ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 641/9180/24

У грудні 2024 року керівник Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва за власником самовільно зайнятої земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання передати нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 26 лютого 2020 року рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Клопотова С. Д. (з відкриттям розділу), індексний номер: 51378155 від 28 лютого 2020 року, зареєстровано право власності на гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Документи, подані ОСОБА_2 для державної реєстрації: технічний паспорт № 19596 від 19 лютого 2020 року, виданий ТОВ «Лімінгтон», та довідка № 19596 від 19 лютого 2020 року, видана ТОВ «Лімінгтон». Відповідно до зазначеної довідки № 19596 від 19 лютого 2020 року, виданої ТОВ «Лімінгтон», гараж б/н літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 побудований у 1990 році.

Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 під гаражем № б/н літ. «Б-1» у Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також відсутня інформація щодо направлення ОСОБА_2 до органів Державної інспекції архітектури та містобудування України відповідного повідомлення про будівництво спірної споруди. Також встановлено, що в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному вебсайті Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно вищезазначеного об`єкта щодо декларативно-дозвільних документів по АДРЕСА_1 .

Таким чином, документи, подані для державної реєстрації на спірний об`єкт нерухомого майна, не відповідають вимогам законодавства, та державна реєстрація проведена з грубим порушенням законодавства.

Тому гараж № б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, по АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва, оскільки збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

Крім того, ОСОБА_2 на підставі договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя від 02 березня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 726, відчужено ОСОБА_1 гараж № б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, по АДРЕСА_1 .

Прокурор просив усунути перешкоди територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: на гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2042598463101; номер відомостей про речове право 35756670, внесене 02 березня 2020 року за № 51422753 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., та закриттям розділу 2042598463101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

визнати за Харківською міською радою право власності на самочинно збудований гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 передати територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради гараж 3 б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення акту прийому-передачі;

стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова у складі судді Чайка І. В., від 13 жовтня 2025 року:

позовні вимоги прокурора задоволено частково;

усунено перешкоди територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради у здійсненні користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язано ОСОБА_1 передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладення акту прийому-передачі;

вирішено питання про розподіл судових витрат;

в іншій частині позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

частиною п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20);

належними вимогами, які може заявити особа-власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункти 109-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23));

земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , розташована у межах міста Харкова та не перебуває у приватній чи державній власності, у зв`язку з чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради. Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. З огляду на викладене, оскільки зазначена земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, розташований на ній, є об`єктом самочинного будівництва (зазначене не спростовано відповідачем та підтверджується наданими позивачем доказами), позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає задоволенню;

крім того, оскільки в процесі розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення вимоги щодо визнання за Харківською міською радою права власності на гараж б/н літ. «Б-1» за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважав за необхідне зобов`язати ОСОБА_1 передати територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради вищевказаний гараж шляхом укладення акта прийому-передачі;

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 також зазначила, що у випадку задоволення вимоги про визнання права на спірний об`єкт нерухомості, судове рішення про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості з огляду на положення пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості).

зі змісту позову вбачається, що, за твердженням прокурора, задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора призведе до відновлення становища власника земельної ділянки, яке існувало до порушення його права, проте у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду вказала: сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89); права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92); за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112); належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113);

вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, яке він прийняв на підставі технічного паспорта № б/н, виданого 19 лютого 2020 року, та довідки, виданої 19 лютого 2020 року ТОВ «Лімінгтон», є неналежним способом захисту. Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок зазначеної реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог: (1) або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа) - саме із такою Прокурор і звернувся до суду; (2) або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20);

таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на гараж б/н літ. «Б-1» загальною площею 65,9 кв. м, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2042598463101; номер відомостей про речове право 35756670, внесене 02 березня 2020 року за № 51422753 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.), та закриття розділу 2042598463101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому суд зробив висновок про часткове задоволення позову, а саме в частині визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований гараж, та відповідно зобов`язання відповідача передати вказаний об`єкт шляхом укладення акта прийому-передачі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року:

апеляційну скаргу Марченка С. О. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено;

рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року скасовано;

ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

рішення переглядається в частині задоволення позовних вимог в частині визнання за Харківською міською радою права власності на гараж та зобов`язання відповідача передати вказаний об`єкт шляхом укладення акту прийому - передачі. В іншій частині не переглядається;

за змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України. Так, частинами третьою-п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб;

якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Визнання права власності в такому випадку можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 у справі № 201/8007/21;

у справі, що переглядається, звертаючись до суду із цим позовом, керівник прокуратури просив, зокрема, визнати за Харківською міською радою право власності на об`єкт нерухомого майна - права власності на самочинно побудований об`єкт нерухомого майна -- гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте доказів на підтвердження того що зазначене майно відповідає Державним будівельним нормам України суду не надав. З огляду на зазначене судова колегія вказала, що позивачем не доведено, що у разі визнання за територіальною громадою м. Харкова права власності на зазначене майно не буде існувати небезпека для третіх осіб. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

15 травня 2026 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року, в якій просив:

скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 641/9180/24;

залишити в силі рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2025 року у цій справі;

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов висновку про необхідність застосування правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 201/8007/21, зокрема, що визнання права власності на самочинно побудоване майно можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України. Також судова колегія дійшла необґрунтованого висновку про те, що оскільки доказів на підтвердження відповідності спірного майна Державним будівельним нормам України прокурором не надано, позивачем не доведено, що у разі визнання за територіальною громадою м. Харкова права власності на вищезазначене майно не буде існувати небезпека для третіх осіб№ так, постанова Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судом застосовано норми матеріального права без урахування відповідних висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: застосовано статтю 376 ЦК України, статтю 152 ЗК України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного в постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 947/38823/20, відповідно до якого оскільки самочинно збудоване майно розташоване на землях комунальної власності територіальної громади, тому офіційне підтвердження державним реєстратором права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці комунальної власності, яка не відводилась/надавалась у встановленому порядку для розміщення такого об`єкта, прямо порушує як вимоги діючого законодавства, так і права територіальної громади; не враховано висновки щодо застосування частини п`ятої статті 11, статті 376 ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 15 березня 2023 року у справі № 910/5501/21, від 01 квітня 2026 року у справі № 947/26870/24, відповідно до яких рішення суду є джерелом виникнення цивільних прав і обов`язків у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема у разі визнання права власності на самочинне будівництво; не враховано висновок щодо застосування частини п`ятої статті 376 ЦК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, відповідно до якого судове рішення про визнання права власності є підставою для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за власником земельної ділянки з огляду на положення пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_1 , жодних прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій збудовано спірний об`єкт, у визначеному законом порядку не набували, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (e-construction.gov.ua). З огляду на викладене, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , яка зайнята спірним об`єктом самочинного будівництва, використовується самовільно поза волею власника, що порушує інтереси Харківської міської територіальної громади;

відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті одним із способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання права. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) і 376 (самочинне будівництво). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів. Аналогічну позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17. Так, право власності може бути визнано судом як за особою, яка здійснила самочинне будівництво (частина третя статті 376 ЦК України), так і за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано нерухоме майно (частина п`ята статті 376 ЦК України). Тлумачення цієї норми, зокрема, свідчить, що: рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; рішення суду як правомірна приватноправова конструкція не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства; при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 910/5501/21, від 01 квітня 2026 року у справі № 947/26870/24;

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, здійснивши аналіз наведених норм, зазначила, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є: 1) вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або 2) вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно;

на відміну від особи, яка здійснила самочинне будівництво, власник земельної ділянки позбавлений можливості здійснити дії щодо звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю з метою введення об`єкта самочинного будівництва в експлуатацію, зокрема з огляду на відсутність інформації про технічні характеристики такого об`єкта та можливості (фізичного доступу до гаража) її отримати. Варто враховувати, що незважаючи на те, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, вона залишається власником будівельних матеріалів, з яких такий об`єкт збудований, що виключає можливість вчинення іншими особами будь-яких дій щодо такого об`єкта. З цього приводу Велика Палата наголошує, що визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України). Зважаючи на те, що законодавцем у частині п`ятій статті 376 ЦК України передбачено можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником (користувачем) земельної ділянки, позовна вимога про визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає задоволенню;

ОСОБА_2 , вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації гаража, не міг не усвідомлювати їх протиправність з огляду на відсутність правовстановлювальних документів на землю та відповідного дозволу на будівництво, а отже, не міг не знати про те, що ним здійснене самочинне будівництво.

Крім того, ОСОБА_1 , набуваючи на підставі договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя право власності на спірний об`єкт, було достеменно відомо, що гараж є самочинним будівництвом, зареєстрованим на підставі неналежних документів, без відведення земельної ділянки під ним у встановленому законом порядку. Ураховуючи наведене, визнання права власності на самочинно збудований об`єкт будівництва є належним способом захисту інтересів держави, який не порушує права, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб. З огляду на викладене, відмовивши в задоволенні вимоги про визнання права власності за Харківською міською радою на об`єкт самочинного будівництва, суд апеляційної інстанції не захистив порушені права територіальної громади, адже нерухомість продовжує перебувати на земельній ділянці без визнаного законного власника, що позбавляє громаду можливості використовувати землю під самочинно збудованим об`єктом. Водночас зволікання з приводу прийняття рішення з вищевказаних питань може призвести до подальшого незаконного відчуження спірного майна, його реконструкції, зміни, перетворення, що призведе до унеможливлення поновлення порушених прав держави;

У цій справі фактичною підставою позову є здійснення самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної форми власності, що не була відведена для цієї мети. Правова підстава позову - частина п`ята статті 376 ЦК України. Таким чином, до меж доказування у цій справі входять такі обставини: чи є спірний об`єкт самочинним будівництвом; чи є Харківська міська рада власником землі, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва. Отже, доведення вказаних обставин має вирішальне значення для задоволення позову прокурора;

норми статті 376 ЦК України не містять застереження про те, що право власності на самочинно збудоване майно може бути визнане судом за власником земельної ділянки виключно у випадку можливості надійної та безпечної експлуатації згаданого майна. У цьому випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - визнання за Харківською територіальною громадою в особі Харківської міської ради, як за власником земельної ділянки, права власності на самочинно побудований об`єкт нерухомого майна в порядку частини п`ятої статті 376 ЦК України.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання за Харківською міською радою права власності на гараж та зобов`язання відповідачки передати гараж шляхом укладення акту прийому-передачі. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

15 липня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Марченком С. О., в якому просила:

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення;

постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

як неодноразово зазначає позивач у касаційній скарзі, гараж № б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м по АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва, так збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Зазначені твердження позивача не відповідають дійсності та базуються на листі Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 8 лютого 2024 року № 781/0/225-24, в якому Департамент земельних відносин повідомляє, що інформація щодо об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 (гараж літ. «Б-1») у м. Харкові в Реєстрі відсутня;

відповідно до статті 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - це єдина інформаційно-комунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва. Проте, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» почав діяти лише 17 лютого 2011 року, а стаття 22-1 зазначеного закону з`явилася в редакції від 1 грудня 2019 року. Крім того, відповідно до статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;

Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, виявлення факту самочинного будівництва об`єкта. Водночас, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради будь-яких перевірок на об`єкті будівництва по АДРЕСА_1 у м. Харкові не проводилося, жодних актів перевірки не складалося, приписи про усунення порушень не виносилися та постанови про притягнення до відповідальності осіб, які здійснили самочинне будівництво, не приймалися. Департамент інспекційної роботи Харківської міської ради у своїх листах неодноразово зазначав, що у разі отримання відповідної вимоги Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту будуть вжиті відповідні заходи;

наявність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697Л/ІІ, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив невжиття жодних заходів щодо усунення порушень територіальної громади з боку ОСОБА_4 .

Водночас у матеріалах справи містяться листи від різних департаментів Харківської міської ради про необхідність вчинення певних дій для проведення відповідних перевірок. Листом від 8 лютого 2024 року № 781/0/225-24 Департамент земельних відносин Харківської міської ради вказує, що «Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Підстави для проведення позапланової перевірки визначено пунктом 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553. Так, підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, вимога правоохоронних органів щодо проведення перевірки, складена на підставі ухвали слідчого судді. Враховуючи викладене, у разі отримання вказаної вимоги, складеної на підставі ухвали слідчого судді, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту будуть вжиті відповідні заходи». Водночас під час виїзду на місце у лютому 2024 року працівником Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту було встановлено, що за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 розміщена велика кількість гаражів. Таким чином, ідентифікувати об`єкти будівництва, зазначені у листі Слобідської окружної прокуратури міста Харкова від 17 січня 2024 року № 54-111-290ВИХ-24, не вбачається за можливе. У разі наявності більш точної інформації про місце розташування об`єктів за адресами: АДРЕСА_3, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (якісне фото, план-схема розміщення тощо) Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту буде розглянуто можливість повторного виїзду на місце за вищевказаними адресами. У відповідь на зазначений лист Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова не було надано ні вимоги, ні ухвали суду, ні навіть фото чи план-схеми розміщення будівлі гаража. Відтак, Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова, в порушення встановленого нормативно-правовими актами порядку, прийнято рішення не діяти відповідно до Закону, а обрано більш простий, але передчасний механізм звернення до суду для захисту відповідних інтересів територіальної громади.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року в частині підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 вересня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.↗

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2026 року:

у задоволенні клопотання заступника керівника Харківської обласної прокуратури про повідомлення дати, часу учасників справи, Офіс Генерального прокурора та Харківської обласної прокуратури, та про розгляд касаційної скарги за участі представника Офісу Генерального прокурора відмовлено;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2026 року зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 червня 2023 року у справі № 947/38823/20; від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17; від 15 березня 2023 року у справі № 910/5501/21; від 01 квітня 2026 року у справі № 947/26870/24; від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22; від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16; від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17; від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19; від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21; від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18; від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18; від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц; від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18; від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18; від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19; від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20; від 08 липня 2020 року у справі № 1309/4455/12; від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19; від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19; від 28 травня 2020 року у справі № 910/5902/18; від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18; від 21 квітня 2021 року у справі № 916/3674/19; від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; від 02 липня 2019 року у справі № 48/340; від 24 листопада 2021 року у справі № 906/495/20; від 14 червня 2022 року у справі № 905/981/21; від 12 липня 2022 року у справі № 904/4338/21; від 10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17; від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц; від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17; від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16; від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19.

Фактичні обставини

Відповідно до копії технічного паспорта № б/н від 19 лютого 2020 року та довідки від 19 лютого 2020 року № 19596, виданих ТОВ «Лімінгтон» на замовлення ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , розташований гараж № б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м.

Згідно з нотаріально посвідченим договором про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя від 02 березня 2020 року, набутий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за період зареєстрованого шлюбу гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , переходить в особисту приватну власність ОСОБА_1 , а право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27 листопада 2024 року, гараж б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі договору про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя від 02 березня 2020 року.

Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 22 квітня 2025 року, оціночна вартість гаража б/н літ. «Б-1», загальною площею 65,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 499 357,68 грн.

З листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 08 лютого 2024 року № 781/0/225-24 вбачається, що рішенням 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 29 жовтня 2014 року № 1664/14 ОК «ГБК «Калина» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, площею орієнтовно 0,4226 га для будівництва та подальшого обслуговування гаражних боксів по АДРЕСА_1 . У подальшому рішенням 20 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20 червня 2018 року продовжено строки подання на затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та подальшого обслуговування за вказаною адресою. Інші рішення Харківською міською радою не готувалися, на розгляд ради не виносилися. Під час виїзду на місце у лютому 2024 року працівником Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту встановлено, що за вказаною адресою розміщена велика кількість гаражів, а тому ідентифікувати об`єкт будівництва не вбачається можливим.

Слобідською окружною прокуратурою здійснювалися заходи із встановлення фактів щодо законності будівництва нерухомого майна на земельних ділянках комунальної форми власності, зокрема на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , під час яких було встановлено, що на вказаній земельній ділянці здійснено самочинне будівництво гаражних боксів з порушенням вимог чинного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина перша та друга статті 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства. При існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. При існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення. Тому вимога про надання права на знесення не є належним способом захисту права (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 201/2289/20 (провадження № 61-1715св23)).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункти 111-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) зазначено, що:

«101. Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

102. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

103. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

104. Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

105. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

106. Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

107. Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

108. Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

109. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

110. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

111. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

112. У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

113. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

114. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) вказано, що:

«136. Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

137. Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

138. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

139. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

140. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

141. Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) зазначено:

«169. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

170. Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

171. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

172. На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

173. Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 623/3999/18 (провадження № 61-485св20) вказано, що:

«на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб.

Виходячи зі змісту статей 331, 375, 376, 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 201/8007/21 (провадження № 61-3119св24) зазначено, що:

«належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Близькі за змістом висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

Колегія суддів звертає увагу, що визнання права власності в такому випаду можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року в справі № 643/11971/24 (провадження № 61-16151св25) вказано, що:

«52. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

53. Застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

54. Близькі за змістом висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

55. У постанові від 03 липня 2024 року у справі № 201/8007/21 (провадження № 61-3119св24) Верховний Суд акцентував увагу на тому, що визнання права власності в такому випаду можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України.

56. У постанові від 08 травня 2024 року у справі № 126/1663/23 Верховний Суд звертав увагу, що оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

60. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, враховуючи зміст заявлених позовних вимог, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги в обраний прокурором спосіб не підлягають до задоволення, оскільки прокурором не надано жодних доказів на підтвердження того, що самочинно побудований об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення № 1, 2 в літ. «В-1», загальною площею 98,1 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відповідає будівельним нормам, а тому його легалізація шляхом визнання судом права власності та подальша експлуатація такого нерухомого майна може призвести до негативних наслідків.

61. Частиною сьомою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що невідповідність будівельним нормам є підставою для відмови у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

62. Будівельні норми - це нормативний акт технічного характеру, що встановлює обов`язкові вимоги до об`єкта нормування у будівництві. Застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудування (статті 1, 11 Закону України «Про будівельні норми»).

63. Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що спірний об`єкт нерухомості збудований без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без введення спірного об`єкта в експлуатацію. Відомостей про те, що спірні нежитлові приміщення відповідають будівельним нормам щодо механічного опору та стійкості споруди, пожежної безпеки, гігієни, здоров`я та захисту довкілля, безпеки і доступності під час експлуатації, захисту від шуму та вібрації, енергозбереження та енергоефективності, прокурором суду надано не було. Клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи заявлено також не було.

64. У випадку, якщо самочинне будівництво збудоване з істотними порушеннями будівельних норм і правил, власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, з метою захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, вправі заявляти вимогу про знесення самочинно побудованого нерухомого майна за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво.

65. У касаційній скарзі прокурор звертає увагу на те, що органами Харківської обласної прокуратури до судів пред`явлено п`ять позовних заяв до аналогічних відповідачів за фактами самочинного будівництва, здійсненого у Салтівському районі міста Харкова (справи № 643/2428/22, 643/10164/24, 643/11973/24, 643/16360/24, 643/16358/24), що свідчить про системність порушення інтересів держави.

66. Варто зауважити, що у вказаних справах прокурором заявлено вимоги саме про знесення самочинного будівництва. Позивач сам визначається зі способом захисту його права, водночас має довести обґрунтованість заявлених позовних вимог.

67. Отже доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій».

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції вважав, що вимоги прокурора про визнання за Харківською міською радою права власності на гараж та зобов`язання відповідачки передати гараж шляхом укладення акта прийому-передачі підлягають задоволенню, бо земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а гараж б/н літ. «Б-1» загальною площею 65,9 кв. м, розташований на ній, є об`єктом самочинного будівництва (зазначене не спростовано відповідачем та підтверджується наданими позивачем доказами);

апеляційний суд міркував так, що вимоги прокурора про визнання за Харківською міською радою права власності на гараж та зобов`язання відповідачки передати гараж шляхом укладення акта прийому-передачі не підлягають задоволенню, оскільки належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Визнання права власності в такому випадку можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України;

апеляційний суд врахував, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно; правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам;

апеляційний суд встановив, що прокурор доказів на підтвердження того, що самочинно побудований гараж б/н літ. «Б-1» загальною площею 65,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає Державним будівельним нормам України, суду не надав; позивачем не доведено, що у разі визнання за територіальною громадою м. Харкова права власності на зазначене майно не буде існувати небезпека для третіх осіб.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання за Харківською міською радою права власності на гараж та зобов`язання відповідачки передати гараж шляхом укладення акту прийому-передачі.

Касаційний суд зауважує, що у разі відсутності підстав для визнання права власності на самочинно побудоване майно, міська рада має право на знесення самочинно побудованого нерухомого майна.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду