ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 204/10840/23

1. Описова частина

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила усунути їй перешкоди у спілкуванні з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити їй способи участі у вихованні неповнолітнього сина та спілкуванні з ним.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що з 12 серпня 2014 року вона перебувала з відповідачем у шлюбі, який розірвано 28 березня 2023 року рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Сторони мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 не брав участі у вихованні дитини, не здійснював матеріального забезпечення сина. Рішенням суду від 19 грудня 2019 року з відповідача стягнено аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_3 , щомісяця у розмірі 10 000,00 грн.

У зв`язку з військовою агресією рф та введенням на всій території України воєнного стану позивач разом із сином виїхали за межі України. Внаслідок складної адаптацією сина у чужому незнайомому середовищі, мати дбаючи про здоровий психологічний, емоційний та духовний розвиток дитини, звернулась до відповідача з проханням, щоб дитина проживала з ним. Після повернення дитини за місцем проживання відповідача, з кінця липня 2022 року, батько перешкоджає (фізичному, телекомунікаційному) спілкуванні матері з сином та участі у його вихованні.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів її доходу.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилався на те, що сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 28 січня 2020 року з нього на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 10 000,00 грн., щомісяця, починаючи з 23 вересня 2019 року і до повноліття дитини.

У зв`язку з військовою агресією проти держави України у березні 2022 року ОСОБА_1 разом з сином виїхали до Німеччини. Під час перебування за кордоном ОСОБА_1 маніпулювала батьківськими почуттями та створювала умови, щоб батько з сином не спілкувались. Його матір - ОСОБА_4 протягом всього часу підтримувала гарний зв`язок із ОСОБА_5 та приділяла багато часу онуку. У зв`язку зі складною адаптацією та поганою поведінкою сина працівники школи поросили забрати дитину зі школи. Позивач вважає, що ОСОБА_1 недостатньо доглядала за сином, не турбувалася про його здоров`я, фізичний та психологічний стан, дитина була неохайна та постійно хотіла їсти. Кошти, які він відсилав як сплату аліментів на дитину, ОСОБА_1 витрачала на свої потреби, не забезпечувала дитині належні умови, не купувала одяг, іграшки, тощо. Крім того, в ОСОБА_1 виникали проблеми із соціальними службами, та у школі щодо поведінки та виховання ОСОБА_6 . Його мати, ОСОБА_4 , забрала дитину з Німеччини, згоду на перетин кордону надала ОСОБА_1 . З осені 2022 року син ОСОБА_6 проживає з батьком. Після повернення сина до України у ОСОБА_2 було виявлено хронічні захворювання, дитина знаходилась на диспансерному обліку стоматолога, хірурга, гастроентеролога, лора, дерматолога, окуліста, психолога. Батько намагався встановити спілкування сина з матір`ю, але син сам не хоче з нею спілкуватися. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 року визначено місце проживання дитини разом із батьком. За весь час перебування дитини з ним ОСОБА_1 допомоги на утримання сина не надавала, постійно перебуває у Німеччині. Вважає, що поведінку ОСОБА_1 неможливо змінити у кращій бік.

Чечелівський районний суд м. Дніпра рішенням від 11 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Усунув перешкоди у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом визначення матері ОСОБА_1 таких способів участі у спілкування з сином та його виховання:

- надавати можливість вільно спілкуватись з дитиною особисто, а також засобами поштового, електронного та телефонного зв`язку, з урахуванням режиму дня дитини;

- надавати можливість ОСОБА_1 перебувати зі своїм сином один тиждень (сім днів) на три місяці за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язав ОСОБА_2 забезпечити спілкування з ОСОБА_3 за допомогою засобів телекомунікаційних систем мобільного та/або стільникового зв`язку та відеозв`язку в період перебування ОСОБА_1 за межами території держави України.

В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.

Припинив стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів, які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року (справа № 204/6646/19), з дати звернення до суду із цим позовом, а саме - з 03 листопада 2023 року.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 03 листопада 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

У решті позовних вимог відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Допустив негайне виконання рішення суду щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Рішення суду першої інстанції мотивоване рівністю прав та обов`язків матері і батька щодо дитини, ураховуючи, що нормальним розвитком дитини є такий, в якому беруть участь обоє батьків.

ОСОБА_2 перешкоджає спілкуванню матері із сином.

Обставин, які свідчили б про те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що вона має негативну характеристику чи вчинила будь-які протиправні дії щодо свого сина, не встановлено, тому підстав для позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 немає.

З жовтня 2022 року малолітній ОСОБА_6 став мешкати разом з батьком, тому слід припинити стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина, визначені рішенням суду, та сплата аліментів на утримання сина підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів її доходу/заробітку щомісячно.

Чечелівський районний суд м. Дніпра додатковим рішенням від 09 грудня 2025 рокузаяву адвоката Іваненкова Н. М. як представника ОСОБА_2 задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині вимог відмовив. Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойця С. В. про ухвалення додаткового рішення залишив без розгляду.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_2 , суд виходив із принципу співмірності, враховуючи складність справи, час, витрачений адвокатом, а також заперечення ОСОБА_1 щодо стягнення таких витрат.

Залишаючи без розгляду заяву представника ОСОБА_1 , суд виходив із того, що представник не подав попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом. Представник ОСОБА_1 після залучення всіх необхідних доказів у справі не подав заяви про відшкодування витрат на правову допомогу разом з додатками, які підтверджують отримання таких послуг.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, які були б законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина, немає.

Дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні що є підставою для припинення стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина. Датою припинення стягнення аліментів є дата звернення до суду з позовом.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою. ОСОБА_2 чинить матері перешкоди у спілкуванні з сином, тому є підстави для визначення порядку спілкування.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задовольнив частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 залишив без задоволення. Додаткове рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року в частині залишення без розгляду заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині вимог заяви відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі -10 000,00 грн., є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Представник ОСОБА_1 перед судовими дебатами надав суду свої пояснення, що за результатами розгляду справи в межах строку, визначеного статтею 141 ЦПК України, буде надано докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 23 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. В решті вимог відмовив.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована наявністю підстав для часткового задоволення заяви, враховуючи принципи справедливості, верховенства права.

В касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року та рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 11 вересня 2025 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та припинення стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів, які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року (справа № 204/6646/19), з дати звернення до суду з позовом, а саме з 03 листопада 2023 року, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з неповнолітнім сином; припинити стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів, які стягуються на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року (справа № 204/6646/19), з 30 жовтня 2022 року; позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою касаційного оскарження вказано те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 755/8647/23, від 20 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 20 липня 2022 року у справі № 761/25101/20, від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

ОСОБА_1 у судовому засідання визнала своєчасну сплату ОСОБА_2 аліментів та не заперечувала щодо припинення стягнення аліментів з моменту, коли син почав проживати з батьком - з жовтня 2022 року. Однак 28 травня 2025 року на рахунки ОСОБА_2 накладено арешти у зв`язку із заборгованістю зі сплати аліментів. Дитина з жовтня 2022 року проживає разом із ОСОБА_2 , тому припинення стягнення аліментів має бути з цього часу.

ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківського обов`язку, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, аліменти на її утримання не сплачує. Дитина уникає спілкування з матір`ю та боїться залишатись із нею наодинці. ОСОБА_1 втратила зв`язок із дитиною. Суди не з`ясували думку дитини щодо позбавлення батьківських прав, графіка їх зустрічей. Суд першої інстанції відмовив у проведенні судової психологічної експертизи.

ОСОБА_2 розповідав, що мати не цікавилась його навчанням і самопочуттям, ігнорувала його потреби, могла залишити самого без нагляду, вживала нецензурні вислови, застосувала фізичне насильство, а саме душила, рідко проявляла ніжність і турботу.

ОСОБА_1 визнала позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з неї аліментів з 30 жовтня 2022 року, однак суд стягнув аліменти з дня подання позову - 03 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Іваненкова Н. М. як представник ОСОБА_2 , просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в частині часткового задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу та відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 ; скасувати додаткове рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2025 року в частині часткової відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовити; вимоги ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 та постановах Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 752/17057/23, від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, від 04 червня 2021 року у справі № 380/887/20, від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 922/617/21, від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Представник ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу. Вважає, що не може бути застосований гонорар успіху, оскільки додаткова угода не містить таких положень. У позовній заяві визначено єдиний розмір судових витрат - судовий збір. У судових дебатах представник позивача не зазначав про подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Незазначення орієнтовного розміру витрат на правничу допомогу в перших заявах по суті спору призводить до порушення принципу змагальності.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити із критерію реальності адвокатських послуг.

Представник Оболонського О. Г. дотримався всіх вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Представник ОСОБА_1 не довів неспівмірності понесених судових витрат ОСОБА_2 . Суди не врахували, що у справі проведено за участю представника ОСОБА_2 21 судове засідання, справа розглядалась 2 роки, було подано ряд процесуальних документів.

Справи про позбавлення батьківських прав мають суспільний інтерес, стосуються реалізації захисту прав дітей.

В касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Іваненкова Н. М. як представник ОСОБА_2 , просить скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та постановах Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 752/17052/23, від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21;

- суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У договорі про надання правничої допомоги не погоджено розмір гонорару. У договорі та додатковій угоді не зазначено про послуги, які містяться в описі робіт (послуг), виконаних адвокатом, та вони не погоджені з ОСОБА_1 . В матеріалах справи немає підтвердження оплати гонорару адвокату.

Представник ОСОБА_1 не зазначив поважності причин неподання доказів у судовому засіданні на підтвердження відповідних витрат.

Ухвалами Верховного Суду від 15 червня, від 29 липня 2026 року відкрито касаційні провадження за поданими касаційними скаргами.

09 липня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 і ОСОБА_9 з 12 серпня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який 28 березня 2023 року розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після припинення сторонами шлюбних відносин у 2019 році дитина проживала разом із матір`ю.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року з ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_3 , у розмірі 10 000,00 грн щомісяця, починаючи з 23 вересня 2019 року і до його повноліття.

ОСОБА_3 за час перебування в дитячому садку проявив себе як спритний, ініціативний та рухливий хлопчик. У вихованні дитини основну роль грала мати, приводила до дитячого садка, забирала та відвідували батьківські збори. Дитина завжди була доглянутою та охайною. Батько дитини жодного разу не з`являвся до закладу. Інтелектуальний розвиток дитини відповідає віковій нормі (характеристика закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу «Берізка» Слобожанської селищної ради Дніпропетровської області від 22 лютого 2023 року № 23/01-40).

ОСОБА_3 є колишнім вихованцем групи молодшого дошкільного віку «Краплинки», який відвідував заклад дошкільної освіти з 30 серпня 2019 року до 19 серпня 2020 року. Зазначено, що провідну роль у виховані дитини займала його мати - ОСОБА_1 . Мати приводила дитину до дитячого садка, забирала, відвідувала батьківські збори. Дитина завжди була доглянута, охайна. ОСОБА_2 прив`язаний до мами, яка проводила з сином весь вільний час. Батько, ОСОБА_2 , жодного разу не з`являвся до закладу. Зазначено, що для матері важливим у вихованні дитини є формування культурно-гігієнічних навичок, піклування про здоров`я сина. Про це свідчить гарне самопочуття дитини, усмішка та позитивний настрій хлопчика щодня. Мати активно співпрацювала з вихователями та вузькими спеціалістами щодо розвитку дитини, як у садочку так і за його межами. ОСОБА_1 любляча, уважна мати, яка надзвичайно відповідально ставилась до своїх батьківських обов`язків та сумлінно їх виконувала (характеристика, виданої директором закладу дошкільної освіти (ясла-садок)комбінованого типу «Дивосвіт» Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 27 лютого 2023 року вих. № 20).

У зв`язку з військовою агресією рф та введенням на всій території України воєнного стану, ОСОБА_1 разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 виїхали за згодою батька до Німеччини.

24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надала письмову згоду на повернення в Україну малолітнього сина ОСОБА_3 у супроводі бабусі, ОСОБА_4 , посвідчену державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Янковою І. В.

30 жовтня 2022 року малолітній ОСОБА_6 повернувся до України, де проживає разом із батьком ОСОБА_2 . Мати дитини залишилася за кордоном.

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 орендує квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 38,5 кв. м (договір від 04 жовтня 2022 року № 01).

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 11 січня 2023 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_4 санітарний стан житла задовільний, у квартирі є електро-, водо-, - газопостачання, необхідні меблі, побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено умови: у дитини є окрема кімната, в якій є диван, шафа-купе, дитячий стіл, багато розвиваючих ігор, сезонний одяг. З 26 жовтня 2022 року малолітній ОСОБА_6 проживає разом з батьком. Мати дитини перебуває за межами України. Вихованням дитини та матеріальним забезпеченням займається батько, з догляду за дитиною допомагає бабуся ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку психолога Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» від 11 жовтня 2023 року протягом шести місяців сім?я Оболонських отримувала індивідуальні та групові консультації психолога. ОСОБА_2 отримав рекомендації щодо виховання сина. ОСОБА_3 , не проявляє інтересу до спілкування з мамою. При згадуванні про неї намагається максимально швидко змінити тему бесіди. Настрій при згадуванні про матір змінюється, але швидко нормалізується.

З жовтня 2023 до березня 2024 року ОСОБА_2 відвідував онлайн-уроки з шахів. Батько та бабуся підтримують захоплення хлопчика, надають можливість розвиватися (характеристика шахового клубу «Світогляд» від 11 квітня 2024 року).

З травня 2023 року ОСОБА_2 навчається музики у класі фортепіано. Батько пильно стежить за навчанням та розвитком сина, внески за навчання сплачує своєчасно в повному обсязі (характеристика Міського комунального закладу культури «Дніпровська дитяча музична школа № 9» від 11 квітня 2024 року).

З довідки КЗО Середня загальноосвітня школа № 6 від 22 листопада 2022 року № 617, виданої ОСОБА_2 , відомо, що мати дитини ОСОБА_1 контакту зі школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, на виклики до школи приходить тільки батько.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_2

ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції зазначала, що після проведення засідання комісії Управління - служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради та надання згоди матері щодо проживання малолітнього сина з батьком ОСОБА_2 почав перешкоджати в спілкуванні матері з дитиною ОСОБА_3 .

З метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_7 звернулась до Центральної адміністрації Дніпровської міської ради із заявою від 26 червня 2023 року, щодо усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , шляхом визначення матері способів участі у спілкуванні та вихованні сина.

У відповіді начальника Центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 26 червня 2023 року № 03/17-1530, відповідно до якої значив, що Управління - служба у справах дітей не приймає рішення щодо участі батьків у вихованні дітей, це повноваження суду або органу опіки та піклування.

Голова адміністрації Центральної адміністрації Дніпровської міської ради у відповіді від 03 липня 2023 року зазначив, що під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини, районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає до суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів які стосуються зазначеної справи .

З 30 жовтня 2022 року малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_2 на АДРЕСА_4 .

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (батьки ОСОБА_1 ), ОСОБА_12 (бабуся ОСОБА_1 ) пояснили, що з моменту народження дитини ОСОБА_2 фактично не брав участі у вихованні свого сина, не цікавився його життям і розвитком, при визначенні конкретно часу перебування батька з сином ОСОБА_2 намагався уникати цього, передаючи дитину своїй матері - ОСОБА_4 або ОСОБА_11 . Після того як дитина почала жити разом з ОСОБА_2 , він створював перешкоди матері у будь-якому контакті з дитиною. Крім того, ОСОБА_2 створив перешкоди у спілкуванні та прийнятті участі у вихованні бабусі ОСОБА_13 , дідусю ОСОБА_10 , прабабусі ОСОБА_12 .

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (подруги ОСОБА_1 ) підтвердили, що ОСОБА_1 постійно займалася вихованням сина. ОСОБА_15 безпосередньо була свідком тих обставин, як батько уникав спілкування з сином, у більшості випадків батько блокував зв?язок, що засмучувало і саму дитину. ОСОБА_4 вивезла з ОСОБА_16 без дозволу матері. Після фактичного перебування ОСОБА_2 в Україні батько не виходив на зв`язок з матір`ю дитини. В грудні 2022 року свідки завітали за місцем проживання дитини з метою передання новорічного подарунку від матері, дитина була дуже задоволена.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_4 (матір ОСОБА_2 ) пояснила, що стосунки з ОСОБА_1 у них завжди були гарними. У вересні 2022 року ОСОБА_5 попрохала її побути з ОСОБА_6 у Німеччині. Під час перебування у Німеччині її вразило ставлення ОСОБА_5 до дитини, які супроводжувалися постійним криками, неприємними ситуаціями, викликами її до школи з приводу неналежної поведінки онука. ОСОБА_6 часто плакав та нервував, постійно просив їсти. Коли ОСОБА_5 поїхала до України ОСОБА_6 незрозуміло себе поводив, плакав постійно і весь час хотів їсти, а коли ОСОБА_5 телефонувала ОСОБА_6 ховався, не хотів з нею спілкуватися, дитина перебувала у пригніченому стані. Подруга ОСОБА_5 повідомляла їй, що ОСОБА_5 часто залишала ОСОБА_6 одного, у ОСОБА_17 були проблеми із соцслужбами, а у ОСОБА_6 проблеми у школі, оскільки у дитини не було необхідної підготовки. Свідок разом із сином вирішили повернути ОСОБА_2 до України, у той час коли мати також була в Україні. Після повернення додому дитину почали лікувати та водити до психолога. ОСОБА_6 не міг читати, писати, постійно ховався, не хотів спілкуватися із мамою.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_18 (хрещена матір дитини, близька подруга ОСОБА_5 ) повідомила, що колишнє подружжя ОСОБА_19 були гарними батьками для ОСОБА_6 . Після від`їзду до Німеччини у хлопчика були проблеми з адаптацією. У зв`язку з чим бабуся ОСОБА_20 мала намір забрати дитину до України. Наразі хлопчик ходить до школи. З ОСОБА_5 припинили спілкуватися влітку 2022 року.

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 пояснили, що у вересні 2022 року ОСОБА_2 приводив хлопчика на заняття, але дитина не йшла на контакт, була пригнічена. На той час дитина не вміла читати, писати, знав деякі букви. Свідок ОСОБА_22 заначила, що мати цікавиться досягненнями сина, періодично просить надсилати фото сина. Свідок ОСОБА_25 повідомила, що вона займалася психоемоційним станом дитини після повернення його з Німеччини. У дитини була слабка працездатність, швидко втомлювався. Навички соціалізації та самообслуговування були на низькому рівні. Станом на сьогодні хлопчик є найкращим учнем третього класу. Свідок ОСОБА_23 повідомила, що від народження дитини вона є сімейним лікарем. ОСОБА_2 був алергіком, часто хворів, іноді щеплення не робили. Хлопчика на прийом приводила в цілому матір, питань до неї ніколи не виникало.

Допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_26 та ОСОБА_27 (друзі ОСОБА_2 ) повідомили, що батько не перешкоджав матері спілкуватися із сином після повернення його в Україну. Дитина уникає спілкування зі свою матір`ю з невідомих для них причин.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого головою Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, від 07 травня 2024 року визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю доказів щодо систематичного неналежного виконання батьківських обов`язків.

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим головою Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, від 07 травня 2024 року встановлено участь матері у вихованні дитини шляхом визначення порядку ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 , а саме: спілкування з сином за допомогою соціальних мереж, месенджеру «Telegram», шляхом обміну повідомлення та аудіо, відеозв`язку кожного понеділка з 19:00 до 20:00 за київським часом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, касаційні скарги адвоката Іваненкової Н. М. як представника ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Обґрунтовуючи вимоги про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно сина, ОСОБА_2 , підставою зазначав, те що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках в разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Разом із тим відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Із цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 26 грудня 2024 року у справі № 561/474/24, від 10 червня 2026 року у справі № 126/1157/25.

Встановивши, що ОСОБА_2 не довів наявності виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, зокрема свідомого та умисного ухилення від виконання нею батьківських обов`язків, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки,а також те, що проживання матері за кордоном об`єктивно ускладнює безпосередню участь у вихованні сина, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Разом із тим сама по собі думка дитини не є визначальною підставою для позбавлення батьківських прав та може бути зумовлена зовнішніми факторами та не завжди відповідати її найкращим інтересам.

Суди при вирішенні спору оцінювали думку дитини у сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами справи, внаслідок чого ухвалили у цій частині законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо визначення способу участі матері у вихованні дитини

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема, він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Батько та мати мають рівні права та обов`язки і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити виключно з інтересів дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У цій справі суди встановили, що дитина з жовтня 2022 року проживає разом із батьком.

Між сторонами існує конфлікт щодо визначення способу участі матері у спілкуванні з сином та його вихованні.

Суди не встановили обставин, а ОСОБА_2 не надав належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_1 або наслідки її спілкування із сином можуть суперечити інтересам дитини або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку.

З метою забезпечення реалізації прав матері на участь у вихованні, розвитку сина та спілкування з малолітньою дитиною, врахувавши обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, взявши до уваги необхідність збереження родинних відносин та емоційного зв`язку між матір`ю і сином, керуючись якнайкращими інтересами дитини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та встановив графік спілкування ОСОБА_1 з дитиною у визначеному судом обсязі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить обґрунтувань того, як саме визначений судом графік спілкування дитини з матір`ю суперечить інтересам дитини, а також не містить пропозицій щодо іншого графіка спілкування.

Щодо припинення стягнення аліментів з ОСОБА_28 .

У цій справі рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 у розмірі 10 000,00 грн щомісяця, починаючи з 23 вересня 2019 року і до його повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Суди встановили, що малолітній ОСОБА_6 з 30 жовтня 2022 року проживає разом із батьком. Крім того, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2023 року визначено місце проживання дитини разом із батьком ОСОБА_2 .

Така обставина має істотне значення для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для припинення стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_6 .

Водночас суди не врахували фактичну зміну місця проживання дитини і помилково вважали, що датою припинення стягнення аліментів є день звернення до суду із цим позовом.

За таких обставин судові рішення в частині визначення дати припинення стягнення аліментів з ОСОБА_2 підлягають зміні шляхом визначення датою припинення їх стягнення 30 жовтня 2022 року, тобто з дня, з якого дитина фактично почала проживати разом із батьком.

Щодо судових витрат, понесених в судах першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених ним в суді першої інстанції, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із дотримання вимог ЦПК України щодо подання відповідної заяви, наявності доказів на понесення таких витрат, врахував заперечення ОСОБА_1 , застосував критерії співмірності та розумності, і обґрунтовано стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн на їх відшкодування.

Апеляційний суд, встановивши, що представник ОСОБА_1 перед судовими дебатами в суді першої інстанції заявив, що за результатами розгляду справи в межах строку, визначеного статтею 141 ЦПК України, буде надано докази на підтвердження понесених судових витрат, надав належні та допустимі докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартості, понесених у суді першої інстанції, врахувавши заперечення ОСОБА_2 та керуючись принципом справедливості, обґрунтовано стягнув 10 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_1 в суді першої інстанції.

Встановивши, що інтереси ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Коломоєць С. В., а понесені витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, врахувавши заперечення ОСОБА_2 щодо їх стягнення, апеляційний суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на її користь 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заява ОСОБА_2 про поворот виконання рішення про стягнення аліментів задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до частини другої статті 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду