ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 531/750/23

(1) Вступ

1. Відповідачка здійснювала господарську діяльність, пов`язану із переробкою рослинності різних сортів. Позивач стверджував, що він певний час працював у відповідачки різноробочим за усною домовленістю про укладення трудового договору у майбутньому. Згодом отримав підозру й обвинувачення у незаконному виготовленні тютюну. Після того звернувся до суду та просив встановити факт його трудових відносин із відповідачкою, внести запис до трудової книжки про прийняття на роботу, а також зобов`язати відповідачку нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вказали, що позивач не довів виконання трудових обов`язків у визначений ним період. Позивач із висновком судів не погодився. У касаційній скарзі стверджував, зокрема, що вони неналежно оцінили його докази, а також безпідставно не розглянули справу в порядку окремого провадження.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти насамперед на питання про те, чи є належними способами захисту трудових прав позивача вимоги встановити факт його трудових відносин із відповідачкою, внести запис до трудової книжки про прийняття на роботу, а також зобов`язати відповідачку нарахувати та сплатити обов`язкові платежі, якщо задоволення цих вимог необхідне для впливу на оцінку обставин у кримінальному провадженні. Виснував, що заявлення позовних вимог за правилами цивільного судочинства з метою такого впливу не допускається. Проте за обставинами цієї справи дійсну мету заявленого позову має з`ясувати суд першої інстанції під час нового розгляду.

(2) Зміст позовної заяви

4. У березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив: (1) встановити факт його трудових відносин із відповідачкою з 14 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року включно; (2) внести запис до трудової книжки про прийняття його на роботу на посаду підсобного робітника з грудня 2020 року; (3) зобов`язати відповідачку нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 14 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року включно. Мотивував вимоги так:

4.1. Відповідачка тривалий час здійснювала господарську діяльність із переробки рослинності різних сортів на АДРЕСА_1 . З грудня 2020 року позивач працював у неї на посаді підсобного робітника (різноробочого) за усною домовленістю про укладення в подальшому трудового договору. Вона на правах керівника цеху допустила позивача до виконання у зміну з 08:00 до 19:00 трудових обов`язків, які полягали у виконанні норм з переробки рослинності й інших робіт на території та в цеху. За відсутності відповідачки позивач підпорядковувався ОСОБА_3 (далі - чоловік відповідачки), який теж працював у відповідачки як найманий працівник. Оплату позивач отримував або від неї, або від її чоловіка готівкою чи на банківську карту.

4.2. Із вересня 2022 року до січня 2023 року позивач перестав здійснювати трудову діяльність у відповідачки через кримінальне провадження № 32020170000000020 від 16 липня 2020 року, у якому отримав підозру.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

5. 11 березня 2024 року Машівський районний суд Полтавської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:

5.1. Якщо працівник виконував роботу за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу, фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належно оформлене. Встановлення факту наявності трудових відносин можливе у разі встановлення фактів виконання працівником трудових функцій, його підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

5.2. У матеріалах справи немає доказів виконання позивачем трудових обов`язків на користь відповідачки у визначений позивачем період.

5.3. Немає підтвердження виконання позивачем трудових функцій із 14 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року. Є банківські квитанції, які надав позивач, про перерахування коштів між сторонніми особами. Такі документи не підтверджують сплату відповідачкою заробітної плати позивачу.

5.4. Ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку за місцезнаходженням нерухомого майна відповідачки, в яких зазначено, що вона залучала найманих працівників для виготовлення тютюну, не підтверджують перебування позивача у трудових відносинах з відповідачкою. Копії реєстру відпрацьованих змін нечитабельні, тому їх не можна прийняти як докази.

6. 18 вересня 2024 року Полтавський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.Мотивував так:

6.1. Суд може визнати укладеним трудовий договір за відсутності наказу чи розпорядження лише за дотримання інших умов, необхідних для укладення, зокрема, виконання працівником обов`язку надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я й інші документи, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

6.2. Позивач надав докази, які належно оцінив суд першої інстанції. Зокрема, слід погодитися із тим, що показання свідків, у тому числі письмові, не є належними та достатніми доказами у справах такої категорії; копії реєстру відпрацьованих змін є нечитабельними, тому не містять даних про обставини, які є істотними для справи; у копіях квитанцій про перерахування коштів є відомості про переказ коштів між особами, які не є учасниками справи.

6.3. Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав розглянути справу в порядку окремого провадження, є необґрунтованими, бо позивач подав саме позов, у якому, крім вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах, заявив вимоги про зобов`язання відповідачки вчинити певні дії.

(4) Провадження у суді касаційної інстанції

7. 21 жовтня 2024 року адвокат позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати постанову апеляційного суду й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

8. 17 січня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.

9. 17 лютого 2025 року адвокат позивача подав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги.

10. 30 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

11. 3 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

12.1. Суд першої інстанції призначив судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Однак вимоги позивача стосувалися встановлення юридичного факту. Тому їх треба було розглядати за правилами окремого провадження;

12.2. Суди обох інстанцій не оцінили такі письмові докази:

(1) копії двох ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2022 року;

(2) копії двох ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 3 жовтня 2022 року;

(3) копії клопотання від 29 вересня 2022 року слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області;

(4) копії протоколу допиту від 9 листопада 2022 року ОСОБА_4 ;

(5) копії реєстру відпрацьованих змін;

(6) показання свідків у справі та позивача про те, що вони надали трудові книжки відповідачці.

12.3. Виконання позивачем трудової функції, підпорядкування його правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення позивачу як працівнику умов праці, виплата винагороди за виконану роботу, знання процесу виробництва підтверджують виконання позивачем саме трудових обов`язків. З огляду на це відповідачка фактично допустила позивача до роботи без видання наказу (див. близькі за змістом висновки у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц, від 8 вересня 2023 року у справі № 132/1587/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, від 16 червня 2022 року у справі № 638/16444/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/3422/19). Суди ці обставини не дослідили.

(2) Позиції інших учасників справи

13. Відповідачка відзив на касаційну скаргу не подала.

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 30 травня 2025 року постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

15. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

16. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи є належними способами захисту трудових прав позивача вимоги встановити факт його трудових відносин із відповідачкою, внести запис до трудової книжки про прийняття на роботу, а також зобов`язати відповідачку нарахувати та сплатити обов`язкові платежі, якщо задоволення цих вимог необхідне для впливу на оцінку обставин у кримінальному провадженні?

17. Позивач просив суд встановити факт його трудових відносин із відповідачкою, внести запис до його трудової книжки про прийняття на роботу, а також зобов`язати відповідачку нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Обґрунтував тим, що працював різноробочим у відповідачки, яка протиправно його не працевлаштувала, внаслідок чого він став учасником кримінального провадження.

18. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову через необґрунтованість. Позивач із їхніми судовими рішеннями не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що суди не дослідили зібрані у справі докази та безпідставно розглянули справу у позовному, а не в окремому провадженні.

19. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає доводи позивача частково обґрунтованими.

(2.1.1) Законодавство та судова практика

20. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

21. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя та четверта статті 12 ЦПК України).

22. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

23. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

24. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).

Тобто певну обставину не можна вважати доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 43)). Концепція негативного доказу порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункти 81, 85)).

25. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

26. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

27. Приватноправові норми визначають обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права й інтересу особи. Зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

28. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту спірних правовідносин, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. mutatis mutandisпостанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55) тощо).

29. Спосіб захисту порушеного права має бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

30. Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункти 22-23)).

31. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

(2.1.2) Факти справи

32. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

32.1. Позивач, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 9, 10).

32.2. Відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 31).

32.3. 10 листопада 2023 року Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області надало лист № 19488/5/16-31-19-0217, згідно з яким відповідачка у грудні 2020 року не сплачувала податки; у 2021 році сплатила до бюджету 44 643,52 грн, у тому числі 27 632,29 грн податку на доходи фізичних осіб і 17 011,23 грн військового збору; за січень-серпень 2022 року відповідачка сплатила 325,00 грн податків і зборів, у тому числі 250,00 грн податку на доходи фізичних осіб та 75,00 грн військового збору (а. с. 119).

32.4. У кримінальному провадженні № 32020170000000020 від 16 липня 2020 року постановлені ухвали про надання дозволу на проведення обшуку за місцезнаходженням нерухомого майна відповідачки (а. с. 127-139).

32.5. За змістом наданих позивачем банківських квитанцій ОСОБА_5 перерахувала 9 жовтня 2022 року 7 035,18 грн, а 1 вересня 2022 року - 5 025,13 грн на користь ОСОБА_6 (а. с. 21, 22).

32.6. Позивач звертався до Управління Держпраці у Полтавській області зі скаргою, в якій просив призначити позапланову перевірку відповідачки щодо дотримання законодавства про працю (а. с. 24).

32.7. За змістом листа Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з відповідачкою проведена інформаційно-роз`яснювальна робота щодо дотримання норм законодавства, зокрема, з питань оформлення трудових відносин із найманими працівниками та відповідальності за порушення вимог законодавства про працю, роз`яснено позивачу порядок вирішення трудових спорів за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи (а. с. 13-15).

32.8. Свідок ОСОБА_7 зазначив, що працював у відповідачки, яка обіцяла надалі оформити його трудову діяльність; він написав заяву та надав трудову книжку, проте відповідачка його так і не оформила на роботу; згодом почала затримувати заробітну плату, робочого одягу не видавала; із ним разом працював позивач: з осені 2021 року - різноробочим, потім - старшим зміни.

32.9. Свідок ОСОБА_8 зазначив, що працював у відповідачки, написав заяву, але його не оформили офіційно; позивач з ним працював з кінця 2020 року до грудня 2022 року; вони вирощували та переробляли тютюн.

32.10. Свідок ОСОБА_9 повідомив, що вони з позивачем працювали різноробочими у відповідачки у с. Кумах Полтавського (раніше - Карлівського) районі в цеху з переробки тютюну.

32.11. Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_10 він у березні 2022 року прийшов на роботу до відповідачки та її чоловіка за місцем їхнього проживання в с. Кумах Полтавського району Полтавської області з оплатою 250,00 грн за зміну; пізніше до роботи приступив відповідач, який, зі слів співробітників, перебував на лікарняному; він працював звичайним працівником, іноді виконував роботу старшого зміни; всі вказівки надавав телефоном чоловік відповідачки; він на звернення працівників щодо підняття заробітної плати повідомляв, що сплачує великі податки, що всі працюють законно, офіційно; про те, що подружжя здійснює діяльність незаконно, не був обізнаним (а. с. 181).

(2.1.3) Застосування норм до фактів справи

33. Верховний Суд звертає увагу на те, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує такі питання: чи є у позивача право або законний інтерес, які він хоче захистити; якщо так, то чи має місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу; якщо так, то чи порушує, не визнає, оспорює їх саме відповідач; якщо так, то чи слід захистити право або законний інтерес у спосіб, який позивач визначив у позовній заяві (чи є такий спосіб належним та/або ефективним); якщо так, то чи не спливла позовна давність за відповідною вимогою до належного відповідача, який заявив про застосування наслідків спливу цієї давності.

34. Суди першої й апеляційної інстанції інтерпретували вимоги позивача як такі, що спрямовані на захист трудових прав позивача, та відмовили у задоволенні цих вимог через їхню необґрунтованість, не перевіривши зв`язок цих вимог із кримінальним провадженням щодо діяльності позивача, пов`язаної із переробкою тютюну. Так, у позовній заяві позивач вказав, що йому оголосили підозру у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із діяльністю як найманого працівника (а. с. 1-3); в апеляційній і касаційній скаргах (а. с. 198-200) теж зазначав про необхідність урахування показань свідків і процесуальних документів з відповідного кримінального провадження.

35. Колегія суддів зауважує, що без встановлення обставин, пов`язаних із дійсною метою заявленого позову, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог як належних способів захисту, які необґрунтованими. Також звертає увагу на те, що згідно з частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд має можливість із власної ініціативи витребувати докази, зокрема, з матеріалів кримінального провадження, якщо у нього виникнуть сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або у виконанні обов`язків щодо подання доказів.

36. За наслідками з`ясування вищевказаних обставин суд може або вважати обрані позивачем способи захисту належними (коли такі способи спрямовані на захист саме трудових прав) й ухвалити рішення щодо суті відповідних вимог, або вважати їх такими, вирішення яких суперечить завданню цивільного та кримінального судочинства (коли метою відповідних вимог і доводів позивача є не захист його трудових прав, а встановлення фактів, необхідних для впливу на оцінку обставин у межах кримінального провадження щодо інкримінованих позивачеві кримінальних правопорушень). Факти, які суди мають підтвердити або спростувати за правилами одного виду судочинства, не можна підтверджувати чи спростовувати за правилами іншого виду судочинства. Тому у випадку, якщо відповідні позовні вимоги не можуть бути способами захисту трудових прав, провадження у справі за такими вимогами слід закрити, а не відмовляти у їхньому задоволенні.

37. Доводи позивача про те, що суд першої інстанції мав розглядати справу за правилами окремого провадження лише тому, що позивач заявив вимогу про встановлення юридичного факту, є необґрунтованими. Оскільки позивач подав позовну заяву та заявив як позовні три вимоги, одна з яких стосується встановлення юридичного факту, суд першої інстанції правильно розглянув справу за правилами позовного провадження.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

38. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

39. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

40. Із урахуванням висновку про часткову обґрунтованість касаційної скарги через порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм права судові рішення слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду