ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/2320/25

1. У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

2. Позов обґрунтовано тим, що 29 квітня 2024 року позивачка передала в борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 48 000 доларів США.

3. Відповідач зобов`язався повернути борг до 30 грудня 2024 року, про що надав позивачу власноручно написану розписку.

4. Відповідач не виконав свого зобов`язання, кошти не повернув, на звернення позивача не реагує, а тому ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

5. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, позов задоволено.

6. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за розпискою від 29 квітня 2024 року в розмірі 48 000 дол. США. Здійснено розподіл судових витрат.

7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог статті 1046 ЦК України. Відповідач на час складання розписки визнавав, що кошти бере у позивача та повернути борг зобов`язувався саме позивачу, а не іншим особам.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

8. У червні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

10. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

11. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає:

застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17,у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

недослідження зібраних в справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт реальної передачі коштів.

13. Вважає, що висновки судів ґрунтуються виключно на формальному посиланні на розписку, без належного дослідження фактичних обставин передачі коштів, що суперечить правовій природі договору позики.

14. Зазначає, що факт відсутності знайомства між позивачкою та відповідачем виключає можливість виникнення між ними будь-яких особистих довірчих відносин, які є типовою передумовою укладення договору позики.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15. 29 квітня 2024 року ОСОБА_2 власноручно написав розписку, якою підтвердив, що взяв у ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 48 000 доларів США, які зобов`язався повернути їй в повному обсязі до 30 грудня 2024 року. Відповідач написав, що зазначені кошти він отримав, перерахував, претензій до стану банкнот не має. Наведене підтверджено розпискою, оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні 04 серпня 2025 року, а копія приєднана до матеріалів справи.

16. ОСОБА_2 є боржником у чисельних виконавчих провадженнях, що підтверджено даними з АСВП, станом на 27 березня 2025 року.

17. В матеріалах справи наявна розписка:

«Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Паспорт НОМЕР_1 , виданий Білоцерківськийм РВ Управління ДМС України в Київській області 12 травня 2015 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , проживаю і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , даною розпискою підтверджую, що взяв у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_2 , в борг грошові кошти в розмірі 48 000 доларів США (сорок вісім тисяч доларів) США, які я зобов`язуюсь повернути їй в повному обсязі до 30 грудня 2024 року.

Зазначені грошові кошти мною особисто перераховані та отримані в повному обсязі, претензій до стану банкнот я не маю.

29 квітня 2024 р. ОСОБА_2 /підпис/».

18. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

19. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

20. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

21. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

22. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

23. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

24. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

25. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

26. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

27. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

28. Тлумачення вказаної статті ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

29. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

30. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

31. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

32. Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

33. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

34. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

35. Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

36. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

37. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

38. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка.

39. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

40. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

41. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

42. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

43. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

44. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

45. Частиною першою статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

46. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

47. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

48. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 04 серпня 2026 року у справі № 297/2275/23.

49. Відповідно до положень статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено законом.

50. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

51. При цьому, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов`язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів.

52. Частиною третьою статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

53. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

54. За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

55. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

56. Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. На цьому наголосив Верховний Суд у справі № 908/1879/17 від 04 березня 2021 року.

57. Судами встановлено, що у розписці від 29 квітня 2024 року відповідач зазначив: «Зазначені грошові кошти мною отримані особисто, перераховані та отримані в повному обсязі, претензій до стану банкнот я не маю. 29 квітня 2024 року».

58. Отже, суди правомірно виснували, що у вказаній розписці відповідач підтвердив факт отримання грошових коштів від позивача.

59. Таким чином, суди обґрунтовано виходили із того, що факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а доказів на спростування цього факту стороною відповідача надано не було.

60. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення відповідно до вимог статті 1046 ЦК України. Відповідач на час складання розписки визнавав, що кошти бере у позивача та повернути борг зобов`язувався саме позивачу, а не іншим особам.

61. При цьому відповідач не довів належними та допустимими доказами, що між сторонами за складеною ним розпискою виникли інші правовідносини.

62. Крім того, відповідач у встановленому законом порядку договір позики не оспорював, тому відповідно до статті 204 ЦК України презумпція правомірності зазначеного правочину залишилася не спростованою.

63. Доводи касаційної скарги про невстановлення судами факту передачі грошових коштів спростовуються вищевказаними висновками Верховного Суду та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами на підставі поданих позивачкою доказів. Відповідач не надав доказів на спростування обставин, які стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

64. Посилання заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6- 63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17,у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, відхиляються колегією суддів, оскільки, з урахуванням встановлених обставин, оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, які містяться у вказаних постановах.

65. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

66. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

67. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

68. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду