ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 308/11555/25

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визначити додатковий строк для подачі нею до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За свого життя ОСОБА_2 успадкувала частки на житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами на АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,57 га, розташованої на території Соломонівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про що державним нотаріусом Ужгородської районної державної адміністрації видано 27 лютого 2007 року свідоцтво про спадщину за заповітом.

У липні 2025 року вона мала намір відчужити частину житлового будинку на АДРЕСА_1 з належними до нього надвірними спорудами іншому співвласнику та звернулася до приватного нотаріуса, яка повідомила їй, що у неї не оформлена спадщина на цю частку у майні після смерті матері. Також під час перевірки даних в реєстрі заповітів приватним нотаріусом було встановлено наявність заповіту, посвідченого 01 жовтня 2009 року секретарем Соломонівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок її смерті зробила заповітне розпорядження на все майно, яке буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, і заповіла його дочці ОСОБА_1 , 1953 року народження.

Про наявність такого заповіту їй відомо не було. Приватним нотаріусом надано письмову відмову від 08 липня 2025 року № 39/01-16 у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав пропуску строку в шість місяців для подачі нотаріусу заяви про її прийняття, а згідно з довідкою про зареєстрованих осіб разом зі спадкодавцем вона не проживала. У неї відсутні будь-які інші можливості щодо оформлення спадщини, окрім звернення до суду з відповідним позовом.

31 жовтня 2025 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позов задоволено. Визначено додатковий строк для подачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції керувався тим, що для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Позивачка повідомила, що не проживала разом із спадкодавцем, не була обізнана про наявність заповіту, від прийняття спадщини не відмовлялася, вважала, що на підставі нормативних актів на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється. У матеріалах справи відсутні відомості про визнання цього майна відумерлим. Оцінюючи доводи позивачки та надані докази в обґрунтування позовних вимог, відсутність інших спадкоємців, суд уважав, що у своїй сукупності вони свідчать про те, що позивачка мала об`єктивні причини пропуску у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Зважаючи на те, що наведені позивачкою обставини є суттєвими, суд вважає пропущеним строк з поважних причин.

26 травня 2026 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу Чопської міської ради Закарпатської області задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та не вчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту. Велика Палата Верховного Суду в справі № 686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

За обставинами цієї справи ОСОБА_1 є спадкоємницею першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_2 . На момент смерті ОСОБА_2 позивачка не проживала разом з нею. Після відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та протягом встановленого законом шестимісячного строку ОСОБА_1 не вчиняла дій щодо прийняття спадщини після смерті матері. Це свідчить про відсутність об`єктивних причин поважності пропуску строку для прийняття спадщини, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Михалків Б. С. подав касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 травня

2026 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що об`єктом права власності, яке позивачка може успадкувати, є не ціле майно, а тільки його частка. Фактично відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні позову створює правову невизначеність у володіння вказаним будинком, який перебуває в аварійному стані та потребує ремонту, оскільки інша частка будинку залишається фактично без власника, у майбутньому територіальна громада може звертатися до суду із заявою про визнання такої частки відумерлою спадщиною, проте, враховуючи ту обставину, що таку частку виділити в будинку в окремий об`єкт неможливо (будинок невеликої площі, спільне користування ним утруднене), то володіння та розпорядження житловим будинком як цілого об`єкта права власності буде унеможливлено.

Судом апеляційної інстанції не враховано тієї обставини, що визнання поважними причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини не буде порушувати права та законні інтереси інших осіб, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а саме: неприпустимості позбавлення права власності, окрім випадків, встановлених Конституцією України та законом; законності, добросовісності, розумності та справедливості, оскільки в інакшому випадку позивач буде позбавлена права на спадкове майно за померлим братом, що не відповідатиме дотриманню розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Позиція відповідача не відповідає інтересам жителів територіальної громади, міська рада як орган місцевого самоврядування повинна сприяти реалізації членами територіальної громади своїх прав, зокрема майнових та житлових, з огляду на відсутність фактичного майнового спору між спадкоємцями за відсутності інших спадкоємців крім позивачки. Верховний Суд у постановах від 29 травня 2025 року в справі № 707/2544/23, від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 виснував, що, як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Прецедентна практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Зважаючи на те, що наведені позивачкою обставини є суттєвими, вважає пропущеним строк з поважних причин.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батько ОСОБА_4 та мати ОСОБА_5 . Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 11 листопада 1972 року укладено шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 27 січня 1979 року укладено шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2006 року ОСОБА_8 заповів 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 дружині ОСОБА_2 13 квітня 2007 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на частку указаного будинку.

До матеріалів справи додано заповіт від 01 жовтня 2009 року, зареєстрований в книзі для запису нотаріальних дій за № 36. За змістом заповіту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно, яке буде належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, заповіла дочці ОСОБА_1 .

08 липня 2025 року приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Закарпатської області Лукеча А. П. (вих. №39/01-16) повідомила, що ОСОБА_1 спадщину після смерті своєї матері не прийняла, оскільки пропустила строк в шість місяців для подачі нотаріусу заяви про її прийняття, який вираховується з дня смерті спадкодавця та не прийняла її фактично, оскільки не проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою на день її смерті, тобто на день відкриття спадщини, що підтверджується довідкою про зареєстрованих осіб разом з померлим на день смерті ОСОБА_2 , виданою Управлінням Центру надання адміністративних послуг Чопської міської ради Закарпатської області 07 серпня 2025 року № 765.

Касаційні провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

За загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною першою статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23).

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року в справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року в справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року в справі № 522/13476/23, від 03 серпня 2026 року в справі № 751/9954/24.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року в справі № 548/2415/21).

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року в справі № 706/275/22).

За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 639/8197/21).

Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Водночас сама собою наявність зазначеної обставини не має наслідком автоматичного визнання причин пропуску строку поважними. Суд має встановити, чи була така обставина об`єктивною, непереборною та істотною перешкодою для своєчасного звернення спадкоємця до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, який правильно врахував апеляційний суд.

У постанові від 26 червня 2024 рокув справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Судузазначила таке.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцюпершої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Отже, вирішальним для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України є не сам факт необізнаності особи про заповіт, а встановлення того, чи перешкоджали незалежні від її волі об`єктивні, непереборні та істотні обставини своєчасному прийняттю спадщини.

За обставинами цієї справи позивачка є дочкою спадкодавця, а, отже, спадкоємицею першої черги за законом. На час відкриття спадщини вона не проживала разом із матір`ю, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України для прийняття спадщини мала вчинити активну юридично значущу дію - подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк. Саме така особливість правового становища позивачки виключає можливість пов`язувати необхідність подання нею відповідної заяви виключно з обізнаністю про існування заповіту.

Позивачка знала про смерть своєї матері та, з огляду на близькі родинні відносини з нею, усвідомлювала або принаймні повинна була усвідомлювати наявність у неї права на спадкування за законом як спадкоємиці першої черги. Відтак незалежно від того, чи була їй відома обставина складення матір`ю заповіту на її користь, саме собою це не звільняло її від необхідності вчинити передбачені законом дії для прийняття спадщини.

Позивачка не вчиняла таких дій не лише протягом установленого законом шестимісячного строку, а й упродовж близько шести років після відкриття спадщини. Така тривала бездіяльність не свідчить про існування об`єктивної, непереборної та істотної перешкоди для своєчасного звернення до нотаріуса, а, навпаки, характеризує поведінку спадкоємиці як пасивну. Відсутність будь-яких дій щодо прийняття спадщини протягом такого значного періоду не може бути виправдана лише тим, що позивачка не знала про заповіт.

Позивачка не посилалася на існування інших обставин, які у період перебігу встановленого законом шестимісячного строку об`єктивно, непереборно та істотно перешкоджали їй звернутися до нотаріуса. Зокрема, матеріали справи не містять посилань на тривалу хворобу, перебування за межами України чи інші обставини, які позбавляли її можливості реалізувати право на прийняття спадщини у встановлений законом строк. Отже, єдиною причиною пропуску строку фактично була її необізнаність про існування заповіту.

Проте така причина за встановлених у цій справі обставин не може бути визнана поважною. Як правильно зазначив апеляційний суд, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року всправі № 686/5757/23 конкретизувала попередній підхід до оцінки необізнаності про заповіт: така необізнаність може бути поважною причиною лише тоді, коли заповіт є єдиною підставою спадкування і особа через незнання про нього не мала підстав вчиняти дії щодо прийняття спадщини. Натомість спадкоємець першої черги, який не проживав зі спадкодавцем, знає або повинен знати про своє право на спадкування за законом і тому має самостійно вчинити необхідні дії для його реалізації.

Отже, в цій справі відсутність у позивачки інформації про заповіт не створювала для неї жодної об`єктивної перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини. Навіть за умови повної необізнаності про волю матері щодо розпорядження спадщиною позивачка як спадкоємиця першої черги мала правову можливість і достатні підстави звернутися до нотаріуса та заявити про прийняття спадщини за законом. Невчинення нею такої дії протягом установленого строку є наслідком її власної пасивної поведінки, а не обставин, які не залежали від її волі.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сама собою необізнаність позивачки про існування заповіту, за відсутності інших об`єктивних та істотних перешкод, не є достатньою підставою для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України. Протилежний підхід фактично означав би безпідставне поновлення спадкового строку через тривалу пасивну поведінку спадкоємця, що не відповідає принципам правової визначеності, добросовісності та справедливості.

За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та правильно виснував про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У касаційній скарзі заявниця просить переоцінити обставини справи й докази, проте Верховний Суд як суд оцінки права, а не з`ясування факту позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована також тим, що предметом спадкування є лише частка у праві власності на житловий будинок, а тому відмова у визначенні їй додаткового строку для прийняття спадщини створює правову невизначеність щодо подальшого володіння та розпорядження будинком, який перебуває в аварійному стані та потребує ремонту. Зазначає, що інша частка фактично залишатиметься без власника, що в подальшому може зумовити її визнання відумерлою спадщиною та, з огляду на неможливість виділу часток будинку в натурі, ускладнити або унеможливити належне користування і розпорядження будинком як єдиним об`єктом.

На думку заявниці, апеляційний суд також не врахував, що визначення їй додаткового строку не порушуватиме прав та інтересів інших осіб, оскільки між спадкоємцями фактично відсутній майновий спір, інших спадкоємців, крім заявниці, немає, а тому задоволення позову відповідатиме принципам законності, добросовісності, розумності та справедливості.

Заявниця посилається на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та принцип пропорційності, вважаючи, що відмова у наданні їй можливості прийняти спадщину призводить до непропорційного втручання у її право власності та не забезпечує розумного балансу між її приватним інтересом і суспільним інтересом територіальної громади.

Також у касаційній скарзі наведено правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України, відповідно до яких поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця щодо своєчасного подання заяви про прийняття спадщини. Заявниця вважає, що наведені нею обставини у сукупності є достатніми для визнання причин пропуску строку поважними та визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів уважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке.

Безпідставними є посилання заявниці на те, що відмова у задоволенні позову створює правову невизначеність щодо подальшого володіння житловим будинком, його аварійний стан, неможливість виділу частки в натурі та можливість у майбутньому визнання іншої частки відумерлою спадщиною. Зазначені обставини стосуються наслідків неприйняття спадщини та подальшого правового режиму спадкового майна, однак не є обставинами, які перешкоджали позивачці своєчасно прийняти спадщину.

Навпаки, позивачка є спадкоємицею першої черги після смерті матері та, оскільки не проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, мала відповідно до статей 1269, 1270 ЦК України подати заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк. Отже, для реалізації свого права на спадкування їй не було необхідно знати про існування заповіту. Вона вже мала самостійну правову підставу для звернення до нотаріуса - спорідненість зі спадкодавцем та право на спадкування за законом.

За таких обставин посилання заявниці на наведені у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду щодо поважних причин пропуску строку не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Навпаки, зазначені висновки підтверджують необхідність встановлення саме об`єктивної перешкоди для своєчасного прийняття спадщини. Перелік можливих поважних причин не є вичерпним, однак кожна така причина повинна відповідати встановленому судовою практикою критерію об`єктивності, непереборності та істотності.

Позивачка ж не навела обставин, які б свідчили про неможливість звернутися до нотаріуса протягом шести місяців після смерті матері.

Так само безпідставним є посилання заявниці на принципи добросовісності, розумності, справедливості та неприпустимості позбавлення права власності. Ці загальні засади цивільного законодавства не можуть тлумачитися як підстава для ігнорування встановленого законом порядку прийняття спадщини та передбаченого статтею 1270 ЦК України строку.

Фактично заявниця пропонує надати перевагу її майновому інтересу у спадкуванні над встановленим законом порядком реалізації спадкових прав лише з огляду на бажаність для неї збереження можливості оформити право на частку будинку. Проте наявність у особи майнового інтересу не є тотожною наявності у неї поважної причини пропуску строку.

Не змінює цього висновку і посилання на аварійний стан будинку, складність користування ним чи неможливість виділу частки в натурі. Зазначені обставини могли б мати значення під час вирішення питань щодо способу користування майном, поділу спадкового майна, здійснення права спільної власності або правового режиму відповідних часток, однак вони жодним чином не пояснюють, чому позивачка не подала заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк після смерті матері.

Посилання на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та принцип пропорційності також не змінює правильності висновків апеляційного суду. Захист права власності за Конвенцією не означає гарантованого збереження за особою майнового права, яке вона не реалізувала у встановленому законом порядку. Саме поняття «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу передбачає наявність уже існуючого майнового права або достатньо обґрунтованого легітимного очікування, а не лише абстрактної можливості набути майно за умови дотримання встановлених законом передумов.

У цьому випадку позивачка мала можливість реалізувати своє право на спадкування за законом шляхом подання заяви нотаріусу протягом шестимісячного строку, однак цього не зробила. Тому наслідком відмови у визначенні додаткового строку є не свавільне позбавлення її набутого права власності, а застосування встановленого законом наслідку невчинення спадкоємцем необхідних дій для прийняття спадщини.

Принцип пропорційності не може використовуватися для нівелювання принципу правової визначеності та встановлених законом строків реалізації цивільних прав. Верховний Суд прямо зазначає, що після закінчення встановленого строку право спадкоємця на прийняття або неприйняття спадщини вважається реалізованим, а пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює або повинен усвідомлювати наявність у нього права на спадкування, не може бути перетворена на поважну причину пропуску строку.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідками касаційного перегляду справи оскаржуване судове рішення залишено без змін, тому Верховний Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду