ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 213/2966/25

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява обґрунтована тим, що з серпня 2016 року ОСОБА_1 почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

За час проживання однією сім`єю як чоловік та дружина вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, піклувалися один про одного, формували спільний бюджет, брали участь у витратах на утримання житла та його ремонт. Реєструвати шлюб не поспішали, оскільки у цьому не було потреби.

На початку березня 2023 року ОСОБА_2 прийнятий на військову службу за мобілізацією.

19 березня 2025 року ОСОБА_1 повідомлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - внутрішньомозковий внутрішньошлунковий крововилив, що підтверджується довідкою про причину смерті № 668 від 21 березня 2025 року та свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 27 березня 2025 року.

Відповідно до довідки № 39 від 28 березня 2025 року Виконавчого комітету Карпівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 був похований 28 березня 2025 року в секторі почесних військових поховань на території кладовища с. Широка Дача Криворізького району Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 не перебувала у будь-якому зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 також не перебував у будь-якому зареєстрованому шлюбі до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявниця є єдиною близькою людиною ОСОБА_2 , оскільки його батьки померли, власних дітей він не мав.

Встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявниці потрібно для отримання одноразової соціальної допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи викладене, заявниця просила суд встановити факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період із серпня 2016 року до дня смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 17 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з серпня 2016 року до дня смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявниця довела належними та допустимими доказами обставини спільного проживання з ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, наявності подружніх взаємних прав та обов`язків, що в сукупності вказує на існування між ними відносин, які притаманні подружжю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 28 травня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишив без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

12 червня 2026 року Міністерство оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 лютого2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, у якій представник Міністерства оборони України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підстави касаційного оскарження судового рішення Міністерство оборони України у касаційній скарзі посилається на 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 09 серпня 2023 року у справі № 522/3467/19, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Міністерство оборони України указує на те, що у цій справі суди неправильно оцінили надані заявницею докази та дійшли помилкового висновку про задоволення її заяви.

ОСББ не уповноважено видавати акт про спільне проживання заявниці та ОСОБА_2 та ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Матеріали справи не містять доказів того, що між заявницею та ОСОБА_2 склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Крім того, у цій справі суди не встановили цільове призначення коштів, які загиблий перераховував заявниці. Надані фотографії не містять даних про час, дату, місце та осіб, які на них зображені, тому ці докази подані з порушенням процесуального закону.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 із серпня 2016 року проживала однією сім`єю із ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з акту комісії у складі члена правління, бухгалтера, управителя ОСББ «Перемоги, 3.КР» від 21 травня 2025 року про спільне проживання та ведення господарства, що підписаний сусідами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Факт спільного проживання осіб у зазначений період підтвердили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27 березня 2025 року, виданого Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після померлого ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась, що підтверджується інформацією з Широківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.

Батьки ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померли ІНФОРМАЦІЯ_8 та 22 лютого 2016 року відповідно, що підтверджується повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті.

Згідно з відповіддю Криворізького відділу ДРЦАС у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відсутні актові записи про шлюб ОСОБА_2 , а також відсутні актові записи про шлюб ОСОБА_1

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23; від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23, провадження № 61-8050св24).

У цій справі ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідне їй для отримання одноразової соціальної допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в редакції чинній на час виникнення у заявника права на отримання одноразової грошової допомоги, встановлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Статтею 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця, визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно частини першої статті 31 цього ж Закону члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі

№ 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

У свою чергу спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суди у цій справі у рішеннях із викладенням відповідних мотивів вказали, що надані заявницею докази, оцінені в їх сукупності, підтверджують її перебування у сімейних відносинах із ОСОБА_2 , оскільки заявниця надала належні та допустимі докази на підтвердження існування у неї та ОСОБА_2 спільного проживання, ведення ними спільного господарства та наявності взаємних прав і обов`язків, які притаманні подружжю, що є визначальним для правильного вирішення вимог заяви у цій частині.

З висновком судів попередніх інстанцій у цій справі колегія суддів погоджується.

Такий висновок суди ухвалили на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, перевіривши їх доказами, які в сукупності оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі Міністерство оборони України у касаційній скарзі не спростувало, а переоцінка досліджених судами доказів на належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 05 квітня 2019 року у справі № 387/938/17, від 16 травня 2019 року у справі № 467/404/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 09 серпня 2023 року у справі № 522/3467/19, колегія суддів враховує, що викладені у цій справі висновки судів не суперечать висновкам про застосування норм права, наведених у постановах Верховного Суду, на які посилається Міністерство оборони України у касаційній скарзі. Відмінність результатів оцінки доказів у різних справах не свідчить про неправильне застосування норм права у справі, яка переглядається.

Крім того, згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру судових рішень постанову від 28 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц Верховний Суд не ухвалював, тому в цій частині доводи Міністерства оборони України є помилковими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду