ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 711/4120/25

Описова частина

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з грудня 2002 року спільно проживала зі ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловік та дружина.

03 грудня 2024 року ОСОБА_3 був мобілізований та направлений для проходження військової служби, а 13 березня 2025 року їй повідомили про зникнення його безвісті під час виконання бойового завдання.

Для реалізації прав близьких родичів та членів сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця, що гарантуються Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», вона має потребу у встановленні факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки це дозволить їй належним чином комунікувати з органами військового управління, подавати заяви до уповноважених органів щодо розшуку військовослужбовця ОСОБА_3 та ініціювати питання виплати грошових коштів.

Посилаючись на наведене, просила встановити:

факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період із грудня 2002 року до 03 грудня 2024 року;

факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 до моменту зникнення безвісти останнього, а саме до 11 березня 2025 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року у складі судді Скляренко В. М. заяву задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, у період із 13 липня 2017 року до 03 грудня 2024 року . В іншій частині заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із доведеності заявницею факту її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 із 13 липня 2017 року до 03 грудня 2024 року. Суд виснував, що встановлення факту проживання заявниці однією сім`єю зі зниклим безвісті військовослужбовцем ОСОБА_3 сприятиме реалізації заявницею прав, передбачених законом для членів сім`ї військовослужбовців, які зникли безвісти.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви про перебування заявниці на утриманні ОСОБА_3 , суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження обставин, які свідчать про виникнення в неї права на утримання від ОСОБА_3 , не надано також доказів того, що ОСОБА_3 мав можливість надавати відповідне грошове утримання заявниці.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 травня 2026 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги Міністерства оборони України, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2026 року у задоволеній частині скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду аргументовано тим, що заявник не довела належними та допустимими доказами факт її проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки надані нею докази не підтверджують, що між ними склалися та мали місце протягом періоду з 13 липня 2017 року до 03 грудня 2024 року усталені відносини, які притаманні подружжю, не надала жодних доказів на підтвердження наявності у сторін взаємних обов`язків щодо утримання майна.

13 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2026 року у справі № 215/178/25 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні заяви.

Заявник зазначає, що апеляційний суд проігнорував письмові та речові докази, безпідставно вказавши на відсутність підтвердження ведення спільного господарства та наявності спільного бюджету. Між тим матеріали справи містять вичерпну та взаємопов`язану доказову базу їх зі ОСОБА_3 сімейного життя, яку суд першої інстанції оцінив відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Представник Міністерства оборони України ОСОБА_4 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 подала заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Придніпровського районного суду м. Черкаси цивільну справу № 711/4120/25 за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України.

Матеріали справи № 711/4120/25 надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що заявниця з 06 березня 1998 року зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

З 13 жовтня 2017 року ОСОБА_3 документований паспортом громадянина України.

З 05 липня 2017 року до 05 січня 2018 року місце проживання ОСОБА_3 було зареєстровано за адресою місцезнаходження центру обліку бездомних осіб Черкаської благодійної організації «Від серця до серця», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчать посвідчення про взяття на облік бездомної особи та довідка про реєстрацію місця проживання.

Відповідно до листа ВДРАЦС у м. Черкаси Черкаського МУЮ від 02 липня 2025 року актових записів про шлюб та про народження дітей, складених відносно ОСОБА_3 , не виявлено.

04 грудня 2024 року ОСОБА_3 призваний на військову службу за мобілізацією та з 01 лютого 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно зі сповіщенням військової частини НОМЕР_1 від 13 березня 2025 року № 323 солдат ОСОБА_3 зник безвісті 11 березня 2025 року під час виконання бойового завдання.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою заявниці 17 березня 2025 року Черкаським РУП ГУ НП в Черкаській області зареєстроване кримінальне провадження № 12025250310000967 та розпочато досудове розслідування за обставинами зникнення безвісті ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Піщане Покровського району Донецької області.

Протягом другої половини березня 2025 року заявниця неодноразово зверталась до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявами щодо надання відомостей про військовослужбовця ОСОБА_3 та обставин його зникнення.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження оскаржуваного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2026 року у справі № 215/178/25 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктами 2, 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема: перебування фізичної особи на утриманні; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зауважувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Зазначений правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 у справі про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, під час встановлення факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти .

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі № 362/3705/20).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі зникненням безвісти військовослужбовця.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_3 у період перебування з нею, як стверджувала заявниця, у фактичних шлюбних відносинах, а саме у 2017 році був взятий на облік як бездомна особа та 05 липня 2017 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що є адресою благодійної організації «Від серця до серця».

Крім того, паспорт громадянина України ОСОБА_3 отримав лише 13 жовтня 2017 року у віці 35 років.

Також суд установив, що до 2014 року заявник перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, а надані нею світлини за 2007 рік не свідчать про факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 у період із 13 липня 2017 року до 03 грудня 2024 року.

З урахуванням наведеного, заявник не надала жодних доказів на підтвердження наявності у сторін взаємних обов`язків щодо утримання майна, ведення спільного господарства та відносин, які притаманні подружжю.

Встановивши, що заявник не надала беззаперечних доказів спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності спільних прав і обов`язків у їх сукупності, які б дозволяли встановити факт її проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 13 липня 2017 року до 03 грудня 2024 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні її заяви.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справі й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до власного тлумачення зазначених норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду