ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 725/8219/25

1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив розірвати шлюб між сторонами та встановити факт самостійного виховання і утримання ним дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Позов мотивував тим, що стосунки між ним і дружиною почали погіршуватися, що стало заважати нормально будувати сімейні відносини. Подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе.

Зазначив, що під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_3 , яка тривалий час проживає разом із ним.

Зауважив, що відповідачка не має змоги та бажання належним чином піклуватися про дитину. Водночас він спроможний повністю матеріально забезпечити себе і доньку.

Ствердив, що задоволення позову буде підставою для отримання соціальних пільг і захисту прав та інтересів дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Суди встановили, що сторони уклали шлюб, який 12 лютого 2018 року зареєстрував виконавчий комітет Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, актовий запис № 04.

4. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_3 .

5. На підтвердження факту самостійного виховання та утримання доньки позивач надав характеристику Чагорського ліцею на ученицю 2-Б класу ОСОБА_3 , письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , довідку Чернівецької міської поліклініки від 15 вересня 2025 року.

6. Листом від 30 січня 2026 року № 94 Чагорська сільська рада як орган опіки та піклування повідомила, що ОСОБА_1 не звертався до неї із заявою про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

7. З акта обстеження умов проживання від 29 січня 2026 року відомо, що комісія у складі начальника ССД Чоботаря В. І., провідного спеціаліста ССМД Бізюк М. В. , директора Чагорського ЦНСП Дарій Г. Г. , на виконання ухвали Чернівецького апеляційного суду, задля перевірки умов утримання та виховання малолітньої дитини та можливості підготовки висновку щодо (не) доцільності самостійного виховання і утримання дитини її батьком, обстежила умови проживання дитини, умови виховання, її розвитку та стосунки у сім`ї.

Установила, що умови проживання задовільні. Будинок облаштований меблями та побутовою технікою. В будинку прибрано, тепло. У дитини є одяг, взуття за сезоном і продукти харчування. Дитина забезпечена канцелярським приладдям та іграшками. У дитини є окрема кімната, місця для сну, відпочинку та підготовки уроків.

8. Відповідачка подала до місцевого суду заяву, в якій повідомила, що ознайомилася зі змістом позову і визнає його.

Зміст рішення місцевого суду

9. Рішенням від 11 листопада 2025 року Чернівецький районний суд міста Чернівців задовольнив позов.

Розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 лютого 2018 року виконавчим комітетом Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, актовий запис № 04.

Установив факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з обґрунтованості причин, що спонукали позивача до розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини, суд зазначив, що позивач разом із дитиною проживає окремо від відповідачки, турбується про здоров`я, навчання, загальний розвиток дитини, має спроможність її забезпечувати.

З огляду на це дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Зміст постанови апеляційного суду

11. На рішення місцевого суду в частині задоволених вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком звернувся до апеляційного суду зі скаргою ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) як особа, яка не брала участі у справі.

12. Постановою від 03 березня 2026 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Скасував рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 11 листопада 2025 року в частині задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

13. Апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт проживання доньки разом із батьком, який не заперечили сторони, не підтверджує обставини ухилення матері від участі у вихованні дитини, що, своєю чергою, не є підставою для встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Окреме проживання відповідачки не перешкоджає їй як матері спілкуватися та брати участь у вихованні доньки.

Зауважив, що справа не містить доказів позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно своєї доньки, або ж неможливості виконання нею своїх батьківських обов`язків.

Наголосив, що навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дитини та не надає їй майнової допомоги, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення з неї аліментів на дитину.

Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_5 як органу військового командування на оскарження рішення місцевого суду в цій справі, апеляційний суд зазначив, що у цьому випадку вирішення приватноправового спору між позивачем та відповідачкою у зв`язку з пред`явленням вимоги щодо самостійного виховання та утримання дитини батьком, що є підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, перебуває у сфері виконання публічного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосуються інтересів саме держави.

14. 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2026 року, яку мотивував неправильним застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Просив скасувати оскаржене судове рішення і передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

15. Підставами касаційного оскарження зазначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме:

- застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо процесуальної участі у приватноправових спорах суб`єктів владних повноважень, зокрема територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки;

- недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом

16. Ухвалою від 08 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху і встановив десятиденний строк для усунення недоліків його касаційної скарги.

17. За протоколом повторного автоматизованого розподілу від 21 травня 2026 року здійсненого у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю., справу передали колегії суддів у складі Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.

18. Ухвалою від 08 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

19. 08 липня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

20. ОСОБА_1 наголосив, що особа, яка не брала участі у справі, може оскаржити судове рішення лише тоді, коли цим рішенням безпосередньо вирішене питання про її права, інтереси чи обов`язки.

Зазначив, що апеляційний суд не здійснив належного аналізу процесуального статусу суб`єкта, який подав апеляційну скаргу, не встановив, чи вирішувалося судовим рішенням питання про його права чи обов`язки, та безпідставно визнав наявність у нього права на апеляційне оскарження, обмежившись лише припущенням про можливий вплив рішення у майбутньому.

Вважає, що апеляційний суд фактично визнав допустимим втручання суб`єкта владних повноважень у приватноправові відносини, виходячи з потенційного адміністративного інтересу, що призвело до змішування публічно-правових та приватноправових відносин.

Наголосив, що предметом дослідження в цій справі є виключно цивільно-правові відносини щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, що належить до сфери сімейного і приватного життя особи. Водночас ІНФОРМАЦІЯ_4 не є учасником цих правовідносин.

21. 17 липня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 подав до Верховного Суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 і залишити без змін оскаржену постанову апеляційного суду.

Наголосив, що за усталеною практикою Верховного Суду він як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення місцевого суду в цій справі.

Зауважив, що приватноправовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Вважає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

22. Відповідачка, належним чином повідомлена про касаційний перегляд справи, не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Межі розгляду справи касаційним судом

23. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

24. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

25. Критерії оцінки правомірності оскарженого судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування апеляційним судом в оскарженому судовому рішенні норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

27. Задовольняючи апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - ІНФОРМАЦІЯ_5 і скасовуючи рішення місцевого суду в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, апеляційний суд керувався тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 як орган військового командування вправі оскаржити рішення місцевого суду в цій справі, а позов у частині залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком, на його самостійному вихованні та утриманні, є штучним, з огляду на недоведення факту ухилення матері від участі у вихованні дитини, заявленим з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

28. Основними аргументами касаційної скарги є те, що рішення місцевого суду не стосується прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_5 , який не може вмішуватися у сферу приватноправових відносин. Необхідність встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини обумовлена стосунками, що склалися між сторонами, а метою є забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

29. Верховний Суд вважає висновки апеляційного суду правильними, а доводи касаційної скарги помилковими з огляду на таке.

30. Стаття 51 Конституції України, частини друга, третя статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачають, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

31. Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

32. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

33. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

34. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_5 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

35. Загальний підхід щодо права на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі, врегульований частиною першою статті 17, частиною першою статті 352 ЦПК України, відповідно до яких право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції гарантовано особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

36. За частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

37. Верховний Суд уже зауважував, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі

№ 2-1426/08).

38. У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 Верховний Суд зазначив, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

39. Під час вирішення питання чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому(див. постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18).

40. За змістом статті 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).

41. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

42. ІНФОРМАЦІЯ_4 не є учасником сімейних відносин. Водночас територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

43. Встановивши, що позов щодо самостійного виховання та утримання дитини пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ТЦК та СП) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, апеляційний суд правильно вважав, що ІНФОРМАЦІЯ_4 , як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення.

44. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо права військової частини чи органу військового управління на оскарження судового рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини військовослужбовцем, сформованими у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25, від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25, від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25.

45. У справах № 725/158/25, № 725/9013/25, № 725/6080/25Верховний Суд акцентував увагу на тому, що приватноправовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

46. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

47. Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

48. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_4 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку. Доцільно підкреслити, що рішення місцевого суду ІНФОРМАЦІЯ_4 оскаржив лише у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини її батьком, який є військовозобов`язаним, що надає йому право на відстрочку від призову на військову службу (стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

49. З огляду на наведене вище, Верховний Суд констатує безпідставність доводів касаційної скарги, охоплених підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, про відсутність висновків Верховного Суду щодо процесуальної участі у приватноправових спорах суб`єктів владних повноважень, зокрема територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Щодо самостійного виховання та утримання дитини

50. Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

51. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

52. За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» в редакції, чинній на день пред`явлення позову, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

53. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

54. Стаття 141 СК встановлює рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

55. Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

56. Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

57. За частинами першою, четвертою статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

58. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

59. Тобто з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

60. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

61. Оскільки в СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

62. СК України не встановлює підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

63. Частина перша статті 152 СК України передбачає, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

64. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

65. Оскільки сімейне законодавство не передбачає підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Цей правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

66. Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

67. Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див. постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

68. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

69. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

70. Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

71. Пред`явивши вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 послався на те, що він разом з донькою проживає окремо від відповідачки, виховує дитину, турбується про її здоров`я, навчання, загальний розвиток, забезпечує її утримання.

72. Водночас під час розгляду справи місцевий суд не дав оцінки участі батьків у вихованні та утриманні дитини, спроможності / неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто, не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним з батьків, розмір їхніх доходів, не з`ясував бажання дитини тощо.

73. Орган опіки та піклування (Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької) не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції та не надав суду висновку щодо сімейної ситуації (частини четверта-п`ята статті 19 СК України).

74. Верховний Суд вкотре зауважує, що сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

75. Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії.

76. Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

77. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

78. Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

79. За обставин цієї справи окреме проживання батьків, проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Подібний висновок щодо застосування норм права висловив Верховний Суд у постановах від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23, від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25, від 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25.

80. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

81. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловив Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

82. Розумністьхарактерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/1).

83. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у справі, що переглядається в касаційному порядку, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

84. Як обґрунтовано зауважив апеляційний суд, зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

85. Оформлення та реалізація статусу одинокого батька здійснюється у порядку, визначеному законом.

86. Отже, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин, мету поданого позову (в оскарженій в апеляційному порядку частині) та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахувавши практику Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини.

87. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається сторонам надали мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

88. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у справі доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.

89. Посилання заявника на недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів зводиться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень Верховного Суду.

Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

90. Отже, безпідставними є також доводи касаційної скарги, наведені на обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Враховуючи зазначене, у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 належить відмовити.

Щодо суті касаційної скарги

91. За частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

92. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

93. З огляду на наведені вище мотиви цієї постанови, Верховний Суд вважає за неодмінне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

94. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

95. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду