ПОСТАНОВА
головуючого Ковтунович Микола Іванович,
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021060400001552, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Богунський районний суд м. Житомира вироком від 19 серпня 2024 року визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, та призначив йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК.
Постановив стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 51 616,23 грн відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Вирішив питання, які стосуються процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, а саме у вчиненні домашнього насильства, тобто умисного систематичного вчинення психологічного, економічного насильства щодо колишнього подружжя, з якою перебував у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої, за вказаних нижче обставин.
Так, 18 серпня 2021 року приблизно о 18:30, перебуваючи на АДРЕСА_2 , усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, маючи прямий умисел, спрямований на вчинення домашнього насильства, скоїв щодо своєї дружини ОСОБА_10 умисні дії психологічного насильства, що виразилися в словесних образах, погрозах, приниженні, які викликали в потерпілої побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Після цього він, продовжуючи реалізацію свого умислу, спрямованого на вчинення домашнього насильства, перебуваючи за вказаною вище адресою, вчинив стосовно ОСОБА_10 умисні дії економічного насильства, що виразилися в заподіянні ударів сокирою по капоту та лобовому склу автомобіля марки «Toyota Camry» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), внаслідок чого позбавив потерпілу можливості користуватися цим автомобілем і спричинив їй майнову шкоду на суму 35 275,32 грн.
11 вересня 2021 року о 09:00 ОСОБА_9 , перебуваючи на території автостоянки, розташованої на майдані Перемоги, 10 у м. Житомирі, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, маючи прямий умисел, спрямований на вчинення домашнього насильства, скоїв стосовно своєї дружини ОСОБА_10 умисні тотожні дії психологічного та економічного насильства, що виразилися в пошкодженні лакофарбового покриття автомобіля марки «Toyota Camry» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), а саме наніс не встановленим у ході досудового розслідування предметом подряпини на капоті та багажнику автомобіля із зазначенням нецензурних слів, які викликали в потерпілої побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, позбавили можливості користуватися цим автомобілем. Указаними діями ОСОБА_9 спричинив ОСОБА_10 майнову шкоду на суму 16 340,91 грн.
30 вересня 2021 року приблизно о 12:45 ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем проживання колишньої дружини ОСОБА_10 , у квартирі АДРЕСА_3 , усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, маючи прямий умисел, спрямований на вчинення домашнього насильства, скоїв стосовно неї умисні тотожні дії психологічного насильства, що виразилися у погрозах, образах нецензурною лайкою, які викликали в потерпілої побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. У зв`язку з цим 21 січня 2022 року ОСОБА_9 був притягнутий Богунським районним судом м. Житомира до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
З урахуванням наведеного вище ОСОБА_9 , будучи притягнутим до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та продовжив систематично вчиняти психологічне й економічне насильство до своєї колишньої дружини ОСОБА_10 .
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 08 травня 2025 року змінив вирок місцевого суду. На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_9 від призначеного за ст. 126-1 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності. У решті вирок суду залишив без змін.
Не погоджуючись з наведеним вище рішенням апеляційного суду, захисник засудженого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За результатами касаційного розгляду Верховний Суд постановою від 20 жовтня 2025 року задовольнив частково касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 . Скасував ухвалу апеляційного суду від 08 травня 2025 року стосовно ОСОБА_9 і призначив новий розгляд справи в апеляційному суді.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 02 червня 2026 року задовольнив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 та частково задовольнив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , скасував вирок районного суду від 19 серпня 2024 року та закрив кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення.
Вирішив питання, які стосуються цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог адвокат ОСОБА_7 зазначає, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 404 КПК, вийшов за межі, визначені приписами цієї статті, надав іншу оцінку доказам, покладеним в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_9 , не навів належних мотивів, з яких дійшов висновку про неправильність висновків місцевого суду та встановив нові обставини кримінального провадження без належного процесуального обґрунтування.
Вказує на неналежну оцінку судом апеляційної інстанції відомостей оператора мобільного зв`язку (CDR). Стверджує, що цей суд самостійно, без залучення експерта чи спеціаліста, витлумачив відомості оператора мобільного зв`язку та на їх підставі зробив висновки щодо місцеперебування потерпілої й ОСОБА_9 та неможливості їх перебування в місці події. Також суд не дослідив технічних характеристик мережі, радіуса покриття відповідних базових станцій, конфігурації секторів, фактичних азимутів їх роботи, можливості перемикання між базовими станціями, навантаження на мережу оператора та причин підключення телефону саме до певної базової станції.
На переконання представника, апеляційний суд вибірково оцінив показання потерпілої та свідка ОСОБА_12 , а також матеріали адміністративного провадження, не зіставив їх з іншими доказами.
За твердженням адвоката ОСОБА_7 , висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність одного з епізодів домашнього насильства та відсутність ознаки систематичності є передчасними й ґрунтуються на неналежній оцінці доказів.
Заперечує обґрунтованість закриття судом кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Вважає що таке рішення суду порушило права потерпілої на ефективний судовий захист.
Крім того, вказує на невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам статей 370, 419 КПК, яка на його переконання не відповідає, зокрема критерію достатності мотивування.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що висновок апеляційного суду про недоведеність епізоду домашнього насильства від 30 вересня 2021 року зроблено з порушенням вимог ст. 94 КПК, без належної оцінки всіх доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.
За твердженням сторони обвинувачення, апеляційний суд, обґрунтовуючи свій висновок, послався на роздруківки телефонних з`єднань, надані стороною захисту, однак без залучення спеціаліста чи проведення експертного дослідження самостійно здійснив їх технічний аналіз. Вважає, що ототожнення місцезнаходження базової станції з місцезнаходженням особи, за відсутності встановлених технічних характеристик відповідних даних і меж їх доказової точності має характер припущень.
На переконання прокурора, поза увагою апеляційного суду залишилася постанова суду від 21 січня 2022 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за події 30 вересня 2021 року. Звертає увагу на суперечність між поясненнями ОСОБА_9 під час розгляду адміністративної справи про перебування на роботі поза межами м. Житомира та висновком апеляційного суду про його перебування в цьому місті, зробленим на підставі даних мобільного оператора.
Крім того, вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 23, 95 КПК надав показанням свідка ОСОБА_12 іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, без безпосереднього його допиту.
Визнає наявність в обвинувальному акті неточностей щодо послідовності вчинення інкримінованих дій та притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності, однак наголошує, що епізод від 30 вересня 2021 року конкретизовано за датою, часом, місцем і характером дій, тому така неточність не свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення.
На переконання прокурора, недоведеність третього епізоду стала підставою для помилкового висновку про відсутність систематичності домашнього насильства та неправильного застосування апеляційним судом ст. 126-1 КК.
У письмових запереченнях на касаційні скарги представника потерпілої та прокурора, захисник ОСОБА_6 , указуючи на безпідставність викладених у них доводів, просить залишити касаційні скарги без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_13 підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та не заперечувала проти задоволення касаційної скарги представника потерпілої.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 , підтримав подану касаційну скаргу в повному обсязі, а також касаційну скаргу прокурора.
Захисник ОСОБА_6 просив залишити без задоволення касаційні скарги представника потерпілої та прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що ці скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, як визначено ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Крім того, за змістом статей 404, 409 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. Водночас апеляційний суд наділений повноваженнями за певних обставин повторно досліджувати докази та обставини, встановлені під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.
Згідно зі ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Водночас, у разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК, має бути належним чином вмотивоване, а такі висновки суду - підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.
Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 наведених вище вимог не дотримався.
Як представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 , так і прокурор у поданих касаційних скаргах наголошують на передчасності висновку апеляційного суду про наявність підстав для закриття кримінального провадження та неналежній оцінці доказів цим судом.
Ці доводи касаторів колегія суддів уважає слушними з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд за результатами дослідження та оцінки доказів дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 в умисному систематичному вчиненні домашнього насильства щодо колишньої дружини ОСОБА_10 . За встановленими у вироку обставинами, 18 серпня та 11 вересня 2021 року він учинив психологічне й економічне насильство, а 30 вересня 2021 року - психологічне насильство, що в сукупності призвело до психологічних страждань потерпілої та погіршення якості її життя.
На підтвердження оспорюваного епізоду від 30 вересня 2021 року місцевий суд послався, зокрема, на безпосередньо досліджені показання потерпілої та свідка ОСОБА_12 , а також на постанову суду про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Так, потерпіла ОСОБА_8 повідомила, що ОСОБА_9 приїхав до її помешкання на АДРЕСА_4 , стукав у двері та ображав її. Оскільки вона не відчинила дверей, він зателефонував їй і висловлював погрози. У зв`язку із цим потерпіла викликала поліцію, після чого щодо ОСОБА_9 було складено протокол про адміністративне правопорушення. Свідок ОСОБА_12 зазначив, що особисто чув телефонну розмову, під час якої ОСОБА_9 погрожував потерпілій.
За результатами апеляційного розгляду апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Таке рішення суд мотивував недоведеністю епізоду від 30 вересня 2021 року та, відповідно, відсутністю систематичності як обов`язкової ознаки інкримінованого кримінального правопорушення.
Під час апеляційного розгляду суд повторно дослідив у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, надану стороною захисту роздруківку відомостей про вхідні й вихідні телефонні з`єднання, їх тривалість та sms-повідомлення за абонентськими номерами ОСОБА_9 і ОСОБА_8 за 30 вересня 2021 року. Водночас суд відмовив представнику потерпілої ОСОБА_7 у виклику та допиті свідка ОСОБА_12 .
Пославшись на зазначену роздруківку, апеляційний суд установив, що в інкримінований час (30 вересня 2021 року) потерпіла й ОСОБА_9 майже одночасно, з різницею в 6 секунд, отримали вхідні дзвінки від різних абонентів. Суд також дійшов висновку, що протягом цього дня вони між собою не спілкувалися та один одному не телефонували.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що, відповідно до роздруківки телефонних дзвінків, 30 вересня 2021 року о 12:45 потерпіла перебувала на вул. Московська, 3 у м. Житомирі та рухалася в напрямку центру міста (Київська, 3), а ОСОБА_9 у цей час перебував на вул. Рильського, 5 у м. Житомирі. На підставі цих відомостей суд констатував, що ОСОБА_9 не перебував за місцем проживання потерпілої та не телефонував їй у зазначений час, а тому обставини інкримінованого епізоду не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Показання ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 щодо подій, які відбулися 30 вересня 2021 року о 12:45, під час яких ОСОБА_9 погрожував потерпілій фізичною розправою та ображав її нецензурною лайкою, апеляційний суд визнав суперечливими й такими, що спростовуються роздруківкою телефонних з`єднань. Крім того, показання свідка ОСОБА_12 суд оцінив критично, пославшись на їх розбіжності з показаннями потерпілої, родинні відносини між ними та зацікавленість свідка.
Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито в ст. 23 КПК, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК).
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, з огляду на зміст ч. 2 ст. 23 та ст. 86 КПК, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК, а отже судове рішення відповідно до ст. 370 КПК не може бути визнано законним і обґрунтованим.
Перш за все, колегія суддів зауважує, що під час попереднього касаційного перегляду Верховний Суд не встановлював відсутності події психологічного насильства 30 вересня 2021 року та не вирішував питання про достовірність показань потерпілої чи свідка ОСОБА_12 . Підставами скасування ухвали суду від 08 травня 2025 року було ненаведення судом належних і достатніх мотивів відхилення доказів сторони захисту, зокрема відомостей оператора мобільного зв`язку, а також недостатнє відображення фактичних даних з показань потерпілої та свідка щодо конкретного інкримінованого епізоду. Усунення цих недоліків під час нового розгляду мало здійснюватися з дотриманням установленого законом порядку дослідження доказів.
У ході нового апеляційного розгляду суд, не допитавши потерпілу ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 , визнав їхні показання суперечливими й такими, що спростовуються письмовими матеріалами провадження. Таким чином, цей суд надав зазначеним показанням іншу оцінку в аспекті достовірності, ніж місцевий суд, без їх безпосереднього дослідження.
Водночас апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання представника потерпілої про виклик і допит свідка ОСОБА_12 , хоча розбіжності між його показаннями та показаннями потерпілої визнав однією з підстав для критичної оцінки показань цього свідка.
В ухвалі суд апеляційної інстанції послався на зміст показань потерпілої та свідка, зафіксованих у звукозаписах судових засідань суду першої інстанції, однак під час апеляційного розгляду цих звукозаписів не відтворював, а потерпілу та свідка безпосередньо не допитував. Отже, розбіжності в показаннях, на які послався суд, залишилися нез`ясованими шляхом безпосереднього допиту потерпілої та свідка.
Так само родинні відносини свідка ОСОБА_12 з потерпілою не свідчать автоматично про недостовірність показань цього свідка. Ця обставина могла враховуватися під час їх оцінки, однак не звільняла суд від обов`язку безпосередньо дослідити його показання та перевірити їх зміст і узгодженість з іншими доказами.
Що стосується дослідження судом відомостей відображених у наданих стороною захисту роздруківках без залучення експерта чи спеціаліста, як про це зазначають касатори, то це не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону. Водночас, якщо суд на підставі даних про телефонні з`єднання встановлює точне місцеперебування осіб і напрямок їх пересування, то має вказати, які саме відомості з указаного джерела дозволяють зробити такі висновки та чому вони є достатніми для цього.
Так, апеляційний суд за результатом дослідження відомостей оператора мобільного зв`язку встановив, що 30 вересня 2021 року в інкримінований час потерпіла та ОСОБА_9 не перебували за місцем проживання ОСОБА_14 , а саме на АДРЕСА_5 . Однак не навів належного обґрунтування того, які саме технічні дані давали змогу з`ясувати ці обставини та виключити перебування ОСОБА_9 за місцем проживання потерпілої.
Зокрема, суд не розкрив, чи відображають наведені в документі адреси місцезнаходження абонентських пристроїв або розташування базових станцій, через які здійснювалися з`єднання, та чому відповідні відомості дозволяють зробити категоричні висновки про місцеперебування цих осіб.
Якщо з`ясування цих питань потребувало спеціальних знань, суд мав можливість скористатися консультаціями чи роз`ясненнями спеціаліста відповідно до ст. 360 КПК, а за наявності підстав для проведення експертизи - вирішити це питання в установленому законом порядку. Однак незалежно від обраного способу дослідження документа висновки суду мали випливати з його змісту та бути належно обґрунтованими.
Водночас, апеляційний суд не навів переконливих мотивів, з яких відомості про телефонні з`єднання визнав достатніми для встановлення точного місцеперебування потерпілої та ОСОБА_9 й виключення його перебування за місцем проживання ОСОБА_8 . Саме на ці висновки суд послався, відхиляючи показання потерпілої та свідка ОСОБА_12 , а тому оцінку зазначених доказів не можна визнати належно вмотивованою.
Беручи до уваги визначені у ст. 433 КПК особливості касаційного розгляду за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який є судом факту.
Отже, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
Ураховуючи наявність указаних вище істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегія суддів, зважаючи на недопустимість вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, позбавлена можливості перевірити інші доводи касаційних скарг представника потерпілої та прокурора, у зв`язку з чим ці скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, перевірити апеляційні скарги захисників, за наявності до того підстав, повторно дослідити докази і ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам матеріального і кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд