ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/8957/25

Описова частина

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, завданої навмисним тривалим невиконанням рішення суду.

В обґрунтування позову посилався на те, що 18 листопада 2010 року відносно нього, як директора ПМП «ЮНАР» та ПП «Дизайн Буд Сервіс Поділля», було порушено кримінальну справу за частиною другою статті 212, частиною другою статті 336 КК України.

Протягом 2010-2015 років він перебував під слідством і судом.

Однак, постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області від 29 грудня 2015 року кримінальне провадження щодо нього про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 212, частиною другою статті 366 КК України було закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості у вчиненні цих кримінальних правопорушень у суді та вичерпанням можливості їх отримати, запобіжний захід скасовано.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2017 року стягнуто з Державного бюджету України на його користь 300 000 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року визнано протиправними дії прокуратури Хмельницької області щодо відмови у прийнятті постанови про відшкодування втраченого заробітку, інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування, та зобов`язано Прокуратуру Хмельницької області в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», прийняти таку постанову (справа № 822/1816/17).

На виконання вказаного рішення суду Прокуратура Хмельницької області 14 січня 2019 року прийняла постанову, якою відмовила йому у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 560/257/20, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року, вказану постанову скасовано та зобов`язано уповноважену особу Прокуратури Хмельницької області прийняти передбачену частиною першою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» постанову про відшкодування ОСОБА_2 шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014240000000028 від 16 травня 2014 року за ознаками правопорушень, передбачених частиною другою статті 212 та частиною другою статті 366 КК України.

Станом на 01 квітня 2025 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 560/257/20 не виконано, у зв`язку із чим йому завдано моральну шкоду, оскільки він зазнав душевних страждань і немайнових втрат, вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з Держави Україна на його користь 40 000 000 гривень моральної шкоди станом на 01 квітня 2025 року, завданої тривалим невиконанням рішення суду у справі № 560/257/20.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2025 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Хмельницьку обласну прокуратуру.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України в частині стягнення з Держави Україна моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року в справі № 560/257/20 за період з дати набрання рішенням суду законної сили по 01 лютого 2025 року та з 02 березня 2025 року по 01 квітня 2025 року, залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України (є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди за період з 02 лютого 2025 року по 01 березня 2025 року, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, зазначивши, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння у вказаний період часу позивачу моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 560/257/20.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 січня 2026 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

22 травня 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

22 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від

20 квітня 2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

09 червня 2026 року від Держави Україна в особі Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з посиланням на їх законність та обґрунтованість.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що протягом 2010-2015 років ОСОБА_2 перебував під слідством і судом.

Постановою прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області від 29 грудня 2015 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, було закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості у вчиненні цих кримінальних правопорушень у суді та вичерпанням можливості їх отримати, запобіжний захід скасовано.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2017 року стягнуто з Державного бюджету України на його користь 300 000 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду (справа № 686/2708/17).

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 рокурішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 травня 2017 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування, заподіяної ОСОБА_2 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, моральної шкоди в сумі 300 000 грн». Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 травня 2017 року в частині стягнення з Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, Державної казначейської служби України судового збору та судових витрат на правову допомогу скасовано. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України судові витрати на правову допомогу в сумі 7 200 грн. В решті рішення залишити без змін (справа № 686/2708/17).

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2017 року в частині, яка не змінена і не скасована апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року залишено без змін (справа №686/2708/17).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі № 822/1816/17, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, визнано протиправними дії Прокуратури Хмельницької області щодо відмови у прийнятті постанови про відшкодування ОСОБА_2 втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014240000000028 від 16 травня 2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, прийняття якої передбачене статтею 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зобов`язано Прокуратуру Хмельницької області повторно розглянути звернення ОСОБА_2 до Прокуратури Хмельницької області з приводу виплати йому втраченого заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 32014240000000028 від 16 травня 2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 212, частиною другою статті 366 КК України, прийняття якої передбачено статтею 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

На підставі цієї постанови 31 жовтня 2017 року Хмельницький окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 822/1816/17, який перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (виконавче провадження № НОМЕР_1).

На виконання вказаної постанови суду 08 листопада 2017 року прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Прокуратури Хмельницької області Балюк В. О. виніс постанову про відмову у відшкодуванні ОСОБА_2 шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, оскільки досудове розслідування проводило Слідче управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

16 січня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Прокуратури Хмельницької області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення коштів та відповідно до статті 1176 ЦК України, статей 3, 4, 12, 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури суду»просив його визнати протиправною та скасувати постанову від 08 листопада 2017 рокута стягнути з державного бюджету України завдані збитки в сумі 7111279, 33 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Балюка В. О. від 08 листопада 2017 року. В задоволенні решти вимог відмовлено(справа №686/1049/18).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Іванюти І. М. від 17 вересня 2018 року про закінчення внаслідок добровільного виконання виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 822/1816/17 від 31 жовтня 2017 року, виданого на підставі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року в справі №822/1816/17 не виконана у повному обсязі, а тому постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.

На виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі № 822/1816/17 Прокуратура Хмельницької області 14 січня 2019 року прийняла постанову, якою відмовила позивачу у відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 560/257/20, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року, постанову від 14 січня 2019 року було скасовано. Зобов`язано уповноважену особу Прокуратури Хмельницької області прийняти передбачену частиною першою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» постанову про відшкодування ОСОБА_2 шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014240000000028 від 16 травня 2014 року, за ознаками правопорушень, передбачених частиною другою статті 212 та частиною другою статті 366 КК України.

На виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі № 822/1816/17 прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Хмельницької області Балюк В. О. виніс постанову від 31 березня 2021 року про відмову у відшкодуванні заробітку та інших грошових доходів ОСОБА_2 , які він втратив внаслідок проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 32014240000000028 від 16 травня 2014 року.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 686/1049/18 рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і в частині стягнення з Прокуратури Хмельницької області судових витрат скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. Стягнуто із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 21 324,41 грн втраченого заробітку з врахуванням індексу інфляції та 28 000 грн витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі, а всього 49 324,41 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення втраченого заробітку і доходу відмовлено. В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2018 року залишено без змін.

Визначена вказаним судовим рішенням сума коштів у розмірі 49 324,41 грн зарахована на картку ОСОБА_2 30 червня 2022 року.

Установлено, що раніше ОСОБА_2 неодноразово звертався до суду з позовами про відшкодування моральної шкоди, завданої навмисним тривалим невиконанням рішення суду.

Так, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2025 року, яке набрало законної сили 29 січня 2026 року в справі № 686/7941/25 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди станом на 01 лютого 2025 року, завданої тривалим невиконанням рішення суду у справі № 560/257/20.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року, яке набрало законної сили 17 лютого 2026 року, в справі № 686/7897/25 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду у справі № 560/257/20 станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2024 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2025 року в справі № 686/12310/25 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду у справі № 560/257/20 за період з 02 березня 2025 року по 01 травня 2025 року.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно зі змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Вищевказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Вищезазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, а також у змісті постанови Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Відтак, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 560/257/20 за період з 02 лютого 2025 року по 01 березня 2025 року.

Позивач при цьому не довів наявність складу цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави за завдані йому збитки, зокрема, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між процесуальними рішеннями прокуратури та негативними наслідками для нього у зв`язку з цими рішеннями.

Крім того, суди правомірно виснували, що факт скасування постанови прокурора сам по собі не свідчить про протиправність дій держави та завдання моральної шкоди позивачу у визначений у позові період.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди за період з 02 лютого 2025 року по 01 березня 2025 року.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі у вказаній частині вимог позову, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду