ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 932/7437/23

1. Описова частина

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

- виділити ОСОБА_2 автомобілі «Nissan Leaf» та «Subaru Outback», будинок АДРЕСА_1;

- виділити ОСОБА_1 магазин непродовольчих товарів під номером 2, а також квартири під номерами АДРЕСА_1 ;

- стягнути з позивача в корить відповідачки 337 030, 00 грн компенсації за відступ від реального розміру часток у праві спільного майна подружжя.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 17 жовтня 1998 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2023 року. За цей час сторонами набуто майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема: автомобілі «Nissan Leaf» вартістю 295 600,00 грн, «Subaru Outback» вартістю 242 100,00 грн, «Tesla Model S» вартістю 1 027 500,00 грн, «Chevrolet Camaro» вартістю 995 700,00 грн та «BMW 3 GT» вартістю 703 600,00 грн, будинок АДРЕСА_2 вартістю 18 млн грн, а також магазин непродовольчих товарів під номером 2 та квартири під номерами 1 та

АДРЕСА_1 вартістю 2 млн грн, 3 543 840,00 грн та 1 896 120,00 грн відповідно.

Вказував, що автомобілі «Tesla Model S», «Chevrolet Camaro» та «BMW 3 GT» відчужені позивачем, тому їхня вартість має бути врахована при поділі майна у частку позивача.

Також позивач погодився з іншою оцінкою будинку АДРЕСА_2 , наданою відповідачкою, яка склала 8 945 000,00 грн, та відповідно перерахував загальну вартість майна.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 05 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином: виділено у власність ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_2 вартістю 8 945 000, 00 грн; враховано в розмір його частки грошові кошти в сумі 2 726 800, 00 грн за відчужені ним автомобілі Chevrolet Camaro», «BMW 3 GT» та «Tesla Model S»; виділено у власність ОСОБА_2 : автомобіль «Nissan Leaf» 2014 року випуску вартістю 295 600, 00 грн; автомобіль «Subaru Outback» 2007 року випуску вартістю 242 100, 00 грн; квартиру АДРЕСА_1 вартістю 1 896 120, 00 грн; квартиру АДРЕСА_4 вартістю 3 543 840, 00 грн; магазин непродовольчих товарів № 2 за адресою: АДРЕСА_5 вартістю 2 000 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно в сумі 1 842 700, 00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вищевказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними в указаний судом спосіб.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 05 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено. Здійснено поділ спільного майна подружжя наступним чином: виділено у власність ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_1 вартістю 1 896 120, 00 грн; квартиру АДРЕСА_4 вартістю 3 543 840, 00 грн; магазин непродовольчих товарів № 2 за адресою: АДРЕСА_5 вартістю 2 000 000, 00 грн; враховано в розмір частки позивача грошові кошти в сумі 2 726 800, 00 грн за відчужені ним автомобілі Chevrolet Camaro», «BMW 3 GT» та «Tesla Model S».

Виділено у власність ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_2 вартістю 8 945 000, 00 грн; автомобіль «Nissan Leaf» 2014 року випуску вартістю 295 600, 00 грн; автомобіль «Subaru Outback» 2007 року випуску вартістю 242 100, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці вартості виділених часток при поділі майна подружжя у розмірі 342 030, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції обираючи спосіб поділу майна подружжя, вирішального значення надав тому, що такий варіант є єдиним можливим, а також є розумним з огляду на те, що спільні діти сторін проживають з відповідачем, що визнає сам позивач, а відповідачка зазначила, що проживає з дітьми за зареєстрованим місцем проживання в будинку її батька, тому вони не потребують спірного будинку.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спору щодо обсягу та вартості майна подружжя, яке підлягає поділу у сторін немає.

16 лютого 2026 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_2 - адвокат Тарасевич С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15, від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Посилається на необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, що передбачає вимоги пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також, заявник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу зШевченківського районного суду м. Дніпра.

09 червня 2026 року справа № 932/7437/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Тарасевич С. В. мотивована тим, що апеляційним судом не враховано той факт, що нерухоме майно, яке використовується позивачем у своїй підприємницькій діяльності та від чого він отримує дохід, який за час перебування сторін у шлюбі, використовувався в інтересах сім`ї, втому числі на утримання неповнолітніх дітей, один із яких є дитиною-інвалідом.

Вважає, що апеляційний суд залишив поза увагою обставини того, що здійснюючи підприємницьку діяльність, ОСОБА_1 ухиляється від сплати аліментів, які стягуються з нього в примусовому порядку та має заборгованість.

Не зважаючи на інтереси відповідачки та спільних неповнолітніх дітей подружжя, які проживають із відповідачкою, апеляційний суд взяв до уваги лише інтереси позивача, суд надав пріоритет праву позивача на здійснення підприємницької діяльності перед правом відповідачки та двох спільних дітей, один з яких є дитиною з інвалідністю, на стабільне матеріальне забезпечення та належне житлове середовище. Виділення позивачу всіх комерційно привабливих об`єктів (магазину та двох квартир, що приносять дохід від оренди) позбавляє відповідачку, з якою проживають неповнолітні діти, будь-яких засобів до існування, окрім власне житлового будинку, який потребує значних витрат на утримання.

Звертає увагу на те, що Дніпровський апеляційний суд присудив, стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію без наявності її згоди на отримання такої компенсації та без внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду.

Вважає, що суд мав визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, копи відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача управі спільної сумісноївласності нанеподільну річ, а останнюне можна поділити в натурівідповідно дочасток.

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ялова Ю. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила продовжити строк на подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про продовження строку на подання відзиву.

13 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ялова Ю. О. подала додаткові пояснення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2023 року у справі № 932/6255/22 встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 17 жовтня 1998 року, від шлюбу вони мають синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаним рішенням шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Згідно відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 08 травня 2023 року, станом на 07 травня 2023 року за ОСОБА_1 зареєстровано: - 17 жовтня 2014 року автомобіль «Nissan Leaf»; - 21 липня 2020 року автомобіль «Chevrolet Camaro»; - 12 липня 2021 року автомобіль «BMW 3 GT»; - 19 квітня 2023 року автомобіль «Tesla Model S».

Згідно вказаної відповіді за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль «Subaru Outback».

Згідно інформації РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 03 грудня 2023 року, станом на 02 грудня 2024 року право власності на автомобілі «Chevrolet Camaro»

(29 червня 2023 року), «BMW 3 GT» (12 липня 2023 року) та «Tesla Model S» (30 червня 2023 року) зареєстровано за ОСОБА_5 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на наступне майно:

- домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 04 вересня 2008 року (сторони пояснили що свідоцтво видане у зв`язку із перебудовою будинку за спільні кошти);

- квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2002 року;

- квартира АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12 вересня 2003 року;

- магазин непродовольчих товарів № 2 за адресою: АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 05 червня 2004 року (позивач пояснив, що свідоцтво видано у зв`язку із реконструкцію та переведення купленої сторонами квартири у нежитлове приміщення).

Сторони визнали той факт, що зазначене майно є спільним майном подружжя.

Позивачем надані висновки оцінювачів про вартість цього майна та відчужені ним автомобілі: Chevrolet Camaro», «BMW 3 GT» та «Tesla Model S» - 2 726 800,00 грн; автомобіль «Nissan Leaf» - 295 600,00 грн; автомобіль «Subaru Outback» - 242 100,00 грн; квартира АДРЕСА_1 - 1 896 120,00 грн; квартира АДРЕСА_4 - 3 543 840,00 грн; магазин непродовольчих товарів № 2 за адресою: АДРЕСА_5 - 2 000 000,00 грн.

До відзиву відповідачка надала висновок про вартість будинку АДРЕСА_2 , у сумі 8 945 000,00 грн, і з цією оцінкою погодився позивач.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.

За частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між подружжям з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів його поділу, а також за наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 із 13 листопада 2001 року є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем. Видами його підприємницької діяльності є: 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарнотехнічними виробами в спеціалізованих магазинах; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 47.54 Роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах.

Позивач тривалий час здійснює свою підприємницьку діяльність саме у непродовольчому магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 », що розташований за адресою: АДРЕСА_6 , який є предметом спору у даній справі.

Встановлено, що ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем використовуються квартири № АДРЕСА_1 для підприємницької діяльності за видом 68.20 Надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини третьої статті 71 СК України, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 СК України).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі та правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції, оскільки сторони у справі не заявляли вимог про припинення права власності на частку у майні подружжя. Компенсація різниці вартості майна, що підлягає стягненню із позивача на користь відповідачки у порядку поділу майна, яке неможливо поділити за кожним із подружжя по частині, не замість його частки у спільному майні, а за перевищення вартості виділеного одному з подружжя (зокрема позивача) спільного майна (реальної частки), яка перевищує вартість належної йому за законом частки (ідеальної частки), відтак на цей випадок не поширюється вимога про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду і перевірки платоспроможності того з подружжя, з кого стягується грошова компенсація.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині поділу автомобілів, оскільки сторони не заперечували що ОСОБА_2 фактично користується автомобілем «Nissan Leaf» 2014 року випуску та автомобілем «Subaru Outback» 2007 року випуску, а тому їх слід виділити їй у власність. Інші автомобілі були продані особисто позивачем, а тому їх вартість суд зарахувана до частки позивача при поділі майна, що також не оспорювалось сторонами.

Водночас суд апеляційної інстанції врахував викладені позиції сторін щодо поділу автомобілів, а тому поділив їх саме таким чином, як погодили сторони між собою.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за такого варіанту поділу майна подружжя, загальна вартість виділеного майна позивачу складає 10 166 760,00 грн, а відповідачці - 9 482 700,00 грн, отже різниця їх часток складає 10 166 760,00 грн - 9 482 700,00 грн = 684 060,00 грн, а тому слід стягнути половину різниці вартості виділеного майна, яка складає 342 030,00 грн з позивача на користь відповідачки, що буде мінімально можливим у даному випадку. Цей висновок апеляційного суду узгоджується і з позицією сторін у справі, які погоджувалися із обсягом та вартістю майна, яке підлягає поділу, та не висловлювали будь яких заперечень і не надавали доказів щодо іншої вартості спірного майна.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від

03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд дійшов переконання, що підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанцій, зазначена у касаційній скарзі, а саме: необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, не підтвердилася, оскільки належним чином не обґрунтована заявником.

Також не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги про те, що суд надав пріоритет праву позивача на здійснення підприємницької діяльності перед правом відповідачки та двох спільних дітей, один з яких є дитиною з інвалідністю, на стабільне матеріальне забезпечення та належне житлове середовище. Виділення позивачу всіх комерційно привабливих об`єктів (магазину та двох квартир, що приносять дохід від оренди) позбавляє відповідачку, з якою проживають неповнолітні діти, будь-яких засобів до існування, окрім власне житлового будинку, який потребує значних витрат на утримання.

Суди не встановили того, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні дітей, такою обставиною суд апеляційної інстанції не вважав і наявність виконавчого провадження щодо стягнення із позивача аліментів на утримання дітей, а тому суд правильно застосував наведені норми СК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виділення відповідачці об`єктів, які використовуються для комерційної діяльності. Сама ж відповідачка позовних вимог щодо іншого варіанту поділу не заявляла, доказів про те, щощо розмір аліментів, які діти одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Проживання дітей з відповідачкою і як наслідок необхідність несення додаткових витрат на дітей, також не може бути підставою для виділення відповідачці об`єктів, які використовуються для комерційної діяльності, з огляду на встановлені обставини та положення частини третьої статті 71 СК України, а тому і відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у пункті 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.

Позовних вимог про відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, з урахуванням положень частини другої та третьої статті 70 СК України, позивачкою не заявлено.У випадку потреби у додаткових витратах на утримання дітей, відповідачка не позбавлена можливості звернення до суду із відповідними вимогами.

У справі яка переглядається Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судом апеляційної інстанції було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Апеляційним судом правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли у спірних відносинах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду