ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/3491/25

1. Описова частина

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення Київської міської ради від 27 травня 2004 року та договору оренди земельної ділянки від 06 жовтня 2004 року Київська міська рада відвела Службі безпеки України земельну ділянку для будівництва житлового будинку з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_1 .

На етапі планування забудови відповідач не здійснював державний контроль за дотриманням законодавства України, затвердженням містобудівної документації відповідної території; не були дотримані положення рішення Київської міської ради від 16 червня 2005 року № 438/3014 «Про порядок громадського обговорення містобудівної документації в м. Києві» (схеми планування та детального плану території, проекту забудови мікрорайону), що призвело до неможливості здійснення будівництва житлового будинку через чисельні протести мешканців прилеглих будинків і, як наслідок, фактичної втрати ним (позивачем) грошових коштів як особою, яка намагалася придбати майнові права.

Відповідачем порушено Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», незважаючи на розгляд у Шевченківському районному суді міста Києва кримінальної справи щодо обвинувачення посадових осіб забудовника (ТОВ «Стабіл») у розкраданні коштів інвесторів - фізичних осіб.

Створений ошуканими інвесторами Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабіл» (далі ТОВ - «Стабіл») обслуговуючий кооператив ЖБК «Надія» неодноразово звертався до міської ради з клопотаннями про відведення йому у власність земельної ділянки для подальшого будівництва на ній житлового будинку силами і коштом КП «Житлоінвестбуд-УКБ». Відповідач скасував реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 18 квітня 2005 року і своїм рішенням від 12 липня 2012 року «Про надання статусу скверу земельної ділянки на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 » надав земельній ділянці на АДРЕСА_1 , статус скверу, що, на його (позивача) думку, унеможливило повернення коштів інвесторам шляхом будівництва на вказаній земельній ділянці житлового будинку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Київської міської ради суму матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 600 996,51 грн, 3 % річних у розмірі 278 697,72 грн, інфляційні втрати - 3 140 222 грн, витрати на правову допомогу - 8 400 грн, а всього - 4 028 317,11 грн, а також моральну шкоду - 1 579 870,97 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказані ним дії/бездіяльність відповідача призвели до неможливості ТОВ «Стабіл» здійснити будівництво будинку на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, врахувавши обставини, які були встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, зокрема, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-3504/08; рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року у цивільній справі № 2-1224/12; ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року у справі № 761/30797/13-к; заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року у цивільній справі № 761/22654/23, а так само взяти до уваги відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували бездіяльність відповідача щодо організації роботи, пов`язаної із будівництвом житлового комплексу на АДРЕСА_1 в м. Києві, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/3419/25.

01 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 761/3419/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів упорядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, 15 червня 2021 року у справа № 904/5726/19, постановах Верховного Суду від: 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, 01 березня 2023 року у справі № 752/3839/22, 19 грудня 2024 року у справі № 604/424/23, 25 квітня 2025 року у справі № 260/8523/23, 25 квітня 2025 року у справі № 260/8523/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню (статті 1173, 1175 ЦК України), та допустили порушення норм процесуального права, що полягає у встановленні обставин, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а також неповного дослідження зібраних у справі доказів.

Суди проігнорували те, що шкода, завдана незаконними рішеннями або бездіяльністю органу місцевого самоврядування, відшкодовується незалежно від вини цього органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яках вони стосуються.

Суди проігнорували факт незаконності (без громадських обговорень) виділення Киіврадою земельної ділянки для забудови, що є грубим порушенням Закону України «Про планування і забудову територій», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Суди встановили відсутність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями органу місцевого самоврядування і заподіяною позивачу шкодою, не дослідивши при цьому ключові докази, що підтверджують момент виникнення такого зв`язку, а саме рішення Київради про відведення Службі безпеки України непридатної для будівництва земельної ділянки з порушенням чинної процедури (без обговорень) та матеріали кримінального провадження від 28 листопада 2006 року № 60-1976, які підтверджують прямий зв`язок між незаконними актами Київради та подальшим заволодінням коштами інвесторів.

Суди не врахували, що рішення Київської міської ради 27 травня 2004 року

№ 231-2/149.1 «Про передачу Службі безпеки України у короткострокову орендуна 5 років земельної ділянки загальної площею 0,31 га для будівництва житлового будинку з підземним автопаркінгом, офісними, приміщеннями та об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_1 » стало першопричиною (conditio sine qua non) виникнення правовідносин між позивачем та забудовником. Саме через акт органу влади земельна ділянка була введена в цивільний оборот, як об`єкт забудови, що створило у позивача обгрунтоване сподівання на законність будівництва.

У цій справі делікт (ланцюг взаємопов`язаних актів та бездіяльності щодо однієї і тієї самої земельної ділянки) розпочався з виділення земельної ділянки без громадських обговорень і завершився наданням їй статусу скверу. Тобто, Київрада спочатку визнала ділянку придатною для забудови, а через 8 років визнала її сквером. Така суперечлива поведінка органу влади є грубим порушенням принципу належного урядування та правової визначеності. Ризик негативних наслідків таких дій органу влади не може бути покладений на позивача.

Суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про відсутність складу цивільного правопорушення в діях відповідача, порушивши при цьому специфіку застосування статті 1173 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій не надали ніякої оцінки листу Служби безпеки України від 02 квітня 2012 року № 19/24408, який підтверджує ініціативне розірвання орендних відносин з метою зміни статусу ділянки на сквер.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київської міської ради від 27 травня 2004 року № 281-2/1491 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,31 га Службі безпеки України для будівництва житлового будинку з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_1 ; вирішено передати її Службі безпеки України в короткострокову оренду на 5 років.

06 жовтня 2004 року між Київською міською радою та Службою безпеки України укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років за цільовим призначенням - будівництво житлового будинку з підземним автопаркінгом, офісними приміщеннями та об`єктами соціальної інфраструктури.

10 травня 2005 року між Службою безпеки України та ТОВ «Стабіл» укладено договір № 19/3-30-ж17 пайової участі у будівництво житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на АДРЕСА_9, АДРЕСА_4 .

06 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Стабіл» укладено договір № 4/19 купівлі-продажу майнових прав, згідно з умовами якого ТОВ «Стабіл» зобов`язалося передати ОСОБА_2 майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_5 , а ОСОБА_2 зобов'язалася оплатити ТОВ «Стабіл» майнове право в сумі 403 869 грн.

14 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір переуступки майнового права, відповідно до якого сторони домовились, що всі права та обов'язки ОСОБА_2 , визначені договором від 06 грудня 2005 року № 4/19, переходять до ОСОБА_1

22 вересня 2006 року між ТОВ «Стабіл» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу майнових прав від 06 грудня 2005 року № 4/19, яким змінено майнове право з квартири АДРЕСА_6 .

Відповідно до довідки ТОВ «Стабіл» станом на 23 жовтня 2007 року згідно з договором купівлі-продажу майнових прав від 06 грудня 2005 року № 4/19 ОСОБА_1 сплатив повну вартість квартири, загальною площею 91,7 кв. м.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 грудня 2008 року у цивільній справі № 2-3504/18, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Стабіл» про розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування збитків задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу майнових прав від 06 грудня 2005 року № 4/19, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Стабіл»; стягнуто з ТОВ «Стабіл» на користь ОСОБА_1 918 730 грн, з яких 600 996,51 грн - сума, сплачена за договором купівлі-продажу майнових прав від 06 грудня 2005 року № 4/19, та 316 003,49 грн - відшкодування збитків, завданих невиконанням відповідачем умов договору.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2012 року у цивільній справі № 2-1224/12, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа - ТОВ «Стабіл», про відшкодування збитків. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не є стороною у договорі № 19/3-30-ж17 пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на АДРЕСА_4 в Солом'янському районі м. Києва від 10 лютого 2005 року, укладеного між Службою безпеки України та ТОВ «Стабіл», цей договір прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 не порушує.

12 липня 2012 року рішенням Київської міської ради за № 607/8007 «Про надання статусу скверу земельній ділянці на АДРЕСА_1, між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 » було надано статус скверу земельній ділянці, площею 0,31 га на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року у справі № 761/30797/13-к, яка набрала законної сили, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42013110000000544 від 04 червня 2013 року, закрито. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Під час розгляду справи № 761/30797/13-к судом встановлено, що ОСОБА_3 , не будучи офіційним засновником чи директором, однак фактично повністю керуючи діяльністю ТОВ «Стабіл», зареєстрованого Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією, з метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на заволодіння коштами фізичних осіб шляхом шахрайства, наприкінці 2005 року надав вказівки працівникам та офіційним директорам ТОВ «Стабіл», які не були обізнані про його злочинні наміри, розмістити у засобах масової інформації та мережі Інтернет інформацію про початок будівництва будинку на АДРЕСА_1 . З метою створення враження у потенційних інвесторів щодо наміру будувати будинок на АДРЕСА_1 та залучення коштів інвесторів, ОСОБА_3 , повністю керуючи діяльністю ТОВ «Стабіл», протягом 2005-2007 років отримав дозвільні документи для початку будівництва, хоча наміру будувати будинок не мав. Надалі ОСОБА_3 у період з 27 жовтня 2005 року до 02 квітня 2007 року заволодів коштами фізичних осіб - інвесторів будівництва нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , які у зазначений період часу були залучені під виглядом інвестування будівництва вказаного житлового будинку, використовуючи службових осіб ТОВ «Стабіл», які формально обіймали у різний час посади керівників підприємства та не обізнані про злочинні наміри ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які неналежним чином виконували свої службові обов`язки внаслідок недобросовісного ставлення до них. З цією метою ОСОБА_3 у зазначений вище період часу, уповноважений довіреністю, засвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кунда Я. І., зареєстрованою в реєстрі за номером 926, виданою учасником, якому належить 51 % статутного капіталу, - ОСОБА_8 , яка одночасно перебувала із ОСОБА_3 у юридичному та фактичному шлюбі, на управління товариством, отримання інформації про його діяльність, прийняття рішень, пов`язаних з діяльністю ТОВ «Стабіл», підписання документів та договорів усіх видів, прийняття участі у призначенні будь-яких посадових та відповідальних осіб ТОВ «Стабіл». Керуючи діяльністю ТОВ «Стабіл» та його посадовими особами, ОСОБА_3 неодноразово давав вказівки керівникам товариства у різний час - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про укладання договорів купівлі-продажу майнових прав та пайової участі у будівництві від імені ТОВ «Стабіл» з фізичними особами - інвесторами будівництва нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Останні, введені в оману свідомо неправдивими відомостями щодо використання залучених інвестиційних коштів на будівництво будинку та власне намірів збудувати житловий будинок за вказаною адресою, неправильно виконуючи свої службові обов`язки внаслідок недобросовісного ставлення до них у приміщенні офісу ТОВ «Стабіл», за адресою: АДРЕСА_7 та м. Київ, АДРЕСА_10, уклали договори купівлі-продажу майнових прав та пайової участі у будівництві, згідно з якими введення будинку на АДРЕСА_1 у Києві, в експлуатацію мало відбутися не пізніше 30 листопада 2007 року, внесли кошти на рахунки ТОВ «Стабіл» у банківських установах. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) засобами фізичних осіб під виглядом залучення коштів на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 у період 27 жовтня 2005 року - 02 квітня 2007 року повторно заволодів шляхом шахрайства грошовими коштами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 на загальну суму 15 803 900,94 грн обізнані з його злочинними намірами - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_37 , що виконували його вказівки, діючи умисно з корисливих мотивів повторно шляхом обману та зловживання довірою потерпілих заволодів грошовими коштами ОСОБА_9 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 ОСОБА_12 ОСОБА_40 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_41 , ОСОБА_34 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_42 , ОСОБА_35 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 і ОСОБА_36 на загальну суму 15 803 900,94 грн. Також на підставі укладеного 06 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Стабіл» в особі директора ОСОБА_4 у приміщенні офісу вказаного підприємства за адресою: АДРЕСА_7 , договори купівлі-продажу майнових прав № 4/19, у період з 15 грудня 2006 року до 02 липня 2007 року ОСОБА_1 внесено на рахунки ТОВ «Стабіл» кошти на суму 600 996,51 грн. Надалі, реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_3 , отримавши реальну можливість розпорядитися коштами, внесеними на рахунки ТОВ «Стабіл» громадянами - інвесторами будівництва житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , та заволодівши ними, і користуючись тим, що директори зазначеного підприємства у різний час: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 неналежним чином виконували свої службові обов`язки внаслідок недобросовісного ставлення до них, дав вказівку останнім безпідставно перерахувати кошти на рахунки підконтрольних йому підприємств, а саме: ТОВ «Укркоксохіммонтаж», ТОВ «Стабіл-груп», ТОВ «Нафта - груп», ТОВ «Тревел-Груп», ТОВ «Захід-Нафта-Груп» засновником яких є ОСОБА_3 та його родичі. Внаслідок цього, ОСОБА_3 заволодів перерахованими коштами в особливо великих розмірах і використав їх на власний розсуд, а будівництво на АДРЕСА_1 у Києві не розпочалося.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року у цивільній справі № 761/22654/23, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 600 996,51 грн; 3 % річних у сумі 278 697,72 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 140 222,88 грн.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральнушкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21 (провадження № 12-28гc22) зазначено: «Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди».

Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), який з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовним у цій справі.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14ц).

Суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, підставою позову про відшкодування майнової та моральної шкоди позивачем визначено те, що цю шкоду завдано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також те, що на етапі плануваннязабудови відповідач не здійснював державний контроль за дотриманням законодавства, затвердженням містобудівної документації відповідної території, недотримання порядку проведення громадського обговорення містобудівної документації, що призвело до неможливості здійснення будівництва житлового будинку та фактичної втрати ним грошових коштів, інвестованих у будівництво.

Встановлено, що ТОВ «Стабіл» виступало забудовником житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на АДРЕСА_9, АДРЕСА_4 на підставі договору № 19/3-30-ж17 пайової участі, укладеного зі Службою безпеки України.

Земельну ділянку, на якій мало здійснюватись будівництво, Київська міська рада передала Службі безпеки України на підставі договору оренди земельної ділянки.

ОСОБА_1 був набувачем майнового права на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_8 на підставі договорів, укладених з ТОВ «Стабіл».

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 грудня 2008 року у справі № 2-3504/18, яке набрало законної сили, розірвано договір купівлі-продажу майнових прав від 06 грудня 2005 року № 4/19, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Стабіл»; стягнуто з ТОВ «Стабіл» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за цим договором, та відшкодовано збитки, завдані невиконанням відповідачем умов договору.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з невиконанням зобов`язань щодо будівництва житлового будинку, у позивача виникли з ТОВ «Стабіл», спір між ними вирішено у межах розгляду справи № 2-3504/18, з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили.

Обставини завдання інвесторам майнової та моральної шкоди саме внаслідок вчинення кримінального правопорушення пов`язані з особою ОСОБА_3 , якого ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року у справі № 761/30797/13-к звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Разом з цим заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2024 року у справі № 761/22654/23, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 600 996,51 грн; 3 % річних у сумі 278 697,72 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 140 222,88 грн.

У контексті пред`явлених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, зважаючи на встановлені обставини справи, положення, зокрема, статей 22, 1173 ЦК України, стандарти доказування у цивільному процесі, слід констатувати, що позивач не довів наявність реальних збитків за договором купівлі-продажу майнових прав, який розірвано, причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими діями міської ради та нездійсненням будівництва ТОВ «Стабіл». Отже, позивач не довів підстав для стягнення збитків.

Щодо аргументів про те, що відповідач на етапі планування забудови, не здійснював державний контроль за дотриманням законодавства, затвердженням містобудівної документації відповідної території; не дотримався положення рішення Київської міської ради від 16 червня 2005 року № 438/3014 «Про порядок громадського обговорення містобудівної документації в м. Києві», що унеможливило здійснення будівництва житлового будинку, слід зазначити таке.

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що постановою Господарського суду міста Києва від 27 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2007 рокута ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі К-21251/07, за позовом ТОВ «Стабіл»визнано дії Солом`янської державної районної в м. Києві адміністрації щодо непідписання листа-погоджень до ордеру на встановлення тимчасової огорожі незаконними та зобов`язано підписати лист-погодження до ордера.

У вказаній справі встановлено, що ТОВ «Стабіл»отримало дозвіл на будівництво та проведення будівельних робіт; ТОВ «Стабіл» виконало покладений на нього рішенням Київської міської ради від 16 червня 2005 року № 438/3014 «Про порядок громадського обговорення містобудівної документації в м. Києві» обов`язок та проінформувалогромадськість про функціональне призначення та основні техніко-економічні показники об`єкта будівництва при проведенні громадських слухань 06 вересня 2006 року (питання перше порядку денного - громадське обговорення проектної документації об`єкта нового будівництва - житлового будинку за будівельною адресою: м. Київ, АДРЕСА_1) та взяло до уваги зауваження громадськості щодо проекту. Як вбачається з протоколу громадських слухань від 06 вересня 2006 року, проти будівництва будинку на АДРЕСА_1 проголосувало 42 особи, а загальна кількість учасників слухань - 93 особи.

Одним із найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є, зокрема, доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

Таким чином, встановивши, що позивач не підтвердив належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами наявність обставин бездіяльності саме Київської міської ради в організації роботи, пов`язаної з будівництвом житлового комплексу на АДРЕСА_1 в м. Києві, та завдання будь-якими діями відповідача шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правомірно виходив з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат як похідних вимог.

Так, питання громадських обговорень було предметом судового розгляду, зокрема у справі за позовом забудовника (ТОВ «Стабіл») про визнання дій Солом`янської державної районної в м. Києві адміністрації щодо непідписання листа-погодження до ордера на встановлення тимчасової огорожі незаконними та зобов`язання підписати лист-погодження до ордера.

Відповідні дії Солом`янської державної районної в м. Києві адміністрації визнано незаконними та зобов`язано підписати лист-погодження до ордера (саме у зв`язку з проведенням громадських слухань).

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 755/2125/23 (провадження № 61-8614св24) зроблено висноок, що саме по собі скасування судом постанови адміністративної комісії при органі місцевого самоврядування не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди з боку відповідача. Тобто, позивач реалізував своє право на оскарження в судовому порядку постанови адміністративної комісії.

Цей висновок також узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Врахувавши наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання саме відповідачем йому шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і будь-якими діяннями відповідача.

За встановлених судами обставин цієї справи дії міської ради не були прямою та визначальною причиною неможливості здійснення будівництва, а отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між оспорюваними позивачем діями (рішеннями) відповідача та заявленими позовними вимогами.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції врахував аргументи позивача, викладені у апеляційній скарзі, які є аналогічними доводам касаційної скарги, врахувавши наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди, враховуючи недоведеність завдання відповідачем йому шкоди, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача.

У контексті відповідних доводів касаційної скарги колегія суддів враховує наявність низки судових рішень, які набрали законної сили, про стягнення як із забудовника, так і з обвинуваченого у незаконному заволодінні коштів інвесторів, на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором купівлі-продажу майнових прав, який розірвано у судовому порядку, відшкодування збитків, завданих невиконанням ТОВ «Стабіл» умов договору, а також стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, 3 % річних, інфляційних втрат.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий та апеляційний суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням доказів, наданих сторонами, зробили обґрунтовані висновки по суті спору, не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень судом касаційної інстанції.

Щодо процесуальних питань

04 травня 2026 року, 14 травня 2026 року, 18 травня 2026 року, 08 липня 2026 року, 05 серпня 2026 року, 12 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду пояснення та додаткові пояснення, 14 травня 2026 року - розрахунок розміру моральної шкоди, клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колективне звернення громадськості (інвесторів), а 19 серпня 2026 року - клопотання про долучення матеріалів.

Щодо пояснень та додаткових пояснень

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частини перша, друга статті 390 ЦПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

18 березня 2026 року суд апеляційної інстанції прийняв постанову, 14 квітня 2026 року позивач подав касаційну скаргу, пояснення та додаткові пояснення подано 04 травня 2026 року, 14 травня 2026 року, 18 травня 2026 року, 08 липня 2026 року, 05 серпня 2026 року, 12 серпня 2026 року, отже, після спливу строку на подання касаційної скарги. Дозволу на їх подання заявник не просив, а Верховний Суд не визнав необхідним подання цих пояснень і не надав дозволу позивачеві їх подати після спливу строку для подання касаційної скарги.

Тому ці пояснення слід повернути заявнику без розгляду.

Крім того, Верховний Суд не приймає і не долучає нові докази, оскільки діє як суд права, а не факту. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

А тому поданий позивачем розрахунок розміру моральної шкоди та клопотання про долучення матеріалів також слід повернути заявнику без розгляду.

Щодо колективного звернення громадськості (інвесторів)

14 травня 2026 року ОСОБА_1 від імені інвесторів ТОВ «Стабіл» звернувся до Верховного Суду з колективним зверненням громадськості (інвесторів) в порядку підтримки його касаційної скарги.

Відповідно до статті 397 ЦПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Заяву про приєднання до касаційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції.

До заяви про приєднання до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання копії заяви іншим учасникам справи.

ОСОБА_1 не надав доказів наявності у нього повноважень на представництво інвесторів ТОВ «Стабіл», вимог, передбачених статтею 397 ЦПК України, для приєднання осіб, які не брали участі у справі, не виконав.

З урахуванням наведеного клопотання ОСОБА_1 про прийняття колективного звернення громадськості (інвесторів) слід повернути без розгляду.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Статтею 403 ЦПК України визначено підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивоване необхідністю у формулюванні висновку щодо субсидіарної відповідальності держави (органів місцевого самоврядування) у випадках, коли сукупність дій/бездіяльності органів влади призвела до неможливості стягнення шкоди з безпосереднього винуватця.

Наведені ОСОБА_1 обґрунтування щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні положень частини п`ятої статті 403 ЦПК України не свідчать про наявність виключної правової проблеми чи необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Аргументи позивача за своєю суттю стосуються можливості повторного відшкодування збитків, але іншим суб`єктом, відмінним від безпосереднього завдавача шкоди, що у розумінні

У постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження

№ 12-94гс20) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem - «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання.

Колегія суддів звертає увагу заявника на те, що ухвалені на його користь судові рішення, які набрали законної сили, та існуючі перешкоди у їх реальному виконанні можуть бути предметом вирішення у порядку судового контролю за виконанням судових рішень щодо стягнення шкоди з безпосереднього винуватця.

За таких обставин у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду