ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 263/1476/21

Описова частина

08жовтня 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: заступник начальника відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - заступник начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі) Воробйов В. В., Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»), звернувся до суду зі скаргою про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

На обґрунтування скарги зазначав, що Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області заочним рішенням від 19 липня 2021 року у справі № 263/1476/21 позовні вимоги АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 79 224,99 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 68 704,84 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 10 394,06 грн; заборгованість за комісією - 57,00 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту - 33,88 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 35,21 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

27 жовтня 2021 року Центральний ВДВС у місті Маріуполі відкрив виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 263/1476/21, виданого 15 вересня 2021 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 79 224,99 грн.

29 вересня 2025 року під час ознайомлення з матеріалами ВП № НОМЕР_1 в Автоматизованій системі виконавчого провадження (далі - АСВП) заявник дізнався про наявність листа АТ «Ощадбанк» в особі філії Донецького обласного управління № 1 від 06 січня 2022 року (вхідний № 19.19-22/1919/19 від 18 січня 2022 року, завантажений до АСВП 20 січня 2022 року) про повне виконання боржником ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та судовими витратами у ВП № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 за судовим рішенням, у зв`язку з чим АТ «Ощадбанк» просило виконавця закінчити виконавчі провадження, зняти арешти з майна, коштів ОСОБА_1

29 вересня 2025 року заявник направив запит до Центрального ВДВС у м. Маріуполі щодо прийняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з повним його виконанням на підставі листа АТ «Ощадбанк» від 06 січня 2022 року, проте станом на 07 жовтня 2025 року відповіді на запит не надано, ВП № НОМЕР_1 не закінчено, арешти з майна, коштів боржника не знято.

Заявник зазначав, що в 2023, 2024 роках державний виконавець наклав арешти на кошти та майно боржника у межах суми боргу 87 257,49 грн. У березні 2025 року державний виконавець ініціював списання коштів з рахунків боржника на суму 87 257,49 грн.

Вчинення виконавчих дій здійснювалось у місті Маріуполі Донецької області, тобто на тимчасово окупованій території. Паперові матеріали виконавчого провадження не вивозились з міста Маріуполя, зокрема, оригінал виконавчого документа втрачений. Дублікат виконавчого листа у справі № 263/1476/21 не видавався, ВП № НОМЕР_1 не відновлювалось. Водночас державний виконавець вчиняє заходи примусового виконання.

Так, Соборний районний суд міста Дніпра ухвалою від 13 листопада 2025 року заяву Центрального ВДВС у місті Маріуполі про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 263/1476/21 повернув заявникові.

Крім того, Соборний районний суд міста Дніпра ухвалою від 05 грудня 2025 року відкрив провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 263/1476/21.

16 грудня 2025 року Центральний ВДВС у м. Маріуполі прийняв постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 7 922,50 грн, яка, на думку заявника, є незаконною, оскільки виконавець не вчиняв жодних дій з примусового виконання рішення суду.

16 грудня 2025 року Центральний ВДВС у м. Маріуполі прийняв постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням судового рішення на підставі листа АТ «Ощадбанк» від 02 грудня 2025 року та платіжної інструкції від 15 грудня 2025 року № 1895, відповідно до якої суму боргу на користь стягувача стягнуто в повному обсязі.

17 грудня 2025 року Центральний ВДВС у м. Маріуполі відкрив ВП № НОМЕР_3 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 7 922,50 грн, а також відкрив виконавче провадження про стягнення з боржника витрат з виконавчого провадження.

АТ «Ощадбанк» на адвокатський запит повідомило, що погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_1 здійснював таким чином: 21 травня 2021 року - 19,00 грн; 19 червня 2021 року - 29 983,79 грн; 22 червня 2021 року - 9 002,93 грн; 23 червня 2021 року - 18,00 грн; 05 липня 2021 року - 223,20 грн; 13 листопада 2021 року - 2 891,00 грн; 07 грудня 2021 року - 4 870,25 грн; 09 грудня 2021 року -779,24 грн; 11 грудня 2021 року - 3,00 грн; 14 грудня 2021 року - 30 700,00 грн; 15 грудня 2021 року - 665,49 грн.

Отже, станом на дату ухвалення судового рішення у справі № 263/1476/21 та до дати відкриття ВП № НОМЕР_1 (27 жовтня 2021 року) ОСОБА_1 сплатив суму боргу 39 246,92 грн, а станом на 15 січня 2022 року борг перед АТ «Ощадбанк» погашено у повному обсязі, однак ВП № НОМЕР_1 не було закінчене після отримання державним виконавцем листа АТ «Ощадбанк» про повну сплату заборгованості, що є порушенням прав та законних інтересів скаржника.

Також АТ «Ощадбанк» повідомило, що у зв`язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, зокрема окупацією міста Маріуполя та інших населених пунктів Маріупольського району Донецької області військами рф, було втрачено матеріали наглядової справи ОСОБА_1 за кредитним договором, в якій містилися оригінали документів судового провадження та виконавчих проваджень, у тому числі оригінал позовної заяви про стягнення заборгованості, розрахунок заборгованості, заяви та листи, що направлялись до відповідного відділу державної виконавчої служби з питань виконання виконавчих листів у справі № 263/1476/21 тощо.

АТ «Ощадбанк» зазначало про відсутність інформації про надходження суми боргу за кредитом у розмірі 33,88 грн, 35,21 грн та судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Водночас матеріали ВП № № НОМЕР_1, НОМЕР_2 містять скан-копію листа АТ «Ощадбанк» № 1 від 06 січня 2022 року про повне погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та судовими витратами за рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області у справі № 263/1476/21.

Заступнику начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйову В. В. було відомо про повне погашення боржником заборгованості за виконавчим листом, проте, отримавши заяву ОСОБА_1 від 29 вересня 2025 року про закінчення виконавчого провадження, виконавець не виконав відповідних вимог закону. Натомість ініціював 13 платіжних інструкцій від 16 жовтня 2025 року про примусове списання коштів з рахунків боржника.

АТ «Ощадбанк» направило до Центрального ВДВС у місті Маріуполі лист від 02 грудня 2025 року № 55/5.3-04/154200/2025 про продовження виконання ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з залишком заборгованості у розмірі 69,09 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 15 грудня 2025 року № 1895 Центральний ВДВС у місті Маріуполі перерахував стягувачу АТ «Ощадбанк» суму коштів у розмірі 83,31 грн, що стягнуті з боржника у межах ВП № НОМЕР_1.

ОСОБА_1 зазначав, що за відсутності кредитної заборгованості заступник начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйов В. В. у визначений законом строк не прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, усупереч вимогам закону прийняв та направив до банків 13 платіжних інструкцій від 16 жовтня 2025 року про примусове списання коштів з рахунків ОСОБА_1 , до цього часу незаконно арештоване його майно та кошти на всіх банківських рахунках.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень вимог скарги ОСОБА_1 просив суд:

визнати неправомірною дію заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо прийняття постанови від 16 грудня 2025 року про стягнення виконавчого збору у ВП № НОМЕР_1 та зобов`язати її скасувати;

визнати неправомірною дію заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_3 від 17 грудня 2025 року про стягнення виконавчого збору та зобов`язати її скасувати;

визнати неправомірною дію старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Маріуполі Васильченко В. А. щодо прийняття постанови від 27 жовтня 2021 року у ВП № НОМЕР_1 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та зобов`язати її скасувати;

визнати неправомірною дію заступника начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_4 від 17 грудня 2025 року та зобов`язати її скасувати;

визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо здійснення заходів примусового виконання у ВП № НОМЕР_1;

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення;

визнати неправомірною дію заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо примусового списання коштів у розмірі 69,09 грн з рахунку ОСОБА_1 у ВП № НОМЕР_1 та зобов`язати їх повернути на рахунок ОСОБА_1 ;

визнати неправомірною дію заступника начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо перерахування АТ «Ощадбанк» коштів у розмірі 83,31 грн за платіжною інструкцією від 15 грудня 2025 року № 1895 та зобов`язати компенсувати суму 83,31 грн на мінімальні витрати ВП № НОМЕР_1;

стягнути з Центрального ВДВС у м. Маріуполі на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн;

постановити окрему ухвалу щодо заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. та направити її органу, до повноважень якого належить притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, та до органу досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України.

Соборний районний суд міста Дніпра ухвалою від 15 січня 2026 року закрив провадження у справі в частині вимог скарги ОСОБА_1 про:

визнання неправомірною дії заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо прийняття постанови від 16 грудня 2025 року про стягнення виконавчого збору у ВП № НОМЕР_1 та зобов`язання її скасувати;

визнання неправомірною дії заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_3 від 17 грудня 2025 року про стягнення виконавчого збору та зобов`язання її скасувати;

визнання неправомірною дії старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Маріуполі Васильченко В. А. щодо прийняття постанови від 27 жовтня 2021 року у ВП № НОМЕР_1 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та зобов`язання її скасувати;

визнання неправомірною дії заступника начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо прийняття постанови про відкриття ВП № НОМЕР_4 від 17 грудня 2025 року та зобов`язання її скасувати.

Роз`яснив заявнику, що розгляд зазначених вимог скарги віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Соборний районний суд міста Дніпра ухвалою від 15 січня 2026 року скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій та бездіяльності заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. залишив без задоволення.

Місцевий суд керувався тим, що хоча у певний період бездіяльність державного виконавця мала місце, проте під час судового розгляду вона була усунута, а тому в частині визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняттяпостанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення слід відмовити.

Зазначив, що заявник оскаржує бездіяльність виконавця щодо неприйняттяпостанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з його фактичним виконанням та неправомірні дії щодо примусового списання коштів у цьому виконавчому провадженні, водночас державний виконавець вже прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження внаслідок фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Суд першої інстанції вважав, що задоволення вказаних вимог не призведе до правових наслідків, на досягнення яких заявлено скаргу.

Також зазначив про відсутність підстав для постановлення окремої ухвали, оскільки під час розгляду справи не установлено недоліків у діяльності заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокатка Матвійчук Н. Є., подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 15 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення;

визнати неправомірною дію заступника начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо примусового списання коштів у розмірі 69,09 грн з рахунку ОСОБА_1 у ВП № НОМЕР_1 та зобов`язати повернути ці кошти на його рахунок;

стягнути з Центрального ВДВС у м. Маріуполі на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.

У апеляційній скарзі зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні скарги. Посилався на те, що державний виконавець був обізнаний про повне погашення боргу за виконавчим листом, усупереч статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не закінчив виконавче провадження, натомість ініціював списання коштів з його рахунків, у зв`язку з чим повторно стягнуто суму боргу у розмірі 69,09 грн.

Заявник вказував, що місцевий суд помилково вважав, що під час розгляду скарги усунуто порушення, які слугували підставою звернення ОСОБА_1 з цією скаргою, оскільки ВП № НОМЕР_1 закінчено у зв`язку з незаконним списанням з його рахунків коштів у сумі 69,09 грн.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 серпня 2026 року ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 січня 2026 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи у суді першої інстанції заступник начальника відділу Центрального ВДВС Воробйов В. В. у ВП № НОМЕР_1 16 грудня 2025 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним погашенням заборгованості.

Вважав правильним висновок місцевого суду про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 з огляду на те, що у державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки заявник суму заборгованості у розмірі 69,09 грн та судового збору у розмірі 2 270,00 грн не сплатив.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2026 року через підсистему «Електронний суд», ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Матвійчук Н. Є., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення; визнати неправомірною дію заступника начальника Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо примусового списання коштів у розмірі 69,09 грн з рахунку ОСОБА_1 у ВП № НОМЕР_1 та зобов`язати повернути ці кошти на його рахунок; стягнути з Центрального ВДВС у м. Маріуполі на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.

Касаційну скаргу мотивує тим, що суди неправильно застосували положення статей 18, 19, 26, 39, 40, 56 Закону України «Про виконавче провадження», статей 2, 5, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не врахували зміст статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 55 Конституції України щодо гарантій ефективного судового захисту.

Вважає помилковим висновок судів про те, що прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження під час розгляду справи фактично усунуло порушення прав заявника та виключає можливість визнання судом бездіяльності неправомірною.

Такий підхід суду позбавляє особу на судовий захист від вже вчинених порушень органу ДВС та суперечить правовій меті судового контролю за виконанням судових рішень.

Предметом судового розгляду була не лише вимога про зобов`язання державного виконавця закінчити виконавче провадження, а й вимога про визнання неправомірною бездіяльності, яка тривала протягом значного часу, а також вимоги щодо визнання незаконними окремих виконавчих дій, вчинених у період такої бездіяльності. Саме тому подальше прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження не усувало необхідності надання судом оцінки законності поведінки державного виконавця та не позбавляло заявника права на отримання судового рішення по суті заявлених вимог у цій частині.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання рішення у повному обсязі. Після виникнення відповідної підстави державний виконавець не має дискреційних повноважень щодо вирішення питання про доцільність закінчення виконавчого провадження, а зобов`язаний невідкладно прийняти постанову про його закінчення.

Суди не надали належної оцінки доказам, які були визначальними для правильного вирішення справи, а саме: листу АТ «Ощадбанк» про повне виконання рішення суду та прохання закінчити виконавче провадження; факту отримання цього листа державним виконавцем; відсутності будь-яких виконавчих дій щодо закінчення провадження майже протягом чотирьох років; накладенню арештів у 2023 та 2024 роках після повідомлення про повне виконання рішення; примусовому списанню коштів з рахунків заявника.

Посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 731/458/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21, від 31 січня 2025 року у справі № 697/2565/15 щодо застосування статей 447-451 ЦПК України та положень Закону України «Про виконавче провадження».

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд зобов`язаний визнати рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця неправомірними та зобов`язати його усунути порушення (поновити порушене право заявника). При цьому відмова у задоволенні скарги допускається лише тоді, коли рішення, дії чи бездіяльність відповідають вимогам закону і права заявника не були порушені. Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний діяти неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі.

У серпні 2026 року АТ «Ощадбанк»подало відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на необґрунтованість доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У серпні 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скаргаОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Матвійчук Н. Є., на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 15 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року.

Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

У серпні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 30 вересня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

Суди встановили, що Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у справі заочним рішенням від 19 липня 2021 року у справі № 263/1476/21 позовні вимоги АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 79 224,99 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 68 704,84 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 10 394,06 грн; заборгованість за комісією - 57,00 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту - 33,88 грн, 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 35,21 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

27 жовтня 2021 року Центральний ВДВС у місті Маріуполі відкрив виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 263/1476/21, виданого 15 вересня 2021 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 79 224,99 грн.

06 січня 2022 року АТ «Ощадбанк» на адресу Центрального ВДВС у місті Маріуполі направив листа, яким повідомило про повне виконання боржником рішення суду у справі № 263/1476/21, просило провести всі передбачені чинним законодавством дії щодо закінчення виконавчого провадження, зняття арешту з майна ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 17).

11 липня 2023 року, 04 жовтня 2023 року, 12 червня 2024 року постановами державного виконавця у ВП № НОМЕР_1 накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 43-48).

29 вересня 2025 року заявник звернувся до державного виконавця та просив ВП № НОМЕР_1 закрити у зв`язку з повним виконанням рішення суду боржником, що підтверджується листом представника АТ «Ощадбанк», надати інформацію про розмір коштів, стягнутих у виконавчому провадженні, та повернути незаконно списані кошти (т. 1, а. с. 9-11).

06 жовтня 2025 року Центральний ВДВС у місті Маріуполі надав відповідь на запит адвоката, в якому повідомив, що для фактичного повного виконання рішення необхідно сплатити виконавчий збір у сумі 7 922,50 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 110,00 грн (т .1, а. с. 40).

16 жовтня 2025 року з рахунку ОСОБА_1 державний виконавець видав платіжні інструкції на списання коштів на виконання виконавчого листа № 263/1476/21 у ВП № НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 113-125).

16 жовтня 2025 року постановою державного виконавця закінчено ВП № НОМЕР_2 про стягнення судового збору в розмірі 2 270,00 грн (т. 1, а. с. 133, 134).

22 жовтня 2025 року АТ «Ощадбанк» на адресу начальника Центрального ВДВС міста Маріуполя направило заяву, в якій просило вважати помилковою інформацію, наведену у листі АТ «Ощадбанк» № 1 від 06 січня 2022 року, зокрема у частині погашення ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 69,09 грн (33,88 грн - 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту, 35,21 грн - 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом). Просило продовжити виконавчі дії у ВП № НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 залишку заборгованості у розмірі 69,09 грн (т. 1, а. с. 169, 170).

22 жовтня 2025 року АТ «Ощадбанк» на адресу начальника Центрального ВДВС міста Маріуполя направило заяву, в якій просило вважати помилковою інформацію, наведену у листі АТ «Ощадбанк» № 1 від 06 січня 2022 року, зокрема у частині погашення ОСОБА_1 сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн. Просило скасувати постанову про закінчення ВП № НОМЕР_2 про стягнення судового збору в розмірі 2 270,00 грн та поновити його виконання (а. с. 172, 173).

30 жовтня 2025 року АТ «Ощадбанк» на виконання ухвали суду від 22 жовтня 2025 року про витребування доказів надало інформацію щодо сплаченої ОСОБА_1 заборгованості за кредитом від 19 лютого 2019 року. У листі вказано, що заборгованість ОСОБА_1 погашена у розмірі 79 155,90 грн. Залишок непогашеної заборгованості становить 33,88 грн (3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту), 35,21 грн (3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом) та 2 270,00 грн (судовий збір) (т. 1, а. с. 110-112).

Постановою державного виконавця від 16 грудня 2025 року закінчено ВП № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 79 224,99 грн на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), припинено чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення, постанову про стягнення виконавчого збору виведено в окреме виконавче провадження (т. 2, а. с. 20, 21).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі змісту вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог скарги на бездіяльність заступника начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження та щодо повернення списаних коштів з рахунків боржника у сумі 69,09 грн, тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у вказаній частині.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у вказаній частині не відповідають.

Обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Предметом справи, яка переглядається, з урахуванням меж касаційного перегляду, є скарга ОСОБА_1 на дії заступника начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення та щодо помилкового списання коштів у розмірі 69,09 грн з рахунку ОСОБА_1 у межах цього ВП.

На обґрунтування скарги зазначав, що 27 жовтня 2021 року Центральний ВДВС у місті Маріуполі відкрив ВП №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 з виконання виконавчих листів № 263/1476/21, виданих 15 вересня 2021 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованості у розмірі 79 224,99 грн та судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Вказував, що відповідно до інформації з АСВП АТ «Ощадбанк» в особі філії Донецького обласного управління № 1 листом від 06 січня 2022 року (вхідний № 19.19-22/1919/19 від 18 січня 2022 року, завантажений до АСВП 20 січня 2022 року) повідомив виконавця про повне виконання боржником ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та судовими витратами (ВП № № НОМЕР_1, НОМЕР_2), у зв`язку з чим стягувач просив закінчити виконавчі провадження, зняти арешти з майна, коштів боржника.

Зазначав, що усупереч статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не закінчив виконавче провадження, продовжував накладати арешти на майно та кошти боржника, ініціював списання коштів з його рахунків у розмірі 69,09 грн.

Відмовляючи у задоволенні скарги, місцевий суд керувався тим, що хоча у певний період бездіяльність державного виконавця мала місце, проте під час судового розгляду вона була усунута шляхом прийняття постанови про закінчення ВП, тому у частині визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 про стягнення кредитної заборгованості у зв`язку з фактичним виконанням рішення скарга не підлягає задоволенню.

Таким чином, місцевий суд установив, що за наявною у АСВП інформацією у ВП № НОМЕР_1 ОСОБА_1 не мав непогашеної заборгованості, зокрема у розмірі 69,09 грн, водночас вважав, що задоволення вимог ОСОБА_1 не призведе до правових наслідків, на досягнення яких заявлено скаргу.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд з інших підстав погодився з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , зазначивши, що у державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки заявник суму заборгованості у розмірі 69,09 грн та судового збору у розмірі 2 270,00 грн не сплатив.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Щодо вимог скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга та третя статті 451 ЦПК України).

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій, Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини першої статті 39 Закону).

У частині другій статті 39 Закону вказано, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, ухвалюється в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц зроблено такі висновки: «Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці».

Перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання.

З огляду на наведені положення у разі належного виконання судового рішення про стягнення заборгованості, яке полягає у сплаті боржником (перерахування) коштів стягувачу у розмірі, зазначеному у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), виконавець у день, коли йому стало відомо про такі обставини, приймає постанову про закінчення виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що стягувач АТ «Ощадбанк» 06 січня 2022 року за допомогою АСВП повідомив заступника начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйова В. В. про повне виконання боржником ОСОБА_1 судового рішення у справі № 263/1476/21 про стягнення заборгованості у розмірі 79 224,99 грн та судового збору у розмірі 2 270,00 грн (ВП № № НОМЕР_1, НОМЕР_2), у зв`язку з чим просив закінчити виконавчі провадження, зняти арешти з майна, коштів боржника.

Таким чином, у начальника Центрального ВДВС міста Маріуполя до звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою, яка є предметом цього судового розгляду, були наявні підстави для закінчення ВП № НОМЕР_1, однак останній допустив бездіяльність щодо незакінчення ВП.

Суд першої інстанції фактично погодився з аргументами ОСОБА_1 щодо протиправної бездіяльності начальника Центрального ВДВС міста Маріуполя у ВП № НОМЕР_1, про що вказав у мотивувальній частині ухвали, проте скаргу залишив без задоволення, вважаючи відновленими права заявника у зв`язку з прийняттям постанови про закінчення ВП під час розгляду скарги.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зробив протилежні висновки, зазначивши, що оскільки заявник суму заборгованості у розмірі 69,09 грн та судового збору у розмірі 2 270,00 грн не сплатив, отже, у державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження.

Водночас місцевий суд не врахував, що підставою для задоволення скарги на дії державного (приватного) виконавця є встановлення протиправності у його діях (рішеннях) станом на момент їх вчинення (ухвалення).

Суд апеляційної інстанції вважав, що боржник не сплатив стягувачу у повному обсязі кошти у розмірі, зазначеному у виконавчому документі, у межах ВП № НОМЕР_1, зокрема кредитну заборгованість у розмірі 69,09 грн, залишивши без уваги заяву АТ «Ощадбанк» від 06 січня 2022 року про повне погашення боржником заборгованості та сплату судового збору.

У постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 758/8416/15-ц (провадження № 61-35св18), від 06 грудня 2023 року у справі № 357/13822/21 (провадження № 61-12786св23) зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень.

Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства під час здійснення судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.

Колегія суддів зазначає, що передбачений частиною першою статті 74 Закону та статтею 447 ЦПК України судовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 (провадження № 12-23гс22).

Таким чином, заявлена вимога ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника відділу Центрального ВДВС у м. Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з фактичним виконанням рішення є належним способом захисту прав та законних інтересів боржника, що передбачений статтею 447 ЦПК України.

Прийняття державним виконавцем постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 під час розгляду справи не позбавляє суд обов`язку здійснити оцінку бездіяльності державного виконавця у період з часу направлення стягувачем листа від 06 січня 2022 року про повне виконання судового рішення (виконавчого документа) до моменту звернення заявника зі скаргою до суду у жовтні 2025 року, та у разі встановлення обґрунтованості скарги визнати оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними.

З огляду на зміст пункту 9 частини першої, частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не може безпідставно зволікати щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження, будучи обізнаним про наявність відповідних підстав для цього.

Згідно з матеріалами справи заступник начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйов В. В. з 20 січня 2022 року був обізнаний про повне погашення заборгованості у ВП № НОМЕР_1, проте передбачених Законом дій не вчинив.

Також убачається, що на час накладення державним виконавцем арештів на грошові кошти боржника у межах ВП № НОМЕР_1 у 2023, 2024 роках заборгованість ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа № 263/1476/21 була повністю погашена.

Отже, встановивши неправомірну бездіяльність заступника начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку з повним виконанням ОСОБА_1 грошового зобов`язання за виконавчим листом, суд першої інстанції, констатувавши часткову обґрунтованість скарги, помилково не зазначив про це у резолютивній частині судового рішення.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , наведеним у скарзі та апеляційній скарзі, не врахував наявні у матеріалах справи докази у контексті обізнаності заступника начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйова В. В. щодо повного виконання грошового зобов`язання за виконавчим листом, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про залишення без змін ухвали суду першої інстанції, зокрема в частині відмови у задоволенні вимоги скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження.

Надання апеляційним судом переваги іншій довідці стягувача від 30 жовтня 2025 року про наявність у боржника непогашеної заборгованості за кредитом у розмірі 69,09 грн (33,88 грн + 35,21 грн), за суперечливої поведінки банку та без наведення відповідних мотивів, є неправомірним висновком суду в цій частині.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги частково підтвердилися, тому ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у вказаній частині належить скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення скарги.

Щодо вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця повернути списані кошти у розмірі 69,09 грн

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у скарзі просив, зокрема, повернути списані з його рахунку кошти у розмірі 69,09 грн у межах ВП № НОМЕР_1.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 липня 2023 року у справі № 216/5508/20 зазначив, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Суди розглядають справи за такими скаргами у передбаченому розділом VII ЦПК України порядку, незалежно від наявності у сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні.

Колегія суддів виснує, що питання про повернення заявнику коштів у сумі 69,09 грн є у розумінні статті 22 ЦК України збитками від неналежного виконання державним виконавцем своїх обов`язків, свідчить про наявність спору про право (з визначенням належного складу учасників цього спору), тому таку вимогу скарги суд не може розглянути по суті у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

З огляду на викладене ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог скарги про повернення списаних коштів у сумі 69,09 грн підлягають скасуванню, а скарга в цій частині - залишенню без розгляду.

Верховний Суд роз`яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

Щодо розподілу судових витрат

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 19 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

За результатами касаційного розгляду справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Матвійчук Н. Є., задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення вимоги скарги на бездіяльність заступника начальника відділу Центрального ВДВС у місті Маріуполі Воробйова В. В. щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги.

З урахуванням наведеного необхідно розподілити судові витрати за результатами касаційного розгляду справи пропорційно до розміру задоволених вимог скарги і з урахуванням понесених витрат у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 4 000,00 грн, 3 000,00 грн та 5 500,00 грн відповідно.

На підтвердження понесених витрат у суді першої інстанції заявник надав такі докази: договір № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Матвійчук Н. Є.; додаткова угода № 2 від 23 вересня 2025 року до договору № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, відповідно до якої гонорар адвоката за надані послуги з оскарження дій / бездіяльності державного виконавця у ВП № НОМЕР_1 становить 4 000,00 грн; акт наданих послуг від 22 жовтня 2025 року до договору № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість юридичних послуг становить 4 000,00 грн, платіжна інструкція від 22 жовтня 2025 року № 831592752, отримувач Матвійчук Н. Є., платник ОСОБА_1 , про оплату послуг адвоката на суму 4 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат у суді апеляційної інстанції заявник надав такі докази: договір № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Матвійчук Н. Є.; додаткова угода б/н від 27 січня 2026 року до договору № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, відповідно до якої гонорар адвоката за надані послуги з апеляційного оскарження ухвали суду у справі № 263/1476/21 становить 3 000,00 грн; акт наданих послуг від 20 квітня 2026 року до договору № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість юридичних послуг становить 3 000,00 грн; квитанція до прибуткового касового ордера від 20 квітня 2026 року № 15/3, отримувач Матвійчук Н. Є., платник ОСОБА_1 , про оплату послуг адвоката на суму 3 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат у суді касаційної інстанції заявник надав такі докази: договір № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Матвійчук Н. Є.; додаткова угода б/н від 06 серпня 2026 року до договору № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, відповідно до якої гонорар адвоката за надані послуги у суді касаційної інстанції у справі № 263/1476/21 становить 5 500,00 грн; акт наданих послуг від 15 вересня 2026 року до договору № 15/25 про надання правничої допомоги від 29 серпня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість юридичних послуг становить 5 500,00 грн, з який 500,00 грн - усне консультування з вивчення документів клієнта, 5 000,00 грн - складення та направлення касаційної скарги; квитанція до прибуткового касового ордера від 15 вересня 2026 року № 15/10, отримувач Матвійчук Н. Є., платник ОСОБА_1 , про оплату послуг адвоката на суму 5 500,00 грн.

Відповідні заяви скаржника про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій були доставлені до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» Центрального ВДВС у місті Маріуполі, проте клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката матеріали справи не містять, доводів щодо неспівмірності витрат не заявлено.

Верховний Суд вважає, що клопотання заявника про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, необхідно частково задовольнити з огляду на таке.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що згідно з матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом Матвійчук Н. Є.у цій справі послуг з оскарження дій/бездіяльності державного виконавця у ВП № НОМЕР_1, апеляційного оскарження ухвали суду у справі № 263/1476/21, складення та направлення касаційної скарги у справі № 263/1476/21.

Верховний Суд, оцінюючи доводи заявника на підтвердження підстав для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, ураховує реальність таких витрат, а саме наявність доказів, що підтверджують надання (дійсність) та оплату адвокатських послуг, їх необхідність (неодмінність) та обсяг, достатню складність справи з огляду на кількість заявлених вимог, обсяг матеріалів справи та пропорційність задоволених вимог.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням часткового задоволення касаційної скарги та пропорційності задоволених вимог скарги, підлягають зменшенню, а саме, понесені у суді першої інстанції - до 1 000,00 грн, у суді апеляційної інстанції - до 1 500,00 грн, у суді касаційної інстанції - до 1 500,00 грн, всього судових витрат - 4 000,00 грн.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на викладене наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження та ухвалення нового рішення про задоволення скарги в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки скарга в частині вимог про повернення коштів у сумі 69,09 грн підлягає розгляду у позовному провадженні, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню, а скарга - залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 137, 141, 257, 400, 409, 412, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду