ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 646/306/25

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області), Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), в якій просила суд оголосити її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) НОМЕР_2 , місце народження: с. Таранівка, Зміївського району, Харківської області, місце проживання: АДРЕСА_1 - померлим.

Заяву обґрунтувала тим, що вона є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 24 липня 1993 року відділом реєстрації актів цивільного стану Куп`янського міськвиконкому Харківської області.

10 грудня 2022 року громадянин України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) НОМЕР_2 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 , був призваний до лав Збройних сил України ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Згідно з повідомленням про зниклих безвісті від 05 липня 2024 року № 81, її було сповіщено про те, що її чоловік стрілець-санітар ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісті 03 липня 2024 року в населеному пункті Глибоке, Харківського району, Харківської області.

З огляду на викладене ОСОБА_1 вважала, що наявні підстави вважати, що її чоловік ОСОБА_2 помер внаслідок воєнних дій.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 липня 2025 року у складі судді Барабанової В. В. заяву ОСОБА_1 задоволено. Оголошено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце народження: с. Таранівка, Зміївського району, Харківської області, місце проживання: АДРЕСА_1 - померлим. Датою смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалено вважати ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про оголошення безвісті зниклої особи померлою, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем, зник без вісті у зв`язку з воєнними діями, що є підставою вважати його загиблим, то є підстави оголосити його померлим від дня його вірогідної смерті, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 16 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про оголошення померлим ОСОБА_2 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України судовий збір.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі проведення активних бойових дій, які станом на час розгляду справи не закінчилися, то передбачені частиною другою статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підстави для оголошення його померлим відсутні, а заява є передчасною.

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циб С. В., через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 16 липня 2025 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 та у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 278/970/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував правильне та по суті законне рішення суду першої інстанції;

- дійшов помилкового висновку про те, що населений пункт Глибоке Липецької сільської територіальної громади Харківської області є територією активних бойових дій, не застосував положення наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 та наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, згідно з якими село Глибоке Липецької сільської територіальної громади Харківської області не вважається зоною активних бойових дій починаючи з 09 травня 2024 року;

- проігнорував, що матеріали цієї справи містять достатні докази для висновку про ймовірну загибель ОСОБА_2 ,

- дійшов помилкового висновку про необхідність обчислення шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, з моменту закінчення воєнних дій, тоді як, за обставин цієї справи цей строк підлягає обчисленню саме з моменту настання події, яка спричинила загибель фізичної особи ОСОБА_2 ;

- не надав належної оцінки всім доводам та аргументам заявниці тощо.

До касаційної скарги додано клопотання, в якому заявниця просить поновити їх строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, з огляду на те, що повний текст цієї постанови отримано її представником через підсистему «Електронний суд» лише 16 січня 2026 року. На підтвердження зазначених обставин надала суду картку руху документа в підсистемі «Електронний суд».

У березні 2026 року Міністерство оборони України через підсистему «Електронний Суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циб С. В., в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циб С. В., на постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Циб С. В., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Основ'янського районного суду м. Харкова матеріали справи № 646/306/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2026 року матеріали справи № 646/306/25 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що заявниця ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 24 липня 1993 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Куп`янського міськвиконкому Харківської області.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» , у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України , на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/22 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

10 грудня 2022 року громадянин України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 , був призваний до лав Збройних сил України ІНФОРМАЦІЯ_5 .

03 липня 2024 року ОСОБА_2 зник без вісті, про що було повідомлено його дружину - заявницю ОСОБА_1 , повідомленням на зниклих безвісті від 05 липня 2024 року № 81.

Згідно з повідомленням про зниклих безвісті від 05 липня 2024 року № 1232, ОСОБА_1 було сповіщено про те, що її чоловік стрілець-санітар ІНФОРМАЦІЯ_8 військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісті 03 липня 2024 року в населеному пункті Глибоке Харківського району Харківської області.

Мобільний телефон ОСОБА_2 та його особисті речі були направлені заявниці.

На адвокатський запит від 09 грудня 2024 року до в/ч НОМЕР_1 , було отримано відповідь від 15 грудня 2024 року за № 01/02/101/02/4708 щодо зниклого безвісті сержанта ОСОБА_2 , а саме - надійшла копія акта службового розслідування на 6 аркушах.

У відповіді на адвокатський запит зазначається, що відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 03 липня 2024 року № 330 було проведено службове розслідування з метою уточнення обставин зникнення безвісті стрільця-санітара ІНФОРМАЦІЯ_8 в/ч НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_2 , а також встановлення ступеня вини осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною зникнення безвісти військовослужбовця.

Зміст рапорта тимчасово виконуючий обов`язки командира 3 мотопіхотної роти в/ч НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_3 від 03 липня 2024 року вхідний № 9836 свідчить про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 22 год 29 хв до 22 год 58 хв внаслідок обстрілу з міномета 120 мм позиції відділення «ІНФОРМАЦІЯ_9» в районі населеного пункту Глибоке (Харківська обл.) з напрямку населеного пункту Стрілеча зник безвісті стрілець-санітар ІНФОРМАЦІЯ_8 в/ч НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 , про що свідчить запис в журналі ведення бойових дій. Наступного дня 04 липня 2024 року близько 03 год 20 хв молодший лейтенант ОСОБА_3 віддав наказ кулеметнику 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти молодшому сержанту ОСОБА_4 провести пошуки сержанта ОСОБА_2 на позиції відділення «ІНФОРМАЦІЯ_9». 04 липня 2024 року близько 04 год 20 хв молодший сержант ОСОБА_4 доповів молодшому лейтенанту ОСОБА_3 , що знайти сержанта ОСОБА_2 йому не вдалося. Подальші пошуки виявилось неможливо провести зважаючи на постійні, щільні обстріли противником позицій батальйону з артилерії. Проявів боягузтва через небажання виконувати обов`язки військової служби в умовах бойової обстановки стрілець-санітар ІНФОРМАЦІЯ_8 в/ч НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 ніколи не виказував.

Також, актом службового розслідування були встановлені наступні обставини та факти:

Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 лютого 2023 року № 40, військовослужбовця військової служби за мобілізацією сержанта ОСОБА_2 , який прибув для проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначено на посаду стрільця снайпера ІНФОРМАЦІЯ_10 в/ч НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 березня 2023 року № 60, військовослужбовця військової служби за мобілізацією сержанта ОСОБА_2 , стрільця снайпера ІНФОРМАЦІЯ_10 в/ч НОМЕР_1 увільнено від займаної посади та призначено на посаду стрільця-санітара ІНФОРМАЦІЯ_8 в/ч НОМЕР_1 .

Згідно з бойовим розпорядженням командира від 02 липня 2024 року № 285, командиру 3 мотопіхотної роти поставлено бойове завдання 03 липня 2024 року обладнати і стійко утримувати ротний опорний пункт та не допустити просування противника у напрямку населених пунктів Стрілеча та Липці.

Відповідно до записів у журналі ведення бойових дій (за номенклатурою справ 2024 року № 01/02/54/3 від 01 червня 2024 року) за 03 липня 2024 року, встановлено, що в період з 22 год 29 хв по 22 год 58 хв внаслідок обстрілу з міномету 120 мм позиції відділення «ІНФОРМАЦІЯ_9» в районі населеного пункту Глибоке (Харківська обл.) з напрямку населеного пункту Стрілеча зник безвісті стрілець-санітар ІНФОРМАЦІЯ_8 в/ч НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 .

Зникнення безвісти сержанта ОСОБА_2 настало під час виконання бойового завдання в зоні ведення бойових дій. Пов`язано з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини.

Місце та час зникнення безвісти сержанта ОСОБА_2 район населеного пункту Глибоке Харківського району Харківської області 03 липня 2024 року.

Зміст Акта службового розслідування свідчить про те, що службове розслідування є завершеним. Вирішено вважати військовослужбовця військової служби за мобілізацією сержанта ОСОБА_2 зниклим безвісті з 03 липня 2024 року.

10 січня 2025 року заявницею ОСОБА_1 подано до правоохоронних органів заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 110 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв`язку з ти, що внаслідок протиправних дій з боку російської федерації, які проявлялись у незаконних військових діях, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України зник без вісті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У заяві про вчинення кримінального правопорушення заявниця просила визнати її потерпілою за вищевикладеними у заяві фактами, щодо вчинення кримінальних правопорушень, які передбачено частиною третьою статті 110 КК України.

Відповідно до листа Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» Міністерства розвитку громад та територій України від 02 липня 2025 року відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесені до реєстру НІБ, однак відомості про перебування запитуваної особи в полоні відсутні.

Листом Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими від 21 травня 2025 року повідомлено, що в інформаційній системі з питань поводження з військовополоненими (далі - інформаційна система) містяться наступні відомості: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутнє підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста або зі сторони російської федерації про перебування в полоні, стан здоров`я та місце утримання.

Як свідчить лист головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18 березня 2025 у межах повноважень, наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України повідомлено, що за результатами проведеної перевірки інформації, що зберігається в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» (далі - База даних), що функціонує відповідно до Положення про цю Базу даних, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2022 року № 614, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2022 року № 1319/38655, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 03 липня 2024 до 20 травня 2025 року (станом на 08:35) в Базі даних не виявлено.

Як на підставу вимог заяви про оголошення безвісті зниклої особи померлою ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 24 липня 1993 року відділом РАЦС Куп`янського міськвиконкому Харківської області. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний до лав Збройних сил України 10 грудня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з повідомлення про зниклих безвісті від 05 липня 2024 року № 1232, заявницю було сповіщено про те, що її чоловік стрілець-санітар ІНФОРМАЦІЯ_8 в/ч НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зник безвісті 03 липня 2024 року в населеному пункті Глибоке, Харківського району, Харківської області. Таким чином, наявні підстави вважати, що ОСОБА_2 помер внаслідок воєнних дій. Заявниця зазначає, що оголошення померлим її чоловіка необхідне їй з метою визначення долі його спадкового майна, вирішення питання щодо отримання компенсації сім`ї загиблого.

Правове обґрунтування

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має на меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені у частині другій статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставин, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Отже, визначені статтею 46 ЦК України строки спрямовані суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 містяться також інші висновки, а саме:

«Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності».

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильновиходив із того, що оскільки ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі проведення активних бойових дій, які станом на час розгляду справи не закінчилися, то передбачені частиною другою статті 46 ЦК України підстави для оголошення його померлим відсутні, а заява є передчасною.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» з додатками, який розміщений на офіційному вебсайті Верховної Ради України в розділі «Законодавство» (https://zakon.rada.gov.ua/), с-ще. Глибоке Липецької сільської територіальної громади Харківської області в період з 24 лютого 2022 року до 13 вересня 2022 року було тимчасово окупованою рф територією України; з 14 вересня 2022 року до 09 травня 2024 року - територією можливих бойових дій; з 10 травня 2024 року до 30 вересня 2024 року - територією активних бойових дій; з 01 жовтня 2024 року до сьогодні - територією активних бойових дій.

Отже, станом на момент подання ОСОБА_1 у цій справі заяви про оголошення її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та станом на момент розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій с-ще. Глибоке Липецької сільської територіальної громади Харківської області було територією активних бойових дій та наразі такою залишається.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд проігнорував, що матеріали цієї справи містять достатні докази для висновку про ймовірну загибель ОСОБА_2 , Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції у цій справі не ставив під сумнів обставини зникнення чоловіка заявниці безвісти та не заперечував наявності підстав вважати його загиблим. Натомість відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив виключно з того, що передбачені частиною другою статті 46 ЦК України підстави для оголошення особи померлою на час розгляду справи були відсутні, оскільки ОСОБА_2 зник безвісти в районі проведення активних бойових дій, які не закінчилися, а тому звернення із заявою є передчасним.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 та у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 278/970/23, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд наголошує на тому, що здійснювати відлік шестимісячного строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій не можна.

Тож, оскільки апеляційний суд у цій справі встановив, що в районі зникнення чоловіка заявниці - ОСОБА_2 активні бойові дії ще не закінчилися, його висновки про передчасність звернення ОСОБА_1 із заявою про оголошення її чоловіка померлим є правильними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, Верховний Суд також відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). І

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду