ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/12689/24

1.Описова частина

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марка В. М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника; зобов`язати начальника Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи вимоги, скаржник зазначав про те, що державний виконавець 23 липня 2020 року виніс постанову про арешт майна боржника, згідно з якою наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 в межах відкритого 30 травня 2020 року виконавчого провадження № АСВП: 62201925 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 .

Про існування цієї постанови скаржник дізнався у жовтні 2024 року у нотаріуса, до якого звернувся з метою укладення договору дарування належної йому на праві власності квартири.

У державного виконавця не було підстав для винесення оскаржуваної постанови і накладення арешту на єдине житло, оскільки заборгованості зі сплати аліментів у нього не було. 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до виконавця із заявою про зняття арешту, яка залишена без відповідного реагування, і арешт не скасовано.

Першотравневий районний суд м. Чернівців ухвалою від 03 лютого 2025 року у задоволенні скарги відмовив.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підставою для зняття арешту з майна боржника є одночасне настання двох юридичних фактів: погашення заборгованості і можливість забезпечення виконання судового рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно (пункт 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). ОСОБА_3 не надав доказів того, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на нерухоме майно. В матеріалах справи немає інформації про розмір заробітної плати боржника, відомостей щодо його офіційного працевлаштування, наявності в нього коштів, достатніх для виконання рішення суду.

Сам по собі факт погашення заборгованості зі сплати аліментів та відсутність заборгованості не є підставою для зняття арешту з майна, враховуючи спеціальний порядок виконання рішення для цієї категорії справ.

Чернівецький апеляційний суд постановою від 27 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимуш Л. Ф., задовольнив частково. Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 03 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині скасування постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Марка В. М. від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника скасував та в цій частині скаргу ОСОБА_1 залишив без розгляду. Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 03 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання начальника Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 змінив у мотивувальній частині, виклавши в редакції постанови. В решті ухвалу суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність постанови про накладення арешту на майно з 01 листопада 2024 року, а із скаргою на дії державного виконавця звернувся із пропуском встановленого десятиденного строку (14 листопада 2024 року).

Постанова державного виконавця про накладення арешту не скасовано.

ОСОБА_1 у своїй скарзі не оскаржує рішення про відмову у знятті арешті.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Тимуш Л. Ф. як представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 березня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 16 червня 2021 року у справі № 161/20072/18, від 13 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

З моменту набрання рішенням законної сили і до винесення постанови виконавця про накладення арешту пройшло менше ніж три місяці. У матеріалах виконавчого провадження немає розрахунку заборгованості на момент винесення постанови про накладення арешту і немає доказів порядку звернення на кошти чи інше майно. Боржник не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження та наявність боргу.

Державний виконавець не виконав вимог статей 48, 71 Закону України «Про виконавче провадження» і безпідставно виніс постанову про накладення арешту на нерухоме майно.

Квартира, на яку накладено арешт, є єдиним житлом боржника. У разі, якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальних заробітних плати, звернення стягнення на єдине житло і земельну ділянку не здійснюється.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту такий арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відділу ДВС.

Про наявність оскаржуваної постанови від 23 липня 2020 року ОСОБА_3 дізнався 28 жовтня 2024 року у нотаріуса та 01 листопада 2024 року подав заяву начальнику ВДВС у м. Чернівцях.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

20 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Першотравневий районний суд м. Чернівців рішенням від 21 квітня 2020 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року, стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набранння рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 30 травня 2020 року відкрито виконавче провадження № 62201925 із примусового виконання виконавчого листа №725/6022/19 від 21 травня 2020 року, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівців.

Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 23 липня 2020 року накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості державного виконавця станом на 01 лютого 2025 року заборгованості зі сплати аліментів немає.

За період з квітня до серпня 2020 року ОСОБА_1 мав заборгованість зі сплати аліментів, яку він сплатив у вересні 2020 року в розмірі 8 000,00 грн, і після погашення боргу скаржник вчасно сплачував аліменти.

01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявою про скасування накладеного арешту на належне йому майно.

У матеріалах виконавчого провадження № 62201925 є повідомлення адвокату Тимушу Л. Ф. від 12 листопада 2024 року № 104664 на його заяву від 01 листопада 2024 року про зняття арешту з нерухомого майна. У листі зазначено, що статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставою для зняття арешту є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

2. Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

- звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

- звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Згідно з частиною третьою статті 59 Закону України«Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

У частині четвертій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, зокрема погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника (пункт 7).

Звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця, ОСОБА_1 просив скасувати постанову старшого державного виконавця від 23 липня 2020 року про накладення арешту на майно боржника та зобов`язати зняти накладений арешт.

Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в законі передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав або повинна була дізнатися про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.

Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 345/245/25 зазначив, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. Під час вирішення питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

У своїй скарзі ОСОБА_1 вказував, що про наявність постанови про накладення арешту на майно від 23 липня 2020 року йому стало відомо 28 жовтня 2024 року.

Суди встановили, що 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звертався до начальника відділу державної виконавчої служби із скаргою на дії державного виконавця з винесення постанови про арешт майна боржника.

Встановивши, що про наявність постанови державного виконавця від 23 липня 2020 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 достеменно було відомо 01 листопада 2024 року, а зі скаргою на дії державного виконавця він звернувся 14 листопада 2024 року, тобто з порушенням десятиденного строку і питання про поновлення строку на подання скарги не порушував, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення скарги в частині скасування постанови державного виконавця без розгляду.

Оскільки ОСОБА_1 не оскаржує відмову державного виконавця щодо зняття арешту з майна, а підставою для його зняття обґрунтовував порушенням порядку накладення арешту постановою державного виконавця від 23 липня 2020 року, яка не скасована, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість скарги в частині зобов`язання зняти арешт.

Аргументи касаційної скарги про те, що сторони у цій справі не звертались із заявами про застосування наслідків строку оскарження, на увагу не заслуговують, адже застосування зазначених наслідків не залежить від подання заінтересованою особою.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду