ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/21976/21

Описова частина

У червні 2021 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило суд визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстровий № 349.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року позовну заяву АТ «Універсал Банк» задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козленко В. В. 10 червня 2019 року, реєстровий № 349.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» судовий збір по 1 135,00 грн з кожного.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 16 лютого 2026 рокуподав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив поновити строк для подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року у цій справі.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник звернувся до суду з апеляційною скаргою після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення, що відповідно до частини другою статті 358 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Апеляційний суд зазначив, що оскаржуване рішення Шевченківського районного суду міста Києва ухвалено 29 вересня 2023 року. Повний текст рішення було складено 04 жовтня 2023 року. Апеляційна скарга подана 16 лютого 2026 року, тобто після спливу одного року з моменту виготовлення повного тексту рішення та оприлюднення рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідач ОСОБА_1 є стороною у справі і був належним чином повідомлений про розгляд справи, також брав участь у судових засіданнях.

Аргументи учасників справи

У березні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску річного строкуз дня ухвалення рішення суду першої інстанції, не врахував, що він не був належним чином повідомлений про судове засідання, на якому було ухвалено рішення; копію повного тексту рішення суду першої інстанції йому не було надсилано, рішення суду було проголошено за його відсутності, фактично з його змістом він ознайомився лише 09 лютого 2026 року під час консультації з адвокатом із роздруківки з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Апеляційний суд не перевірив наявність або відсутність належних доказів повідомлення його як відповідача про судове засідання, на якому було ухвалено рішення; не перевірив наявність або відсутність належних доказів надсилання і вручення йому повного тексту рішення; не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження і формально застосував частину другу статті 358 ЦПК України без перевірки процесуальних передумов для такого застосування; не врахував воєнний стан як надзвичайну та об`єктивно ускладнюючу обставину; не врахував гарантії, встановлені статтям 127, 354 ЦПК України, щодо поновлення строку на апеляційне оскарження; не врахував, що за відсутності належного повідомлення відповідача про судове засідання суд першої інстанції мав відкласти розгляд справи, а не переходити до ухвалення рішення, що випливає зі статті 223 ЦПК України.

У березні 2026 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, беручи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України (у редакції, чинній на день ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за поданою 16 лютого 2026 року апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2023 року на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, посилаючись, зокрема на те, що апеляційну скаргу подано після спливу річного строку з дня ухвалення рішення, а будь-які обставини, які передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, відсутні.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.

Сплив річного строку з дня складення повного судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 733/112/20.

У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.

Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

У справі, яка переглядається, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 грудня 2021 року о 09 год. 30 хв.

Копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі судом першої інстанції надіслано ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

19 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення підготовчого засідання, в якому посилався на те, що він дізнався про судовий розгляд 18 червня 2023 року (а. с. 199-200, т. 2).

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву (а. с. 5-10, т. 3).

ОСОБА_1 24 липня 2023 року брав участь у судовому засіданні суду першої інстанції (а. с. 46-48, т. 3).

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відвід судді (а. с. 54-58, т. 3).

Отже, відповідач ОСОБА_1 був обізнаний про наявність судового провадження, брав участь у судовому засіданні, а річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, які не повідомлені про розгляд справи, тобто коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення.

Таким чином, апеляційний суд правильно застосував положення статті 358 ЦПК України.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду