ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 175/2979/23

1. Описова частина

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просив визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельну ділянку, а також визнати за відповідачем право власності на автомобіль PEUGEOT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та визнати за позивачем право власності на автомобіль КІА модель SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач та відповідач з 24 вересня 2013 року перебували у шлюбі. Вказує, що під час шлюбу сторонами були придбані наступні об`єкти рухомого та нерухомого майна: земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 1221455800:02:017:0101, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 221,5 кв. м., житловою площею 109,3 кв. м., опис: житловий будинок літ.А1, тераса літ.а2, ганок літ.а3, навіс літ.а4, ганок літ. аб, ганок літ. аб та господарські будівлі і споруди: навіс літ.Б1, господарський блок літ.В1, навіс літ.Г1, зливна яма літ.з.я., зливна яма літ.з.я.[1], замощення літ. І., огорожі літ. 1-3, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль PEUGEOT, модель 2008, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - оранжевий, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2020, дата державної реєстрації 13 серпня 2020 року; автомобіль КІА модель SORENTO, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, дата державної реєстрації 09 листопада 2018 року.

У вересні 2023 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просила визнати спільною сумісною власністю грошові кошти в сумі 60 000,00 дол. США та автомобіль PEUGEOT, реєстраційний номер

НОМЕР_1 , визнати право власності за нею на житловий будинок, земельну ділянку та автомобіль КІА модель SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_5 , а також задовольнити первісний позов в частині визнання права власності на автомобіль PEUGEOT за ОСОБА_2 . Також просила визнати за ОСОБА_1 право власності на частину позики в сумі 38 544, 29 дол США та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину позики у сумі 21 455, 71 дол США.

Позовна заява обґрунтована тим, що земельна ділянка є її особистою власністю оскільки придбана за кошти, які належали ОСОБА_2 особисто, які вона отримала у спадщину після смерті бабусі. Також зазначає, що будинок був побудований за особисті кошти ОСОБА_2 , оскільки до шлюбу вона мала депозитні вклади в іноземній валюті, за які побудувала будинок. Вказує, що до шлюбу була власницею чотирьох автомобілів, та за кошти від їх продажу купила автомобіль КІА модель SORENTO, тому вважає, що цей автомобіль є її особистою власністю. Зазначає, що ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60 000,00 дол США без відома ОСОБА_2 , що підтверджується розписками від 01 червня 2019 року та 01 жовтня 2019 року, тому ці кошти є спільною сумісною власністю. Також вимагала відступити від засади рівності часток, оскільки на її утриманні перебуває їх малолітній син, який народився з родовими травмами, а також ОСОБА_1 приховав спільне майно, а саме грошові кошти в сумі 60 000,00 дол США, які надавав у позику ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від

13 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 1221455800:02:017:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 221,5 кв. м., житловою площею 109,3 кв. м, опис: житловий будинок літ.А1, тераса літ.а2, ганок літ.а3, навіс літ.а4, ганок літ.аб, ганок літ.аб та господарські будівлі і споруди: навіс літ.Б1, господарський блок літ.В1, навіс літ.Г1, зливна яма літ.з.я., зливна яма літ.з.я.[1], замощення літ.І., огорожі літ. 1-3, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль PEUGEOT, модель 2008, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - оранжевий, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2020, дата державної реєстрації 13 серпня 2020 року; автомобіль КІА модель SORENTO, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, дата державної реєстрації 09 листопада 2018 року.

Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином: визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 1221455800:02:017:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 221,5 кв.м, житловою площею 109,3 кв.м, опис: житловий будинок літ. А1, тераса літ. а2, ганок літ. а3, навіс літ. а4, ганок літ. аб, ганок літ. аб та господарські будівлі і споруди: навіс літ. Б1, господарський блок літ. В1, навіс літ. Г1, зливна яма літ.з.я., зливна яма літ.з.я.[1], замощення літ. І., огорожі літ. 1-3, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль КІА модель SORENTO, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, дата державної реєстрації 09 листопада 2018 року; визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль PEUGEOT, модель 2008, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - оранжевий, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2020, дата державної реєстрації 13 серпня 2020 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці вартості поділеного майна у розмірі 435 927 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя грошові кошти в сумі 25 000 доларів США, передані 01 червня 2019 року ОСОБА_1 в позику ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 35 000 доларів США, передані 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в позику ОСОБА_3 , а загалом 60 000, 00 доларів США. В задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно було придбано у період шлюбу, а тому реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності до спільної власності подружжя.

Також частково задовольняючі зустрічні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з часткового визнання позивачкою первісних вимог ОСОБА_1 , та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 25 000 дол США, вважав, що надана позивачем сума позики ОСОБА_3 , є об`єктом права сумісної власності подружжя.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 25 000, 00 дол США, переданих 01 червня 2019 року ОСОБА_1 в позику ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 35 000, 00 дол США, передані 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 в позику ОСОБА_3 , а загалом 60 000, 00 дол США, скасовано та відмовлено у задоволенні цієї позовної вимоги.

Змінено рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області

13 листопада 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації різниці вартості поділеного майна у розмірі 435 927, 00 грн, зменшено суму компенсації різниці вартості поділеного майна до 107 498, 79 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року скасовано.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 22 710, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний будинок та земельна ділянка належить сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки вищезазначене майно придбано за час перебування сторін у шлюбі. ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, не надала належних доказів на підтвердження доводів щодо придбання цього майна за її особисті кошти. Судом першої інстанції враховано принцип рівності часток, а тому суд дійшов висновку про визнання за кожною зі сторін права власності на 1/2 частку спірного майна.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за ОСОБА_2 було визнано право власності на автомобіль PEUGEOT, а за ОСОБА_1 - право власності на автомобіль КІА модель SORENTO, але вартість майна ОСОБА_2 є меншою від вартості ідеальної долі на 107 498,79 грн, а вартість майна ОСОБА_1 відповідно є більшою, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суд стягнув грошову компенсацію різниці вартості поділеного спільного сумісного майна подружжя у розмірі 107 498,79 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання грошових коштів у розмірі 60 000 дол. США спільною сумісною власністю подружжя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд фактично вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , який до участі у розгляді справи не залучений, будь-яких пояснень/заперечень стосовно боргових розписок суду не надавав.

04 червня 2026 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - адвокат Вигулярний І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2026 року у справі № 175/2979/23.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.

19 червня 2026 року справа № 175/2979/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Вигулярного І. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили надані ОСОБА_2 докази щодо: наявності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів; визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 разом з матір`ю, а також потребу значних витрат на лікування та забезпечення дитини; приховання ОСОБА_1 від своєї сім`ї грошових коштів у розмірі 60 000,00 дол США та надання їх у позику третій особі.

Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частин другої та третьої статті 70 СК України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, що призвело до неправильного вирішення спору щодо визначення часток подружжя у спільному майні.

Суд апеляційної інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 60 000,00 дол. США, переданих за розписками від 01 червня 2019 року та 01 жовтня 2019 року, з мотивів відсутності доведеності факту існування та отримання цих коштів боржником (позичальником), а також із посиланням на те, що дослідження розписок без участі особи, яка їх отримала, є недостатнім для встановлення правової природи спірних правовідносин.

Зазначає, що оригінали розписок були оглянуті судом першої інстанції під час розгляду справи, а отже перебувають не у боржника, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довів обставини сплати боргу за вищевказаними розписками.

Вважає висновок апеляційного суду про недоведеність вимог щодо визнання спірних грошових коштів об`єктом права спільної сумісної власності є передчасним, зробленим без належної оцінки письмових доказів у справі та внаслідок неправильного застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

У липні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовенко А. В. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

А також просив стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу понесені ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи № 175/2979/23 у Верховному Суді у розмірі 25 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 24 вересня 2013 року, актовий запис № 693. Після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка та дружини - ОСОБА_7 та ОСОБА_7 відповідно.

Згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 148. Батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л., реєстровий номер 1194, ОСОБА_2 (покупець) купила у ОСОБА_8 (продавець) земельну ділянку площею 0,10000 га, кадастровий номер 1221455800:02:017:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 15 договору зазначено, що покупець стверджує, що цей договір укладається нею в інтересах сім`ї. Її чоловік гр. ОСОБА_1 , проінформований нею про укладення цього договору. Його згода на укладення цього договору купівлі-продажу посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. 09 червня 2016 року за реєстровим №1193.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 червня 2023 року №335264368, ОСОБА_2 на праві власності належить:

- житловий будинок, загальною площею 221,5 кв. м., житловою площею 109,3 кв. м., опис: житловий будинок літ.А1, тераса літ.а2, ганок літ.а3, навіс літ.а4, ганок літ. аб, ганок літ. аб та господарські будівлі і споруди: навіс літ.Б1, господарський блок літ.В1, навіс літ.Г1, зливна яма літ.з.я., зливна яма літ.з.я.[1], замощення літ.І., огорожі літ. 1-3, що розташований за адресою:

АДРЕСА_2 , підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52674153 від 16 червня 2020 року, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 червня 2020 року за реєстраційним №2101133312214;

- земельна ділянка площею 0,1га, кадастровий номер 1221455800:02:017:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л., право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 червня 2016 року за реєстраційним №326245112214.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 , вбачається, що власником автомобіля PEUGEOT, модель 2008, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - оранжевий, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2020, дата державної реєстрації 13 серпня 2020 року, є ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , вбачається, що власником автомобіля КІА модель SORENTO, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, дата державної реєстрації 09 листопада 2018 року, є ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року, яке було залишено в без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі № 175/1076/22, шлюб між сторонами було розірвано та визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2023 року у справі № 175/3488/22, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 5000 грн щомісячно , починаючи стягненняз 11 листопада 2022 рокуі до повноліття дитини.

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 11 червня 2023 року наданого ОСОБА_1 , оціночна вартість земельної ділянки площею 0,1га, кадастровий номер 1221455800:02:017:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 складає - 114 723, 01 грн.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 31 травня 2023 року наданого ОСОБА_1 щодо житлового будинку, загальною площею 221,5 кв. м., житловою площею 109,3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , оціночна вартість об`єкта оцінки складає - 8 992 108, 89 грн, оціночна вартість поліпшень - 8 863 501, 74 грн.

Відповідно до висновку №07/06/23 експертного товарознавчого дослідження про оцінку колісного транспортного засобу від 13 червня 2023 року наданого ОСОБА_1 , ринкова вартість транспортного засобу - автомобіля «КІА SORENTO», на дату оцінки (дослідження) складає - 1 060 855, 90 грн.

Згідно висновку №08/06/23 експертного товарознавчого дослідження від 13 червня 2023 року наданого ОСОБА_1 , середня ринкова вартість ідентичного колісного транспортного засобу - автомобіля «PEUGEOT 2008», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску - 2018, об`єм двигуна 1499 (дизель), станом на дату дослідження може становити - 845 858, 32 грн.Відповідно до висновку №497/08-23 щодо ринкової вартості колісного транспортного засобу від 08 серпня 2023 року наданого ОСОБА_2 , ринкова вартість транспортного засобу - автомобіля «PEUGEOT 2008», реєстраційний номер НОМЕР_2 складає - 624 928, 90 грн.

Згідно довідки від 31 травня 2023 року наданого ОСОБА_2 щодо спірного житлового будинку, загальною площею 221,5 кв. м., житловою площею 109,3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , оціночна вартість об`єкта складає - 6 784 110, 76 грн, вартість поліпшень - 6 499 762, 91 грн., вартість земельної ділянки - 284 347, 85 грн.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення первісних та зустрічних позовних вимог щодо поділу нерухомого майна та визнання спільною сумісною власністю грошових коштів в сумі 60 000,00 дол. США, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом переглядаються лише в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Вигулярного І. В. задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 вказано, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Отже, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29 липня 2025року в справі № 369/6352/22, від 06 червня 2025 року в справі № 287/1092/23).

Верховний Суд, зокрема, в постановах від 27 жовтня 2025 року в справі № 161/19647/23, від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21 сформулював висновки про те, що у статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили надані нею докази щодо: наявності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів; визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю; потребу у значних витратах на лікування та забезпечення дитини, неправильно застосували положення частин другої та третьої статті 70 СК України без урахування висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, що призвело до неправильного вирішення спору про визначення часток подружжя у спільному майні.

Перевіривши доводи ОСОБА_2 , Верховний Суд виходить з такого.

Судами встановлено, що надані ОСОБА_2 пояснення та докази щодо придбання спірного рухомого та нерухомого майна за власні кошти, без участі ОСОБА_1 у спірний період, не спростовують презумпції спільності майна подружжя, що встановлена статтею 60 СК України, адже не доведено достатніми доказами того, що саме її особисті кошти були витрачені на покупки майна.

Суди дійшли обгрунтованого висновку про те, що земельну ділянку, будинок та автомобілі сторонами набуто у період шлюбу, тому це майно є спільним майном подружжя. Відповідачка не спростувала презумпції спільності права власності подружжя на це майно, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах.

Також дослідивши надані сторонами докази та надавши їм відповідну оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 не довела, наявність достатніх обставин, що мають істотне значення для відступлення від засад рівності часток подружжя. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для відступу від рівності часток у спільному майні подружжя.

У справі, що переглядається, апеляційний суд виходив із того, що, сам факт наявності у ОСОБА_1 заборгованості за аліментами не свідчить про існування підстав для збільшення частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності подружжя при поділі майна, оскільки факт ухилення ОСОБА_1 від участі в утримання сина в повній мірі не доведено.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що неповнолітній син потребує значних витрат на лікування та забезпечення, не можуть бути підставою для скасування чи зміни судових рішень, оскільки у таких випадках законодавцем передбачена можливість звернення до суду із відповідними вимогами, згідно положень статті 185 СК України.

У частині першій статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з статтями 509, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, але у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що підставою для відступу від рівності часток є факт приховування ОСОБА_1 спільного майна - грошових коштів у розмірі 60 000,00 дол. США та надання їх у позику третій особі.

Апеляційним судом враховані копії розписок від 01 червня та 01 жовтня 2019 року, та обгрунтовано зазначено, що вирішуючи питання щодо визнання права сумісної власності подружжя щодо грошових коштів у розмірі 60 000,00 дол. США переданих ОСОБА_1 ОСОБА_3 , суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо прав і свобод іншої особи, яка не є учасником справи, не з`ясувавши думку особи щодо факту отримання нею позики.

За змістом касаційної скарги ОСОБА_2 погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділу автомобілів, а також в касаційній скарзі не просила скасувати вказані судові рішення в частині стягнення компенсації різниці вартості поділеного майна. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_2 Верховним Судом не встановлено.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваних частинах - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо клопотання у відзиві на касаційну скаргу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесені у Верховному Суді.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Дубовенко А. В. подав до Верховного Суду докази понесення ним судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

До відзиву додані договір про надання правничої допомоги від 23 червня 2026 року, рахунок на оплату від 29 червня 2026 року. В доданому також акті про надання послуг від 30 червня 2026 року зазначено обсяг виконаних послуг: вивчення касаційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Вигулярного І.В., дослідження правових норм та визначення правової позиції, складання відзиву на касаційну скаргу, направлення копії відзиву на касаційну скаргу стороні, витрати на поштову кореспонденцію, направлення відзиву на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду, контроль приєднання до матеріалів справи, а всі витрати разом складають суму 25 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). При цьому суд враховує загальні засади цивільного судочинства, визначені пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, зокрема, принципи справедливості, добросовісності та розумності

Враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, характер наданих послуг, участь адвоката у цій справі лише щодо ознайомлення із касаційною скаргою та складання відзиву на касаційну скаргу, розгляд справи на стадії касаційного перегляду без участі сторін, необхідний час для підготовки відзиву на касаційну скаргу, а також необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що розумно обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 становлять 5 000 грн, які відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України необхідно стягнути із ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду