ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 701/1332/24

Описова частина

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , Боярської міської ради, Маньківської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом та за заповітом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 2,4228 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0095, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0352, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,7136 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 , яка проживала в селі Молодецьке Уманського району Черкаської області.

За життя ОСОБА_6 склала два заповіти від 30 вересня 2022 року, посвідчені старостою Молодецького старостинського округу виконавчого комітету Маньківської селищної ради.

Згідно з одним із них вона заповіла своїй онуці ОСОБА_4 належні їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0362, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області.

Іншим заповітом ОСОБА_6 заповіла своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області.

Після смерті ОСОБА_6 28 травня 2024 року було заведено спадкову справу № 72497917. Із заявами про прийняття спадщини звернулися її чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 від свого імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .

Державний нотаріус Маньківської державної нотаріальної контори постановами від 16 листопада 2024 року відмовив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв`язку з наявністю спору між спадкоємцями щодо оформлення часток у спадковому майні.

До складу спадкового майна, на думку позивача, входять: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельні ділянки площею 2,4376 га (кадастровий номер 7123185500:02:002:0096), 1,18 га (кадастровий номер 7123185500:02:002:0352) та 2,4228 га (кадастровий номер 7123185500:02:002:0095), житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 0,7136 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на положення статті 1241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 зазначав, що є особою з інвалідністю II групи, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині в розмірі 1/6 спадкового майна, а також на спадкування майна, заповіданого йому.

Крім того, він зазначав, що між ним і його сестрою ОСОБА_3 , яка діяла також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , була досягнута домовленість про розподіл спадкового майна, відповідно до якої ОСОБА_3 відмовлялася на його користь від часток у праві на спадщину на земельні ділянки площею 1,18 га, 2,4228 га та 0,7136 га, а він, своєю чергою, відмовлявся на користь ОСОБА_4 від права на обов`язкову частку у спадщині щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час розгляду справи ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , Маньківської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частки земельної ділянки площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частки земельної ділянки площею 2,4228 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0095, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частки земельної ділянки площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0352, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,7136 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_6 , яка проживала в селі Молодецьке Уманського району Черкаської області.

За життя ОСОБА_6 склала два заповіти від 30 вересня 2022 року, посвідчені старостою Молодецького старостинського округу виконавчого комітету Маньківської селищної ради.

Відповідно до одного із заповітів вона заповіла своїй онуці ОСОБА_4 належні їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0362, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області.

Іншим заповітом ОСОБА_6 заповіла своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області.

ОСОБА_2 зазначав, що не заперечує щодо складу спадкового майна. Посилаючись на положення статті 1241 ЦК України, він вказував, що є особою з інвалідністю II групи, а тому має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини в розмірі 1/6 майна, охопленого заповітом, а також на 1/3 майна, що спадкується за законом.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 , діючи у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , також подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Боярської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за законом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 .

За життя ОСОБА_6 склала два заповіти від 30 вересня 2022 року, посвідчені старостою Молодецького старостинського округу виконавчого комітету Маньківської селищної ради.

Відповідно до одного із заповітів ОСОБА_6 заповіла своїй онуці ОСОБА_4 належні їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельну ділянку площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0362, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області.

Іншим заповітом ОСОБА_6 заповіла своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області.

Після смерті ОСОБА_6 28 травня 2024 року було заведено спадкову справу № 72497917. Із заявами про прийняття спадщини звернулися її чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 .

Державний нотаріус Маньківської державної нотаріальної контори відмовив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв`язку з наявністю спору між спадкоємцями щодо оформлення часток у спадковому майні.

Посилаючись на положення статті 1241 ЦК України, ОСОБА_3 зазначала, що син спадкодавця ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 є особами з інвалідністю II групи і мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Також вона вказувала, що між нею та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про розподіл спадкового майна, відповідно до якої вона, діючи також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , відмовлялася на користь ОСОБА_1 від часток у праві на спадщину на земельні ділянки площею 1,18 га, 2,4228 га та 0,7136 га, а ОСОБА_1 , своєю чергою, відмовлявся на користь ОСОБА_4 від права на обов`язкову частку у спадщині щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом із тим ОСОБА_3 зазначала, що у зв`язку з відмовою ОСОБА_2 від раніше досягнутих домовленостей щодо розподілу спадкового майна вона має намір реалізувати своє право на спадкування за законом та отримати 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Маньківський районний суд Черкаської області рішенням від 03 лютого 2026 року первісний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування:

- за заповітом - на 5/6 частки земельної ділянки площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- за законом - на 2/3 частки земельної ділянки площею 2,4228 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0095, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- за законом - на 5/6 частки земельної ділянки площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0352, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- за законом - на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- за законом - на 2/3 частки земельної ділянки площею 0,7136 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.

Визнав за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом:

- на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 1/3 частки земельної ділянки площею 0,7136 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на 1/6 частки земельної ділянки площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- на 1/3 частки земельної ділянки площею 2,4228 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0095, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- на 1/6 частки земельної ділянки площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0352, що розташована в адміністративних межах Молодецької сільської ради Уманського району Черкаської області;

- на 1/12 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_3 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , задовольнив частково.

Визнав за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом на 11/12 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнав за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої увійшли квартира, житловий будинок та земельні ділянки. Спадщину прийняли спадкоємці першої черги: чоловік ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 , яка також діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 .

Суд установив, що за життя спадкодавець склала два заповіти, відповідно до яких квартиру та земельну ділянку площею 1,18 га заповіла онуці ОСОБА_4 , а земельну ділянку площею 2,4376 га - синові ОСОБА_1 . При цьому решта спадкового майна заповітом не охоплена, а тому спадкується за законом.

Крім того, суд керувався тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є особами з інвалідністю II групи, а отже, відповідно до статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Суд також зазначив, що нотаріус відмовив усім спадкоємцям у видачі свідоцтв про право на спадщину через наявність спору щодо визначення часток у спадковому майні, у зв`язку із чим спір підлягає вирішенню судом шляхом визнання права власності на спадкове майно.

Оцінивши подані сторонами докази, встановлені обставини справи та взаємовідносини спадкоємців, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову ОСОБА_1 , часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та задоволення у повному обсязі зустрічного позову ОСОБА_2 .

Черкаський апеляційний суд постановою від 04 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 апеляційних скарг не подавали, предметом апеляційного перегляду є виключно законність рішення у частині визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом. Такий перегляд здійснюється в межах доводів апеляційної скарги відповідно до принципу tantum devolutum quantum appellatum.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що квартира була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, апеляційний суд керувався тим, що вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири як на майно подружжя не була предметом розгляду суду першої інстанції. Заяву про зміну предмета зустрічного позову, якою заявник просив визнати за ним таке право, суд першої інстанції повернув, а відповідну ухвалу не було оскаржено. Тому відповідно до частини шостої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційний суд не вправі розглядати нові вимоги та нові підстави позову.

Крім того, апеляційний суд установив, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6 , квартира увійшла до складу спадщини, а заповіт, яким вона була заповідана ОСОБА_4 , є чинним і ніким не оспорений. Водночас ОСОБА_2 , як непрацездатний вдівець, має право на обов`язкову частку у спадщині, яка становить 1/12 частку квартири, що й було правильно визначено судом першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом норм права чи неправильне вирішення спору.

У липні 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій,з урахуванням поданих уточнень, просить змінити рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 червня 2026 року в частині вирішення позовних вимог щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , визнавши за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/12 часток зазначеної квартири.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 1218 ЦК України у поєднанні з частиною третьою статті 368 ЦК України, частиною другою статті 372 ЦК України та статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у правовідносинах, у яких один із подружжя, на користь якого складено заповіт, помер раніше спадкодавця, інший із подружжя, який пережив спадкодавця, є непрацездатним та має право на обов`язкову частку у спадщині, а також коли спадкоємцями за законом є двоє дітей спадкодавця, які подали заяви про прийняття спадщини (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди встановили обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили склад спадкового майна, безпідставно включивши до складу спадщини всю квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , хоча, на його думку, до спадкової маси могла увійти лише 1/2 частка цієї квартири, яка належала спадкодавцю на праві особистої приватної власності. Заявник зазначає, що інша 1/2 частка квартири належала йому як майно, набуте подружжям під час шлюбу, на праві спільної сумісної власності, а тому не входить до складу спадщини.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не встановили правового режиму спірної квартири, не дослідили належним чином докази щодо підстав її набуття спадкодавцем та безпідставно керувалися тим, що квартира повністю належала спадкодавцю на праві особистої приватної власності. При цьому суди не врахували, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно самі собою не підтверджують правовий режим майна та не спростовують презумпцію спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, заявник стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки його доводам щодо неправильного визначення складу спадкового майна, не застосував положення статті 60 СК України, статей 368, 372, 1218 ЦК України та дійшов помилкового висновку про включення до складу спадщини всієї квартири. У зв`язку з цим вважає, що за ОСОБА_4 має бути визнано право власності в порядку спадкування за заповітом лише на 5/12 часток квартири, а не на 11/12 часток, як визначили суди попередніх інстанцій.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Заболотній В. М., подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Маньківського районного суду Черкаської області.

19 серпня 2026 року матеріали справи № 701/1332/24 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з 20 липня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 244).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 219).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, до складу якої входять:

- квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 23);

- земельна ділянка площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096 (том 1, а. с. 38);

- земельна ділянка площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0352 (том 1, а. с. 36);

- земельна ділянка площею 2,4227 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0095 (том 1, а. с. 37);

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 39-41);

- земельна ділянка площею 0,7136 га для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 35).

30 вересня 2022 року ОСОБА_6 склала заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 6-22, відповідно до якого заповіла своїй онуці ОСОБА_4 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 1,18 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7123185500:02:002:0352 (том 1, а. с. 233).

Цього ж дня, 30 вересня 2022 року, ОСОБА_6 склала заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 6-21, яким заповіла своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4376 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7123185500:02:002:0096 (том 1, а. с. 225).

Із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 - 28 травня 2024 року, ОСОБА_3 , яка також діяла від імені неповнолітньої ОСОБА_4 , - 26 червня 2024 року, а також чоловік спадкодавця ОСОБА_2 - 26 червня 2024 року (том 1, а. с. 218, 232, 234, 240).

Суди також з`ясували, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи довічно з 08 червня 2017 року, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (том 1, а. с. 72).

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи довічно з 28 березня 2017 року, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 (том 1, а. с. 31).

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються тільки в частині вирішення позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає ці рішення лише в зазначеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину і на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов`язкову частку.

Разом із тим право особи на обов`язкову частку виникає лише щодо майна, яке входить до складу спадщини відповідно до статті 1218 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини другої статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу.

Отже, до складу спадщини може входити лише те майно або та частка у праві власності, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Якщо спірне майно було об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, до складу спадщини входить лише частка померлого з подружжя після визначення її розміру відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами другою, третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову, відповідач - визнати позов на будь-якій стадії судового процесу. Позивач також має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, а до закінчення підготовчого засідання - змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Предмет позову становить матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення, а підставу позову - обставини, якими позивач обґрунтовує таку вимогу.

Суд не вправі за власною ініціативою змінювати предмет або підстави позову, виходити за межі заявлених позовних вимог чи вирішувати вимогу, яка не була пред`явлена у встановленому процесуальним законом порядку.

Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах тих вимог, які були предметом розгляду суду першої інстанції, і не наділений повноваженнями вперше вирішувати нові матеріально-правові вимоги або встановлювати нові фактичні обставини.

Суди встановили, що 17 грудня 2024 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання права власності в порядку спадкування за законом. 06 березня 2025 року він подав заяву про зміну предмета зустрічного позову, у якій, зокрема, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частку спірної квартири.

16 квітня 2025 року ОСОБА_2 подав ще одну заяву про зміну предмета позову, в якій поряд із вимогою про визнання права власності в порядку спадкування на 1/12 частку квартири просив, посилаючись на статтю 60 СК України, визнати за ним право власності на 1/2 частку цієї квартири як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

Маньківський районний суд Черкаської області ухвалою від 05 червня 2025 року відмовив у прийнятті зазначеної заяви та повернув її заявнику з огляду на те, що вона одночасно змінює і предмет, і підстави позову, фактично містить нову матеріально-правову вимогу про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, що не відповідає вимогам статті 49 ЦПК України. При цьому суд роз`яснив заявнику право звернутися до суду із самостійним позовом.

Верховний Суд у постановах від 25 січня 2023 року у справі № 492/1529/19 (провадження № 61-10006св22), від 06 серпня 2025 року у справі № 331/5427/21 (провадження № 61-4504св25) та від 11 березня 2026 року у справі № 303/4076/25 (провадження № 61-12809св25) зазначив, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну предмета або підстав позову є її повернення заявнику, а відповідна ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України.

Матеріали справи не містять відомостей про оскарження зазначеної ухвали, тому під час касаційного перегляду Верховний Суд керується тим, що вона набрала законної сили.

Отже, предметом розгляду суду першої інстанції була, зокрема, вимога ОСОБА_2 про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частку квартири, а не вимога про визнання за ним права власності на 1/2 частку квартири як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

Суд першої інстанції задовольнив заявлену ОСОБА_2 вимогу щодо квартири у повному обсязі та визнав за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/12 її частку.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення у межах заявлених позовних вимог.

Натомість вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири як на частку у праві спільної сумісної власності подружжя предметом розгляду судів не була.

За таких обставин доводи касаційної скарги щодо неправильного визначення судами складу спадщини та часток спадкоємців фактично ґрунтуються на матеріально-правовій вимозі, яка не була прийнята судом першої інстанції до розгляду та не вирішувалася судами попередніх інстанцій.

Перевірка правильності визначення правового режиму квартири вимагала б установлення нових фактичних обставин, дослідження доказів щодо підстав та джерел її набуття, а також вирішення нової матеріально-правової вимоги, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З цих підстав апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що перевірка доводів ОСОБА_2 щодо належності йому 1/2 частки квартири означала б розгляд нового предмета та нової підстави позову, що заборонено частиною шостою статті 367 ЦПК України.

Сам собою факт набуття квартири під час шлюбу може мати значення для визначення її правового режиму, однак не надає суду підстав виходити за межі заявлених та прийнятих до розгляду позовних вимог.

Тому посилання заявника на статтю 60 СК України, частину третю статті 368 та частину другу статті 372 ЦК України не спростовують правильності висновків судів у цій справі, оскільки питання про визнання за ним права власності на 1/2 частку квартири як на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя не було предметом судового розгляду.

Посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 1218 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 60 СК України, частиною третьою статті 368 та частиною другою статті 372 ЦК України не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Наведене заявником питання ґрунтується на необхідності встановлення належності йому 1/2 частки квартири як співвласнику, однак така вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції. Тому формування відповідного правового висновку не може бути предметом розгляду Верховного Суду в цій справі, оскільки це питання не виникло під час вирішення судами заявлених позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення є встановлення судом обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Недопустимим є доказ, одержаний із порушенням порядку, встановленого законом, або доказ, яким відповідно до закону не можуть підтверджуватися певні обставини.

Посилаючись на встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, заявник повинен зазначити конкретний доказ, обґрунтувати, у чому полягає його недопустимість, яку обставину встановлено виключно на його підставі та як це вплинуло на правильність вирішення спору.

ОСОБА_2 не навів належного обґрунтування недопустимості будь-якого із доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України. Його доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, та до необхідності іншої правової оцінки правового режиму квартири.

Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір про спільну дольову (пайову) участь у будівництві та акт приймання-передавання нерухомого майна є письмовими доказами, одержаними у передбаченому законом порядку. Незгода заявника з висновками судів щодо оцінки цих доказів не свідчить про їх недопустимість.

Фактично наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до необхідності іншої оцінки доказів та встановлення нових обставин щодо правового режиму квартири, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, свого підтвердження не знайшли.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили межі розгляду спору, не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду