ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 444/2030/22

Описова частина

У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала у стосунках з відповідачем з 2001 року, вони зустрічалися, а потім проживали разом.

У них народилося двоє спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після народження першої дитини вони почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу в м. Рава-Руська Жовківського району Львівської області, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом.

В подальшому сторони переїхали в с. Потелич Жовківського району Львівської області, де спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, виховували спільних дітей. У жовтні 2019 року через непорозуміння та різні погляди на життя вони розійшлись і позивачка разом з дітьми переїхала до своєї матері в с. Середкевичі Яворівського району Львівської області, де проживають до сьогоднішнього дня.

За час перебування у фактичних шлюбних відносинах ними за спільні кошти було придбано майно, яке було зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме:

- трактор триколісний Т-25А, державний номер НОМЕР_1 , придбано 06 листопада 2009 року;

- комбайн зернозбиральний John Deere 935, державний номер НОМЕР_2 , придбано 19 липня 2011 року;

- автомобіль марки Renault Trafic, 2008 року випуску, білого кольору, придбано 31 грудня 2010 року;

- нежиле приміщення площею 638,2 кв.м, розташоване за адресою - АДРЕСА_1 , придбано у жовтні 2011 року.

Ураховуючи, що все це майно було придбано у період проживання сторонами однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а відтак є спільним майном, ОСОБА_2 просила суд:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 01 серпня 2008 року до жовтня 2019 року;

- визнати трактор колісний марки Т-25А, державний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбиральний марки John Deere, моделі 935, державний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіль марки Renault, моделі Trafic, 2008 року випуску, нежитлове приміщення, загальною площею 638,2 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення № 1, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- в порядку поділу майна виділити у власність ОСОБА_1 трактор колісний марки Т-25А, державний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбиральний марки John Deere, моделі 935, державний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіль марки Renault, моделі Trafic, 2008 року випуску;

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь 622 000,00 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини за трактор колісний марки Т-25А, державний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбирального марки John Deere, моделі 935, державний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіль марки Renault, моделі Trafic, 2008 року випуску;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 638,2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами факт спільного проживання її та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 09 квітня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 01 серпня 2008 року до жовтня 2019 року.

Визнано трактор колісний марки Т-25А, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбиральний марки «John Deere» модель 935, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіль марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску, нежитлове приміщення загальною площею 638.2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Виділено в порядку поділу майна у власність ОСОБА_1 трактор колісний марки Т-25А, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбиральний марки «John Deere» модель 935, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіль марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 622 000,00 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини трактора колісного марки Т-25А, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайна зернозбирального марки «John Deere» модель 935, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіля марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення загальною площею 638,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надані ОСОБА_2 докази беззаперечно підтверджують факт проживання її та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2008 року і до жовтня 2019 року, а саме, що неповнолітні діти проживали разом з батьками з часу народження, при цьому сторони по справі вели активно спільне господарство, мали спільний бюджет, вели спільний побут притаманний подружжю, спільно приймали участь у питаннях життєзабезпечення родини, купували продукти харчування, спільно відпочивали та проводили вільний час, вихідні, свята, спільно придбали рухоме та нерухоме майно.

Спірне майно, а саме: трактор колісний марки Т-25А, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , комбайн зернозбиральний марки «John Deere» модель 935, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , автомобіль марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску, та нежитлове приміщення загальною площею 638.2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , набутосторонами під часперебування у фактичних шлюбних відносинах, є спільною сумісною власністю, а тому таке майно підлягає поділу відповідно до статей 60, 61,70, 71 СК України.

Оскільки на даний час, ОСОБА_1 користується трактором колісним марки Т-25А, комбайном зернозбиральним марки «John Deere» модель 935, та автомобілем марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску, тому вказані транспорті засоби слід залишити йому, та стягнути з нього 1/2 частину їх вартості на користь позивачки.

Що стосується нерухомого майна, а саме - нежитлового приміщення загальною площею 638,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , то таке підлягає поділу між сторонами з врахуванням рівності часток сторін - по 1/2 кожному з них.

04 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 серпня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 01 вересня 1984 року, який розірвано 05 листопада 2007 року на підставі рішення Жовківського районного суду Львівської області від 05 листопада 2007 року у справі № 2-1112/2007 за позовом ОСОБА_5 .

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 , ОСОБА_1 розпочав стосунки з позивачкою ОСОБА_2 , що стало підставою для розірвання шлюбу, чого відповідач не заперечує.

Наприкінці 2006 року ОСОБА_2 завагітніла від відповідача і ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 13 серпня 2007 року.

З 01 серпня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_6 стали проживати як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, спочатку у м. Рава-Руська Жовківського району Львівської області, а пізніше - у с. Потелич Жовківського району Львівської області, де у відповідача було фермерське господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 від ОСОБА_1 народила другу дитину - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 05 вересня 2012 року.

У свідоцтвах про народження дітей, в графі «батько дитини» записи були зроблені відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 08 березня 2023 року у справі № 444/2364/21 визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у фактичних шлюбних відносинах сторонами були придбано наступне майно, яке зареєстровано за ОСОБА_1 :

- трактор триколісний Т-25А, державний номер НОМЕР_1 , придбано 06 листопада 2009 року;

- комбайн зернозбиральний John Deere 935, державний номер НОМЕР_2 , було придбано 19 липня 2011 року;

- автомобіль марки Renault Trafic, 2008 року випуску, білого кольору, придбаний 31 грудня 2010 року;

- нежитлове приміщення площею 638,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , придбано у жовтні 2011 року.

Із наявних у матеріалах справи звітів про оцінку, вартість трактора колісного марки Т-25А, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 становить 147 000,00 грн;вартість комбайна зернозбирального марки «John Deere» модель 935, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 становить 731 000,00 грн; вартість автомобіля марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску, становить 366 000,00 грн; вартість нежитлового приміщення загальною площею 638,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , становить3 746 302,00 грн.

Допитана в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_3 підтвердила факт спільного проживання її батьків: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у м.Рава-Руська Жовківського району Львівської області, а згодом у будинку батька в с. Потелич Жовківського району Львівської області, наявність подружніх відносин між сторонами, ведення спільного господарства, спільного відпочинку, придбання спірного майна в інтересах сім`ї, наявність сімейних традицій.

Факт нетривалого спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2012 року відповідач ОСОБА_1 не заперечує.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; покази свідків; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Показання свідків та спільні фотографії сторін не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації і не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання (висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 28 червня 2023 року у справі № 357/9241/21, від 25 вересня 2025 року у справі № 210/891/23).

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із статею 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦКУкраїни. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справі, що є предметом касаційного перегляду, апеляційним судом встановлено, що спільні діти проживали разом з батьками з часу народження, батьки (сторони по справі) вели активно спільне господарство, мали спільний бюджет, вели спільний побут притаманний подружжю, спільно приймали участь у питаннях життєзабезпечення родини (сплата комунальних послуг), купували продукти харчування, спільно відпочивали та проводили вільний час, вихідні, свята, спільно придбали рухоме та нерухоме майно, яке є предметом спору, що беззаперечно підтверджує факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2008 року і до жовтня 2019 року.

Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачем в період з 01 серпня 2008 року і до жовтня 2019 року, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, у зв`язку з чим правильно задовольнив позов в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 01 серпня 2008 року до жовтня 2019 року.

Також апеляційним судом встановлено, що за час перебування у фактичних шлюбних відносинах сторонами було придбано наступне майно, яке зареєстровано за ОСОБА_1 :

- трактор триколісний Т-25А, державний номер НОМЕР_1 , придбано 06 листопада 2009 року;

- комбайн зернозбиральний John Deere 935, державний номер НОМЕР_2 , було придбано 19 липня 2011 року;

- автомобіль марки Renault Trafic, 2008 року випуску, білого кольору, придбаний 31 грудня 2010 року;

- нежитлове приміщення площею 638,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , придбано у жовтні 2011 року.

Із наявних у матеріалах справи звітів про оцінку, вартість трактора колісного марки Т-25А, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський номер НОМЕР_3 , становить 147 000,00 грн; вартість комбайна зернозбирального марки «John Deere» модель 935, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заводський номер НОМЕР_4 , становить 731 000,00 грн; вартість автомобіля марки «Renault», моделі «Trafic», 2008 року випуску, становить 366 000,00 грн; вартість нежитлового приміщення загальною площею 638,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , становить 3 746 302,00 грн.

Оскільки вищевказане майно сторони придбали, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, презумпція спільності права власності подружжя на майно відповідачем не спростована, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що таке майно є об`єктом спільної сумісної власності сторін і підлягає поділу між ними в рівних частках.

Обґрунтованим також є висновок суду апеляційної інстанції про виділення в порядку поділу майна у власність ОСОБА_1 транспортних засобів, оскільки саме відповідач користується вказаним майном.

При визначенні розміру компенсації, апеляційним судом вірно врахована вартість зазначеного рухомого майна, яка встановлена на підставі звітів про оцінку, що наявні в матеріалах справи. Належних та допустимих доказів на спростування вказаної вартості відповідачем суду не надано.

При цьому вірним є і висновок суду апеляційної інстанції про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення загальною площею 638,2 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , яке набуто подружжям у власність під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судом апеляційної інстанції ухвалена оскаржувана постанова з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішень не впливає.

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду