ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 295/4672/24

6. Позов обґрунтований так:

- 26 липня 2016 року Міським управлінням м. Брандис над Лабем, Чеська Республіка було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- під час перебування сторін у шлюбі у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- дитина є громадянкою Франції та України;

- починаючи з 02 травня 2022 року позивач з відповідачкою остаточно роз`їхалися, відповідачка разом з дитиною стала проживати за іншою адресою: АДРЕСА_1 ;

- в районному суді Праги розглядається справа між сторонами щодо питань опіки над дитиною, у якій судом було встановлено порядок побачень з дитиною;

- під час судового розгляду чеським судом запроваджені тимчасові розпорядження щодо контактів батька та дитини, згідно з якими мати зобов`язана була, зокрема, з 30 червня 2023 року по 27 серпня 2023 року, передати доньку батькові;

- окрім того, судом застосований попередній захід у вигляді зобов`язання ОСОБА_2 утриматися від виїзду з неповнолітньою донькою за межі території Чеської Республіки, без згоди батька;

- вказаний захід не був дотриманий відповідачкою, внаслідок чого батько дитини позбавлений можливості приймати участь у вихованні дитини, бачитися з нею та спілкуватися з донькою;

- 23 червня 2023 року мати без згоди позивача вивезла дитину до України та незаконно утримує доньку в Україні;

- позивачем до Центрального Органу Чеської Республіки за Конвенцією 1980 подано клопотання про повернення дитини від 19 вересня 2023 року та Чеська Республіка є країною постійного проживання дитини в розумінні Конвенції 1980 року.

- одночасно позивач вказує, що згідно постанови Районного суду Праги 6 від 4 січня 2022 року відповідачка повинна була утримуватися від виїзду з неповнолітньою за межі території Чеської Республіки без згоди батька неповнолітньої;

- дитина постійно мешкала на території Чеської Республіки безпосередньо перед переміщенням на територію України;

- переміщення дитини відповідачкою порушило права піклування відповідно до законодавства країни постійного місця проживання дитини, а також захід забезпечення позову;

- позивач фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини та здійснював би і надалі такі права, якби не переміщення;

- позивач не надавав згоди на переїзд дитини до іншої країни;

- жодних підстав для твердження, що повернення дитини поставить під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди не має;

- відповідачка допускала незаконну поведінку проти батька на території Чеської Республіки та була притягнута до адміністративної відповідальності;

7. Враховуючи викладене, позивач просив:

- визнати незаконним переміщення в Україну та утримування на території України малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітню доньку, ОСОБА_3 до місця її постійного проживання в Чеській Республіці протягом 10-ти днів з дати отримання нею повного тексту рішення;

- якщо ОСОБА_2 відмовиться повертати малолітню дитину, відібрати дитину і передати дитину батькові, ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини на територію Чеської Республіки.

8. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого:

- а ні батько, а ні мати дитини, як іноземні громадяни не мали права на постійне проживання на території Чеської Республіки, як і їх дитина, яка не є громадянкою цієї країни;

- дитина тимчасово проживала на території Чеської Республіки на час законного перебування її батьків як іноземців на території іншої держави;

- враховуючи, що на момент виїзду дитини із країни тимчасового проживання, батьки перебували у шлюбі та було відсутнє судове рішення про встановлення опіки (піклування) над неповнолітньою дитиною та/або визначення місця проживання дитини, відсутні підстави, визначені положеннями Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, для визнання незаконним переміщення в Україну та утримування на території України малолітньої дитини її матір`ю, відповідачем у справі, і повернення її на територію Чеської Республіки.

10. Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2026 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

11. Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд навів такі мотиви:

- спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням батьком малолітньої дитини вимоги про її повернення до Чеської Республіки згідно з правилами Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року);

- заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що у період з 04 лютого 2018 року до 25 червня 2023 року постійним (звичайним) місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була країна Чеська Республіка. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, відмовляючи в задоволенні позову з підстав відсутності відомостей про право постійного проживання відповідача та дитини на території Чеської Республіки та відомостей про реєстрацію дитини для тимчасового або постійного проживання на території Чеської Республіки;

- апеляційний суд зазначив, що підстави для відмови у поверненні дитини, тобто факти, підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо;

- колегія суддів констатувала, що з моменту виїзду ОСОБА_2 з малолітньою дитиною з території Чеської Республіки в Україну, а саме з червня 2023 року і на даний час пройшло більше двох років, а тому апеляційний суд оцінив наявність даних про те, що дитина із врахуванням свого віку та часу проживання в Україні вже прижилася у своєму новому середовищі;

- апеляційний суд врахував, що на момент виїзду з Чеської Республіки малолітній дитині було п`ять років, а на час ухвалення рішення апеляційним судом виповнилось майже вісім років;

- апеляційний суд взяв до уваги рівень розвитку п`ятирічної дитини та сприйняття нею навколишнього світу, в тому числі батьків, та осіб, які оточують дитину, на момент коли дитина покинула місце проживання в Чеській Республіці та рівень розвитку восьмирічної дитини, а також сприйняття нею оточуючого світу та місця свого проживання;

- враховано, що дитина проживає в сім`ї відповідачки, за дитиною здійснюється належний побутовий та медичний догляд, дитина має сталі сімейні зв`язки, комфортне та звичне для неї місце проживання, що сформувалося за достатньо тривалий період перебування дитини в Україні, а відтак вказане свідчить про те, що дитина уже прижилася у своєму новому середовищі, в якому знаходиться з червня 2023 року, тобто вже два з половиною роки;

- дитина знаходиться у віці, коли потребує тісного емоційного контакту з матір`ю, що є запорукою її гармонійного розвитку, тому вона не повинна розлучатися з матір`ю. Можлива розлука дитини із матір`ю і зміна місця проживання з України на Чеську Республіку, де дитина не знає нікого із родини батька, буде для неї стресовою, фруструючою ситуацією, яка негативно вплине на її як психологічний, так і на фізичний розвиток. З огляду на вік дитини розлучення з матір`ю створить для дитини нетерпиму обстановку;

- при цьому у своєму віці ОСОБА_3 має коло значущих для неї людей, це люди, які становлять її сімейне оточення, у процесі взаємодії з якими відбувається процес соціальної та гендерної ідентичності: мати та її родина;

- отже, існують реальні ризики того, що повернення дитини до Чеської Республіки негативно вплине на неї, спричинить їй психічну шкоду та створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької конвенції 1980 року), що не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів;

- лише прагнення батька до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав не є достатнім для твердження про найкращі інтереси дитини для повернення її за місцем проживання батька;

- оскільки суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови, у зв`язку з чим оскаржене судове рішення в даній частині підлягає зміні, з урахуванням мотивів викладених у цій постанові.

12. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги повністю.

13. Касаційна скарга обґрунтована таким:

- суди не застосували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та за майже таких самих фактичних обставин, зокрема у постанові Верховного Суду у справі № 522/97/20 від 21 квітня 2021 року, від 20 липня 2022 року № 757/32690/20-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 344/20234/19;

- суд першої інстанції недопустимо довго розглядав справу по Гаазькій конвенції 1980 року, зокрема та щонайменше, зупиняв провадження у справі на підставі міжнародного договору з огляду на «місцеву» справу за позовом відповідачки про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину;

- необґрунтовано довгий строк розгляду став однією із причин помилкового застосування судом апеляційної інстанції абзацу 2 статті 12 Гаазької конвенції 1980 року ;

- позивач вказав на необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував пункт b статті 13 Гаазької конвенції 1980 року на підставі правового висновку; викладеного у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 308/1403/20;

- за результатами аналізу відповідної постанови позивач стверджує, що правові висновки, які містяться в ній, не є застосовними у цій конкретній цивільній справі, фактичні обставини значно відрізняються від справи № 308/1403/20, а висновки, зроблені Верховним Судом за тих фактичних обставин, не могли бути використані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови;

- позивач звертає увагу на такі різкі відмінності:

(1) щодо звичайного/постійного місця проживання: суд апеляційної інстанції встановив, що таким місцем є саме Чеська Республіка;

(2) щодо часу перебування дитини у країні постійного проживання. Позивач ніколи не надавав відповідачці дозвіл або згоду на переміщення дитини за межі Чехії.

Більше того, в рамках судового провадження в Чехії ухвалювалася пряма заборона місцевого суду вивозити дитину за межі Чеської Республіки.

- суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував правові висновки, зазначені в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 308/1403/20, оскільки фактичні обставини в цих справах різко відрізняються і, як наслідок, у цій справі мають бути застосовані правові висновки Верховного Суду, які зазначені позивачем;

- зважаючи на те, що предметом справи є виконання Україною взятих на себе зобов`язань за міжнародним договором, ця скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики у сфері виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов`язань;

- справа має виняткове значення для позивача, оскільки пов`язана із справою, що стосується повернення дитини до країни її звичайного проживання, Чехії;

- суди неправильно застосували матеріальне право та відповідні статті Гаазької конвенції 1980 року;

- апеляційний суд помилково посилався на фактичний період перебування дитини в Чехії;

- позивач не погоджується, що Чеська Республіка «була» країною постійного або звичайного місця проживання дитини в розумінні Гаазької конвенції 1980 року. Чеська Республіка досі залишається такою країною, в тому числі, і на підставі положень ще Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (далі - Гаазька конвенція 1996 року);

- дії відповідачки відносно одностороннього переміщення дитини в Україну в червні 2023 року становили собою порушення прав на опіку позивача, зокрема, на підставі судових документів у справі про опіку в Чеській Республіці;

- окрім встановлення того факту, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року), що і було належним чином зроблено апеляційним судом, суд також повинен встановити:

(1) Чи було переміщення або утримання дитини порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала;

(2) Чи заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання.

Обидва питання залишилися поза увагою судів.

- сам факт дії Конвенції 1980 року між Україною та Чехією належним чином свідчить про те, що одноосібне переміщення та подальше утримування дитини на території України є порушенням прав на опіку позивача;

- докази, які містяться в матеріалах справи, дозволяють встановити, що права позивача були порушені внаслідок одностороннього вивезення дитини за межі Чехії та подальшого утримування її в Україні, зокрема, ухвали та рішення чеських судів у справі № 0 Р 156/2022;

- матеріали справи також належним чином свідчать про те, що позивач фактично здійснював свої права на опіку і продовжив би їх здійснювати якби не переміщення та подальше утримання зі сторони відповідачки;

- у справі № 0 Р 156/2022 чеським судом були запроваджені наступні тимчасові розпорядження щодо контактів батька та дитини:

(1) постановою Міського суду в Празі від 19 грудня 2022 року № 18 Co 368/2022-663, якою в якості апеляційного суду було змінено постанову Районного суду в Празі від 11 листопада 2022 року № 0 Р 156/2022-518 та встановлено порядок побачень позивача з дитиною;

(2) постановою Міського суду в Празі від 14 червня 2023 року № 18 Co 171/2023-887, якою в якості апеляційного суду було змінено постанову Районного суду в Празі від 12 травня 2023 року № 0 Р 156/2022-kus-107 та встановлено, що позивач належним чином користувався своїми правами опіки в Чеській Республіці і продовжив би ними користуватися, якщо б не переміщення та утримування дитини в Україні.

- з метою унеможливлення провокацій зі сторони матері під час передачі дитини, а також з метою сприяння виконання зазначеного у попередньому пункті тимчасового порядку його побачень з дитиною, батько вирішив звернутися до спеціалізованої установи для супроводжуваного зв`язку батьків з дітьми. Зазначена установа фіксувала належність виконання ним своїх батьківських обов`язків під час перебування дитини разом з ним у встановлені чеським судом часові проміжки;

- в матеріалах справи також міститься підсумковий звіт, яким підтверджується як належність виконання батьком його відповідних обов`язків, так і створення відповідачкою перешкод у його побаченнях з донькою;

- своїми діями відповідачка в односторонньому порядку повністю усунула позивача із життя дитини, порушуючи не тільки його законні права та інтереси як батька, а також законні права та інтереси самої дитини;

- суди мали б встановити належність піклування з боку позивача в Чеській Республіці та порушення його прав на опіку в розумінні Гаазької конвенції 1980 року внаслідок незаконного та неправомірного переміщення дитини в Україну;

- суд апеляційної інстанції фактично побудував своє рішення на застосуванні:

(1) абзацу 2 статті 12 Гаазької конвенції 1980 року - дитина прижилася в Україні;

(2) пункту b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року - дитина буде поставлена під загрозу заподіяння психічної та психологічної шкоди внаслідок розлучення із матір`ю у разі повернення в примусовому порядку в Чеську Республіку;

- суд може досліджувати питання щодо того, чи прижилась дитина в державі, де вона незаконно утримується лише у тому випадку, коли звернення з заявою по Гаазькій конвенції 1980 року було здійснено з пропуском річного строку з моменту такого переміщення та початку утримування;

- матір незаконно перемістила дитину з Чехії до Україні 25 червня 2023 року, тому суд апеляційної інстанції мав би право досліджувати, чи прижилась дитина в Україні виключно у разі, якщо б батько звернувся з заявою по Гаазькій конвенції 1980 року після 25 червня 2024 року;

- абзац 2 статті 12 Гаазької конвенції 1980 року не може бути застосований у цій справі, оскільки строк перебування дитини в Україні, на який посилався апеляційний суд, пов`язаний виключно із необґрунтовано та неприйнятно затягнутим часом розгляду цієї справи судами;

- суд апеляційної інстанції безпідставно стверджує, що дитина, можливо, буде розлучена із матір`ю і це створить для неї нетерпиму обстановку, що ґрунтується на припущеннях;

- цей позов - це не позов про відібрання дитини, це позов про повернення дитини до країни звичайного або постійного проживання, де все ще розглядається питання про опіку у місцевому суді;

- вимога про відібрання передбачена примусовістю такої категорії справ у разі відмови одного із батьків повернути дитину до країни постійного/звичайного проживання за умови набрання рішенням суду про повернення законної сили;

- позивач в цій частині покладається на такі правові висновки Верховного Суду: постанова Верховного Суду у справі № 522/97/20 від 21 квітня 2021 року, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 757/32690/20-ц;

- позивач критично ставиться до висновків психологів, отриманих відповідачкою вже на території України після незаконного переміщення, вони не можуть бути об`єктивними, оскільки позивач жодним чином не брав участі під час їхньої підготовки і навіть не був запрошений;

- в матеріалах справи міститься єдиний об`єктивний документ щодо психологічної складової у цій цивільній справі, участь в процесі підготовки якого брала участь уся родина, а саме судово-медична експертиза в галузі охорони здоров`я, підрозділ психіатрії та клінічної психології, за результатами якої судовими експертами був підготовлений відповідний висновок від 30 травня 2023 року;

- позивач ніколи не допускав ніякої девіантної або розпусної поведінки по відношенню до своєї малолітньої доньки, що і фактично було підтверджено за результатами судової психологічної експертизи в Чехії;

- відповідачка здійснює систематичні та направлені дії на його відчуження із житія малолітньої доньки.

VІ. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14. 25 травня 2026 року відповідачка подала відзив на касаційну скаргу, просила відмовити у її задоволенні, вказавши такі мотиви:

- очевидним, з огляду на численні письмові, фото та відеодокази у справі, є наявність серйозного ризику того, що повернення дитини до Чеської Республіки створить загрозу завдання дитині психолочної, психічної і фізичної шкоди, тому що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні для неї умови внаслідок втрати рідних та близьких для неї людей: мами, бубусі і дідуся, з якими має тісний емоційний зв`язок та щоденне спілкування, що є основою благополуччя дитини та відчуття нею безпеки - при проживанні впродовж трьох років у власній садибі в складі великої родини;

- апеляційний суд встановив, що дитина прижилася у новому середовищі, і що її повернення до Чеської Республіки безумовно загрожує завданням психічної шкоди дитині;

- такі висновки суду підтверджено письмовими доказами, зокрема, висновками профільних спеціалістів;

- дитина легко сприйняла українське середовище в Житомирі, бо мала лише український менталітет і мову, що підтверджують належні письмові докази у справі, які відповідають вимогам закону щодо допустимості та належності,

- судові рішення є справедливими законними, а тому не можуть бути скасованими;

- неповернення дитини до Чеської Республіки, яка була для неї, як і для відповідачки, і для позивача, країною тимчасового проживання на час дії трудового договору пана ОСОБА_1 , що був відрядженим для роботи у філію роботодавця в місто Прага, є виправданим в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини;

- особа, якою подано касаційну скаргу, обґрунтовує її доводи окремими висновками Верховного Суду в інших справах, проте відмінності у підходах судів до оцінки доказів і застосування норм матеріального закону у цій справі і зазначених позивачем справах зумовлені різницею в їхніх обставинах і у досліджених судами доказах щодо існування тих ризиків, які можуть зумовити відмову у позові про повернення дитини до місця її постійного проживання.

15. 16 березня 2026 року представник позивачазвернувся з касаційною скаргою.

16. Ухвалою від 02 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження.

17. 05 травня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

18. Ухвалою від 03 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

VIІI. Встановлені судами обставини

19. 26 липня 2016 року Міським управлінням м. Брандис над Лабем, Чеська Республіка було зареєстровано шлюб між громадянином Франції ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 (т.1 а.с.49) та з 31 травня 2017 року сторони проживали за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором про оренду квартири (т.1 а.с.63).

20. Громадянин Франції ОСОБА_1 та громадянка України ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у місті Мнєлнік, Чеська Республіка, що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1 а.с.30).

21. Дитина є громадянкою Франції, що підтверджується копією посвідчення особи № НОМЕР_1 від 10 серпня 2018 року та одночасно є громадянкою України згідно копії паспорта № НОМЕР_2 від 21 вересня 2021 року (т.1 а.с.44 -45).

22. Від народження дитина разом з батьками проживала за адресою: АДРЕСА_2 , що не заперечувалося сторонами у справі.

23. В травні 2022 мати з дитиною стали проживати окремо за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди від 18 липня 2022 року. Батько проживав в АДРЕСА_3 , що підтверджується договором суборенди квартири від 30 травня 2022 року.

24. Сторони у справі працювали на території Чеської Республіки, що підтверджується трудовим контрактом ОСОБА_2 від 01 вересня 2022 року (т.1 а.с.100) та трудовим контрактом, рішенням про переведення №2 в службових інтересах ОСОБА_4 (т.1 а.с.114).

25. Дитині в країні проживання на платній основі надавалися медичні послуги (забезпечення) у період з 2018 року по березень 2023 року, що підтверджується випискою отриманих послуг, амбулаторними медичними довідками, сертифікатом про здоров`я та щеплення дитини, довідкою клініки Кенедіен Медікел, яка находиться в Празі, Чеська Республіка, що дитина є пацієнткою педіатричного відділення клініки з квітня 2018 року до березня 2023 року (т. 1 а.с.143-145,148-160, т. 2 а.с.172).

26. Дитина відвідувала дитячий садок «Зе Литл Молул» з вересня 2021 року, що підтверджується довідкою з дитячого садка, договорами на період з вересня 2021 року по червень 2023 року (т. 1 а.с.168,178, 189), з квітня 2023 року дитина відвідувала дитячий садок ТОВ «Міжнародний дитсадок Праги» Малий кротик» (т. 2 а.с.180), відвідувала курси спортивної гімнастики 2022-2023, що підтверджується заявкою до групи фізичного виховання та листом щодо необхідності здійснення оплати (т. 1 а.с.212-215), також дитина відвідувала на території Чеської Республіки школу творчих дітей «Бамбл Бі», що підтверджується листом керівника закладу від 31 травня 2023 року (т. 1 а.с.218).

27. Одночасно судом встановлено, і не заперечувалося сторонами у справі, що в районному суді Праги 6 розглядається справа № О Р 156/2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо опіки над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28. Як вбачається з постанови Районного суду Праги 6 від 04 січня 2022 року у справі, де сторонами є батьки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , за позовом батька про прийняття попереднього заходу про повернення неповнолітньої до місця звичайного проживання, заборону виїзду і визначення контактів та позовом матері про прийняття попереднього заходу про передачу неповнолітньої під її опіку та врегулювання контакту батька з неповнолітньою, суд призначив наступний попередній захід: мати неповнолітньої зобов`язана утриматися від виїзду з неповнолітньою за межі території Чеської Республіки без згоди батька неповнолітньої, матері і батьку неповнолітньої призначається зобов`язання подати позов про початок провадження по справі протягом одного місяця з дня винесенні цієї постанови (т. 2 а.с.236). Належних доказів на підтвердження доводів про дію попереднього заходу на час виїзду дитини за межі території Чеської Республіки позивачем суду не надано.

29. Крім того, як вбачається з постанови Міського суду у Празі від 14 червня 2023 року як суду апеляційної інстанції, у справі де сторонами є батьки: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , про врегулювання відносин, до позову батька про прийняття попереднього заходу, на апеляційну скаргу батька проти постанови Районного суду Праги 6 від 12 травня 2023 року, реєстр. № О Р 156/2022-804, Міський суд у Празі постановив, що у період з 30 червня 2023 року до 27 серпня 2023 року мати зобов`язана дозволити батьку контакт з неповнолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 30 червня 2023 року з 18:00 годин до 09 липня 2023 року до 18:00 годин та у період з 28 липня 2023 року з 18 годин до 11 серпня 2023 року до 18 годин.

30. Це врегулювання має перевагу над врегулюванням звичайного контакту відповідно до постанови Міського суду в Празі від 19 грудня 2023 року , реєстр. № 18 Со 368/2022-663 (т.2 а.с. 220).

31. 25 червня 2023 року ОСОБА_2 разом з донькою в`їхала до України, що не заперечувалось сторонами у справі.

32. 19 вересня 2023 року позивачем до Центрального Органу Чеської Республіки подано клопотання про повернення дитини за Конвенцією 1980 року та до Міністерства юстиції України надійшла заява позивача про повернення його неповнолітньої доньки ОСОБА_6 (т. 3 а.с.16 -22).

33. Як вбачається з рішення Окружного суду Праги 6 від 11 квітня 2024 року у справі де сторонами є батьки: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3 (про врегулювання відносин (опіка та утримання) на період до та після розірвання шлюбу, врегулювання зустрічей, суд виніс рішення, яким неповнолітню дитину на період до та після розірвання шлюбу передано під опіку почергово обом батькам таким чином, що неповнолітня дитина буде перебувати під опікою матері протягом календарних місяців лютого, квітня, червня, серпня, жовтня та грудня кожного календарного року, а під опікою батька неповнолітня дитина буде перебувати протягом січня, березня, травня, липня, вересня та листопада кожного календарного року (т.4 а.с.147 на звороті).

34. Ухвалою Місцевого суду у Празі як суду апеляційної інстанції, де сторонами є батьки: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3 (про врегулювання відносин (опіка та утримання) на період до та після розірвання шлюбу, врегулювання зустрічей, суд скасував рішення Окружного суду Праги 6 від 11 квітня 2024 року, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.4 а.с.224 на звороті).

35. На даний час батьки дитини шлюб не розірвали, судове рішення щодо встановлення опіки в матеріалах справи відсутнє, та не заперечувалося сторонами у даній справі.

36. Як встановлено судом, батько дитини ОСОБА_1 є громадянином Франції та 16 березня 2016 року уклав трудовий контракт з Європейським агентством глобальних навігаційних супутникових систем строком на 5 років (т. 1 а.с.110).

37. Згідно з листом Керівника відділу кадрів від 21 листопада 2022 року позивач безперервно працює в Агентстві Європейського Союзу з Космічної Програми з 16 січня 2013 року. Спочатку він приєднався до Центру моніторингу безпеки «Галілео» у 2013 році, який є невід`ємною частиною Агентства, спочатку в Брюсселі, а потім у Сен-Жермен-ан-Ле (Франція). У 2016 році він підтримував дві кампанії із запуску системи «Галілео», що вимагало кількамісячних відряджень до Французької Гвіани . Він приєднався до штаб-квартири Агентства у Празі у 2017 році на посаді старшого інженера з PRS та безпеки, а зараз обіймає посаду офіцера з питань безпеки надання послуг (т. 1 а.с.118).

38. Як вбачається з рішення Управління з питань міграції та надання притулку Міністерства внутрішніх справ Чеської Республіки від 24 червня 2021 року ОСОБА_1 , згідно з даними Інформаційної системи Поліції у справах іноземців, не мав жодним чином офіційно оформлене проживання на території Чеської Республіці, хоча так би мало бути згідно з пункту 1 статті 7 Директиви Європейського парламенту і Ради 2004/38/ЄС від 29 квітня 2004 року «Про право громадян Союзу і членів їхніх сімей вільно переміщатись та перебувати на території країн-членів» (т. 5 а.с.126).

39. Відомостей про право постійного перебування та проживання в Чеській Республіці позивачем суду не надано та матеріали справи таких документів не містять, як і не надано будь-яких відомостей про наявність права тимчасового перебування (вид візи, посвідки). Суд не взяв до уваги право оренди житлового приміщення, оскільки це право на проживання у квартирі, не свідчить про право позивача як громадянина іноземної держави перебувати і проживати на території іншої іноземної держави постійно або тимчасово.

40. Одночасно мати дитини ОСОБА_2 є громадянкою України та ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала посвідку члена родини громадянина Європейського Союзу на тимчасове проживання в Чеській Республіці за № НОМЕР_3 строком до 21.05.2022 року (т.1 а.с.69,70) та була працевлаштована з 01 березня 2022 року згідно договору про виконання робіт (т.1 а.с.97) та трудового контракту (т.1 а.с.100).

41. Як вбачається з рішення Управління з питань міграції та надання притулку Міністерства внутрішніх справ Чеської Республіки від 24 червня 2021 року відсутні підстави для видачі заявниці ОСОБА_2 дозволу на постійне проживання в Чеській Республіці (т.5 а.с.127).

42. Апеляційний суд додатково встановив, що на підтвердження постійного місця проживання в Чеській Республіці доньки ОСОБА_6 позивач до позовної заяви долучив копію переліку медичних послуг дитини з 2018 по 2022 рік разом з засвідченим перекладом; копію амбулаторної медичної довідки від 17 березня 2023 року разом з засвідченим перекладом; копію амбулаторної медичної довідки від 29 травня 2023 року разом з засвідченим перекладом; копію сертифікату про здоров`я та щеплення дитини та підлітка дитини в період з 2018 по 2020 роки разом з засвідченим перекладом; копію договору про надання дошкільного виховання №72/TLM/2021 від 13 жовтня 2021 року разом з засвідченим перекладом; копію договору від 10 травня 2022 року разом з засвідченим перекладом та інші належним чином завірені копії документів.

43. З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації №91-39383/18/23-Вих від 17 серпня 2023 року вбачається, що дитина відвідувала територію України до свого переміщення 25 червня 2023 року: у 2018 році - з 28 вересня 2018 року по 06 жовтня 2018 року; у 2019 році - з 15 червня 2019 року по 29 червня 2019 року; у 2020 році - з 04 липня 2020 року по 01 серпня 2020 року; у 2021 році - з 16 серпня 2021 року по 11 вересня 2021 року.

44. В поданій апеляційній скарзі позивач заявив клопотання про долучення до матеріалів справи наступних документів: 1) Ідентифікаційне посвідчення відповідача №23511 від 24 березня 2017 року; 2) Рішення Департаменту з питань політики надання притулку та міграції у справі №ОАМ-14930-8/ТР-2020 від 08 січня 2021 року; 3) Рішення Комісії у справах поживання іноземців у справі №МV-56511-4/SO-2021 від 27 квітня 2021 року; 4) Рішення Комісії у справах проживання іноземців у справі №ОАМ-14930-17/ТР-2020 від 24 червня 2021 року; 5) Угода з Приймаючою стороною про розміщення та підтримку, привілеї та імунітети між Урядом Чеської Республіки та Європейським агенством глобальної навігаційної супутникової системи від 27 січня 2012 року; 6) Ідентифікаційне посвідчення позивача № НОМЕР_4 від 14 липня 2016 року; 7) Ідентифікаційне посвідчення позивача № НОМЕР_5 від 19 червня 2020 року; 8) Ідентифікаційне посвідчення позивача № НОМЕР_6 від 30 травня 2022 року; 9) Ідентифікаційне посвідчення позивача № НОМЕР_7 від 14 травня 2024 року; 10) Підтвердження Європейського Агенства ГНСС від 03 червня 2020 року; 11) Юридичний висновок Магістра Лусії Мартін-Нешпорової , адвоката в Чехії від 01 жовтня 2025 року.

45. Позивачем долучено до апеляційної скарги та позовної заяви документи, зокрема: копію переліку медичних послуг Дитини з 2018 по 2022 рік разом з засвідченим перекладом (т. 1 а.с.138-146); копію амбулаторних медичних довідок від 17 березня 2023 року, від 29 травня 2023 року разом з засвідченим перекладом (т.1 а.с.147-154); копію сертифікату про здоров`я та щеплення дитини та підлітка Дитини в період з 2018 по 2020 роки разом з засвідченим перекладом (т.1 а.с.155-160); копію договору про надання дошкільного виховання № 72/TLM/2021 від 13 жовтня 2021 року разом з засвідченим перекладом (т.1 а.с.161-170); копію договору від 10 травня 2022 року разом з засвідченим перекладом (т.1, а.с.171-180); копію заявки на участь у програмі «Зухвалі Мавпочки» від 20 вересня 2021 року разом з засвідченим перекладом (т.1 а.с.181-187); копії листів дитячого садка «Зе Литл Моул» разом з засвідченим перекладом (т.1 а.с.188-194); копію листа ОСОБА_9 від 31 травня 2023 року разом з засвідченим перекладом; копію договору про надання соціальних послуг від 09 листопада 2022 року разом з засвідченим перекладом; копію заявки від 27 вересня 2022 року разом з засвідченим перекладом; копії електронних листів пані Ленки Безстарості від 01 лютого 2023 року, від 03 жовтня 2022 року разом з засвідченим перекладом (т.1 а.с.195-197); копію підтвердження переказу від 21 листопада 2022 року разом з засвідченим перекладом; копію квитків до цирку від 26 лютого 2023 року, у кіно від 23 квітня 2023 року, до театру від 12 лютого 2023 року, в аквапарк від 25 березня 2023 року, від 19 травня 2023 року, від 17 червня 2023 року, на майстер-клас від 24 травня 2023 року разом з засвідченим перекладом; копію квитанцій в парк розваг від 04 червня 2023 року, в Тобога Фантазі від 11 лютого 2023 року, від 11 березня 2023 року разом з засвідченим перекладом; копію абонементу на 2023 рік в парк розваг Міракулум разом з засвідченим перекладом; копію квитанцій від 08 квітня 2023 року разом з засвідченим перекладом; світлини та відео дитини та позивача в Чеській республіці на флеш- накопичувачі; копії платіжних доручень від 16 січня 2023 року, від 05 лютого 2023 року, від 15 лютого 2023 року, від 15 березня 2023 року, від 17 квітня 2023 року, від 15 травня 2023 року, від 15 червня 2023 року разом з засвідченим перекладом; копії сертифікатів на дитячий садок «Зе Литл Моул», на школу «Ріверсайд» разом з засвідченим перекладом; копії звітів «Ареа Фауста» від 14 листопада 2022 року та з листопада 2022 року по червень 2023 року разом з засвідченим перекладом; копію висновку судово-медичної експертизи від 30 травня 2023 року разом з засвідченим перекладом (т.3, а.с.66-111), що підтверджують факт постійного проживання в Чеській Республіці малолітньої доньки сторін.

IХ. Позиція Верховного Суду

46. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

Характер спірних правовідносин

47. У цьому спорі позивач порушив питання про визнання переміщення та утримання дитини на території України незаконним, зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Чеській Республіці, відібрання дитини, передачі дитини батьку (див. пункт 7).

48. Позивач наголосив на порушенні Гаазької конвенції 1980 року (див. пункт 12).

Загальні принципи, що стосуються застосування Гаазької конвенції 1980 року

49. Питання незаконного переміщення та утримання дітей на міжнародному рівні врегульовано в Гаазькій конвенції 1980 року, яка набула чинності для України 01 вересня 2006 року.

50. Згідно зі статтею 1 Гаазької Конвенції 1980 року цілями цієї Конвенції є:

a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

51. За змістом статті 3 Гаазької конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

52. Виходячи зі змісту Гаазької Конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції);

по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);

по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

53. Частина друга статті 12, частини перша, друга статті 13 і стаття 20 Гаазької Конвенції 1980 року визначають вичерпний перелік обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця її постійного проживання:

Якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі (частини перша та друга статті 12).

Незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частини перша та друга статті 13).

У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основоположних свобод (стаття 20).

54. Далі цей суд підкреслює, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 2 червня 2021 року у справі № 199/6950/19).

55. Держави, що підписали цю Гаазьку конвенцією 1980 року твердо переконані в тому, що інтереси дітей - це найважливіше в справі турботи про них (див. преамбулу).

56. Верховний Суд нагадує, що існує широкий консенсус - зокрема в міжнародному праві - на підтримку ідеї, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні інтереси повинні бути понад усе.

Ця сама філософія закладена і в Гаазькій конвенції 1980 року, яка пов`язує цей інтерес до відновлення статус-кво за допомогою винесення рішення про негайне повернення дитини до її країни постійного проживання у разі незаконного викрадення, водночас беручи до уваги той факт, що неповернення дитини іноді може бути виправдане через об`єктивні причини, які відповідають інтересам дитини, у такий спосіб пояснюючи існування виключень, особливо у разі серйозного ризику того, що повернення дитини піддасть її фізичній чи психологічній шкоді або іншим чином помістить її в нестерпну ситуацію.

…із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно.

Найкращі інтереси дитини не збігаються з інтересами батька або матері, за винятком і настільки, наскільки вони неминуче мають спільні різноманітні критерії оцінки, пов`язані з індивідуальною особистістю дитини, загальною та конкретною ситуацією.

Однак їх не можна сприймати в ідентичній манері, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або ж приймає рішення по суті заяви про батьківську опіку або батьківські права, враховуючи, що останнє судове провадження в принципі не має нічого спільного з намірами Гаазької (див. рішення Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26 листопада 2013 року у справі «X v. Latvia», заява № 27853/09).

57. Верховний Суд в своїй практиці імплементував підхід Комітету ООН з прав дитини щодо визначення змісту найкращих інтересів дитини.

Так, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту. Перелік таких елементів не є вичерпним і залежно від конкретної ситуації певний елемент може переважати над іншим (див. Зауваження загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)» та mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 201/13014/23)

58. Далі Верховний Суд звертає увагу нате що ЄСПЛ у справах про міжнародне викрадення дітей звертав увагу на те, що побажання, висловлені дитиною з достатньою розсудливістю, є ключовим елементом, який слід враховувати в будь-якому судовому чи адміністративному провадженні, що стосується її. Право дитини бути почутою та брати участь у прийнятті рішень у сімейних справах, які стосуються її, гарантовано кількома міжнародно-правовими документами. Однак ЄСПЛ зазначає, що стаття 13 § 2 Гаазької конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган може відмовити у видачі наказу про повернення дитини, якщо він встановить, що дитина заперечує проти цього та досягла віку та зрілості, коли доречно враховувати цю думку. ЄСПЛ вирішив, що настав час підтвердити, що національні органи влади зобов`язані розглянути доцільність заслуховування дитини, безпосередньо або іншим чином, щоб, у разі необхідності, відхилити її думку мотивованим рішенням. (пункти 93, 101 рішення ЄСПЛ від 09 вересня 2025 року у справі M.P. and Others v. Greece, заява № 2068/24,).

59. Отже, Верховний Суд наголошує, що право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції ООН про права дитини (стаття 12).

Погляди дитини можуть бути висловлені: у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків (див. mutatis mutandis згадувану вище постанову Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 201/13014/23).

Право дитини бути заслуханою може бути реалізовано у різний спосіб (в судовому та позасудовому порядку). Головним обов`язком суду є створення умов для реалізації вказаного права та обґрунтування у судовому рішенні яким чином думка дитини бралась (не бралась) до уваги (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 757/33649/24-ц).

60. Верховний Суд підсумовує:

- Гаазька Конвенція 1980 року передбачає поєднане та гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема у випадку, що стосується Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Гаазької конвенції, з огляду на її мету та вплив на захист прав дітей та батьків. Таке врахування міжнародних положень не повинно спричиняти конфлікту чи протистояння між різними договорами, за умови, що Суд зможе виконати своє завдання в повному обсязі, а саме «забезпечити дотримання зобов`язань, які здійснюють Високі Договірні Сторони» Конвенції;

- Гаазька Конвенція 1980 року визначає вичерпний перелік обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця її постійного проживання;

- принцип найкращих інтересів дитини є застосовним у справах про міжнародне викрадення дітей;

- погляди дитини у справах про міжнародне викрадення дітей є одним із важливих елементів, який слід враховувати в будь-якому судовому чи адміністративному провадженні, що стосується її.

Практика щодо застосування Гаазької конвенції 1980 року

61. Верховний Суд виробив підхід по застосуванню положень Гаазької конвенції 1980 року на національному рівні, що відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд.

62. У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/20234/19 зазначено, що:

«відповідно до статті 12 Гаазької конвенції 1980 року, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Апеляційний суд установив, що згоди на залишення дитини в Україні батько дитини не надавав, а з позовом до суду про її повернення до місця постійного проживання особа звернулась в межах річного строку з початку незаконного утримування дитини на території України.

За таких обставин дитина підлягала поверненню до Держави Ізраїль у випадку встановлення судами відсутності перешкод для такого повернення, вичерпний перелік який наведено в статтях 13, 20 Гаазької конвенції.

63. У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 335/5615/19 заначено, що:

«відповідно до висновку спеціаліста-психолога метою психологічного обстеження дитини було: визначення характеру взаємовідносин, встановлення рівня психологічної прив`язаності дитини, а також якості емоційного зв`язку з матір`ю та сестрою; з`ясування ролі кожного з батьків у житті дитини, надання характеристики того, яким чином батько і мати впливають на даному етапі на процес розвитку дитини, формування фізичного і психологічного здоров`я дитини; з`ясування, чи буде ситуація вимушено примусової розлуки з матір`ю (у випадку наявності правових підстав для того) при переїзді в іншу країну (з України до Мексиканських Сполучених Штатів) травмуючою для дитини та як вона може вплинути на її психологічний стан.

У справі, що переглядається, обмежившись посиланням на те, що предметом цього позову є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов`язань, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що: відповідач виконала свій обов`язок та надала на підтвердження своїх доводів, зокрема, висновок спеціаліста-психолога, що може підтверджувати існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b) Конвенції, а тому апеляційний суд повинен був провести ефективну перевірку, що дозволила би підтвердити або ж відхилити існування «серйозного ризику» та ухвалити судове рішення із наведенням конкретних підстав у контексті обставин справи.

64. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 з урахуванням висновків ЄСПЛ вказано, що «Верховний Суд взагалі не розглянув питання, чи були висновки психологічного обстеження й усні показання психолога відповідними та достовірними, не навів жодних причин, чому не взяв їх до уваги, не розглянув ключові докази, які були відповідними, та не пояснив, яке значення вони мали, і які висновки слід було зробити.

65. Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Гаазька конвенція 1980 року покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини» (див. постанову Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 754/8517/23).

66. Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державні органи конкретний процесуальний обов`язок щодо цього: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини у разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції 1980 року, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитимуть вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також намірам і меті останньої. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, що не є автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими у світлі виключень, викладених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку треба тлумачити вузько (див. mutatis mutandis згадуване рішення ЄСПЛ від 26 листопада 2013 року у справі «Х проти Латвії», заява № 27853/09 (пункти 101, 107); від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України», заява № 12354/19 (пункт 31))».

67. ЄСПЛ зазначив, що не лише зі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно (див. рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Maumousseau and Washington v. France», заява № 39388/05, рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07).

Застосування вказаних принципів у цій справі

68. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що батьки та дитина не мали права на постійне проживання на території Чеської Республіки, на момент виїзду дитини із країни тимчасового проживання батьки перебували у шлюбі та було відсутнє судове рішення про встановлення опіки (піклування) над неповнолітньою дитиною та/або визначення місця проживання дитини, у зв`язку із чим відсутні підстави, визначені положеннями Гаазької конвенції 1980 року, для визнання незаконним переміщення в Україну та утримування на території України малолітньої дитини її матір`ю, відповідачем у справі, і повернення її на територію Чеської Республіки (див. пункт 9).

69. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив, проте вважав відсутніми підстави для повернення дитини (див. пункти 10-11).

Апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, відмовляючи в задоволенні позову з підстав відсутності відомостей про право постійного проживання відповідача та дитини на території Чеської Республіки та відомостей про реєстрацію дитини для тимчасового або постійного проживання на території Чеської Республіки.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з моменту виїзду ОСОБА_2 з малолітньою дитиною з території Чеської Республіки в Україну, а саме з червня 2023 року і на даний час пройшло більше двох років, а тому апеляційний суд оцінив наявність даних про те, що дитина із врахуванням свого віку та часу проживання в Україні вже прижилася у своєму новому середовищі.

Також апеляційний суд вказав, що існують реальні ризики того, що повернення дитини до Чеської Республіки негативно вплине на неї, спричинить їй психічну шкоду та створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької конвенції 1980 року), що не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів;

70. Верховний Суд погоджується, що, виходячи із наданих сторонами доказів та встановлених судами обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову.

71. Проте Верховний Суд не повністю погоджується з мотивами судів, які стали підставою для відмови в задоволенні позову.

72. Одним із ключових доводів касаційної скарги є те, що необґрунтовано довгий строк розгляду став однією із причин помилкового застосування судом апеляційної інстанції абзацу 2 статті 12 Гаазької конвенції 1980 року.

Позивач зазначив, що суд може досліджувати питання щодо того, чи прижилась дитина в державі, де вона незаконно утримується лише у тому випадку, коли звернення із заявою за Гаазькою конвенцією 1980 року було здійснено з пропуском річного строку з моменту такого переміщення та початку утримування.

Матір незаконно перемістила дитину з Чехії до Україні 25 червня 2023 року, тому суд апеляційної інстанції мав би право досліджувати, чи прижилась дитина в Україні виключно у разі, якщо б батько звернувся із заявою за Гаазькою конвенцією 1980 року після 25 червня 2024 року (див. пункт 13).

73. Верховний Суд погоджується з такими аргументами.

74. Судами встановлено, що позивач не надавав згоду на переміщення дитини з місця її постійного проживання до України. У березні 2024 року звернувся із заявою про незаконне переміщення дитини. З моменту неповернення дитини до місця постійного проживання і до часу звернення батька до суду з цим позовом минуло менше одного року. Отже, батьком дитини вживались визначені Гаазькою конвенцією 1980 року дії щодо повернення незаконно переміщеної дитини. Тому відсутні підстави для застосування абзацу 2 статті 12 Гаазької конвенції 1980 року, положення якого є виключними обставинами лише в разі, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення дитини (див. схожі висновки у згаданій вище постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/20234/19).

75. У зв`язку із цим відповідні мотиви підлягають виключенню із постанови апеляційного суду.

76. У цій справі відповідачка виконала свій обов`язок доведення наявності передбачених статтею 13 Гаазької Конвенції 1980 року обставин, за яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця її постійного проживання (див. пункт 65). Позивач доказів, наданих відповідачкою, не спростував.

77. Верховний Суд повторює, що суд не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (стаття 13 Гаазької Конвенції 1980 року) (див. пункт 53).

78. У цій справі, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив та правильно врахував, що відповідно до висновку спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження та корекційної роботи стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період листопада 2023 року-липня 2024 року на даний час ОСОБА_3 проживає з мамою, дідусем та бабусею. Дитина повністю адаптована до проживання в Україні: відвідує садочок та гуртки, розмовляє лише українською мовою, має достатній словниковий запас відповідно до її віку, знає багато віршів та пісень українською мовою, що завжди демонструє при зустрічі. ОСОБА_6 має позитивний емоційний зв`язок з мамою, бабусею та дідусем, про що свідчать її висловлювання щодо рідних. Дівчинка часто розповідає про те, де вона гуляє з мамою, дідусем та бабусею, в які грається ігри, чому її вчать близькі. Варто зазначити, що ОСОБА_6 має розвинену пам`ять та мислення, гарні комунікативні здібності. Дитина гарно вихована та завжди охайна. Середовище, в якому на даний час перебуває дитина, є здоровим, комфортним та сприятливим для її повноцінного розвитку.

Рекомендовано: не переміщувати дитину до іншої країни, тому що дитина добре знає і володіє лише українською мовою, а також враховуючи, що будь-яке переміщення дитини і виривання її із її звичного життєвого середовища, в якому вона має достатні соціальні зв`язки, а також розлучення з мамою, яка проживає в Україні, призведе до негативного, руйнівного впливу на психічне та фізичне здоров`я ОСОБА_5 ; виключити травмуючі дитячу психіку події, зокрема, травмуючі зустрічі з батьком. Зважаючи на сімейний анамнез зі сторони батька та його поведінку стосовно дитини, існує ризик патологічного характеру дитини при неправильному вихованні (т. 4 а.с.36-37).

79. Апеляційним судом правильно враховано, що з висновку спеціаліста ОСОБА_10 за результатами проведення психологічного дослідження та корекційної роботи від 10 березня 2024 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається серед іншого, що ОСОБА_6 має ознаки гарного виховання, що виявляється у привітності, позитивному ставленні до оточуючих, широке коло різноманітних інтересів; на даний час дівчинка повністю адаптована до проживання в Україні, відвідує дитячий садочок та музичну школу, з мамою проводить вихідні, часто ходить на прогулянки, спілкується на різні теми, багато грається з дідусем та друзями. Враховуючи вік дитини та лякаючу для ОСОБА_6 поведінку батька, мамі було надано рекомендації спостерігати за ОСОБА_6 та забезпечити утримання від травмуючих подій. Рекомендовано не розлучати маму та дитину, бо ОСОБА_6 має з мамою гарні відносини та високий емоційний контакт (т. 4 а.с.38-39).

80. Апеляційним судом взято до уваги те, що згідно з висновком психолога за результатами проведення психологічного дослідження та корекційної роботи стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до результатів роботи з ОСОБА_6 було виявлено, що дитина відчуває страх до «злого дядька», «монстра». Досить часто під час роботи із «злим дядьком», «монстром» дитиною асоціюється батько Вінсент. Враховуючи даний аспект, можна припустити, що дитина потребує захисту від «злого дядька», «монстра». Результати роботи дають можливість припустити, що спогади впливають стресуюче на дитину та постійно її лякають, що призводить до повторної травматизації (т. 4 а.с.40-41).

Такий висновок психолога відображає думки дитини та її ставлення до батька (див. пункти 58-59).

81. Апеляційним судом досліджено епікриз ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із яким остання перебувала на обстеженні та лікуванні в Дитячому центрі психічного здоров`я вперше з 04 серпня 2023 року по 17 серпня 2023 року (т. 4 а.с.50).

82. Судом апеляційної інстанції взято до уваги консультаційний висновок спеціаліста ДЦПЗ від 21 серпня 2024 року, ОСОБА_3 потребує динамічного нагляду, лікування у психіатра, психологічної корекції за місцем проживання (т. 4 а.с.51).

83. У зв`язку із чим правильними є висновки апеляційного суду про те, що існують реальні ризики того, що повернення дитини до Чеської Республіки негативно вплине на неї, спричинить їй психічну шкоду та створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), що не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів.

84. Такий підхід відповідає загальним принципам, що стосуються застосування Гаазької конвенції 1980 року (див. пункти 49-60), практиці її застосування (див. пункти 61-67) і найголовніше - найкращим інтересам дитини (див. пункти 54-57).

85. Суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та низки факторів, зокрема, емоційного та психологічного характеру і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, щоб рішення було найкращим для дитини.

86. Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених позивачем постановах Верховного Суду (див. пункт 13), не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

87. Аналізуючи питання обсягу дослідження заявлених сторонами доводів по суті спору та їх відображення в судових рішеннях, а також питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідні аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду відповідно до статі 400 ЦПК.

88. Оскільки суди в цілому врахували підхід щодо застосування Гаазької Конвенції 1980 року, проте частково помилилися в мотивах для відмови в задоволенні позову, судові рішення необхідно змінити, виклавши мотивувальні частини судових рішень в редакції цієї постанови.

Х. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

89. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення частково ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

90. Оскільки суди дійшли обґрунтованого по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте частково помилилися щодо мотивів, колегія суддів дійшла висновку, що мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень необхідно змінити в редакції цієї постанови, що відповідатиме статтям 409, 412 ЦПК.

91. Враховуючи те, що касаційний суд змінює оскаржувані судові рішення, але виключно у частині мотивів їх ухвалення, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд