ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/13497/23

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа - ОСОБА_2 та просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування постанови про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- скасувати постанову державного виконавця Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) від 29 березня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами.

Скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює за трудовим договором водієм автотранспортного засобу із посадовим окладом 6 700,00 грн. Вказана заробітна плата є його єдиним джерелом засобів для існування. Наявність оскаржуваної постанови про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами від 29 березня 2019 року призведе до відсутності у нього можливості заробляти кошти на життя та порушення його прав, передбачених Конституцією України.

ОСОБА_1 звертався до Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування постанови державного виконавця про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, однак отримав відмову із тих підстав, що державним виконавцем не було встановлено обставин, передбачених частиною десятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», у якій викладено перелік обставин, коли до боржника не може бути застосовано тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Заявник вважає дії державного виконавця неправомірними, а постанову такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 29 серпня 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2024 року, відмовлено у задоволенні скарги.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 почав працювати водієм лише з 23 травня 2023 року, тобто після того, як 18 травня 2023 року йому стало відомо про винесення державним виконавцем постанови від 29 березня 2019 року, якою його обмежено у праві керування транспортними засобами. Доказів того, що ОСОБА_1 раніше також працював водієм матеріали справи не містять, що свідчить про можливість отримання ним доходу без використання права керування транспортними засобами. Заявник є особою середнього віку, працездатним, будь-яких протипоказань до роботи не має, робота водія не є єдиним можливим для нього видом трудового процесу чи діяльності, тому встановлення тимчасового обмеження керування транспортними засобами не може розцінюватися як позбавлення боржника основного законного джерела засобів для існування. Крім того, таке обмеження встановлено тимчасово до погашення заборгованості зі сплати аліментів, а після виконання обов`язку щодо сплати заборгованості за аліментами його право буде поновлено.

У травні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Шашликов Д. Г., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 29 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2024 року, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 29 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2024 року і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року справанадійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 06 липня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відпустці суддів

Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Калараш А. А., Пророк В. В., Ситнік О. М., Фаловська І. М.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суди не в повному обсязі з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно та неповно дослідили докази, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи, також судами надано неправильну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Заявник працює водієм автотранспортного засобу, що підтверджується копією трудового договору від 23 травня 2023 року та розпорядженням від 23 травня 2023 року № 11.

Заробітна плата ОСОБА_1 у розмірі 6 700 грн є його єдиним засобом для існування.

Отже, державним виконавцем з порушенням закону винесено оспорювану постанову щодо тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом. Такі обставини призвели до позбавлення можливості заявника заробляти собі на життя, що свідчить про порушення його прав. Заявник позбавлений можливості знайти іншу роботу, оскільки Нікопольська міська територіальна громада віднесена до території, на якій ведуться активні бойові дії.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

09 вересня 2004 року Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у справі № 2-2627 видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на дітей у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, починаючи з 13 липня 2004 року до їх повноліття, який перебуває на примусовому виконанні у Нікопольському відділі державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_1 утворилася заборгованість із сплати аліментів у розмірі 158 221,42 грн.

У ході проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 2-2627 старший державний виконавець Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Зеленська С. О. винесла постанову від 29 березня 2019 року про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами.

Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2023 року закрито провадження у справі № 182/2557/23 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 126 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Як вбачається із вказаної постанови, 18 травня 2023 року на ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ААД № 491153 за керування транспортним засобом «Сітроєн Берлінго», тому що останній не мав права керувати автомобілем, на підставі постанови старшого державного виконавця Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 29 березня 2019 року.

16 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського відділу державної виконавчої служби із заявою про скасування постанови державного виконавця про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Листом Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28 червня 2023 року № 72632 адвоката Шашликова Д. Г. повідомлено про те, що на момент застосування державним виконавцем тимчасового обмеження

ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами жодної обставини, які перераховані у частині десятій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виявлено не було, тому правові підстави припинити тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами відсутні.

Також зазначено про те, що станом на 01 червня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 218 652,31 грн.

Працювати водієм ОСОБА_1 почав з 23 травня 2023 року, що підтверджується копією трудового договору від 23 травня 2023 року та розпорядженням від 23 травня 2023 року № 11.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі зазначеного можна зробити висновок, що належне виконання державним виконавцем покладених на нього обов`язків гарантує, зокрема, непорушність майнових прав як стягувача, так і боржника.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

У статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги

(стаття 451 ЦПК України).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

У статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» викладено порядок стягнення аліментів.

Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

У частині дев`ятій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено особливий порядок дій, метою яких є створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання, який передбачає, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та холодною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Водночас, стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» не зобов`язує державного виконавця перевіряти наявність таких прав у боржника, але вказані у цій статті обмеження будуть вважатись такими, що застосовані із дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», зокрема частини дев`ятої статті 71, у разі, коли таке рішення буде вмотивоване державним виконавцем у відповідних постановах належним чином.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 вересня

2021 року у справі № 454/586/20 та від 01 серпня 2022 року у справі

№ 344/17406/20.

У частині десятій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначений перелік обмежень у застосуванні тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, зокрема відповідне обмеження не може бути застосовано у таких випадках: 1) воно позбавляє боржника основного законного джерела засобів до існування; 2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю; 3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях; 4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

29 березня 2019 року державним виконавцем було винесено оспорювану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві керування транспортним засобом.

Апеляційним судом у порушення вказаних вимог закону не перевірено доводів заявника про те, що державний виконавець дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо скасування постанови про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, оскільки належними доказами підтверджено, що заявник працює водієм.

Таким чином, апеляційним судом не було встановлено чи відповідає легітимній меті вказана відмова державного виконавця у скасування оспорюваної постанови, тому що тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами може свідчити про існування перешкод у діяльності заявника.

Отже, апеляційному суду при новому розгляді справи слід встановити чи є обґрунтованими доводи заявника щодо бездіяльності державного виконавця, чи свідчать вказані обставини про позбавлення ОСОБА_1 права на працю.

Верховний Суд також звертає увагу апеляційного суду на те, що статтею 43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Тобто на законодавчому рівні визначено пріоритетність захисту трудових прав, які забезпечують, у тому числі боржника можливістю здобуття законного джерела засобів до існування, на обмеження яких і посилався заявник у цій справі. У цьому сенсі слід було зважати на пропорційність дії, а саме щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом та можливості ним завдяки роботі водієм отримувати дохід, з якого будуть вирахувані аліменти.

Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи наведене ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витратВерховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду