ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 317/5718/24

1. Описова частина

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 05 червня 2023 року о 05 год 30 хв на автодорозі Київ-Чоп в Макарівському районі Київської області водій ОСОБА_2 , керуючи належним їй транспортним засобом «Мерседес Спринтер», д.н. НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та скоїв наїзд на перешкоду (металевий відбійник), внаслідок чого транспортний засіб було пошкоджено.

Постановою Макарівського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 02 від 21 червня 2023 року вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля «Мерседес Спринтер», д.н. НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 1 106 210 грн.

Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, на підставі статті 1166 ЦК України просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальні збитки, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 1 061 710 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановоюЗапорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 1 061 710 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 не є власником транспортного засобу, під час керування яким він вчинив дорожньо-транспортну пригоду, і в матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження того, що його цивільно-правова відповідальність застрахована. За таких обставин дія Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на ці правовідносини не поширюється. Шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, на підставі норм права, що регулюють умови відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - зокрема, норми статті 1187 ЦК України.

При визначенні розміру матеріальної шкоди суди керувалися наявним у матеріалах справи звітом оцінювача ОСОБА_3 № 02 від 21 червня 2023 року. Надану відповідачем рецензію на цей звіт було відхилено, оскільки відповідно до положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вона лише вказувала на методологічні недоліки та не містила альтернативних розрахунків вартості ремонту чи запчастин, а тому не є належним документом для встановлення іншого розміру збитків.

Відповідач не подав суду клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, а також не висував жодних претензій щодо проведеного огляду автомобіля чи визначення його пошкоджень.

Враховуючи викладене та те, що позивачка ОСОБА_1 має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , а будь-які інші докази про визначення розміру завданої матеріальної шкоди в матеріалах справи відсутні, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 березня 2026 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргоюна рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 25 березня 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 317/5718/24.

13травня 2026 рокуматеріали цивільної справи № 317/5718/24 надійшли до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14, 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20; постановах Верховного Суду від: 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, 01 серпня 2019 року у справі № 912/2635/17, 23 жовтня 2019 у справі № 917/1307/18, 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18, 31 березня 2021 року у справі № 127/19300/17, 29 вересня 2021 року справа № 569/4688/15-ц 24 жовтня 2024 року у справі № 910/14228/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована хибністю методики обчислення збитків та тим, що суди не надали вмотивованої й законної оцінки позиції відповідача, зокрема рецензії, якою звіт № 02 від 21 червня 2023 року про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, визнано неякісним.

Відзив на касаційну скаргу від позивачки до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 червня 2023 року о 05 год 30 хв ОСОБА_2 на 53 км + 550 м автомобільної дороги М-06 «Київ-Чоп», керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв наїзд на перешкоду - металевий колесовідбійник. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль та відбійник зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Макарівського районного суду Київської області від 28 липня 2023 року у справі № 370/1429/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення пунктів 12.1 та 13.3 Правил дорожнього руху. Вказана постанова суду набрала законної сили 08 серпня 2023 року (т. 1 а. с.12).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель «Sprinter 314 CDI», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 9-10).

Відповідно до копії звіту № 02 від 21 червня 2023 року про проведення оцінювачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 оцінки колісного транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter 314 CDI», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлено, що вартість матеріального збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 1 106 210 грн. При цьому вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 1 780 542,73 грн. Додатками до звіту оцінювача є ремонтна калькуляція № 89 та фототаблиці, на яких зафіксовано пошкодження транспортного засобу (т. 1 а. с. 17-26).

Згідно з актом огляду реалізованого транспортного засобу від 25 вересня 2023 року, належний ОСОБА_1 автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter» 2018 року випуску був проданий третій особі за 44 500 грн (т. 1 а. с. 49).

Саме це стало підставою для зменшення позивачкою розміру позовних вимог відповідно до заяви від 30 січня 2025 року (т. 1 а. с. 46).

Згідно з рецензією на звіт про оцінку майна, складеною Громадською організацією «Всеукраїнське об`єднання «Українське товариство оцінювачів» і підписаною 09 вересня 2024 року на підставі адвокатського запиту без номера від 29 липня 2024 року адвоката Ємця А. Ю., було проведено рецензування «Звіту № 2 автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого власнику КТЗ». Із висновку вказаної рецензії вбачається, що зазначений звіт кваліфікується за ознакою абзацу третього пункту 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків (т. 1 а. с. 135-140).

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, другою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.

Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Відповідно до частини першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є спеціальним деліктом, оскільки передбачає особливий механізм завдання шкоди та умови виникнення деліктного зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з положеннями статті 12, статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В силу статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Керуючись положеннями статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких, можна встановити дійсні обставини справи.

Як визначено статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

За змістом положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено і не спростовується матеріалами справи, що дорожньо-транспортна пригода сталась з вини водія, ОСОБА_2 , який керував належним позивачці ОСОБА_1 транспортним засобом «Mercedes-Benz», модель «Sprinter 314 CDI», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з її відома та згодою. У матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження того, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована. Також матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з ОСОБА_1 .

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що саме ОСОБА_2 є суб`єктом цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1187 ЦК України, є правильним.

При визначенні розміру майнової шкоди суди керувалися наявним у матеріалах справи звітом № 02 від 21 червня 2023 року оцінювача ОСОБА_3 , яким встановлено вартість матеріального збитку.

Відповідно до звіту № 02 від 21 червня 2023 року про проведення оцінювачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 оцінки колісного транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter 314 CDI», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлено, що вартість матеріального збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 1 106 210 грн. При цьому вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля становить 1 780 542,73 грн. Додатками до звіту оцінювача є ремонтна калькуляція № 89 та фототаблиці, на яких зафіксовано пошкодження транспортного засобу.

Згідно з актом огляду реалізованого транспортного засобу від 25 вересня 2023 року, належний ОСОБА_1 автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter» 2018 року випуску був проданий третій особі за 44 500 грн.

Установивши, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винним у якій є ОСОБА_2 , позивачці ОСОБА_1 завдано майнової шкоди, що полягає у пошкодженні належного їй автомобіля, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про покладення на винну особу цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування спричиненої ним майнової шкоди у розмірі 1 061 710 грн.

Інший розмір шкоди ОСОБА_2 не доведено, що є його процесуальним обов`язком, а тому доводи касаційної скарги про хибність методики обчислення та недоведеність розміру збитків є необґрунтованими.

Разом з цим, не погоджуючись з даним звітом, яким визначено розмір матеріальних збитків, відповідач надав рецензію звіту про оцінку майна.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали вмотивованої та законної оцінки позиції відповідача щодо рецензії, якою звіт № 02 від 21 червня 2023 року про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, визнано неякісним, то Верховний Суд вважає, що суди обґрунтовано виходили з того, що звіт про оцінку майна не спростовується однією лише рецензією.

Рецензія є документом перевірки якості складання звіту, а не самостійним розрахунком розміру шкоди. Надана відповідачем рецензія не містить жодних обґрунтованих заперечень щодо самого факту чи конкретного розміру завданої шкоди, а також не пропонує альтернативного розрахунку збитків. З урахуванням того, що відповідач не заявляв клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, суди попередніх інстанцій правомірно визнали вказаний звіт належним і допустимим доказом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав належну оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення позовуОСОБА_1 .

З урахуванням встановлених обставин справи, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався у касаційній скарзі.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду