ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 203/6617/23

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») про визнання недійсним правочину та просив суд визнати недійсним з моменту його укладення 17 жовтня 2022 року договір поруки № К12482/2022/S-2, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «МТБ Банк».

Позов мотивовано тим, що 17 жовтня 2022 року між ПАТ «МТБ Банк» та

Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортекс» (далі - ТОВ «Фортекс») укладено договір поруки № К12482/2022/S-3 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником ТОВ «Фортекс» зобов`язань за кредитним договором від 17 жовтня 2022 року № К12482/2022 (далі - кредитний договір) щодо повернення наданого кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 9 000 000,00 грн.

Позивач стверджував, що вказаний договір є недійсним відповідно до статей 230, 236 ЦК України, тому що вчинений шляхом обману відповідачем та третіми особами, оскільки сторони правочину навмисно ввели його в оману щодо дійсних наслідків, які можуть настати в разі, коли кошти позичальник ТОВ «Фортекс» не поверне відповідачу, а за окремими пунктами договору порушено право позивача на справедливість договору.

Іллічівський міський суд Одеської області рішенням від 05 листопада

2024 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що поручитель був ознайомлений з умовами договору поруки, умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Доказів на спростовування наведених обставин позивач суду не надав. Під час укладення спірного договору ОСОБА_1 заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо не проведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами цього договору, або щодо нерозуміння ним окремих їх частин не зазначив, отже, схвалив умови договору.

До моменту пред`явлення банком позову про стягнення заборгованості із позичальника позивач був згодний з умовами договору поруки, кредитного договору, не здійснював дій щодо відмови від договору, отже, знав про свої обов`язки і погоджувався з ними. Неможливість позивача як поручителя оцінити у сукупності умови договору та того, що у разі неповернення коштів саме позивач повинен буде повернути відповідачу 9 000 000,00 грн у розумінні частини першої статті 230 ЦК України не є обманом зі сторони Банку.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що умови укладеного між поручителем та Банком договору є несправедливими.

Одеський апеляційний суд постановою від 21 жовтня 2025 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2024 року скасував.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «МТБ Банк» про визнання недійсним правочину закрив. Роз`яснив, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Суд першої інстанції не встановив правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушив норми процесуального права щодо визначення предметної юрисдикції справи та її розгляду у порядку цивільного судочинства, яка підлягала розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвалене у справі судове рішення із цих підстав підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

02 грудня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Толкачов Є. В., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Толкачов Є. В., як на підставу касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18), від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18) та постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 337/5653/19 (провадження № 61-3221св23), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу (судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції).

Заявник зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано змінив юрисдикцію спору без доводів сторін, що є порушенням статей 13, 43, 367 ЦПК України, оскільки ні позивач, ні відповідач не робили заяв щодо порушення юрисдикції розгляду справи. Суд першої інстанції також не оспорював юрисдикцію розгляду вимог позивача у порядку цивільного судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про закриття провадження у справі, вийшов за межі доводів апеляційної скарги позивача, не надав можливості сторонам висловитися щодо цього питання, не дослідив матеріали справи з цього приводу, що є істотним порушенням норм процесуального права (стаття 411 ЦК України).

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2026 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії, Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 жовтня 2022 року між ПАТ «МТБ Банк» та ТОВ «Фортекс» укладено кредитний договір № К12482/2022/S-3 (т. 1, а. с. 126-129). На забезпечення виконання позичальником ТОВ «Фортекс» зобов`язань за кредитним договором 17 жовтня 2022 року між ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки (т. 1, а. с. 11-13).

Відповідно до умов договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником ТОВ «Фортекс» зобов`язань за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього в повному обсязі, в тому числі щодо повернення наданого кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 9 000 000,00 грн (пункт 1.1 договору поруки).

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки поручитель підтвердив, що з текстом кредитного договору ознайомлений, умови кредитного договору поручителю зрозумілі. У випадку порушення боржником зобов`язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.3 договору поруки).

Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За цим договором поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов`язань боржника по всіх наданих боржнику траншах за кредитом (пункт 1.4. договору поруки).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року за позовом ПАТ «МТБ Банк» до ТОВ «Фортекс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 жовтня 2022 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «МТБ Банк» 8 475 000, 00 грн - сума простроченої заборгованості за тілом кредиту; 535 205,85 грн - сума прострочених відсотків за користування кредитом (т. 1, а. с. 131-143). Рішення набрало законної сили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи, що апеляційний суд закрив провадження у справі з підстав належності цього спору до юрисдикції господарського суду, а тому рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку по суті позовних вимог не переглядалося, у силу положень статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції касаційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає з огляду на таке.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17 (провадження № 14-345цс19).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).

З аналізу наведеного пункту вбачається, що до юрисдикції господарських судів віднесено такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Порука за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) зобов`язанням до основного (кредитного) зобов`язання позичальника та напряму залежить від його умов. Загальний розмір кредитної заборгованості стосується як боржника, так і поручителя, який несе солідарну відповідальність у межах строку поруки (постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 916/36/25).

Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

За правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного господарського зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, провадження № 14-40цс18; від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, провадження № 14-553цс18; від 27 червня 2018 року у справі № 534/1898/14-ц, провадження № 14-215цс18; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, провадження № 12-170гс18; від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц, провадження № 14-409цс18; від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18, провадження № 12-300гс18; від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18, провадження № 12-272гс18; від 20 листопада 2019 року у справі № 910/9362/19, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, провадження № 14-32цс20.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірні правовідносини стосуються виконання умов договору поруки, укладеного на забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між ПАТ «МТБ Банк» та ТОВ «Фортекс», дійшов правильного висновку, що такий спір відносяться до юрисдикції господарських судів. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 березня 2026 року у справі № 695/1003/18, провадження № 61-1808св26.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

ЄСПЛ зазначав, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ «Дія 97 проти України», №19164/04, § 47, 21 жовтня 2010 року).

Зміни до процесуального законодавства щодо юрисдикції спорів, які стосуються правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, зокрема до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, були внесені на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності з 15 грудня 2017 року. Позов у справі, що переглядається, поданий ОСОБА_1 до ПАТ «МТБ Банк» у порядку цивільного судочинства у листопаді 2023 року.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, та з огляду на підсудність заявленого спору судам господарської юрисдикції законно й обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі. При цьому апеляційний суд наділений повноваженням скасувати рішення суду першої інстанції у разі виявлення порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно із частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

За таких обставин апеляційний суд правильно застосував положення статей 367, 377 ЦПК України та за наявності обов`язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Наявність чи відсутність заяв сторін з цього приводу не має правового значення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки рішення суду першої інстанції по суті спору в апеляційному порядку не переглядалося, а скасоване із закриттям провадження у справі за наявності обов`язкової підстави для його скасування, доводи касаційної скарги про незаконність рішення місцевого суду відхиляються.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

За правилами частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду