних порушень вимог земельного законодавства при набутті ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 4624584900:01:003:0041 не встановлено.

48. Також головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 13 січня 2023 року на запит адвоката Тищук Л. К. повідомило, що у результаті перевірки, яка здійснювалась на підставі звернення від 20 серпня 2018 року було встановлено, що частина приватизованої земельної ділянки відноситься до земель загального користування. Відповідь на звернення від 20 серпня 2018 року була надана листом від 03 жовтня 2018 року. Проте, посадовими особами управління з контролю за використанням та охороною земель не враховано ряд обставин, зокрема, відсутність будь-якої містобудівної документації, з якої б вбачалося, що частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_2 (кадастровий номер 46245849000:01:003:0041), належить до земель загального користування.

При відповіді на звернення від 05 квітня 2021 року листом № М-193/0-650/6-21 від 25 травня 2021 року управління з контролю за використанням та охороною земель всебічно і повно дослідило всі обставини справи, за результатами проведеного заходу державного контролю порушень вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 46245849000:01:003:0041 ОСОБА_2 не було виявлено.

З огляду на викладене, у справі № 453/222/19, яка переглядається, до уваги необхідно брати лист управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 25 травня 2021 року № М-193/0-650/6-21.

49. Отже, доводи заявника щодо помилкового врахування судами попередніх інстанцій листа № М-193/0-650/6-21 від 25 травня 2021 року спростовуються вищевикладеним.

50. Судами також надано увагу на наявний в матеріалах справи лист-відповідь Славської селищної ради від 14 березня 2023 року № 02-18/242 (т. 4, а.с. 34), яким на підставі відомостей містобудівної документації на місцевому рівні повідомив про відсутність проходження вулиці (проїзду, дороги) в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної документації» через зазначену у запиті представника ОСОБА_2 земельну ділянку.

51. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

52. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

53. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

54. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

55. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

56. Судами на виконання положень частини першої статті 417 ЦПК України під час нового розгляду враховано, що наявні в матеріалах справи план - схема меж земельних ділянок та ситуаційний план села (т. 1, а. с. 161-162), на які посилається позивачка, не є належними доказами на підтвердження меж земель загального користування (вулиць, доріг, тощо).

57. При цьому судами також враховано вказівку Верховного суду у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 453/222/19 і плану належної ОСОБА_9 земельної ділянки (т. 1, а. с. 12 - 16), до якої нібито передбачено заїзд з вулиці (межа від точки «А» до точки «Б» - землі Опорецької сільської ради), зазначивши, що документи, які є у матеріалах справи на вказаних аркушах, не містять графічного підтвердження такої інформації.

58. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами того, що оскаржуваним рішенням Опорецької сільської ради порушено її права чи законні інтереси.

59. Водночас позивачкою під час розгляду справи в розумінні частини першої статті 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається в позовній заяві, не надано доказів на спростування обставин, які встановлено судами на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

60. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

61. Доводи касаційної скарги про неврахуванням судами чинного рішення Опорецької сільської ради № 272 «Про виділення пішохідного проходу та проїзду гужовим транспортом біля господарства ОСОБА_10 », яким задля вирішення земельного спору відновлено пішохідним прохід та проїзд гужовим транспортом біля господарства ОСОБА_10 в селі Опорець, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Рішення сільської ради № 272 було оскаржено ОСОБА_10 .

Рішенням суду першої інстанції від 23 квітня 2020 року у справі № 453/135/20 позов задоволено, визнано недійсним оскаржуване рішення сільської ради.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив із того, що Опорецька сільська рада Сколівського району Львівської області ухвалила рішення № 272 від 11 квітня 2018 року «Про виділення пішоходного проходу, та проїзду гужовим транспортом біля господарства ОСОБА_2». Зазначене рішення було прийняте за результатом розгляду заяви гр. ОСОБА_11 № 143 від 06 квітня 2018 року без участі самого ОСОБА_2 .

Відновлений рішенням відповідача пішохідний прохід та проїзд гужовим транспортом проходить по земельній ділянці позивача ОСОБА_2 , про що не заперечує відповідач.

Постановою апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_11 та Опорецької сільської ради Сколівського району Львівської області задоволено.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що судом не враховано судові рішення у справі №453/222/19.

Водночас суд апеляційної інстанції у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 453/135/20 не досліджував питання законності передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, відтак вказані рішення не мають преюдиційного значення для справи № 453/222/19.

Крім цього, рішення Опорецької сільської ради Сколівського району Львівської області № 272 від 11 квітня 2018 року «Про виділення пішохідного проходу та проїзду гужовим транспортом біля господарства ОСОБА_10 » прийнято сільською радою після прийняття цією ж сільською радою рішення від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 », яким ОСОБА_2 передано безкоштовно у власність земельну ділянку для обслуговування будинку площею 0,2000 га, а фактично передано на основі цього рішення земельну ділянку площею 0,2091 га.

Отже, доводи заявниці, що наявністю рішення сільської ради № 272 підтверджується існування обмеження права власності в інтересах громади, не спростовують обставини недоведеності позивачкою позовних вимог та протиправної передачі відповідачу земельної ділянки.

62. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

63. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.

64. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду