ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 215/8978/25

1. Описова частина

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Північний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що він у період з 06 травня 2005 року до 19 вересня 2024 року працював водієм великовантажного автомобіля в кар`єрі технологічної колони автомобілів ПрАТ «Північний ГЗК», з правом на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1. 19 вересня 2024 року він звільнився з підприємства за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію.

Вважав, що підприємство відповідача, не створивши безпечні та нешкідливі умови праці на його робочих місцях, заподіяло його організму шкоду, в результаті чого у нього виникли захворювання, що призвели до зміни способу життя та його якості.

10 жовтня 2025 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини йому було встановлено три діагнози, які у подальшому були визначені професійними, та такими, що виникли з причини тривалої роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці, а саме: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Т75.2; хронічне обструктивне захворювання легень, група В (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першого ступеня); нерізко виражений пневмофіброз; легенева недостатність першого ступеня (змішаний тип). J44; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) (за класифікацією Остапкович В. О. , Пономарьової Н. І. Н 90.3).

13 листопада 2025 року рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи його було визнано інвалідом ІІІ групи, визначено 65 % втрати працездатності та рекомендовано постійний нагляд лікарів, щорічні курси реабілітації, прийом медикаментів, санаторно-курортне лікування.

Позивач зазначав, що внаслідок отримання професійних захворювань він не має змоги вести звичне життя, оскільки змушений постійно лікуватися, проходити обстеження. Він постійно відчуває скутість, біль та обмеження рухливості у плечових, ліктьових та колінних суглобах, у нього з`явилася підвищена мерзлякуватість в кистях, судоми в м`язах передплічь, кистях та гомілках, він постійно відчуває загальну слабкість, підвищена втомлюваність, головний біль та запаморочення, у нього виникає задишка при фізичному навантаженні, періодичний сухий кашель та важкість в грудях. Також він почав погано чути на два вуха. Ці відчуття додають йому ще більше морального пригнічення, призводять до постійних переживань та глибоких моральних страждань, він потребує постійної допомоги від своїх рідних, позбавлений можливості матеріально забезпечувати свою сім`ю як раніше, оскільки не може виконувати навіть легку фізичну роботу по дому. Розмір компенсації за завдану моральну шкоду позивач визначив у сумі 520 000 грн, з огляду на те, що він отримав три професійні захворювання, його визнано інвалідом ІІІ групи, встановлено великий відсоток втрати працездатності.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 520 000 грнморальної шкоди у зв`язку із отриманими професійними захворюваннями на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 240 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 2 400 грн.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що вимогами статей 153, 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є обов`язок відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку із отриманими ним на виробництві ПрАТ «Північний ГЗК» професійними захворюваннями.

Роботодавець ПрАТ «Північний ГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням статті 153 КЗпП України та статті 13 Закону України «Про охорону праці».

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 240 000 грн, районний суд виходив із обставин отримання позивачем шкоди, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалості, істотності вимушених змін у способі життя, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідності проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності ОСОБА_1 , необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливості відновлення попереднього стану, ступінь втрати ним професійної працездатності (65 %) та встановлення йому ІІІ групи інвалідності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Апеляційну скаргу ПрАТ «Північний ГЗК» залишено без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 змінено, збільшивши її розмір з 240 000 грн до 520 000 грн, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь держави, змінено, збільшивши цей розмір з 2 400 грн до 5 200 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «Північний ГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, який визначив розмір моральної шкоди у сумі 240 000 грн, апеляційний суд виходив із обставин отримання позивачем шкоди, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалості, істотності вимушених змін у способі життя позивача, врахував ступінь втрати ним професійної працездатності та встановлення йому ІІІ групи інвалідності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану. Взявши до уваги характер, тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці на ПрАТ «Північний ГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65 %, з визнанням позивача особою з інвалідністю ІІІ групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вважав справедливим визначити відшкодування моральної шкоди позивачу у сумі 520 000 грн.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скаргиПрАТ «Північний ГЗК» про необхідність виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди, оскільки чиним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується, зокрема, із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Суд апеляційної інстанції здійснив перерозподіл судових витрат з урахуванням статті 141 ЦПК України пропорційно задоволених позовних вимог.

У касаційній скарзі ПрАТ «Північний ГЗК», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2026 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У квітні 2026 року касаційна скарга ПрАТ «Північний ГЗК» надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, яка є малозначною, проте вона містить посилання на випадок, передбачений підпунктом г) пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ПрАТ «Північний ГЗК» мотивована тим, що стягнута апеляційним судом сума моральної шкоди є занадто великою, призведе до безпідставного збагачення позивача. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його навіть неістотного збагачення.

Суди не врахували наявності вини самого позивача у виникненні професійних захворювань, який свідомо та за наявності ознак хронічних професійних захворювань не повідомляв адміністрацію підприємства про виведення його зі шкідливих умов та за результатами медичних оглядів визнавався лікарями придатним для роботи у шкідливих умовах.

Вважає, що ухвалюючи рішення про стягнення моральної шкоди без утримання податків та інших загальнообов`язкових платежів, суд мав зазначити лише суму моральної шкоди, а податкові наслідки виконання рішення повинні визначатися законодавством, які діятиме на час виконання такого рішення. При цьому, у випадку, якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується такий дохід.

Вказує, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, оскільки ціна позову перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ПрАТ «Північний ГЗК» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 в з 06 травня 2005 року до 19 вересня 2024 рокупрацював на різних посадах ПрАТ «Північний ГЗК». Загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 28 років 03 місяці, з них: 19 років 04 місяці - за професією, 25 років 01 місяць - у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 та Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 жовтня 2025 року (а. с. 10-12; 13-17).

Відповідно до пункту 14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_3 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Т75.2. Хронічне обструктивне захворювання легень, група В (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першого ступеня). Нерізко виражений пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня (змішаний тип). J44. Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) - за класифікацією Остапкович В.О. , Пономарьової Н. І. Н 90.3, що також підтверджується виписками із медичних карт № 331/24, № 161189, № 162326, № 634, № 206, випискою-епікризом № 2183/546, та медичним висновком лікарсько-експертної комісії Державної установи «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 10 вересня 2025 року № 36/545 (а. с. 15;24-26; 27-28; 29, 30; 31; 32; 22-23).

Згідно з пунктами 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_3 , працюючи в кар`єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, виконував роботи з керування автомобільними транспортними засобами, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар`єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації, пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та шуму.

Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 2 дБ перевищував допустимий рівень та складав 67 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70 % в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,15 рази та становила 4,3 мг/м3' при ГДК 2,0 мм відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 липня 2024 року № 1192. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 2 дБА перевищував гранично-допустимий рівень і складав 82 дБА при ГДР 80 дБА відповідно до ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічного професійного захворювання (отруєння) пропонується ОСОБА_4 - генеральному директору ПрАТ «Північний ГЗК»: забезпечити постійний контроль за своєчасним проведенням ремонтів технологічних доріг. заміною монтажних подушок, кріпленням антивібраційних крісел, ремонтами двигунів автотранспортних засобів, зайнятих на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі у кар`єрі. Підвищити контроль відповідальних осіб за забезпеченням та використанням працюючими ЗІЗ органів дихання, слуху та інших засобів індивідуального захисту згідно з діючими галузевими нормами видачі спецодягу, взуття та інших ЗІЗ для працівників підприємств гірничодобувної промисловості згідно вимог Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом, затвердженими Наказом Державного комітету України з промислово безпеки охорони праці та гірничого нагляду від 18 березня 2010 року № 61 НПАОП 0.00-1.24-10. Контролювати своєчасне проведення огляду технічного стану, планового та попереджувального ремонту автомобілів, у тому числі сидінь водіїв автотранспортних засобів, з обов`язковим післяремонтним контролем вібраційних характеристик відповідно до частини 4 пункту 8.1 ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Продовжувати виконувати вимоги стосовно організації проведення попередніх, періодичних та позачергових медичних оглядів відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 21 травня 2007 року № 246. Інформувати Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про вжиття запропонованих заходів (а. с. 16-17).

Відповідно до пункту 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 жовтня 2025 року умови праці ОСОБА_1 відносяться: по вмісту пилу фіброгенної дії в повітрі робочої зони - до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі»; по рівню шуму - до 3 класу 1 ступеня «Шкідливі»; по рівню загальної вібрації - до 3 класу 1 ступеня «Шкідливі», загальна оцінка - 3 класу 2 ступеня «Шкідливі» (а. с. 15).

ОСОБА_1 при повторному огляді встановлено з 13 листопада 2025 року до 01 грудня 2026 року ІІІ групу інвалідності та 65 % втрати професійної працездатності, рекомендовано постійний нагляд лікарів, щорічні курси реабілітації, прийом медикаментів, санаторно-курортне лікування, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 13 листопада 2025 року № 124/25/711/8 (а. с. 18-21).

ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку із професійними захворюваннями, що підтверджується виписними епікризами, виписками із медичних карт амбулаторного, стаціонарного хворого (а. с. 24-26; 27-28; 29; 30; 31; 32).

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ПрАТ «Північний ГЗК» задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Згідно із частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання моральної шкоди іншій особі.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Згідно із частиною п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить про те, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виключення щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором як договір або ж нормою закону.

Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 210/5096/19.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10 жовтня 2025 року причиною професійних захворювань позивача є: перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: важкість праці, шум, пил переважно фібро генної дії. Внаслідок чого позивачу було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

Отже, роботодавець ПрАТ «Північний ГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням статті 153 КЗпП України та статті 13 Закону України «Про охорону праці».

Отже, суди першої та апеляційної інстанції виходили з доведеності факту завдання позивачу, зокрема, втрат немайнового характеру та обов`язку ПрАТ «Північний ГЗК» відшкодувати ці втрати.

ПрАТ «Північний ГЗК» не погоджується із розміром моральної шкоди, визначеної судом апеляційної інстанції, а також з порядком стягнення судами попередніх інстанцій цієї шкоди в частині формулювання «без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів».

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21 та багатьох інших.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку із фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року, № 68490/01, «STANKOV v. BULGARIA»).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, ураховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обставини отримання професійного захворювання не погодився із розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, а тому, врахувавши наслідки, які полягають у втраті позивачем 65 % професійної працездатності, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 540 000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно збільшив суму моральної шкоди, яку стягнуто з відповідача згідно з рішенням суду першої інстанції, неправильно застосував положення частини третьої статті 23 ЦК України.

Верховний Суд не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування було порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості. Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

До подібних висновків щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із отриманими на виробництві ПрАТ «Північний ГЗК» професійними захворюваннями дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 14 квітня 2025 року у справі № 215/199/24 (провадження № 61-16179св24).

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо розміру морального відшкодування зазначених висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У касаційній скарзі ПрАТ «Північний ГЗК» не погоджується із тим, що суд апеляційної інстанції, стягуючи на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди, вказав, що така сума має бути виплачена без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Верховний Суд зазначає, що в питанні включення стягнутих за рішенням суду сум на відшкодування шкоди життю та здоров`ю до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22) викладено такі правові висновки: «Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.».

Подібні висновки, викладені також у постановах Верховного Суду від 06 січня 2025 року у справі № 212/4843/24, від 18 березня 2025 року у справі № 235/3132/24.

Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що всупереч визначеному ПК України порядку суди зобов`язали відповідача здійснити виплату доходу позивачу без виконання функції податкового агента.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить із конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги заявника про те, що суд першої інстанції помилково відніс указану справу до малозначних й призначив її для розгляду у спрощеному позовному провадженні, посилаючись на положення пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Так, ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2025 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження визначено, що вказана справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У частині дев`ятій статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня становив 3 028 грн.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, ціна позову перевищувала вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, для скасування з цих підстав судового рішення з направленням справи на новий розгляд потрібно встановити, що зазначене порушення унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим, у касаційній скарзі ПрАТ «Північний ГЗК» не навело доводів про те, як розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тому відповідні аргументи заявника не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Недотримання порядку розгляду справи не вплинуло на правильність вирішення судами справи по суті спору, тому не є підставою для скасування правильного по суті та законного судового рішення. При цьому, згідно із частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Крім цього, Верховний Суд ураховує, що апеляційна скарга ПрАТ «Північний ГЗК» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року не була обґрунтована вказаним порушенням районним судом норм процесуального права, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Отже, наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду