ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/11004/24

1.Описова частина

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення постійного місяця проживання дитини, в якому просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2019 року народження, разом із ним.

В обґрунтування позову зазначено, що 31 січня 2023 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. 19 липня 2023 року Подільським районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення з нього аліментів на утримання малолітнього сина. Позивач аліменти сплачує, заборгованість відсутня.

Позивач вказав, що у березні 2022 року відповідачка на власний розсуд визначила місце проживання сина без згоди позивача, а саме вивезла сина у Францію, де вони проживали по липень 2024 року. У Франції малолітній син не отримував належного виховання та піклування. Відповідачка не забезпечувала гідний рівень життя та розвитку дитини, належним чином не виконувала свої материнські обов`язки.

Крім того зазначив, що перебуваючи за межами України відповідачка перешкоджала позивачу не тільки виховувати сина, а навіть з ним спілкуватися. На день подачі позову до суду син проживає з позивачем, у них гарні, теплі стосунки. Оскільки між позивачем та відповідачкою існує спір щодо визначення місця проживання дитини, ОСОБА_1 вимушений звернутися до суду з даним позовом.

У серпні 2024 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення постійного місця проживання дитини.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказала, що після 24 лютого 2022 року на початку повномасштабного вторгнення росії на територію України сторони прийняли спільне рішення, що з метою збереження життя і безпеки їх спільної дитини вона має разом із сином виїхати за межі України, а саме до Франції, м. Ліль, де мешкає двоюрідна сестра ОСОБА_1 . У подальшому ОСОБА_1 в односторонньому порядку самоусунувся від спілкування та підтримки родини, за власною ініціативою подав позов до суду про розірвання шлюбу. Після повернення до України, 22 липня 2024 року ОСОБА_1 відібрав малолітню дитину від матері. Після цього ОСОБА_1 свідомо не дає їй можливості, як матері бачити сина, брати участь у його вихованні, дбати про нього, про що вона неодноразово зверталася до органів поліції. Таким чином ОСОБА_2 вважає, що в якнайкращих інтересах малолітнього сина та для забезпечення його безпеки буде проживання разом із мамою, з якою він постійно проживав і яка займалася його вихованням, розвитком та забезпеченням в повному обсязі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення постійного місця проживання дитини - залишено без задоволення.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації. Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення постійного місця проживання дитини - задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що встановлення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, надавши належну оцінку доказам та врахувавши обставини, встановлені у справі, пріоритетність інтересів дитини, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

11 лютого 2026 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини разом із батьком.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. А саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 127/9377/21, від 20 березня 2019 року у справі № 363/3907/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

15 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , у якому останній просить зазначену вище касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 754/11004/24 з Деснянського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони по справі з 23 лютого 2019 року по 31 січня 2023 року знаходились у зареєстрованому шлюбі, у період якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_7 .

Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з відповідачкою (матір`ю дитини).

19 липня 2023 року Подільським районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина позивача у справі (батька дитини).

Відповідно до наданої довідки від 01 серпня 2024 року позивач у справі ОСОБА_1 працює в ТОВ «МЕД ЕЙП» на посаді директора. Дохід період з 01 серпня 2023 року по 31 липня 2024 року склав 101 500,00 грн.

Відповідно до довідки від 06 серпня 2024 року, що видана ОСОБА_1 він працює на посаді директора в ТОВ «МЕД ЕЙП» і з червня 2023 року на добровільній основі здійснювалися відрахування із доходів аліментів на його сина ОСОБА_3 в розмірі 25 відсотків від доходу.

Згідно з довідкою від 18 вересня 2024 року виданою відповідачу ОСОБА_2 , її сину ОСОБА_7 в приміщенні МЦ «Педіатрія з любов`ю» з 21 серпня 2019 року по 05 вересня 2020 року проведені планові і позапланові щеплення. З 2021 року по 2024 рік регулярно зверталися в клініку очно і онлайн.

Згідно з довідками від нарколога від 16 вересня 2024 року та від психіатра від 11 вересня 2024 року ОСОБА_2 не перебуває під наглядом таких лікарів.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов, проведеного за зверненням відповідачки у справі ОСОБА_2 представниками Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА в м. Києві в квартирі АДРЕСА_1 , умови проживання: чисто, охайно, є всі необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: в дитини є окрема кімната, облаштована меблями, наявні іграшки відповідно до віку дитини, одяг і взуття.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 20 вересня 2023 року проведеного за зверненням позивача ОСОБА_1 представниками Служби у справах дітей та сім`ї Подільської РДА в м. Києві в квартирі АДРЕСА_2 , умови проживання добрі, в квартирі наявні всі необхідні меблі та побутова техніка. У ОСОБА_7 окрема кімната, місце для сну, багато іграшок, умови проживання створені.

Відповідно до наданих суду доказів, відповідачка наразі перебуває з сином у Франції, м. Ліллі. Завершила тренінг з 08 квітня 2024 року по 24 жовтня 2024 року, очна форма в організації «Грета Ліль Метрополь», тема та мета тренінгу: затверджувати реалістичний та досяжний професійний проект, враховувати територіальний економічний контекст, застосовувати набуті знання. Підтверджені навички, необхідні для досягнення поставлених цілей, заробітна плата 723,36 Євро. ОСОБА_2 отримує виплати 401,00 Євро на місяць (допомога на житло).

Згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА в м. Києві від 04 червня 2025 року про визначення місця проживання малолітньої дитини, орган опіки та піклування не має правових підстав у наданні висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 у зв`язку із неможливістю на сьогоднішній день визначення психоемоційного стану та особистої прихильності дитини до батьків та підтвердження проживання дитини в Подільському районі м. Києва.

Судом встановлено, що як мати, так і батько піклуються про сина, проте між сторонами виник конфлікт щодо визначення місця проживання дитини.

2.Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, що переглядається Верховним Судом, предметом спору, який виник між сторонами, є визначення місця проживання дитини.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.

У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування брав участь у розгляді справи, проте згідно з витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Подільської РДА в м. Києві від 04 червня 2025 року про визначення місця проживання малолітньої дитини, орган опіки та піклування не має правових підстав у наданні висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 у зв`язку із неможливістю на сьогоднішній день визначення психоемоційного стану та особистої прихильності дитини до батьків та підтвердження проживання дитини в Подільському районі м. Києва.

Відповідно до висновку Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема. У зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що син сторін по справі проживає разом із матір`ю у Франції у звичному для нього середовищі.

Обґрунтованість висновку суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, щодо належного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків щодо дитини, а також наявності у неї фінансової можливості забезпечити дитині відповідні умови життя та розвиту підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами належними та допустимими доказами.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що наявність між сторонами у справи конфліктної ситуації не може мати правового значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом є забезпечення найкращих інтересів самої дитини.

У спірних правовідносинах кожен із батьків прагне визначити місце проживання дитини разом із ним, житлові умови кожного з них є належними для проживання дитини.

Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених у справі фактичних обставин, дійшли обґрунтованого висновку що якнайкращому забезпеченню інтересів дитини буде визначення її місця проживання дитини разом із матір`ю.

ОСОБА_1 не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місця проживання дитини разом із ним, враховуючи при цьому інтереси самої дитини, які, з огляду на приписи норм як міжнародного права, так і національного законодавства, переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

ОСОБА_1 не довів обставин, за наявності яких визначення місця проживання дитини з ним матиме більш позитивний вплив на дитину.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду