ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 907/491/17

В провадженні Господарського суду Закарпатської області перебуває справа №907/491/17 про неплатоспроможність боржника ФОП Минди Юрія Васильовича, провадження у якій порушено 29.06.2017 за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

02.10.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" подало до Господарського суду Закарпатської області заяву з кредиторськими вимогами до боржника у сумі 2 176 506,30 грн.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 заяву ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" з кредиторськими вимогами до боржника на суму 2 176 506,30 грн як забезпеченими заставою майна боржника задоволено частково. Визнано ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" кредитором по відношенню до боржника фізичної особи - підприємця Минди Юрія Васильовича з грошовими вимогами на суму 340333,00 грн - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника, на суму 1736 427,05 грн як конкурсні (друга черга задоволення) та 5 368,00 грн судового збору - вимоги першої черги. У задоволенні решти вимог кредитора відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Ассісто" (як особа, яка не брала участі у справі, однак вважала свої права та інтереси порушеними) звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 в частині визнання грошових вимог ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на суму 1736 427,05 грн як конкурсні вимоги та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" грошові вимоги до боржника у сумі 1 736 427,05 грн як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника.

В обґрунтування права на апеляційне оскарження зазначало, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання щодо майнових прав та законних інтересів особи - ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", кредитором якого є ТОВ "Ассісто" у справі про банкрутство ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", що обумовлює наявність у ТОВ "Ассісто" права на апеляційне оскарження відповідно до статті 254 ГПК України.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ассісто" на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не є учасником справи ТОВ "Ассісто" на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/491/17.

Ухвала господарського суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ "Ассісто" не є учасником даної справи, а оскаржувана ухвала не містить висновків щодо прав, інтересів чи обов'язків ТОВ "Ассісто" та не покладає на нього жодних правових наслідків , що є підставою для закриття відповідного апеляційного провадження на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Суд зауважив, що сам по собі факт визнання ТОВ "Ассісто" кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у справі № 910/3027/24 про банкрутство останнього не свідчить про наявність у нього права на оскарження будь-яких судових рішень, постановлених в інших справах за участю ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" або щодо його майнових прав.

ТОВ "Ассісто" подало апеляційну скаргу на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у справі №907/491/17, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржуваною ухвалою у справі про неплатоспроможність фізичної особи не вирішувалося питання про права, інтереси та/або обов'язки скаржника, а наявний у нього інтерес є лише опосередкованим, у зв'язку з чим апеляційне провадження було закрито.

Скаржник вказує, що ТОВ "Ассісто" є кредитором юридичної особи, яку у справі про неплатоспроможність фізичної особи визнано кредитором боржника та визначено обсяг її забезпечених і конкурсних вимог. Водночас зазначена юридична особа сама перебуває у процедурі банкрутства, а право вимоги цієї юридичної особи до фізичної особи-боржника є майновим активом, що входить до складу ліквідаційної (конкурсної) маси у справі про її банкрутство. Тому ухвала, оскаржена ТОВ "Ассісто" до апеляційного господарського суду безпосередньо стосується прав, інтересів та майнових очікувань апелянта, а тому останній має право на її апеляційне оскарження відповідно до положень статті 254 ГПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного перегляду є ухвала апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження на підставі вимог пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України (встановлення судом після відкриття апеляційного провадження обставин того, що оскарженим судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги, який не є учасником справи, не вирішувалося).

Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права і вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

До основних засад судочинства належить, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

vQXh7VH0HD4AbУ частині першій статті 254 ГПК України закріплено норму, відповідно до якої учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, у разі подання апеляційної скарги не учасником справи, який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, а особою, яка взагалі не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції, перш за все, має з`ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, незалучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Така правова позиція послідовно та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 та від 23.11.2020 у справі №914/1643/19, від 20.09.2021 у справі № 910/6681/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 12.03.2024 у справі № 910/6180/20, від 17.05.2024 у справі № 910/5094/23, від 22.05.2024 у справі № 910/4552/23, від 10.06.2024 у справі № 910/4552/23 та інших.

Водночас щодо питання наявності висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у мотивувальній та резолютивній частині рішення Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зазначила, зокрема, таке.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).

Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).

Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому серед іншого робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див., зокрема, постанову Верховного суду від 04.12.2023 у справі №707/157/22).

Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).

Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).

При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).

Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав / обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г.

Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі апеляційної скарги, не залученої до участі у справі, суд апеляційної інстанції перш за все має з`ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника або держави і які конкретно.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що встановлення факту вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення та оцінки доводів особи, яка подала скаргу, оскільки в інакшому випадку (якщо буде встановлено, що питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника у справі судом першої інстанції не вирішувалися) апеляційний господарський суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (див. постанови Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі № 910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20).

У справі, що розглядається, апелянт на обґрунтування права на оскарження ухвали місцевого господарського суду в апеляційній скарзі послався на те, що ухвала від 10.12.2024 про визнання кредиторських вимог ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до боржника Минда Ю.В. впливає на обсяг ліквідаційної маси боржника ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у справі № 910/3027/24 про його банкрутство, а отже й на майнові права та інтереси ТОВ "Ассісто" як кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Апеляційний господарський суд, дослідивши зміст, мотиви та резолютивну частину оскарженої ухвали місцевого господарського суду, встановив, що цим рішення вирішувалося виключно питання щодо грошових вимог ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до боржника - Минди Ю.В. у справі №907/491/17 про його неплатоспроможність.

При цьому апеляційний господарський суд з`ясував, що ТОВ "Ассісто" не є учасником справи № 907/491/17 про неплатоспроможність фізичної особи Минди Ю.В., оскаржувана ухвала (її резолютивна та мотивувальна частини) не містить жодних висновків щодо прав, інтересів чи обов`язків ТОВ "Ассісто" та не покладає на нього жодних правових наслідків.

Тобто, висновок місцевого господарського суду не має жодного зобов`язуючого (преюдиціального) значення за правилами статті 75 ГПК України для скаржника - ТОВ "Ассісто" як особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені.

Наведені скаржником міркування фактично зводяться до припущення щодо можливого впливу результатів визнання грошових вимог ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у справі № 907/491/17 на його інтереси як кредитора у справі №№ 910/3027/24 про банкрутство ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", що саме по собі не свідчить про вирішення оскаржуваною ухвалою питання про права, інтереси чи обов`язки ТОВ "Ассісто", оскільки такі питання не були предметом розгляду у цій справі та не вирішувалися судом першої інстанції.

Факт визнання ТОВ "Ассісто" кредитором ТОВ "Фінансової компанії "Інвестохіллс Веста" у справі № 910/3027/24 не підтверджує вирішення оскаржуваною ухвалою у справі № 907/491/17 про неплатоспроможність Минди Ю.В. питання про права, інтереси чи обов`язки ТОВ "Ассісто" з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21, а відтак й про наявність у нього права на оскарження будь-яких судових рішень, постановлених в інших справах за участю боржника або щодо його майнових прав.

Ураховуючи наведені обставини та викладений у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 висновок Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржена ТОВ "Ассісто" ухвала суду першої інстанції не є такою, що прийнята про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника.

Відтак, встановивши після відкриття апеляційного провадження, що оскарженою ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/491/17 питання про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Ассісто" не вирішувалося, апеляційний господарський суд правомірно закрив відповідне апеляційне провадження на підставі приписів пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Зважаючи на викладене, оскаржена ухвала Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у цій справі постановлена відповідно до норм чинного законодавства та з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, натомість доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав необґрунтованості.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржену ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваної у цій справі ухвали суду апеляційної інстанції без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд