ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 204/1907/24

У 2024 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), в якому просив визнати борг за кредитним договором від 27 вересня 2007 року безпідставним.

13 жовтня 2025 року ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

17 березня 2026 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 13 жовтня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що у ОСОБА_1 відсутній борг за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74 з підстав його повного виконання за рахунок предмета іпотеки, що свідчить про відсутність предмета спору в справі.

У квітні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 13 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що судами порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а заявника позбавлено права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд.

Зазначив, що 21 вересня 2018 року на його адресу від ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» надійшли повідомлення про відступлення права вимоги за кредитними договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74 та вимога вих. № 0904/17 від 04 вересня 2018 року про дострокове погашення заборгованості за кредитом, яка станом на 31 серпня 2018 року склала 969 807,87 грн.

Водночас за судовими рішеннями в справі № 200/7417/14-ц та виконавчим провадженням № 56825353 борг за кредитним договором становить лише 148 091,52 грн.

Отже, Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відобразили в договорах про відступлення прав вимоги та їх додатку односторонні арифметичні розрахунки без періоду нарахування, баз істотних складових та не враховуючи документи судового і виконавчого провадження, що є недопустимим.

Незважаючи на рішення суду, яке набрало законної сили і яким визначена процедура переходу права власності на квартиру - шляхом продажу її на прилюдних торгах для погашення заборгованості в розмірі 148 091,52 грн, незважаючи на арешт, накладений постановою приватного виконавця на квартиру, державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким зареєструвала право власності на квартиру за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» з підставою виникнення права власності: вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, договір іпотеки.

Ураховуючи те, що у ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), воно не мало законних підстав відчужувати цю квартиру ОСОБА_3 , а той - ОСОБА_4 .

Матеріалами цивільної справи не підтверджується борг у розмірі 969 807,75 грн, також його повне або часткове погашення.

У відзиві на касаційну скаргу представник ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» зазначив, що за рахунок предмета іпотеки ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» задовольнило вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74. Наразі позивачем не відновлено право власності на предмет іпотеки, а, отже, сторони не повернулись у первісний стан, який існував до звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. У позивача відсутній борг за кредитним договором з підстав його повного виконання за рахунок предмета іпотеки і тому предмет спору фактично відсутній.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 серпня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

31 серпня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року № 014/3101/137385, , укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до «розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74», який є додатком до договору відступлення права вимоги від 31 серпня 2018 року, розмір кредитної заборгованості на момент відступлення права вимоги складав 969 807,75 грн.

22 жовтня 2018 року в порядку статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право власності на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1 .

08 листопада 2018 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Огородник Л. В. за реєстровим № 1847.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником даного майна є ОСОБА_4 .

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 255 ЦПК України визначені підстави для закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пункті 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 вересня 2021 року в справі № 638/3792/20 виснував, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 13/51-04, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив висновок, що за рахунок предмета іпотеки ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» задовольнило вимоги за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Наразі позивачем не відновлено право власності на предмет іпотеки, а, отже, сторони не повернулись до попереднього стану, який існував до звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Враховуючи, що у ОСОБА_1 відсутній борг за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74, з підстав його повного виконання за рахунок предмета іпотеки, що не заперечувалось і відповідачем, тобто на час звернення до суду з позовом фактично відсутній предмет спору, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Колегія суддів з наведеним висновком не погоджується, з огляду на таке.

Позивач неодноразово посилався і матеріалами справи й відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року в справі № 200/7417/14-ц, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74, яка станом на 01 листопада 2013 року складала 148 091,52 грн. Вирішено у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВЕМ № 374204, виданого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах, згідно зі встановленою Законом України «Про виконавче провадження» процедурою, з початковою ціною не нижче, чим визначено незалежною особою на здійснення оцінки майна, на час здійснення виконавчих дій, задовольнити вимоги банку про стягнення боргу в розмірі 148 091,52 грн (т. 1, а. с. 7, 8).

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, визначено порядок звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в розмірі 148 091,52 грн, а саме шляхом продажу квартири на прилюдних торгах.

Відповідно до «розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74», який є додатком до договору відступлення права вимоги від 31 серпня 2018 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк» розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1 на момент відступлення права вимоги складав 969 807,75 грн (т. 1, а. с. 11 зворот).

У цей же день - 31 серпня 2018 року ПАТ «Оксі Банк» відступило право вимоги за кредитним та іпотечними договорами від 27 вересня 2007 року ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» у загальному розмірі кредитної заборгованості ОСОБА_1 на момент відступлення права вимоги - 969 807,75 грн.

04 серпня 2018 року ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» направило ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, яка станом на 31 серпня 2018 року склала 969 807,75 грн. Повідомлено майнового поручителя ОСОБА_2 про необхідність виконання вимоги у тридцятиденний строк (т. 1, а. с. 14, 15).

Водночас відомостей про отримання боржником ОСОБА_1 та/ або майновим поручителем ОСОБА_2 вказаної вимоги матеріали справи не містять.

У позовній заяві ОСОБА_1 порушує питання про те, що ні первісний, ні новий кредитор не мали права визначати розмір заборгованості у розмірі 969 807,75 грн, оскільки судовий рішенням, яке набрало законної сили, судом уже встановлено заборгованість у розмірі 148 091,52 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 41 Закону № 898-IV реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, зокрема у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону № 898-IV передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно, у разі реалізації предмета іпотеки за ціною, що перевищує розмір заборгованості та інші вимоги, які мають бути задоволені за рахунок виручених коштів відповідно до закону, питання щодо подальшого розподілу залишку коштів має вирішуватися згідно з установленою законодавством процедурою. Кредитор не набуває права на задоволення вимог у більшому розмірі, ніж фактично належить йому відповідно до кредитного зобов`язання та закону.

За таких обставин визначення судом конкретного розміру заборгованості має істотне правове значення, оскільки саме цей розмір визначає обсяг майнових вимог іпотекодержателя, які можуть бути задоволені за рахунок реалізації предмета іпотеки. Звернення стягнення на майно спрямоване на задоволення забезпечених вимог кредитора, а не на отримання ним майнової вигоди понад розмір належних йому вимог.

Крім того, позивач неодноразово посилався та відкритими даними з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Дніпра перебуває цивільна справа № 932/9086/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Із ухвали Шевченківського районного суду м. Дніпра від 10 жовтня 2023 року про забезпечення позову вбачається, що на виконання згаданого рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року в справі № 200/7417/14-ц 26 січня 2018 року видано виконавчий лист, на підставі якого постановою приватного виконавця у виконавчому провадженні № 56825353 було описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Однак 22 жовтня 2018 року державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства « Агенція адміністративних послуг» Бутюгіна Є. С. зареєструвала право приватної власності на предмет іпотеки - вказану квартири за ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».

04 лютого 2022 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська зазначене рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. щодо реєстрації права власності за ТОВ «ФК Дніпрофінансгруп» скасовано.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно судом встановлено, що 13 грудня 2019 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу за ОСОБА_4 .

Саме порушення процедури реалізації предмета іпотеки і було підставою звернення ОСОБА_2 до суду з позовом у справі № 200/7417/14-ц, який наразі не розглянуто.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що між сторонами існує очевидна та істотна розбіжність щодо розміру грошового зобов`язання. Саме ця обставина становить самостійний предмет спору, який потребує судової оцінки.

Посилання судів першої та апеляційної інстанції на те, що спір відсутній у зв`язку з реалізацією права на іпотеку, передачею права власності на квартиру та подальшим її відчуженням третім особам, не свідчить про припинення спору щодо самого боргу і не позбавляє позивача звернутися до суду з позовом із захистом порушених, на його думку, прав.

Колегія суддів звертає увагу, що передчасним є ототожнення факту реалізації іпотечного майна з відсутністю спору щодо самого боргу.

Верховний Суд неодноразового зазначав, що рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення в справі Bellet v. France від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Також ЄСПЛ зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

ЄСПЛ провів розмежування між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18 також звернула увагу на необхідність уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є такими, що ухвалені з порушенням норм цивільного процесуального права, суперечить сталій практиці Верховного Суду, а тому не можуть вважатися законними та обґрунтованими й підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду