ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 214/693/26

Описова частина

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила скасувати договір дарування двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , на підставі статті 727 ЦК України у зв`язку з аморальною та недобросовісною поведінкою обдарованого, що створює загрозу життю, здоров`ю, гідності та правам дарувальника; зобов`язати відповідача повернути дарунок - зазначену квартиру дарувальнику у стані, що відповідає умовам, у яких вона перебувала на момент передачі; визнати дії відповідача аморальними та недобросовісними, що порушують права, свободи та інтереси позивача, зокрема: встановлення відеоспостереження без згоди, маніпуляції електропостачанням, заволодіння документами та майном, фізичне насильство, недопуск сім`ї дарувальника до житла, несанкціонований доступ до електронного суду та створення відмови від позову, передачу або відчуження майна третім особам під час судового спору.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року залишено без змін.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, щов провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним (справа № 214/6638/25), тобто, справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав, рішення у якій, на дату звернення позивачки до суду з цим позовом, не набрало законної сили та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі.

Аргументи учасників справи

У квітні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для відкриття провадження та розгляду справи по суті.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, щосуди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність тотожного спору у справі № 214/6638/25 та справі № 214/693/26.

У справі № 214/6638/25 предметом спору є визнання договору дарування недійсним, правова природа вимог - порок волі на момент укладення правочину; підстави недійсності: статті 203, 215, 229 ЦК України; правові наслідки: ex tunc (ретроспективна недійсність правочину з моменту його вчинення).

У справі № 214/693/26 предметом спору є скасування дарування (припинення дії договору дарування), правова природа вимог - підстави, що виникають після укладення договору; юридично значуща поведінка обдарованого після передачі майна; регулювання: стаття 727 ЦК України; правові наслідки: ex nunc (припинення правовідносин на майбутнє).

У справі № 214/6638/25 підстава позову - дефект волі при укладенні правочину, юридичний факт - обставини, що існували на момент підписання договору дарування та впливали на формування волевиявлення сторони.

У справі № 214/693/26 підстава позову - поведінка обдарованого після укладення договору, юридичний факт - тривалі дії (поведінка) після переходу права власності, які виникли вже у постдоговірний період та не пов`язані з моментом укладення правочину.

Пункт 3 частини першої статті 186 ЦПК України може бути застосований лише за умови встановлення повної тотожності спору, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду передбачає одночасний збіг сторін, предмета та підстав позову.

Суди попередніх інстанцій не встановили та не проаналізували різницю у підставах позову; не дослідили відмінність способів захисту; обмежилися формальним співпадінням сторін та об`єкта спору (майна).

У квітні 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

У травні 2026 року ОСОБА_2 подав заяву про уточнення відзиву на касаційну скаргу та додаткові пояснення у справі.

У травні 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на касаційну скаргута додаткові пояснення у справі.

У червні 2026 року ОСОБА_2 подав клопотання про долучення доказів та заяву про врахування додаткових процесуальних обставин.

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення у справі.

У серпні 2026 року ОСОБА_2 подав додаткові пояснення у справі до відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2026 року ОСОБА_1 подала додаткові пояснення у справі.

У серпні 2026 року ОСОБА_2 подав заперечення на додаткові пояснення ОСОБА_1 .

У жовтні 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.

ОСОБА_2 у жовтні 2026 року подав клопотання про долучення доказів, а саме копії постанови Верховного Суду від 05 жовтня 2026 року у справі № 214/6638/25 та додаткові пояснення у справі.

Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20); від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Вимоги до позовної заяви визначено у статті 175 ЦПК України.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до статті 186 ЦПК України до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статті 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 у справі, яка переглядається, позивачка просила суд скасувати договір дарування двокімнатної квартири на 4-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , на підставі статті 727 ЦК України у зв`язку з аморальною та недобросовісною поведінкою обдарованого, що створює загрозу життю, здоров`ю, гідності та правам дарувальника; зобов`язати відповідача повернути дарунок - зазначену квартиру - дарувальнику у стані, що відповідає умовам, у яких вона перебувала на момент передачі; визнати дії відповідача аморальними та недобросовісними, що порушують права, свободи та інтереси позивача, зокрема встановлення відеоспостереження без згоди, маніпуляції електропостачанням, заволодіння документами та майном, фізичне насильство, недопуск сім`ї дарувальника до житла, несанкціонований доступ до електронного суду та створення відмови від позову, передачу або відчуження майна третім особам під час судового спору.

Позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона на підставі довіреності уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з таких питань: розпорядження її нерухомим майном (продажу, дарування, обміну, відчуження, зняття з місця реєстрації, виділення частки, здачі в найм (оренду)) для забезпечення виконання її майнових зобов`язань, управління, а також вчинення та/чи у її інтересах будь-яких дій належних їй на праві власності квартир:

1) двокімнатну квартиру на 7-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ,

- подарувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

2) двокімнатну квартиру на 4-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

- подарувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

На підставі цієї довіреності був укладений договір дарування від 10 лютого 2025 року, згідно з яким вона передала, а ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вказувала, що після укладення договору дарування, а також у період його виконання, відповідач почав систематично принижувати її честь та гідність, висловлюватися на її адресу нецензурною лайкою, погрожувати, застосовувати фізичне насильство, неодноразово виганяти її з житла, а також чинити системний психологічний тиск.

ОСОБА_1 зазначала, що вказані дії відповідача мають умисний та аморальний характер, створюють загрозу її життю, здоров`ю та гідності, у зв`язку із чим відповідно до статті 727 ЦК України договір дарування підлягає скасуванню з поверненням дарунка.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що в провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним (справа № 214/6638/25).

Так, у липні 2025 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та його скасування.

Позовна заява ОСОБА_1 у справі № 214/6638/25 мотивована тим, що 17 листопада 2023 року вона видала довіреність, якою уповноважила громадянина України ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з таких питань: розпорядження її нерухомим майном (продажу, дарування, обміну, відчуження, зняття з місця реєстрації, виділення частки, здачі в найм (оренду)) для забезпечення виконання її майнових зобов`язань, управління, а також вчинення та/чи у її інтересах будь-яких дій належних їй на праві власності квартир:

1) двокімнатну квартиру на 7-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ,

- подарувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

2) двокімнатну квартиру на 4-му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,

- подарувати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

На підставі зазначеної довіреності на ім`я ОСОБА_2 була здійснена відповідна юридична дія та подарована двокімнатна квартира на му поверсі 9-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, до укладення договору дарування, відповідач почав систематично принижувати її гідність, висловлювався на її адресу нецензурно, погрожував та спричинив фізичне насилля, неодноразово виганяв її з житла, а також вчиняв психологічний тиск.

З огляду на положення частини першої статті 727 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування, здійснений за довіреністю через її представника ОСОБА_3 , недійсним та скасувати його.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року у справі № 214/6638/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі № 214/6638/25.

Встановивши, що підстави і предмет позову у справі № 214/6638/25 є ідентичними підставам та предмету позову у цій справі (№ 214/693/26), суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 214/6638/25апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року змінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.

Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Здійснюючи апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції та перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції врахував, що із тексту рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 грудня 2025 року у справі № 214/6638/25 не вбачається, що судом було розглянуто спір за іншими позовними вимогами, ніж заявлені у цій справі.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду