ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 336/4603/23

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди.

Позов мотивувала тим, що 09 серпня 2016 року до ЄРДР за № 42016080000000272 були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 371 КК України. 20 лютого 2017 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Запорізької області повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину, що передбачений частиною першою статті 371 КК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 371 КК України, повернуто прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

28 березня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 371 КК України.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 грудня 2020 року, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року, її визнано невинуватою у вчиненні злочину, що передбачений частиною першою статті 371 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях ознак складу злочину.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року повернуто прокурору його касаційну скаргу на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року.

Під час незаконного перебування під слідством та судом ОСОБА_1 весь час була вимушена переносити сильні душевні та психічні страждання. До початку розслідування у кримінальному провадженні вона мала бездоганну репутацію. У 2013 році ОСОБА_1 розпочала свою трудову діяльність в правоохоронних органах. Дії позивача завжди були спрямовані лише на забезпечення законності і правопорядку, а порушення кримінального провадження відносно неї й тривале перебування під слідством та судом принизило її честь та гідність, зруйнувало престиж та ділову репутацію серед колег та населення. Позивач жила у постійному страху за своє майбутнє, втратила впевненість у завтрашньому дні, зазнала труднощів у стосунках з оточуючими, була вимушена докладати додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди, нервові хвилювання та постійний стрес руйнували її душевний спокій. Порушення відносно ОСОБА_1 кримінального провадження широко висвітлювалось у засобах масової інформації, інтернет-виданнях та соціальних мережах, що ускладнило її відносини з оточуючими та порушило уклад життя, негативно виплинуло на її мікросоціальні, міжособистісні стосунки, знизило її авторитет як слідчої, викликало сумніви в її професійності. Крім того, позивач має малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку доглядала, перебуваючи у відпустці, у період з 2015 року по 2018 рік. В цей період позивачу повідомляли про підозру, висували обвинувачення, викликали до органу досудового розслідування та суду, тим самим позбавляли дитину материнської присутності та уваги. Глибину моральних страждань, спричинених незаконними діями правоохоронних органів та суду позивач оцінила в 987 579,96 грн.

З моменту першого повідомлення про підозру, а саме: з 20 лютого 2017 року, позивач набула статус підозрюваної, тобто особи, що піддана кримінальному переслідуванню, яке до набрання виправдувальним вироком законної сили тривало 49 місяців та 4 дні. Сума спричиненої моральної шкоди, що має бути стягнута на користь ОСОБА_1 становить 987 579,96 грн, де 6 700 грн (мінімальна заробітна плата) х 49 місяців = 328 300 грн, 223,33 грн (6 700/30) х 4 дні = 893,33 грн х 3 (коефіцієнт).

Позивач просила суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на її користь 987 579,96 грн моральної шкоди та витрати на правничу допомогу в сумі 50 000 грн.

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 12 вересня 2023 року позов задовольнив частково.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 329 193,33 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50 000 грн витрат з отримання професійної правничої допомоги адвоката.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач довела, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності відбилося на її емоційному благополуччі, за якого вона перебувала в стані тривоги, невпевненості в майбутньому, змінило звичний спосіб життя, погіршило її стосунки з членами родини, друзями, колегами, зумовило необхідність пояснювати оточенню зміст подій і процесів, учасником яких вона стала. Між тим, позивач не надала фактичних даних в обґрунтування розміру моральної шкоди, яка повинна відшкодовуватись із застосуванням потрійного коефіцієнта. У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку, що сума в 329 193,33 грн на відшкодування моральної шкоди буде співмірною глибині емоційних переживань позивача та відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості. Витрати на надання правничої допомоги у розмірі 50 000 грн доведені належними та достатніми доказами.

Запорізький апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року у цій справі змінив в частині правового обґрунтування задоволення вимог позову щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції, в частині визначення розміру моральної шкоди є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни в зазначеній частині.

Позивач довела факт надання їй правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, факт понесення витрат у зв`язку із наданням такої допомоги та факт сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат, однак не на підставі норм цивільного процесуального законодавства, як це вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

У касаційній скарзі, поданій у січні 2024 року до Верховного Суду, Запорізька обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

04 жовтня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І.↗ (суддя-доповідач), Литвиненко І. В.↗, Петрова Є. В.↗

Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2024 року зупинив виконання рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 12 вересня 2023 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 50 000 грн витрат на правничу допомогу до закінчення касаційного провадження.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві 50 000 грн витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні за відсутності доказів фактичної сплати таких коштів.

Скаржник зазначає, що відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також доказів фактичної їх сплати є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 грудня 2020 року, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, що передбачений частиною першою статті 371 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях ознак складу злочину (т. 1 а. с. 85-111).

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року повернуто прокурору його касаційну скаргу на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно питання стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, оскаржувані судові рішення переглядаються Верховним Судом лише в цій частині.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

У статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За наявності виправдувального вироку, який набрав законної сили, позивач не зобов`язаний доводити незаконність конкретної слідчої чи процесуальної дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на її відшкодування.

За змістом пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

За змістом абзацу 3 пункту 10 цього Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому правничої допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Подібні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц, від 07 лютого 2022 року у справі № 336/3604/20, 03 серпня 2026 року у справі № 466/3323/24.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

В рішенні у справі «Бєлоусов проти України» (заява № 4494/07) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: ?115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»?.

Суд установив, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 20 лютого 2017 року, укладеного між позивачем та адвокатом Мамедовим Т. К., адвокат взяв на себе зобов`язання представляти інтереси ОСОБА_1 у кримінальному провадженні щодо її обвинувачення за частиною першою статті 371 КК України.

З акта виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 20 вересня 2021 року відомо, що вартість послуг, наданих адвокатом, складає: захист інтересів ОСОБА_1 під час досудового розслідування - 15 000 грн; під час судового розгляду в суді першої інстанції - 25 000 грн; під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції - 10 000 грн.

Також, у вказаному акті зазначено, що: «виконавець своїм підписом свідчить про оплату замовником всієї суми наданих послуг, а замовник підтверджує факт оплати зазначеної суми та відсутність будь-яких претензій щодо наданих виконавцем послуг».

Враховуючи викладене, апеляційний суд встановивши, що позивач довела факт надання їй правничої допомоги за час перебування під слідством і судом та факт понесення витрат у зв`язку із наданням такої допомоги, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат, дійшов правильного висновку про стягнення з держави Україна на користь позивача витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 50 000 грн на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21, від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20, від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи результат розгляду справи в суді касаційної інстанції, необхідно поновити виконання рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду