ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/14300/18

У серпні 2018 року Дніпровська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області

Ярмолюк М. М., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Л. В., ОСОБА_3 , про визнання правочинів недійсними, визнання спадщини відумерлою та передання її у власність територіальної громади.

В обґрунтування позову вказувала, що квартира

АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилась спадщина. Інші особи на час відкриття спадщини у зазначеній квартирі зареєстровані не були, постійно зі спадкоємцем не проживали. Після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не заводилась, із заявою про відкриття спадщини спадкоємці не зверталися. Оскільки пройшло більше року з часу відкриття спадщини та спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає, позивач вважав, що спадщина є відумерлою і тому повинна перейти до територіальної громади міста.

Однак на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року власником нерухомого майна став ОСОБА_1 . Квартира продана представником ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої 21 жовтня 2013 року, ОСОБА_5 , який розпорядився квартирою, коли власниця квартири - ОСОБА_4 вже померла.

У ОСОБА_5 були відсутні правові підстави для розпорядження спірним майном, тому такий правочин є недійсним. Також є недійсним і правочин щодо відчуження квартири на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2014 року. Зазначені договори купівлі-продажу порушують інтереси територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Дніпровська міська рада просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_4 , в інтересах якої діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. 14 січня 2014 року за реєстровим № 39;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. 30 травня 2014 року за реєстровим № 918;

- визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась після ОСОБА_4 , що померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді вказаної квартири АДРЕСА_2 та передати квартиру у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого

2019 року, ухваленим у складі судді Єлісєєвої Т. Ю., позов задоволено .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_4 , від імені якої діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 , посвідчений 14 січня 2014 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., за № 39.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 30 травня 2014 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. за № 918.

Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після ОСОБА_4 , що померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді вказаної квартири АДРЕСА_2 та передано квартиру у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що спадкоємців у ОСОБА_4 немає, заява про визнання спадщини відумерлою подана після спливу одного року з часу відкриття спадщини, тому наявні підстави вважати спадщину після ОСОБА_4 відумерлою. Договори купівлі-продажу спірної квартири підлягають визнанню недійсними, оскільки майно відчужено після смерті ОСОБА_4 неповноважною особою.

Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 1 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 лютого 2019 року в частині визнання спадщини відумерлою та передачі спадкового майна у власність територіальної громади - скасовано і ухвалено нове рішення.

Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після ОСОБА_4 , що померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді вказаної квартири АДРЕСА_2 та передано квартиру у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , не повідомленого належним чином про дату, час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутні спадкоємці, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав спірну квартиру відумерлою спадщиною та передав це нерухоме майно територіальній громаді за його місцезнаходженням. Суд апеляційної інстанції встановив, що зазначена квартира перейшла у власність ОСОБА_1 за договором, укладеним представником ОСОБА_4 , після її смерті.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності за вимогами Дніпровської міської ради, зазначивши, що позивач дізнався про факт незаконного відчуження майна з листа Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 13 липня 2018 року № 49-3031 вих18, тому позов пред`явлено в межах позовної давності.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 та його представник - адвокат Шадрін О. С. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання спадщини відумерлою та передачі спадкового майна у власність територіальної громади.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від:

- 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11 (провадження № 61-12731св18), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-12731св18), про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Схожі висновки викладені Верховним

Судом у постановах від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц

(провадження № 61-22378св18), від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц (провадження № 61-13212св19);

- 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 (провадження № 61-159св19), про те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна;

- 19 грудня 2019 року у справі № 490/2845/17 (провадження № 61-20255св18), в якій зазначено, що, посилаючись на приписи статей 387 і 388 ЦК України, позивач просив визнати за ним право власності на нежитловий об`єкт, однак вимог про витребування спірного майна у добросовісних набувачів не заявив, тобто скористався неефективними способом захисту;

- 15 квітня 2021 року у справі № 405/223/17 (провадження №61-18434св20), про те, що особа, яка вважає, що її права порушено у зв`язку із встановленням неукладеності угоди, має можливість захистити свої права шляхом подання позову: про повернення виконаного за неукладеним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи; повернення в натурі безпідставно набутого майна; відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання.

Неврахованими судами першої та апеляційної інстанції заявник вважає висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від:

- 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), щодо застосування наслідків спливу позовної давності та визначення початку її перебігу;

- 16 лютого 2021 року № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18), про те, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387і 388 ЦК України, є неефективними.

Також зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від:

- 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, про те, що і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади;

- 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16, в якій зазначено, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У грудні 2021 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність доводів касаційної скарги (щодо обрання позивачем неналежного способу захисту права, пред`явлення позову поза межами позовної давності і ненадання судом оцінки пропорційності втручання у право власності ОСОБА_2 ) та правильність висновків суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову.

У січні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, однак до відзиву не додано доказів направлення його усім учасникам справи. Відповідно до частини п`ятої статті 178, частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Ураховуючи невиконання ОСОБА_3 вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України, поданий відзив на касаційну скаргу підлягає поверненню без розгляду. При цьому надання до відзиву його копій з додатками не свідчить про виконання заявником вказаної норми процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 8 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 1 вересня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18), у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 405/223/17 (провадження №61-18434св20), від 19 грудня

2019 року у справі № 490/2845/17 (провадження №61-18434св20), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-12731св18), від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц (провадження № 61-13212св19), від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744св18), від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц (провадження № 61-22378св18), від 27 січня 2021 року у справі № 200/14300/18 (провадження № 61-10945св20), від 27 січня

2021 року у справі № 186/599/17 (провадження № 61-159св19), у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 1 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що згідно з листом Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 29 липня 2013 року № 8197 квартира

АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Зі змісту листа Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори від 28 жовтня

2015 року № 779 суди встановили, що спадкова справа після ОСОБА_4 не заводилася.

На підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. та зареєстрованого за № 39, спірна квартира відчужена ОСОБА_1 (номер запису про право власності - 4244391)

Зі змісту договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року суди встановили, що квартира продана представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 .

30 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. за № 918, за умовами якого квартира перейшла у власність ОСОБА_2 (номер запису про право власності - 5848539).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1277 ЦК України (в редакції, чинній на час подання позову) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права.

Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається територіальною громадою з моменту реєстрації цього права за громадою.

При цьому слід зауважити, що якщо спадкоємці повинні заявити про прийняття спадщини у строк шість місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України), то територіальна громада зобов`язана подати заяву про визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК України).

Відповідно до положень глави дев`ятої розділу IV ЦПК України справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.

За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.

Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі самі права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.

Зокрема, за змістом статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм в натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Отже, спадкоємець, який із зазначених причин не зміг прийняти спадщину, яка перерозподілена між іншими спадкоємцями або перейшла у власність територіальної громади як відумерла, має право на передачу йому належної частки спадщини в натурі, якщо спадщина збереглася, а у випадку неможливості такої передачі у зв`язку з тим, що спадщина не збереглася або визнана відумерлою та відчужена територіальною громадою на користь іншої особи, має право на отримання лише грошової компенсації.

Такий підхід до розв`язання проблем переходу прав на відумерлу спадщину застосовується законодавством задля захисту прав добросовісного набувача майна, що на час переходу прав на це майно не знав та не міг знати про наявність спадкоємців, що мають право на спадщину.

Законодавство не містить положень про можливість територіальної громади отримати відчужене майно в натурі та/або способи захисту інтересів територіальної громади у випадку, якщо спадщина була незаконно передана особі-спадкоємцю, зокрема, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та у випадку, коли спадщина такою особою була вже відчужена іншій особі, що позбавило територіальну громаду права отримати майно у свою власність як відумерле в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.

Цивільне право та цивільне законодавство передбачає за відсутності норми права, що регулює спірні правовідносини, які виникли між учасниками цивільного спору, застосування при розгляді таких спорів аналогію права або аналогію закону.

Зокрема, стаття 8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, у цій справі підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України, виходячи з таких міркувань.

Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».

Тому захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Зміст зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті.

А отже, застосовуючи аналогію закону, і територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.

Саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а тому з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23), який підлягає врахуванню після подання касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) викладений висновок про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що спірна квартира, на яку територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради претендує як на відумерлу спадщину, була відчужена на користь ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, що не спростував позивач.

Суд апеляційної інстанції вважав, що існують підстави для визнання спадщини відумерлою та передання її територіальній громаді, оскільки на момент відкриття спадщини після ОСОБА_4 спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини.

З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Дніпровської міської ради підлягала визнанню відумерлою спадщиною та мала перейти у власність територіальної громади міста Дніпра.

Апеляційний суд встановив, що спірна квартира незаконно вибула з власності ОСОБА_4 та на час розгляду справи перебуває у власності ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем.

Вирішуючи спір в частині визнання спадщини відумерлою, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі за умови відчуження спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та передання її у власність територіальної громади міста Дніпра задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин аргументи касаційної скарги про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав підтверджені під час касаційного перегляду, тому оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання відумерлою спадщини та передання її у власність територіальної громади міста Дніпра не може вважатися законним і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги, скасуванням оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання відумерлою спадщини та передання її у власність територіальної громади міста Дніпра, з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений судовий збір, а саме за подання апеляційної скарги - у розмірі 15 505,50 грн, касаційної скарги у липні 2020 року - у розмірі 20 674 грн та касаційної скарги у жовтні 2021 року - у розмірі 20 674 грн, а всього підлягає стягненню 56 853,50 грн.

Щодо поновлення дії судового рішення

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки постанову Дніпровського апеляційного суду від 1 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання відумерлою спадщини та передання її у власність територіальної громади міста Дніпраскасовано з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову питання щодо поновлення дії постанови суду апеляційної інстанції касаційний суд не вирішує.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду