ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 947/12055/26

Описова частина

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення порядку його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною та врегулювання суміжних питань здійснення батьківських прав.

Одночасно з поданням позову ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив до вирішення спору по суті визначити тимчасовий порядок його спілкування з малолітньою дочкою.

Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 23 квітня 2026 року заяву про забезпечення позову задовольнив.

До набрання законної сили рішенням суду у справі суд вжив заходів забезпечення позову, зобов`язавши ОСОБА_2 :

- забезпечувати щоденне відеоспілкування батька з малолітньою ОСОБА_3 у проміжку з 18:30 до 19:30 тривалістю не менше 30 хвилин (або телефонний зв`язок такої ж тривалості у разі неможливості відеозв`язку);

- у разі завчасного повідомлення про перебування позивача в місті Одесі забезпечувати його особисте спілкування з дитиною щосуботи та/або щонеділі з 10:00 до 17:00 без обов`язкової присутності матері, за умови згоди дитини, дотримання її режиму дня та подальшого повернення дитини до місця проживання;

- не чинити перешкод у спілкуванні батька з дитиною, зокрема не блокувати, не відхиляти та не ігнорувати дзвінки і відеовиклики, здійснені з метою такого спілкування.

06 травня 2026 року представник ОСОБА_2 адвокат Панько М. М. звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на те, що застосовані заходи є тотожними позовним вимогам. Згодом сторона відповідача уточнила заяву та просила не скасувати, а змінити застосовані заходи забезпечення позову, запропонувавши інший порядок тимчасового спілкування батька з дитиною.

Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 14 травня 2026 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Панько М. М. про зміну заходів забезпечення позову задовольнив частково.

Змінив заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 23 квітня 2026 року.

До набрання законної сили рішенням суду у справі зобов`язав ОСОБА_2 :

- забезпечувати кожного вівторка і четверга з 19:00 до 19:20, а також щосуботи з 11:00 до 11:20 присутність малолітньої ОСОБА_3 біля засобу зв`язку та надавати можливість її спілкування з батьком шляхом відеозв`язку тривалістю 20 хвилин, а у разі об`єктивної неможливості здійснення відеозв`язку - забезпечити телефонний зв`язок такої ж тривалості;

- у разі завчасного повідомлення про перебування позивача в місті Одесі забезпечувати особисте спілкування ОСОБА_1 з малолітньою дочкою щосуботи та/або щонеділі з 14:00 до 16:00 без обов`язкової присутності матері, за умови згоди дитини, дотримання її режиму дня та обов`язкового повернення дитини до місця проживання;

- сприяти організації спілкування батька з малолітньою дочкою та не чинити перешкод такому спілкуванню.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що під час розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову сторони, досягнувши взаємних поступок та врахувавши законні інтереси малолітньої дитини, її вік і режим дня, дійшли згоди щодо зміни раніше застосованих заходів забезпечення позову.

Пославшись на статтю 18 Конвенції про права дитини та практику Європейського суду з прав людини, суд зазначив, що під час вирішення спорів щодо дітей першочерговому врахуванню підлягають їхні найкращі інтереси, між інтересами дитини та інтересами батьків має бути забезпечено справедливу рівновагу, а інтереси дитини за своєю природою та значенням мають переважати над інтересами батьків.

З огляду на наведене, а також з метою усунення можливих конфліктів між батьками та створення умов для врегулювання спору суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни раніше застосованих заходів забезпечення позову шляхом встановлення іншого тимчасового порядку спілкування ОСОБА_1 із малолітньою дочкою.

Одеський апеляційний суд постановою від 02 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 14 травня 2026 року змінив у частині визначення порядку дистанційного спілкування батька з малолітньою дитиною.

До набрання законної сили рішенням суду у справі зобов`язав ОСОБА_2 забезпечувати щосуботи з 11:00 до 11:20 присутність малолітньої ОСОБА_3 біля засобу зв`язку та надавати можливість її спілкування з батьком шляхом відеозв`язку тривалістю 20 хвилин, а у разі об`єктивної неможливості здійснення відеозв`язку - забезпечити телефонний зв`язок такої ж тривалості.

У решті ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, оскільки встановлення тимчасового порядку спілкування батька з малолітньою дитиною є співмірним заходом забезпечення позову у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, не вирішує спір по суті та спрямоване на забезпечення найкращих інтересів дитини. При цьому доводи апеляційної скарги про тотожність заходів забезпечення позову позовним вимогам, відсутність підстав для їх застосування та неспівмірність із заявленими вимогами суд визнав необґрунтованими.

Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни визначеного судом першої інстанції порядку дистанційного спілкування батька з дитиною. Суд зазначив, що такий висновок зумовлений не відсутністю підстав для забезпечення позову, а необхідністю більш повного врахування найкращих інтересів дитини, її режиму дня, графіка відвідування закладу дошкільної освіти та режиму роботи матері.

Врахувавши, що у будні дні дитина більшу частину часу перебуває у закладі дошкільної освіти, після чого потребує відпочинку та перебування у звичному для неї середовищі, апеляційний суд визнав доцільним визначити дистанційне спілкування батька з дитиною лише щосуботи з 11:00 до 11:20, оскільки такий порядок забезпечує регулярний контакт батька з дитиною, не порушує її звичного режиму дня, враховує зайнятість матері та найбільшою мірою відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Валах В. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 14 травня 2026 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2026 року в частині обсягу спілкування батька з малолітньою дочкою шляхом відеозв`язку, встановивши обов`язок ОСОБА_2 забезпечувати щоденне спілкування малолітньої ОСОБА_3 з батьком шляхом відеодзвінка тривалістю не менше 30 хвилин.

Касаційну скаргу заявник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції застосував частину третю статті 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 756/9059/20 та від 11 лютого 2026 року у справі № 645/6185/25, у яких визнано допустимим встановлення щоденного відеоспілкування дитини з одним із батьків як заходу забезпечення позову. На думку заявника, апеляційний суд, визначивши спілкування шляхом відеозв`язку лише один раз на тиждень тривалістю 20 хвилин, не навів належних мотивів відступлення від зазначених висновків Верховного Суду та не врахував найкращих інтересів дитини.

Крім того, заявник посилається на те, що справу в суді апеляційної інстанції розглянуто незаконним складом суду, оскільки заміну одного із суддів колегії здійснено з порушенням вимог процесуального закону, що, на його думку, є безумовною підставою для скасування постанови апеляційного суду відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Панько М. М., подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухвалена відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Валах В. В., зазначив, що доводи ОСОБА_2 фактично зводяться до обґрунтування правильності кінцевих висновків суду апеляційної інстанції, однак не спростовують аргументів касаційної скарги про неповне дослідження судом доказів і неналежне встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.

28 серпня 2026 року матеріали справи № 947/12055/26 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 03 вересня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого статтями 55, 124 Конституції України, значною мірою забезпечується належним функціонуванням процесуальних механізмів, одним із яких є інститут забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом пунктів 2, 3 частини першої та частини третьої статті 150 ЦПК України у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, позов може бути забезпечений встановленням обов`язку вчинити певні дії або забороною вчиняти певні дії. При цьому заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами, мати тимчасовий характер, не вирішувати спір по суті та забезпечувати справедливий баланс між правами й інтересами учасників справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. Питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим вирішується судом у судовому засіданні не пізніше наступного дня після надходження до суду відповідного клопотання учасника справи. За наслідками розгляду клопотання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим постановляється ухвала. Копії ухвали про заміну одного заходу забезпечення позову іншим направляються учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Отже, скасування або зміна заходів забезпечення позову допускається лише за наявності обставин, які свідчать про відпадіння підстав для їх застосування або необхідність зміни способу забезпечення позову. При цьому відповідне рішення має бути належним чином мотивованим та ґрунтуватися на встановлених судом фактичних обставинах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, статей 7, 141, 153, 157 Сімейного кодексу України та статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» під час вирішення спорів, що стосуються дітей, першочергова увага приділяється забезпеченню найкращих інтересів дитини. Одночасно дитина має право підтримувати регулярні особисті відносини та прямі контакти з кожним із батьків, якщо це не суперечить її найкращим інтересам (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що під час визначення найкращих інтересів дитини необхідно забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини та правами батьків, при цьому особлива увага повинна приділятися саме інтересам дитини. Одним із найважливіших аспектів такого балансу є збереження сімейних зв`язків та підтримання регулярних контактів дитини з обома батьками, якщо відсутні обставини, які свідчать, що це суперечить її інтересам (рішення у справах «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine»), «М. С. проти України» («M. S. v. Ukraine»), «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Cristian Catalin Ungureanu v. Romania»)).

Аналогічних підходів дотримується і Верховний Суд.

Так, у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 756/9059/20 Верховний Суд зазначив, що тимчасове визначення порядку спілкування одного з батьків із дитиною як захід забезпечення позову є допустимим, якщо воно спрямоване на недопущення втрати емоційного контакту між ними на час розгляду спору, а застосований захід повинен бути співмірним, тимчасовим та не вирішувати спір по суті.

У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 645/6185/25 Верховний Суд також наголосив, що визначаючи тимчасовий порядок спілкування, суд повинен забезпечити баланс між правом дитини підтримувати регулярні стосунки з обома батьками та необхідністю захисту її найкращих інтересів, а конкретний обсяг такого спілкування визначається з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, розглядаючи заяву представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову, не встановив обставин, які б свідчили про відпадіння підстав для застосування забезпечення позову. Натомість, врахувавши вік малолітньої дитини, режим її дня, пояснення сторін та необхідність забезпечення балансу їхніх інтересів, суд дійшов висновку про необхідність зміни раніше визначеного порядку тимчасового спілкування батька з дочкою. У зв`язку із цим суд першої інстанції звузив первісно встановлені заходи забезпечення позову, визначивши відеоспілкування тричі на тиждень тривалістю двадцять хвилин та скоротивши час особистих зустрічей.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки визначений ним спосіб забезпечення позову відповідає вимогам статей 149, 150 ЦПК України, є співмірним заявленим позовним вимогам, має тимчасовий характер, не вирішує спір по суті та забезпечує справедливий баланс між правом батька підтримувати особисті стосунки з дитиною і необхідністю врахування її віку, режиму дня та інших обставин, що мають значення для забезпечення її найкращих інтересів.

Натомість суд апеляційної інстанції, погодившись із необхідністю застосування заходів забезпечення позову та не встановивши нових обставин, які виникли після постановлення ухвали суду першої інстанції, додатково звузив визначений судом першої інстанції порядок тимчасового спілкування, обмеживши відеозв`язок одним разом на тиждень тривалістю двадцять хвилин.

Разом із тим постанова апеляційного суду не містить належного мотивування необхідності такого істотного обмеження. Суд апеляційної інстанції не встановив, що визначений судом першої інстанції порядок спілкування негативно впливає на фізичний, психоемоційний чи психологічний стан дитини, не навів доказів, які б свідчили про неможливість його реалізації або невідповідність найкращим інтересам дитини, а також не обґрунтував, з яких підстав саме спілкування тричі на тиждень перестало відповідати принципу співмірності.

Саме собою посилання апеляційного суду на необхідність дотримання режиму дня малолітньої дитини не може бути достатнім обґрунтуванням подальшого обмеження її контактів із батьком, оскільки ці обставини вже були враховані судом першої інстанції під час зміни первісних заходів забезпечення позову.

Матеріали справи також не містять належних і допустимих доказів того, що порядок тимчасового спілкування, визначений судом першої інстанції, суперечить найкращим інтересам дитини або створює загрозу її фізичному чи психоемоційному розвитку.

Отже, хоча апеляційний суд і послався на необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини та принцип співмірності, він не врахував правових висновків Верховного Суду щодо критеріїв визначення тимчасового порядку спілкування одного з батьків із дитиною як заходу забезпечення позову, оскільки без належного правового та фактичного обґрунтування істотно звузив уже змінений судом першої інстанції порядок спілкування.

Водночас доводи касаційної скарги про необхідність встановлення щоденного спілкування батька з малолітньою дочкою шляхом відеозв`язку тривалістю не менше тридцяти хвилин також не заслуговують на увагу.

Зазначена вимога фактично спрямована на відновлення первісного обсягу заходів забезпечення позову, який уже був змінений ухвалою суду першої інстанції від 14 травня 2026 року. При цьому наведені заявником постанови Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 756/9059/20 та від 11 лютого 2026 року у справі № 645/6185/25 свідчать про допустимість застосування тимчасового порядку спілкування одного з батьків із дитиною як заходу забезпечення позову, однак не встановлюють обов`язкового для всіх справ стандарту щодо тривалості чи періодичності такого спілкування. Визначення конкретного обсягу тимчасового спілкування залежить від установлених судами обставин кожної конкретної справи та здійснюється з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Матеріалами справи підтверджується, що після первинного автоматизованого розподілу справи суддя Погорєлова С. О., яка входила до складу колегії, вибула у зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці, що підтверджується відповідним наказом голови суду.

З огляду на це суддя-доповідач подав службову записку про необхідність заміни судді, після чого виконуючий обов`язки керівника апарату суду видав розпорядження про проведення повторного автоматизованого розподілу справи відповідно до пунктів 2.3.22, 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пунктів 3.8, 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу в Одеському апеляційному суді.

Протокол повторного автоматизованого розподілу підтверджує, що 02 липня 2026 року о 10 год 04 хв автоматизованою системою документообігу було проведено повторний автоматизований розподіл, за результатами якого до складу колегії замість судді Погорєлової С. О. визначено суддю Таварткіладзе О. М.

Посилання заявника на те, що кваліфікований електронний підпис на розпорядженні про проведення повторного автоматизованого розподілу накладено 03 липня 2026 року, тобто після проведення автоматизованого розподілу та розгляду справи, саме собою не свідчить про незаконність формування складу суду.

Як убачається з відповіді Одеського апеляційного суду, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду протокол повторного автоматизованого розподілу створюється автоматизованою системою, після його формування доступ до його коригування автоматично блокується, а Положення не передбачає накладення електронного підпису на такий протокол, оскільки він формується автоматично системою. Також роз`яснено, що розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу формується в автоматизованій системі документообігу суду, а ведення окремого журналу присвоєння номерів таких розпоряджень Положенням не передбачено.

Отже, час накладення кваліфікованого електронного підпису на електронний примірник розпорядження не є доказом того, що повторний автоматизований розподіл було проведено без належної правової підстави чи поза встановленою законом процедурою. Сам собою цей факт не спростовує наявності документально підтверджених підстав для заміни судді та проведення повторного автоматизованого розподілу і не свідчить про порушення вимог статті 33 ЦПК України.

За таких обставин немає підстав для висновку, що апеляційний суд переглянув справу у незаконному складі суду, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки ухвала Київського районного суду міста Одеси від 14 травня 2026 року постановлена із правильним застосуванням норм процесуального права та відповідає принципам співмірності й забезпечення найкращих інтересів дитини, а суд апеляційної інстанції без достатніх правових і фактичних підстав додатково обмежив визначений нею порядок тимчасового спілкування батька з дитиною, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а ухвала суду першої інстанції залишенню в силі відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом із тим за змістом статей 141, 142 ЦПК України питання про розподіл судових витрат вирішується судом під час ухвалення рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо ж судове рішення не вирішує спір по суті, а стосується лише процесуального питання, пов`язаного із розглядом справи, підстав для остаточного розподілу судових витрат немає.

Оскільки у цій справі предметом касаційного перегляду є судові рішення щодо зміни заходів забезпечення позову, а не вирішення спору по суті, ухвалення Верховним Судом цієї постанови не закінчує розгляд справи.

За таких обставин судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом заяви про забезпечення позову, а також апеляційної і касаційної скарг, підлягають розподілу судом першої інстанції під час ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті відповідно до загальних правил, встановлених статтею 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду