ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 367/678/26

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним та поділ майна подружжя.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на належне відповідачці рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN: НОМЕР_2 / НОМЕР_3 ; автомобіль «Ford Mustang Mach-E», номерний знак НОМЕР_4 , білого кольору, VIN: НОМЕР_5 ; житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0634 га, кадастровий номер 3210800000:01:033:0017 за цією ж адресою.

Крім того, позивач просив зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, спрямованих на його виселення зі спірного житла, а також від створення перешкод у користуванні житловим будинком.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що згідно з пунктом 2 шлюбного договору, укладеного між сторонами 14 жовтня 2025 року, відповідач отримує фактично все майно, що придбано за 23 роки шлюбу, а у позивача не залишається жодного житлового приміщення.

Серед нерухомого майна, про яке вказано в пункті 2 шлюбного договору, в період шлюбу на відповідача також зареєстровані, але куплені за кошти позивача два легковіавтомобілі. Жоден з них, так само, як і частина житла, позивачу не надається, і він позбавлений права власності на ці автомобілі. Таким чином, відповідач фактично скористалась тим, що змусила позивача під моральним тиском укласти шлюбний договір на вкрай невигідних для нього умовах та фактично позбавила його права на все майно, що набуте у шлюбі, і отримала незаконно для себе право особистої власності на все майно, спільно набуте у шлюбі за 23 роки.

Позивач зазначав, що на сьогодні, згідно зі шлюбним договором, відповідач може відчужувати все майно без його згоди, що у подальшому може унеможливити виконання рішення суду, якщо таке буде ухвалено на користь позивача. Таким чином, з метою запобігання діям чи їх негативним наслідкам, що може ускладнити або унеможливити виконання рішення, просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 14 січня 2026 року, постановленою у складі судді Кухленка Д. С., у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що позивач не навів належних доводів та не надав достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які свідчили б про реальну загрозу ускладнення чи неможливості виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 14 січня 2026 року та ухвалено нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_6 ;

- автомобіль «Ford Mustang Mach-E», номерний знак НОМЕР_4 , білого кольору, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_7 ;

- житловий будинок загальною площею 119,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3049778932080) та земельну ділянку площею 0,0634 га, кадастровий номер 3210800000:01:033:0017 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2945741532108), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами існує реальний спір щодо визнання шлюбного договору недійсним та поділу майна подружжя, яке зареєстроване за відповідачем та яким вона має можливість вільно розпоряджатися.

Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позовних вимог, оскільки не виключається можливість відчуження відповідачем спірного нерухомого та рухомого майна. При цьому накладення арешту на майно є співмірним із предметом спору, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном і спрямоване тільки на збереження його правового статусу до вирішення справи по суті.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача не вчиняти дії для його виселення та не перешкоджати користуватися житловим будинком, суд апеляційної інстанції вказав, що наведені заходи забезпечення позову жодним чином не впливають на ефективний захист або поновлення прав позивача, відсутній безпосередній зв`язок між цими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому заява позивача у цій частині не підлягає задоволенню.

10 червня 2026 року ОСОБА_2 в особі представника - ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 14 січня 2026 року залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/678/26, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2026 року матеріали цивільної справи № 367/678/26 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Касаційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому. Посилання представника позивача на те, що існує ризик, що спірне майно може бути надалі відчужене на користь третіх осіб, є лише його припущенням і не підтверджено доказами. Накладення арешту на майно ОСОБА_2 є надмірним втручанням у право власності відповідача, оскільки в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову вона буде позбавлена можливості розпоряджатись належним їй майном без відповідного правового обґрунтування.

На момент ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», номерний знак НОМЕР_1 , уже вибув із власності ОСОБА_2 . Указаний транспортний засіб був відчужений на користь третьої особи, а право власності нового власника в установленому законом порядку зареєстроване в державних реєстрах.

Незважаючи на зазначені обставини, суд апеляційної інстанції застосував захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказаний автомобіль, не врахувавши, що на час ухвалення судового рішення відповідач уже не була його власником.

Таким чином, арешт було накладено на майно, яке на момент вирішення питання про забезпечення позову не належало відповідачу на праві власності, а перебувало у власності третьої особи.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, відзив не подав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У частині першій статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його значення полягає в тому, що воно захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками цього судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовує суд, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінку такої відповідності здійснює суд, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін й інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оцінними і враховуються судом залежно від конкретного випадку.

Для вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У пункті 23 постанови від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, спрямовані на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також запобігання спричиненню значної шкоди позивачу.

Встановивши, що предметом спору є визнання недійсним шлюбного договору та поділ спільного сумісного майна подружжя, що право власності на спірне нерухоме (будинок, земельна ділянка) та рухоме майно (автомобіль «Ford Mustang Mach-E») набуте під час перебування сторін у шлюбі, зареєстровано за відповідачкою, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказане нерухоме майно та автомобіль.

При цьому апеляційний суд урахував, що спірне нерухоме та рухоме майно, про поділ якого як спільної сумісної власності заявлені вимоги, зареєстроване за відповідачкою, яка може розпорядитися цим майном в будь-який час та яка активно заперечує проти права позивача на це майно, а також наявність конфліктних відносин між сторонами з приводу вказаного нерухомого майна та дійшов законного й обґрунтованого висновку щодо співмірності заявленого позивачем виду забезпечення позову позовним вимогам і необхідності його застосування.

Разом з цим, задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказаний автомобіль належить відповідачу.

Водночас ОСОБА_2 в касаційній скарзі, зокрема, зазначила, що вона не є власником автомобіля «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», та додала до касаційної скарги копію договору купівлі-продажу від 08 березня 2026 року (№ 8046/2026/5996417), згідно з яким власником цього автомобіля, є ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 не була учасником цієї справи, позовних вимог до неї позивач не заявляв, а тому підстав для накладення арешту на цей автомобіль в порядку забезпечення позову, заявленого до відповідача ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не мав.

Отже, задовольняючи заяву позивача про накладення арешту на нерухоме майно (автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG»), апеляційний суд не звернув уваги на те, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61- 18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», є помилковим і таким, що суперечить нормам статей 149, 150 ЦПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтвердилися під час касаційного перегляду, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення в частині накладення арешту на автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG» та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року в частині накладення арешту на автомобіль «Mercedes-Benz GLE 53 AMG», державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_6 і ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду