ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 461/5264/22

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей.

Первісний позов мотивований тим, що 14 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

Під час шлюбу народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13 серпня 2022 року ОСОБА_3 з дітьми, з метою сімейного відпочинку у Арабській Республіці Єгипет, перетнула державний кордон України та з цього часу і до сьогодні перебуває за кордоном.

17 вересня 2022 року відповідач на кордоні з Республікою Польща добровільно передала дітей батькові ОСОБА_1 , оскільки мала намір створити нову сім`ю з іноземним громадянином.

Позивач вказував, що відповідач не бере участі та самоусунулась від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та матеріального утримання дітей. З моменту народження діти зареєстровані за адресою позивача, який займається їх вихованням, задоволенням побутових потреб, забезпечує відвідуванням ними дошкільного закладу та школи.

Позивач стверджував, що має постійне місце проживання та роботи, є державним службовцем, любить своїх дітей, має можливість забезпечити їх потреби, стежить за їх здоров`ям, розвитком та має більше емоційно-вольової мотивації та можливостей приділяти час дітям.

ОСОБА_1 просив:

визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подала до ОСОБА_1 зустрічний позов про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та надання дозволу на виїзд за межі України без згоди батька.

Зустрічний позов мотивований тим, що наведені позивачем за первісним позовом обставини не відповідають дійсності.

Після російської агресії на території України, з метою забезпечення дітям безпечних умов проживання ОСОБА_2 виїхала з дітьми до Республіки Польща, а в подальшому до Арабської Республіки Єгипет.

Виїзд ОСОБА_3 за кордон був обумовлений не лише ситуацією в країні, а й особистими відносинами між батьками. Таке рішення зумовлене важким морально-психологічним станом, який викликаний тиском з боку її чоловіка.

ОСОБА_2 наголошувала, що до неї неодноразово застосовувалось насилля у фізичній та психологічній формі, а тому відповідачка боїться повертатися до України.

Під час перебування за кордоном діти активно проводили час, відвідували дитячий клуб, займались з тренером плаванням.

За домовленістю з батьком ОСОБА_2 передала дітей позивачеві з умовою їх повернення через два тижні. Після передачі дітей матір дітей продовжувала оплачувати витрати, пов`язані з навчанням ОСОБА_7 у дитячому садочку на території України (оплата зошитів, книжок, відвідування додаткових занять з англійської мови та хореографії). Натомість батько почав погрожувати, що позбавить ОСОБА_2 батьківських прав та вона більше не побачить доньок. У ситуації, що склалася, ОСОБА_2 спілкувалась із старшою донькою ОСОБА_8 за допомогою мобільного телефону вчителя, однак в подальшому позивач перевів доньку до приватної школи «Байлігвел Інтернешнл СТЕМ».

Позивачем було створено перешкоди у спілкуванні з молодшою донькою ОСОБА_7 , оскільки батько перевів її до іншого закладу дошкільної освіти. В ситуації небезпеки для життя і здоров`я дітей у зв`язку із воєнним станом, введеним на території України, існує необхідність забезпечення донькам повного гармонічного, фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. В Єгипті матір дітей має постійний дохід і місце проживання та має можливість забезпечити дітям навчання та безпечні умови, що, на переконання представника відповідача, відповідає найкращим інтересам дітей.

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення, просила:

визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 у Арабській Республіці Єгипет;

надати неповнолітнім дітям ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозвіл на виїзд з України до Арабської Республіки Єгипет у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та/або бабусі ОСОБА_13 з 29 квітня 2025 року по 31 грудня 2026 року.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 19 травня 2025 року:

первісний позов ОСОБА_1 задоволено;

визначено місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказує, що доньки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проживають разом із ним за зареєстрованим місцем проживання, перебувають на його утриманні, відвідують навчальний заклад, займаються позашкільною діяльністю, мають стійкі соціальні зв`язки з ним та іншими членами сім`ї, займаються іншими видами дозвілля, які повністю задовольняють їхні потреби. На противагу цьому, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 на обґрунтування своїх вимог зазначає, що після повернення з Арабської Республіки Єгипет передала на кордоні Республіки Польща та України малолітніх ОСОБА_14 та ОСОБА_15 батькові з умовою їхнього подальшого повернення після відвідин батька ОСОБА_1 , однак батько дітей так і не повернув і почав створювати їй перешкоди у спілкуванні з дітьми: змінив навчальний заклад та заклад дошкільної освіти, змінив номери телефонів, відмовляється від отримання поштових відправлень з одягом, подарунками та ласощами та їх вручення дітям. Крім того, з пояснень ОСОБА_3 вбачається, що відповідач неодноразово застосовував до неї фізичне та психологічне насильство, а тому вона боїться повертатися в Україну;

частиною першою статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом. Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їхнього здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дітей для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дітей. Діти, які не досягли 14 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків. Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватися насамперед з урахуванням прав та законних інтересів дітей;

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

судом встановлено, що малолітні ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , мають необхідні соціально-побутові умови, відвідують приватну школу ТзОВ «Байлінгвел Інтернешнл Стем Скул», займаються різними видами позашкільної діяльності, проходять у супроводі батька необхідні медичні огляди, мають стійкі соціальні зв`язки. З висновку Галицької районної адміністрації № 260001-вих-11340 від 31 січня 2023 року вбачається за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Висновок органу опіки та піклування мотивовано тим, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дитини, стан їхнього здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Розглянувши матеріали справи, комісією ставилося на голосування питання про доцільність визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком. За результатами голосування: за - 8, проти - 1, утрималися - 2. Рішення прийнято більшістю голосів. Одночасно комісією було наголошено батькові ОСОБА_1 про недопустимість чинення перешкод матері - ОСОБА_16 у спілкуванні з малолітніми доньками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та забезпечення дітей засобами зв`язку з матір`ю.

оцінюючи висновок органу опіки та піклування в частині визначення місця проживання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю, оцінюючи мотиви, покладені в обґрунтування висновку, письмові докази, досліджені судом, які вказують на ставлення батьків до дітей, більш тісний емоційний контакт дітей з батьком, суд вважав його достатньо обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дітей. Судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дітей слід насамперед виходити з інтересів самих дітей, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах;

із зустрічної позовної заяви, пояснень відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 вбачається, що вона не може проживати в Україні у зв`язку з фізичним та емоційним насильством з боку колишнього чоловіка ОСОБА_1 та боїться його. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до органів Національної поліції України із заявами з приводу вчинення щодо неї фізичного, психологічного чи емоційного насильства, відсутні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП та рішення суду про видачу обмежувального припису за заявою ОСОБА_3 , відсутні медичні документи, які б підтверджували наявність фізичних травм, побоїв тощо;

суд не взяв до уваги твердження ОСОБА_3 , що ОСОБА_1 їй чиняться перешкоди у спілкуванні з доньками, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів у розумінні статті 76 ЦПК України щодо створення таких перешкод, як і відсутні об`єктивні причини для приїзду ОСОБА_3 в Україну з метою відвідин дітей;

щодо вимоги зустрічної позовної заяви про надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька, суд зазначив, що пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі. Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з`ясуванням наявності обставин, визначених у пункті 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, а також питання про країну виїзду, строк та мету виїзду. При цьому відмовити у наданні такого права суд може тільки у тому випадку, якщо таке рішення шкодить найвищим інтересам дитини. Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька на підставі наведених нормативних положень є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку, із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном. Тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини. Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна, мета та період поїздки. Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення;

відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не долучено, а судом при дослідженні доказів не встановлено факту звернення ОСОБА_3 до ОСОБА_1 із заявою про надання дозволу на виїзд малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до Арабської Республіки Єгипет, як і не долучено доказів відмови ОСОБА_1 такий дозвіл надати. При цьому суд доходить переконання, що переїзд дітей до Арабської Республіки Єгипет не буде сприяти збереженню їхньої психічної рівноваги та фізичного здоров`я, враховуючи відстань між країнами, відмінності менталітету, конфліктну ситуацію між батьками, дані характеристик дітей з місця навчання та позашкільної діяльності, та в цілому не відповідатиме їхнім інтересам;

при визначенні місця проживання дітей суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, яким фактично визнано доцільним визначити місце проживання дітей з їхнім батьком. Спеціалістами служби проаналізовано усі обставини щодо виховання дітей батьками, забезпечення їх нормальними умовами для проживання, навчання та виховання. Зроблено висновок про створення більш сприятливих умов для проживання дітей саме у ОСОБА_1 . При цьому докази, надані сторонами в цілому та у взаємозв`язку з обставинами, які склалися між сторонами щодо проживання дітей, встановлені судом, вказують на те, що як батьком, так і матір`ю створено належні, рівноцінні умови для проживання та виховання дітей, забезпечення їхніх інтересів як у моральному, так і в матеріальному планах. Їхній батьківський потенціал та турбота про дітей, незважаючи на існуючий конфлікт між ними, який відображається на дітях, є рівним. Однак визначення місця проживання дітей з батьком найменш шкідливо вплине на звичайний уклад життя та сталий порядок дня дітей, з огляду на психологічне ставлення дітей, встановлене органом опіки та піклування, судово-психіатричним експертом та практикуючим психологом. У контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дітей саме визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із батьком відповідатиме їхнім інтересам, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову;

суд вважав за необхідне зазначити про те, що саме батьки, як матір, так і батько, несуть відповідальність щодо малолітніх дітей, та саме вони повинні докласти усіх зусиль для того, щоб у їхніх дітей виникало прагнення бути як із мамою, так і з татом. На обох батьках лежить відповідальність за збереження психічної рівноваги дітей, що досягається шляхом уникнення конфліктних, напружених стосунків між батьками, оскільки саме це у подальшому може бути причиною початку емоційних розладів у дітей. Важливо підтримувати позитивні, неконфліктні взаємини з колишнім чоловіком (дружиною), зберігати незгоду між собою у таємниці від дітей та досягти співробітництва в їхніх інтересах. Наявність між сторонами спорів не повинна впливати на реалізацію права та на виконання обов`язку щодо батьківського спілкування та виховання дітей. Взаємовідносини між батьками дитини не мають відображатися на дитині, дитина не може бути заручником тих чи інших непорозумінь. Діти мають знати батька та матір, мають право любити їх, спілкуватися з ними без обмеження. Більше того, суд вважав за доцільне повторно звернути увагу сторін (батьків) на тези, викладені у висновках судово-психіатричного експерта, з яких вбачається, що малолітнім дівчаткам ОСОБА_17 та ОСОБА_18 необхідний спокій та багато опіки люблячих людей для того, щоб запобігти різного роду розладам на цей час та в майбутньому. Такий спокій та безпеку можуть забезпечити батьки разом і обов`язково домовитися про можливі терміни перебування дітей з батьком та мамою. Батькам варто перегорнути сторінку непорозумінь, особистісних образ та віднайти порозуміння між собою заради доньок та їхнього психічного здоров`я. Крім того, суд наголосив на необхідності для сторін підтримувати добрі, доброзичливі стосунки між собою, не обговорювати наявні у них розбіжності, не висловлюватися осудливо і негативно один про одного, а також родичів іншого боку, не підбурювати та не налаштовувати дітей негативно стосовно іншого з батьків, родичів іншого з батьків.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 березня 2026 року:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - Авдєєнка В. В. залишено без задоволення;

рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 травня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

частиною першою статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України;

звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував, що доньки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 проживають разом з ним за зареєстрованим місцем проживання, перебувають на його утриманні, відвідують навчальні заклади, займаються позашкільною діяльністю, мають стійкі соціальні зв`язки з ним та іншими членами сім`ї, займаються іншими видами дозвілля, які повністю задовольняють їхні потреби. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 на обґрунтування своїх вимог зазначала, що після повернення з Арабської Республіки Єгипет передала на кордоні Республіки Польща та України малолітніх ОСОБА_14 та ОСОБА_15 батькові з умовою їхнього подальшого повернення після відвідин батька ОСОБА_1 , однак батько дітей так і не повернув і почав створювати їй перешкоди у спілкуванні з дітьми: змінив навчальний заклад та заклад дошкільної освіти, змінив номери телефонів, відмовляється від отримання поштових відправлень від матері з одягом, подарунками та ласощами для дітей;

при задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання малолітніх дітей районний суд враховував, зокрема, ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан їхнього здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (організацію навчання та дозвілля дітей), наявність постійного та достатнього доходу батька дітей - позивача ОСОБА_1 , та виходив з найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечення їм повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, а також необхідного для такого розвитку рівня життя. Крім того, суд роз`яснив сторонам спору, що визначене у цій справі місце проживання дітей у подальшому може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку;

з таким висновком суду колегія суддів погодилася повністю, оскільки він відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам, а також положенням пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства: в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Зазначене також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18);

Аргументи учасників справи

22 квітня 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Авдєєнком В. В., на рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 травня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 березня 2026 року, у якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

в обґрунтування апеляційної скарги матір пояснювала, що батько повністю обмежив спілкування дітей з матір`ю, в той час як суд першої інстанції відхилив наведені доводи, залишивши без уваги докази, що знаходяться в матеріалах справи. З огляду на викладене скаржниця просила під час апеляційного розгляду дослідити численні рішення органу опіки та піклування за наслідками розгляду її заяв про обмеження у спілкуванні з доньками. Крім того, позивачка просила дослідити висновки судово-психологічних експертиз, в яких експерт звертала увагу на повну залежність дітей від батька, психотравмуючу поведінку та симптоматику розладу прив`язаності, заміну материнського об`єкта на старшу сестру, а також залучення дітей до конфлікту лояльності. Матір звертала увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції батько ухилився від проведення судових експертиз. У висновках експерт звернула увагу, що батько жодного разу не привів дітей, хоч його представник у зазначені дні перебувала в приміщенні ДУ «ІСЕ МОЗ України». Матір пояснювала, що така поведінка батька підтверджує його усвідомлення та розуміння психологічного стану, в якому перебувають діти. Батько перевів дітей у приватну школу, а викладачам заборонив надавати матері будь-яку інформацію про їхній стан здоров`я, успішність та ін. З цього приводу скаржниця просила дослідити відповіді на адвокатські запити із закладів освіти, в яких матері було відмовлено в доступі до інформації про доньок. Звертала увагу на неодноразові спроби передати дітям телефони для спілкування, що мало місце в судових засіданнях, засіданнях органу опіки та піклування, а також на відмову батька передати дітям подарунки від матері на всі свята та дні народження. Матір пояснювала, що ухвала про забезпечення її позову шляхом надання можливості спілкуватись з дітьми не виконується. Пояснення батька про відсутність (поломку) телефонів дітей не відповідає дійсності, адже на сайті школи містяться фото, на яких діти тримають у руках мобільні пристрої. У такій ситуації висновок органу опіки та піклування, який врахований судом першої інстанції, не відображає реального стану речей, є спотвореним та не може бути єдиним врахованим судом доказом для ухвалення рішення, яке переслідуватиме інтереси дітей. Матір пояснювала, що, перебуваючи за межами України, вона має можливість забезпечити дітям не лише належну опіку та піклування, а й забезпечити їхню безпеку, що є першочерговим завданням батьків. Пояснювала, що перебування дітей на території України в сучасній безпековій ситуації не гарантує донькам належного захисту, збереження їхнього життя та здоров`я;

під час розгляду справи судами попередніх інстанцій матір доводила, що батько повністю обмежив спілкування та виключив її з життя дітей. Позивачка пояснювала, що батьком протягом тривалого часу створені перешкоди у вихованні та спілкуванні з доньками, що руйнує їхні зв`язки з сім`єю, до якої належать і батько, і матір. Матір пояснювала, що така поведінка батька, налаштування дітей проти матері, суперечить сімейним цінностям та якнайкращому забезпеченню інтересів доньок. Особливу увагу матір звертала на психоемоційний стан молодшої доньки ОСОБА_7 , яка через свій власний ранній вік все більше замінює в житті матір на старшу сестру. У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 зроблено правовий висновок: «натомість місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, пославшись лише на їх тривале спільне проживання та висновок органу опіки і піклування, не врахувавши при цьому, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітньої дитини, який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову дружину батька як рідну матір». У наведеній постанові Верховний Суд пояснив, що збереження зв`язків із сім`єю належить до найкращих інтересів дітей. Таким чином, наявність перешкод, що чиняться тим з батьків, хто проживає з дітьми, у спілкуванні з іншим, хто проживає окремо, є істотною обставиною, яка має бути врахована судами у такій категорії справ. Поведінка батька умисно руйнує зв`язок дітей з матір`ю, суперечить сімейним цінностям та інтересам дівчат. Тобто наведені матір`ю доводи є доречними та важливими для визначення найкращих інтересів дітей у подібних справах. Однак такі доводи залишені судами попередніх інстанцій без будь-якої оцінки;

докази, надані матір`ю, не досліджені, а оскаржувані рішення ухвалені з порушенням принципу змагальності сторін. Серед таких доказів - заява на ім`я голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 3-С-74183-31-31 від 18 листопада 2022 року, в якій матір повідомила, що батько вимкнув телефони дітей та заборонив класній керівниці надавати свій телефон для спілкування доньок з матір`ю. Матір звертала увагу, що телефонні дзвінки та повідомлення до колишнього чоловіка не дають жодних результатів: він скидає або не відповідає на дзвінки. У матеріалах справи є лист Галицької районної адміністрації № 260001-вих-112378 від 19 грудня 2022 року, в якому служба у справах дітей повідомила, що питання вчинення ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з матір`ю було предметом розгляду комісії з питань захисту прав дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради 01 грудня 2022 року та 15 грудня 2022 року, на які батько не з`являвся. На його адресу направлено витяги з протоколу комісій та роз`яснено, що той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод у спілкуванні з дітьми іншому з батьків, хто проживає окремо. У матеріалах справи наявний витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту дітей № 17 від 01 грудня 2022 року, з якого вбачається, що батько на комісію не з`явився, а матір відповідала на всі запитання. Матір пояснювала, що через розпач почала шукати шляхи хоча б поговорити з доньками по телефону, у цьому їй допомогла вчителька СШ № 62, але коли батько дізнався, то перевів дитину в приватну школу, і зараз вона зовсім не може спілкуватись з дітьми. На запитання комісії матір відповіла, що боїться приїжджати в Україну, оскільки, як повідомила їй спільна знайома, через «зв`язки і посаду» чоловіка «вона зникне безвісти відразу на кордоні». Крім того, в матеріалах справи знаходиться копія витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини № 18 від 15 грудня 2022 року, в якому зазначено, що батько на комісію знову не з`явився. Натомість матір на комісії повідомляла, що змін у спілкуванні з дітьми немає. Востаннє спілкувались 09 грудня 2022 року по телефону колишнього чоловіка. Матір пояснювала, що хоче домовитись з «батьком як дорослі люди», на що батько відповідає, що все буде вирішувати в суді. Матір вчергове повідомила, що готова забезпечити дітей телефонами, щоб спілкуватись з ними. Однак після цього ситуація лише погіршилась, а матір була змушена вчергове звернутись до органу опіки та піклування. Так, у матеріалах справи знаходиться заява ОСОБА_3 на ім`я голови Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 3-С-16188-31-31 від 20 березня 2023 року, в якій матір вказує, що після попередньої комісії батько повністю обмежив її у спілкуванні з доньками. Скаржниця повідомила, що взагалі відсутній будь-який зв`язок з дітьми. Матір пояснювала, що діти не мають можливості самостійно спілкуватись із нею. Що старша донька востаннє телефонувала у вересні 2022 року. Що спілкувались через годинник, записуючи аудіоповідомлення. Це відбувалось, коли дитина залишалась одна вдома. Надалі і такий спосіб комунікації був припинений батьком. Матір повідомляла, що придбала для дівчат телефони та передасть їх на засіданнях комісії. Представники неодноразово намагались передати придбані матір`ю телефони для дітей у судових засіданнях, однак з боку батька завжди звучала відмова. На питання суду першої інстанції: «Чому відмовляються прийняти для дітей телефони для спілкування дітей з мамою?», бабуся повідомляла, що такий спосіб не передбачений законодавством. Усі ці події зафіксовані звукозаписами судових засідань та є доказами вчинення батьком перешкод у спілкуванні матері з доньками. Вказана раніше заява від 20 березня 2023 року була розглянута Галицькою районною адміністрацією, а на адресу матері було направлено лист № 260001-вих-42133 від 07 квітня 2023 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи. У цьому листі було вказано, що зазначені у зверненні питання були предметом розгляду комісії з питань захисту дитини при Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради 06 квітня 2023 року, де роз`яснено, що батьки мають рівні права, а матір наділена правом звернутись до суду з позовом про усунення перешкод, які вчиняються з боку батька.

у матеріалах справи наявний витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини № 6 від 06 квітня 2023 року, з якого вбачається, що матір брала участь у засіданні в режимі відеоконференції та пояснювала, що звернулась до районної адміністрації, щоб мати можливість спілкуватись з дітьми, оскільки батько обмежує спілкування з доньками. Матір не вірить, що діти не хочуть спілкуватись з матір`ю, а востаннє виходили на зв`язок більше місяця тому. У той же час у протоколі зафіксовано, що представник матері прибула на засідання з телефонами, які матір хоче передати для дітей. На вказаному засіданні батько повідомив, що він організовує побут дітей, а зі свого боку гарантує спілкування дітей з матір`ю з урахуванням їхнього графіку. Від отримання телефонів відмовився. Варто зауважити: хоча батько й запевняє, що в дітей відсутні телефони, однак такі повідомлення є неправдивими. На вебсайті приватної школи, в якій навчались дівчата, знаходяться фото шкільних заходів, які відвідують діти. Серед цих фото знаходяться і фото ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , на яких вони тримають у руках власні телефони. Ці фото також приєднано до матеріалів справи. Важливо звернути увагу на те, що в справі знаходиться десять сторінок листування матері та батька в застосунку «Viber», в яких матір постійно вказує, що хоче почути дітей. Матір повідомляє, що передала кур`єром магазину «Антошка» для дітей подарунки на Святого Миколая , дні народження та інші свята та просить передати їх дітям. Батько жодного разу не відповів на її прохання;

у матеріалах справи знаходиться лист ПП «Торговельна фірма «Антошка» № 9328 від 28 вересня 2023 року, в якому вказано перелік замовлень, що були зроблені матір`ю, та зазначено, що жодне із замовлень не доставлено для дітей у зв`язку з відмовою батька від їх отримання.

20 червня 2024 року ухвалою Галицького районного суду м. Львова задоволено заяву матері про вжиття заходів забезпечення позову. Зобов`язано батька забезпечити можливість щоденного спілкування дітей з матір`ю в період з 19:00 до 21:00 шляхом відеозв`язку, телефонного зв`язку, зокрема з використанням застосунків («Telegram», «Viber», «WhatsApp»), та/або « Zoom », «Skype». 21 жовтня 2024 року постановою Львівського апеляційного суду ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2024 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. 30 квітня 2024 року постановою Касаційного цивільного суду скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року, а батька зобов`язано забезпечити можливість щоденного спілкування дітей з матір`ю. У своїй постанові Верховний Суд наголосив на необхідності та важливості контакту дітей з матір`ю. Крім того, судді Касаційного цивільного суду звернули особливу увагу на те, що позбавлення матері будь-якої можливості контактувати з її дітьми виключає за своєю суттю будь-які шанси відновлення належного емоційного контакту між доньками та нею, покращення психоемоційного характеру їхніх відносин, а висновки апеляційного суду не враховують найкращих інтересів дітей та їхньої пріоритетності над інтересами батька;

матір`ю під час розгляду справи надано належні та допустимі докази, які підтверджують вчинення для неї з боку батька перешкод у спілкуванні з дітьми та є важливими для розгляду цієї справи, однак такі докази не досліджені судами попередніх інстанцій, що є порушенням вимог статті 213 ЦПК України, якою передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі, ознайомитись з письмовими та електронними доказами, показаннями свідків та ін;

судом враховано лише докази, надані батьком, в той час як доводи та докази з боку матері залишились без дослідження та оцінки на предмет їхнього впливу на можливе рішення про визначення місця проживання доньок з матір`ю. Залишивши без оцінки докази та аргументи матері, суди попередніх інстанцій порушили принцип рівності сторін, який є одним із складників концепції справедливого розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (пункт 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» (заява № 7460/03), пункт 23 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року «Гурепка проти України № 2» (заява № 38789/04)). Скаржник наголошує, що право бути почутим є одним із ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Однак матір не була почута судами попередніх інстанцій. Доречні та важливі для визначення найкращих інтересів дітей докази залишились недослідженими, що є порушенням вимог процесуального права, яке має бути виправлене шляхом скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, який виконає обов`язок щодо повноти та неупередженості судового розгляду;

суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не вирішили: Чи проживання дітей з батьком відповідатиме їхнім інтересам з огляду на створені ним перешкоди у спілкуванні з матір`ю? Які наслідки для дітей матиме повний обрив зв`язку з матір`ю? Верховним Судом у справі № 663/724/19 зазначено, що судом апеляційної інстанції визначено місце проживання дитини разом із тим із батьків, хто не створює перешкод іншому у спілкуванні з дітьми. Підставою касаційного оскарження у цій справі є порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 19 СК України внаслідок незастосування у спірних правовідносинах правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, постанові від 04 липня 2023 року у справі № 127/12587/22, постанові від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21 та ін. Так, судом першої інстанції зроблено висновок, з яким погодився апеляційний суд, що проживання дітей разом з матір`ю в Арабській Республіці Єгипет не буде сприяти збереженню їхньої психічної рівноваги та фізичному здоров`ю. Однак усталена судова практика визначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України існує реальна загроза життю та здоров`ю дітей через масові ракетні обстріли. Таким чином, Верховний Суд послідовно визнає, що життя та безпека дітей є одним з найвищих інтересів, який має бути враховано у спорі про визначення їхнього місця проживання. Важливо пояснити, що судами попередніх інстанцій при визначенні найкращих інтересів дітей не враховано безпекову ситуацію в Україні та ризики для життя доньок внаслідок повномасштабної агресії та ракетних обстрілів. Не враховано, що, проживаючи з матір`ю, діти зростатимуть з відчуттям спокою, в середовищі без загрози їхньому життю та здоров`ю. Таким чином, місцевий та апеляційний суди при визначенні найкращих інтересів дітей мали враховувати такі фактори, однак з незрозумілих причин залишили поза своєю увагою обставини, які є важливими для визначення найкращих інтересів дітей та вирішення питання про визначення їхнього місця проживання. Тобто ухвалені раніше рішення є передчасними, необґрунтованими та незаконними, у зв`язку з чим мають бути скасовані, а помилки - виправлені.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення первісного позову про визначення місця проживання дітей з батьком, та відмови в задоволенні зустрічної позовної вимоги про визначення місця проживання дітей з матір`ю. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

25 серпня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.↗

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2026 року:

відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без розгляду.

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 травня 2026 року вказано, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19; від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20; від 04 липня 2023 року у справі № 127/12587/22; від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21; від 22 листопада 2023 року у справі № 2610/7240/2012; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 06 листопада 2018 року у справі № 1326/1314/2012; від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц; від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20; постанові від 04 липня 2023 року у справі № 127/12587/22; постанові від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21; від 25 вересня 2024 року у справі № 522/10087/23; від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

14 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_24 було зареєстровано шлюб.

У шлюбі народилось двоє дітей:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2022 року в справі № 461/5414/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107406146):

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнити.

розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 лютого 2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, відповідний актовий запис № 173;

після розірвання шлюбу залишено за позивачкою дошлюбне прізвище - ОСОБА_25 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 березня 2023 року в справі № 461/5414/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109799777):

заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_26 про відмову від апеляційної скарги на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2022 року - задоволено;

прийнято відмову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_26 від апеляційної скарги на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2022 року.

апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_26 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - закрито.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 179113325 від 29 серпня 2019 року, позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 179113325).

Відповідно до заяви, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. 11 серпня 2022 року, реєстровий номер 2375, вбачається, що ОСОБА_1 надано згоду на виїзд за кордон до Республіки Польща, Єгипту, Туреччини, Румунії, Болгарії, країн Євросоюзу та Шенгенської угоди у період часу з 11 серпня 2022 року по 31 серпня 2023 року його малолітнім дітям: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 , яка несе повну відповідальність за життя та здоров`я дітей, приймає всі необхідні рішення стосовно дітей і своєчасного повернення в Україну.

13 серпня 2022 року відповідач з дітьми з метою сімейного відпочинку в Арабській Республіці Єгипет перетнула державний кордон України, а 17 вересня 2022 року добровільно передала на кордоні доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 батькові ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Львова № 106339 від 12 жовтня 2022 року, діти проживають разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де і зареєстровані.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 11 січня 2023 року, складеного відділом «Служба у справах дітей» Галицького району управління «Служба у справах дітей» ДГП ЛМР спільно з Личаківсько-Галицьким відділом соціальної роботи Львівського міського центру соціальних служб, квартира АДРЕСА_2 трикімнатна, загальною площею 54,5 кв. м, житловою площею 38,6 кв. м, санітарно-гігієнічні норми дотримуються належним чином. Для дітей облаштовано окрему кімнату, де є місця для сну і відпочинку, ігор та навчання. Діти забезпечені одягом та взуттям відповідно до віку та сезону, раціональним харчуванням.

Відповідно до довідки № 7.4.12/24-1417 від 26 вересня 2022 року, ОСОБА_1 працевлаштований, з 18 червня 2021 року працює на посаді начальника відділу з питань запобігання та протидії корупції Львівської митниці.

Згідно зі службовою характеристикою в. о. першого заступника начальника Львівської митниці Волошиної Марії, ОСОБА_1 з червня 2021 року працює на посаді начальника відділу з питань запобігання та протидії корупції Львіівської митниці. Протягом усього часу роботи в митних органах зарекомендував себе кваліфікованим, працьовитим, ініціативним та грамотним спеціалістом, якому властиві такі ділові якості, як високий рівень компетентності, професіоналізм, наполегливість. До поставлених керівництвом завдань відноситься відповідально, ретельно, виважено, з професійним знанням справи. Дорожить честю та званням державного службовця, не допускає дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Відповідно до довідки про доходи № 135/7.4-22/37 від 26 вересня 2022 року, виданої Львівською митницею Держмитслужби України, дохід позивача ОСОБА_1 з березня 2022 року по серпень 2022 року становить 284 565,82 грн.

Відповідно до довідки директора закладу дошкільної освіти - ясла-садок від 26 вересня 2022 року, ОСОБА_5 відвідує ЗДО № 9 Личаківського району м. Львова з 18 серпня 2021 року.

Згідно з довідкою в. о. директора Середньої загальноосвітньої школи № 62 № 03-04/270 від 29 вересня 2022 року, ОСОБА_4 навчається у СЗШ № 62 у 2-Б класі.

Згідно з долученими до матеріалів справи довідками, в позаурочний час діти відвідують майстер-класи з розпису торбинок, садіння квітів, ліпки з глини, арт-терапевтичні заняття, заняття з малювання, є активними читачами дитячої бібліотеки.

Відповідно до довідки директора Львівської музичної школи № 1 імені Анатолія Кос-Анатольського, ОСОБА_4 навчається у Львівській музичній школі № 1 імені Анатолія Кос-Анатольського (інструмент - скрипка).

Діти сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - мають діючі декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, з педіатром КНП «4-а міська поліклініка м. Львова». З 27 жовтня 2022 року діти проходять профілактичний огляд у супроводі батька.

Відповідно до договору від 01 жовтня 2022 року ОСОБА_2 працює у готелі «Тіа Хейтс хотел» на посаді операційного директора. Строк дії контракту - з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2032 року. Оплата згідно з договором становить 1000 доларів США на місяць, яка буде зростати на 5% щорічно. Помешкання для перебування менеджера надається безкоштовно: вілла з басейном та садочком (2 спальні, 3 ванні кімнати з залом); десятирічна оренда починається з 01 жовтня 2022 року згідно з контрактом.

31 жовтня 2022 року Галицьким районним судом м. Львова (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107053485) видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Згідно з висновком Галицької районної адміністрації № 260001-вих-11340 від 31 січня 2023 року доцільно визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 595 від 07 травня 2024 року, проведеного за матеріалами справи, малолітня ОСОБА_4 гіпотетично спроможна висловити свою думку щодо місця проживання з одним із батьків, однак без глибинно-смислового значення визначеності.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 596 від 07 травня 2024 року, проведеного за матеріалами справи, малолітня ОСОБА_5 гіпотетично спроможна висловити свою думку щодо місця проживання з одним із батьків, однак без глибинно-смислового значення визначеності. За наданими на експертизу матеріалами, не викликає сумніву, що кожен із батьків - як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 - будуть максимально старатися створювати оптимальні умови для розвитку та виховання малолітніх дітей та дбайливо ставитися як до матеріальних, так і до емоційних потреб дітей. Відповідно до даних психологічної характеристики психоемоційного стану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданої практичним психологом ОСОБА_28 , встановлено, що в результаті діагностичного вивчення ситуації, у якій опинилися діти, практичний психолог дійшла висновку, що вони знаходяться у фазі гострого проживання втрати значимого для будь-якої дитини стосунку - стосунку з матір`ю, тому дорослим варто врахувати, що для психоемоційного благополуччя дітей їм необхідно забезпечити стабільність та прогнозованість у їхньому житті. Будь-які різкі зміни усталеного способу життя чи нестабільність будуть додатковими чинниками стресового навантаження і сприятимуть розхитуванню психоемоційного здоров`я та можуть спричинити внутрішнє напруження, що підвищить збудливість та імпульсивність, які можуть спричинити погіршення фізичного здоров`я і психофізичного стану дитини.

Судом першої інстанції досліджено матеріали з Відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області № 124Аз/41/01-13-24 від 13 червня 2024 року за зверненням ОСОБА_3 , зокрема: письмові пояснення ОСОБА_1 від 9 квітня 2024 року, з яких вбачається, що з вересня 2022 року він проживає спільно з доньками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки їхня мати ОСОБА_2 постійно проживає в Арабській Республіці Єгипет. ОСОБА_1 зазначає, що не створює перешкод ОСОБА_29 у спілкуванні з дітьми, однак діти самі не виявляють такого бажання, оскільки під час спілкування з ними мама ставить під сумнів їхні успіхи у школі, що дуже травмує почуття дітей. Крім того, з пояснень директора школи ОСОБА_30 вбачається, що ОСОБА_5 навчається у 1-А класі, за період навчання матір ОСОБА_3 жодного разу не відвідувала школу, вихованням дітей займається батько ОСОБА_1 , а саме створює умови для отримання ними освіти. Усі відповіді на питання з приводу шкільного життя, успішності та інших питань навчання дітей надаються у формі живого спілкування з батьками, також у школі передбачені офіційні зустрічі з батьками.

Відповідно до рапорту інспектора СЮП ВП ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області Леонтьєвої Д., під час розгляду звернення ОСОБА_2 з приводу обмеження у спілкуванні з дітьми проведено спілкування з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які розповіли, що вони бажають проживати з батьком, а спілкуватися з матір`ю будуть, коли у них буде вільний час та бажання. Діти додали, що під час спілкування з мамою вона завжди питає одне і те саме та нічим новим не цікавиться. Виїжджати за межі кордону України до матері діти бажання не мають.

Відповідно до листа Відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області № 124Аз/41/01-13-24 від 13 червня 2024 року діти повідомили про бажання жити з батьком та за наявності вільного часу та бажання телефонують до матері. Жодного перешкоджання у спілкуванні з дітьми не виявлено.

Допитана у судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_3 відповідно до статті 234 ЦПК України пояснила, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 з 2014 року, від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З плином часу стосунки між нею та ОСОБА_1 погіршилися, що спричиняло конфліктні ситуації та непорозуміння. 13 серпня 2022 року вона з метою сімейного відпочинку виїхала з дітьми до Арабської Республіки Єгипет. 17 вересня 2022 року відповідач на кордоні з Республікою Польща та Україною передала дітей ОСОБА_1 , оскільки діти дуже хотіли навідати батька. ОСОБА_3 повідомила, що через два тижні ОСОБА_1 зобов`язувався повернути дітей їй, однак своєї обіцянки не дотримав і почав створювати перешкоди в її спілкуванні з дітьми, зокрема: перевів дітей до інших навчальних закладів, у дітей відсутні засоби комунікації, що позбавило ОСОБА_3 спілкування з дівчатами. Крім того, додала, що в Арабській Республіці Єгипет вона одружилася, має постійне місце проживання та роботи, яка приносить стабільний прибуток, неподалік її житла є школа, де ОСОБА_7 та ОСОБА_8 могли б навчатися, а здійснювати навчання в українській школі - у дистанційному режимі. ОСОБА_3 зазначила, що дуже любить своїх дітей, не самоусувалася від їхнього виховання, має бажання з ними спілкуватися, пересилає їм подарунки, іграшки та одяг. Натомість відповідач чинить їй перешкоди, позбавляє спілкування з дітьми і налаштовує їх проти неї.

Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127189835) касаційну скаргу адвоката Авдєєнка В. В. як представника ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року в частині заяви про забезпечення позову шляхом забезпечення можливості щоденного спілкування малолітніх - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх матір`ю - ОСОБА_3 в період з 19:00 до 21:00 год, шляхом відеозв`язку, телефонного зв`язку, зокрема, з використанням застосунків (телеграм, вайбер, вотсап) та/або зум, скайп скасовано, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 червня 2024 року в цій частині залишено в силі. В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року залишено без змін.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 162 СК України). Тобто, в частині другій статті 162 СК України вказані ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 161/12242/17 (провадження № 61-4622св23)).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що:

«тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що:

«закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) вказано, що:

«питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що:

«під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17 (провадження № 61-7147св19) зазначено, що:

«рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) вказано, що:

«при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3, яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року в справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21) вказано, що:

«встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_4 з матір`ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи ОСОБА_1 у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, пославшись лише на їх тривале спільне проживання та висновок органу опіки і піклування, не врахувавши при цьому, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_4, який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову дружину батька як рідну матір».

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

при задоволенні первісного позову про визначення місця проживання дітей з батьком, та відмови в задоволенні зустрічної позовної вимоги про визначення місця проживання дітей з матір`ю суд першої інстанції міркував так, що висновком органу опіки та піклування фактично визнано доцільним визначити місце проживання дітей з їхнім батьком. Спеціалістами служби проаналізовано усі обставини щодо виховання дітей батьками, забезпечення їх нормальними умовами для проживання, навчання та виховання. Зроблено висновок про створення більш сприятливих умов для проживання дітей саме у ОСОБА_1 . При цьому докази, надані сторонами в цілому та у взаємозв`язку з обставинами, які склалися між сторонами щодо проживання дітей, встановлені судом, вказують на те, що як батьком, так і матір`ю створено належні, рівноцінні умови для проживання та виховання дітей, забезпечення їхніх інтересів як у моральному, так і в матеріальному планах. Їхній батьківський потенціал та турбота про дітей, незважаючи на існуючий конфлікт між ними, який відображається на дітях, є рівним. Однак визначення місця проживання дітей з батьком найменш шкідливо вплине на звичайний уклад життя та сталий порядок дня дітей з огляду на психологічне ставлення дітей, встановлене органом опіки та піклування, судово-психіатричним експертом та практикуючим психологом. У контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дітей саме визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із батьком відповідатиме їхнім інтересам, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову;

апеляційний суд при залишенні без змін рішення суду першої інстанції погодився з судом першої інстанції та вважав, що висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи та зібраним у справі доказам. Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачала;

ключовими аргументами касаційної скарги матері є те, що матір не була почута судами попередніх інстанцій. Доречні та важливі для визначення найкращих інтересів дітей докази залишились недослідженими; судом враховано лише докази, надані батьком, в той час як доводи та докази з боку матері залишились без дослідження та оцінки на предмет їхнього впливу на можливе рішення про визначення місця проживання доньок з матір`ю. Залишивши без оцінки докази та аргументи матері, суди попередніх інстанцій порушили принцип рівності сторін; матір`ю під час розгляду справи надано належні та допустимі докази, які підтверджують вчинення для неї з боку батька перешкод у спілкуванні з дітьми та є важливими для розгляду цієї справи в апеляційній скарзі матері вказувалося, зокрема, що нею під час розгляду справи судом першої інстанції надано належні та допустимі докази, які доречно підтверджують вчинення для неї з боку батька перешкод у спілкуванні з дітьми, вчинено всі можливі дії для отримання можливості хоч якось спілкуватись з доньками, однак поведінка батька не змінена й станом на сьогодні. Виправлення допущеної місцевим судом помилки має відбутись шляхом повного та об`єктивного дослідження доказів, на які покликалась мама, та відображення відповідних висновків про обставини справи у судовому рішенні, ухваленому за наслідками апеляційного розгляду. Дослідження доводів матері про вчинення з боку батька перешкод є важливим для ухвалення правильного рішення, яке буде спрямоване на дотримання інтересів дітей, а не батька. Здійснивши оцінку всіх доказів у справі у їх сукупності, необхідно дійти висновку, що матеріалами справи підтверджено, що батько позбавляє доньок належної опіки з боку мами, що суперечить сімейним цінностям та порушує інтереси дітей. З незрозумілої для скаржниці причини чому судом враховано лише ті частини судової експертизи, які спрямовані на користь батька. У той же час вказаний доказ мав бути оцінений повністю, а не вибірково. У пункті 4 висновків судово-психіатричної експертизи № 596 експерт зазначає, що ОСОБА_5 перебуває під впливом батька, в міру свого малолітнього віку, несформованої психічної діяльності не може вільно висловити свою думку, так як не має глибинного розуміння змісту самого питання та відповідно наступних дій. Експерт зазначає, що розлука з мамою однозначно впливає негативно на ОСОБА_7 . У пункті 3 висновку судово-психіатричної експертизи № 596 експерт зазначає, що якщо з дівчинкою буде проживати мама, щодо бажання проживання та психологічної прихильності дитина буде надавати перевагу матері. У пункті 5 висновку судово-психіатричної експертизи № 596 експерт зазначає, що психологічний вплив батька на ОСОБА_7 є очевидним, тому самостійного рішення, з ким проживати, дитина надати не спроможна: «...значимого для будь-якого стосунку - стосунку з мамою.» «В даному випадку йде мова про симптоматику розладів прив`язаності, заміна материнського об`єкта на старшу сестру». На сторінці 9 експерт зазначає, що батько має «відкинути власні амбіції та образи на колишню дружину. В протилежному випадку це стане психологічним насиллям, яке негативно вплине на загальний психологічний розвиток дівчинки». На цій же сторінці експерт зазначає: «В даному випадку діти повністю залежні від батька та перебувають під його психологічним впливом». Експерт продовжує: «Стає очевидним, що ситуація непорозумінь, яка є між батьками - для дитини є психотравмуючою, в клініці про таких кажуть «надщерблені діти». Дитячі травми не зникають, вони чітко фіксуються в дитячому «понятійному апараті», як наслідок виникають різного роду розлади, які практично досить важко піддаються лікуванню як в пубертатному, так і дорослому віці. Адже мама - є найважливішим об`єктом у вихованні дитини.» Таким чином, обмеження ОСОБА_7 у спілкуванні з мамою є психотравматичним для дитини та матиме негативні наслідки для її психоемоційного стану протягом усього життя. Аналогічні висновки стосовно психоемоційного стану дітей, впливу на них батька та наслідків такої поведінки містяться в експертизі № 595 відносно ОСОБА_8 . Оцінивши результати судово-психіатричної експертизи повністю, а не вибірково, необхідно дійти висновку, що погодитись з позицією органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дітей з батьком неможливо. Оскільки визначення місця проживання дітей з батьком у ситуації, коли він повністю виключив з їх життя маму, є насиллям над дітьми, що призводить до розвитку у дітей психологічних розладів та травми, суд першої інстанції мав не погодитись з рішенням органу опіки, а не враховувати його з покликанням на більш тісний психоемоційний зв`язок з батьком. Це не тісний зв`язок, а вплив. Батько не привів дітей на розмову з психіатром, щоб унеможливити встановлення дійсних обставин справи та виявити його методи впливу на дітей (а. с. 2 - 13, том 4);

апеляційний суд не врахував, що у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності; законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання.

Як свідчить аналіз оскарженої постанови апеляційного суду апеляційний суд не відповів на жоден аргумент апеляційної скарги. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду про задоволення первісного позову про визначення місця проживання дітей з батьком та відмову в задоволенні зустрічної вимоги про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Як наслідок постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить скасувати і передати справу в частині первісного позову про визначення місця проживання дітей з батьком, та зустрічної позовної вимоги про визначення місця проживання дітей з матір`ю на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду