ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 295/4418/24

Описова частина

У березні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юпіджі» (далі - ТОВ «Юпіджи»), треті особи: Приватне підприємство«Укрпалетсистем» (далі - ПП «Укрпалетсистем»), ОСОБА_2 , про зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану шляхом знесення нерухомого майна.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач, як власник земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:05:025:0017, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , протиправнопобудував на ній автозаправний комплекс (АЗК) з пунктом сервісного обслуговування населення та адміністративними приміщеннями.

За результатами проведення позапланової перевірки суб`єкта містобудування управлінням Державної архітектурної будівельної інспекції було складено акт № 1006/7/К15/736 від 06 грудня 2019 року та припис № 116/19-к від 06 грудня 2019 року «Про зупинення підготовчих та будівельних робіт», у зв`язку з порушеннями з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Коростень-МБО» (підрядника будівництва) вимог законодавства у сфері містобудування.

Рішенням № 430/19-а від 18 грудня 2019 року головний інспектор будівельного нагляду Управління Державної архітектурної будівельної інспекції Житомирської області Хорова Н. В. скасувала містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 08 серпня 2017 року № 52/17 на об`єкт «Будівництво АЗК з пунктом сервісного обслуговування, адміністративними приміщеннями, приміщеннями АГЗП та автомийки за адресою: АДРЕСА_1», затверджені наказом від 18 вересня 2019 року № 123/19 (замовник - ТОВ «Юпіджи»).

Стверджував, що за результатами самовільних робіт, 19 грудня 2019 року КП «Інспекція з благоустрою м. Житомира» складено протокол про порушення, при цьому особа, на яку було складено даний протокол зазначила, що зобов`язується найближчим часом узгодити всі роботи.

Однак, підрядник ТОВ «Коростень-МБО» продовжив роботи без відповідних дозвільних документів.

Позивач зазначав, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 240/11107/19, яке набрало законної сили, скасовано дозвіл Державної архітектурно-будівельної інспекції України № ІУ113192001524 від 19 липня 2019 року, виданий ТОВ «Юпіджі» на будівництво АЗК із пунктом сервісного обслуговування населення, адміністративними приміщеннями, АГЗП та автомийки. Однак, незважаючи на виконання робіт з порушенням вимог будівельних норм, стандартів і правил, а також порушення відповідачем містобудівних, екологічних, санітарних норм та норм землекористування, порушення Генерального плану м. Житомира, ТОВ «Юпіджі» отримало сертифікат про готовність об`єкта № ІУ163201271348 та 19 травня 2020 року за відповідачем зареєстровано право власності на указаний об`єкт нерухомого майна.

Вважає, що самочинне будівництво здійснювалось без дозвільних документів, з порушеннями, без висновку про оцінку впливу на довкілля та з нецільовим використанням землі, а тому згідно статті 376 Цивільного кодексу України вказаний об`єкт нерухомого майна підлягає знесенню.

Посилаючись на викладене, вказуючи про порушення його права на безпечне життя і довкілля, ОСОБА_3 просив суд зобов`язати ТОВ «Юпіджи» привестиземельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136300:05:025:0017 до попереднього стану шляхом демонтажу автозаправного комплексу (АЗК) з пунктом сервісного обслуговування населення таадміністративними приміщеннями.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, вказуючи про порушення його права на безпечне життя і довкілля, не надав суду належнихдоказів про порушення таких прав (загроза життю, шкода довкіллю і шкода здоров`ю, причино-наслідковий зв`язок, становлення реальної загрози його життю та здоров`ю, створення потенційної небезпеки, тощо), та під час розгляду справи клопотань щодо призначення відповідної судової експертизи з метою підтвердження завдання шкоди його здоров`ю, існування для нього екологічно-небезпечних наслідків, тощо, не заявив, у зв`язку з чимдійшли висновку, що ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем його особистих прав, що є підставою для відмови у позові.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13 квітня 2026 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд», на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2026 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, якимпозов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 травня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, розробленим Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша земельна агенція» в 2015 році, передбачено передати земельну ділянку комунальної власності площею 1,1000 га з метою реалізації її на земельних торгах для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

У висновку Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської області № 13/2015 від 27 лютого 2015 року зазначено, що відповідно до Генерального плану м. Житомира, затвердженого рішенням міської ради від 26 грудня 2001 року № 266, земельна ділянка площею 1,1000 га по АДРЕСА_1 розташована на території багатоповерхової житлової забудови.

Також цим висновком погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності з метою її реалізації на земельних торгах, площею 1,1000 га за рекомендованою адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, без права забудови капітальних споруд в межах «червоних» ліній перспективного розвитку просп. Незалежності (колишня АДРЕСА_2 ), в установленому законодавством порядку.

Аналогічно висновком Головного управління Держземагенства у Житомирській області від 04 березня 2015 року погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності з метою її реалізації на земельних торгах, площею 1,1000 га за рекомендованою адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, без права забудови капітальних споруд в межах «червоних» ліній перспективного розвитку вул. Ватутіна, в установленому законодавством порядку.

Відповідно до інформації про проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки у власність організатором торгів є Житомирська міська рада, виконавцем земельних торгів є ПП Фірма «СОМГІЗ». На аукціон виставлена земельна ділянка несільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136300:05:025:0017, площа 1,1000 га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (класифікації видів цільового призначення земель - 03.07).

Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 06 червня 2017 року між Житомирською міською радою (продавець) та ТОВ «Юпіджі» (покупець), та змін до нього від 08 червня 2017 року, ТОВ «Юпіджі» на земельних торгах у формі аукціону отримало у приватну власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення з категорії земель - землі житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136300:05:025:0017.

19 липня 2019 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України надала ТОВ «Юпіджі» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113192001524 з будівництва об`єкта «Будівництво АЗК з пунктом сервісного обслуговування населення, адміністративними приміщеннями, АГЗП та автомийки» у АДРЕСА_1 .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі № 240/11107/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, визнано протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо надання ТОВ «Юпіджі» дозволу на виконання будівельних робіт № IУ 113192001524 від 19 липня 2019 року на об`єкт «Будівництво АЗК з пунктом сервісного обслуговування населення, адміністративними приміщеннями, АГЗП та автомийки за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1» та скасовано наданий дозвіл на виконання будівельних робіт.

06 травня 2020 року ТОВ «Юпіджі» видано сертифікат № ІУ 163201271348, яким Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації «Будівництво АЗК з пунктом сервісного обслуговування населення, адміністративними приміщеннями, АГЗП та автомийки за адресою: Житомирська обл., АДРЕСА_1» ТОВ «Юпіджі» вказаний сертифікат виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 23 грудня 2019 року.

19 травня 2020 року зареєстровано право власності ТОВ «Юпіджі» на об`єкт нерухомого майна «АЗК з пунктом сервісного обслуговування населення, адміністративними приміщеннями, АГЗП та автомийки» за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 лютого 2021 року № 243951757.

Підставою для державної реєстрації права власності вказано сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 06 травня 2020 року № IV163201271348, який є дійсним, та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, виданий Житомирською міською радою 15 травня 2020 року № 873/11.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Отже, особи, які наділені правом на звернення до суду, поділяються на такі дві групи: особи, які звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів й, відповідно, мають як матеріально-правову, так і процесуальну заінтересованість у конкретному результаті розгляду справи, займають процесуальне становище позивача; особи, які звертаються до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, заінтересованість яких має суто процесуальний характер й процесуальне становище яких за загальним правилом є відмінним від процесуального становища позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, тому він має довести (а суд - встановити), що йому належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 759/23377/20 (провадження № 61-15397св23).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20, від 26 липня 2023 рокуу справі № 760/23205/17).

Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесення особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 зроблено висновок, що «право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)».

Аналогічна правова позиція неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц і від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справ, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивачем, всупереч положень статей 76, 81, 89 ЦПК України під час розгляду справи не надано доказів порушення або існування порушення його особистого права на безпечне для життя та здоров`я навколишнє природне середовище як жителя м. Житомира, не доведено наявності негативних для навколишнього природного середовища наслідків від будівництва та функціонування АЗК з пунктом сервісного обслуговування населення, адміністративними приміщеннями, АГЗП та автомийки за адресою: АДРЕСА_1 .

Наявність реальної загрози життю та здоров`ю, а також погіршення екологічної ситуації в районі м. Житомир, в якому розміщений даний об`єкт, не підтверджується жодними доказами, в тому числі висновком з оцінки впливу на довкілля або висновком державної екологічної експертизи. При цьому ОСОБА_3 під час розгляду справи клопотання про призначення експертизи з метою підтвердження існування еколого-небезпечних наслідків нецільового використання земельної ділянки, що відносить до земель житлової та громадської забудови, через розміщення АЗК не заявляв. Посилання на ймовірність спричинення надзвичайної ситуації техногенного характеру носить характер припущення.

Сам по собі факт нецільового використання земельної ділянки або незгоди позивача, як мешканця прилеглого будинку з будівництвом та експлуатацією АЗК, не може свідчити про наявність порушення права на безпечне для життя та здоров`я навколишнє природне середовище, негативний вплив такого будівництва та експлуатації об`єкту на довкілля.

Враховуючи те, що позивач відноситься до інших осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про знесення самочинного будівництва (в розумінні статті 376 ЦК України), що зумовлює встановлення у таких справах додаткових обставин, зокрема, крім встановлення самого факту самочинного будівництва, підлягає обов`язковому доведення факт наявності порушення прав у зв`язку з самочинним будівництвом, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 через недоведеність порушення права на безпечне для життя та здоров`я навколишнє природне середовище та спричинення негативного впливу чи шкоди довкіллю.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року при розгляді справи № 906/3/21 (провадження № 61-5566св22) зі схожими фактичними обставинами та суб`єктним складом.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду