ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/38551/23

1. Описова частина

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, визнання договору купівлі-продажу недійсним, переведення прав покупця, визнання права власності на 1/2 частку квартири, поділ майна та стягнення грошової компенсації за автомобіль.

Позов обґрунтовано тим, що з 01 серпня 2015 року сторони перебувають у зареєструваному шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .

Під час спільного проживання та за спільні кошти подружжя 12 липня 2021 року вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири - близько 30 000 дол. США, що еквівалентно 840 000 грн. На ремонт квартири було витрачено близько 10 000 дол. США, що еквівалентно 370 000,00 грн.

Зазначає, що оформленням документів на квартиру займався її чоловік ОСОБА_2 .

Також за спільні кошти під час шлюбу сторони придбали автомобіль «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, вартість якого наразі складає 149 450 грн.

Під час перебування у шлюбі між сторонами склалися неприязні стосунки, їй (позивачці) стало відомо, що договір купівлі-продажу квартири укладено від імені баби відповідача - ОСОБА_3 , яка не має іншого доходу, ніж пенсія, в квартирі ніколи не проживала та ремонт в ній не здійснювала. Зазначає, що удаваність укладеного від її імені правочину підтверджується фотографіями її чоловіка з грошовими коштами на покупку квартири та укладення в той же день договору дарування спірної квартири на його чоловіка. Вважає, що вказані дії були направлені на позбавлення її (позивачки) права на частку в спільному майні подружжя.

Крім того, за час спільного проживання за спільні кошти подружжям було придбано наступне майно (яке знаходиться у вказаній вище квартирі): кухня, вартістю 38 000 грн; варильна поверхня «ELEYUS BERTA 60 BLCF» (чорна чуг.газ. контр) -7 000 грн; електрична духова шафа «Zanussi» - 11 000 грн; змішувач «Прованс кухня граніт чорний» - 1 411 грн; мийка з кварцового піску на кухню - 2 066 грн; кухонна витяжка «Eleyus» - 5 000 грн; жалюзі на вікно (кухня) - 1 400 грн; кухонний стіл - 6 000 грн; кухонні стільці (4 шт.) - 6 000 грн; душова кабіна - 11 150 грн; душова система без змішувача «NEO Vero NBV 051K» - 2 294,40 грн; змішувач Cersanit (Церсаніт) - 2 000 грн; умивальник «Kraft» - 2 800 грн; унітаз-компакт «COLOMBO Пульс» - 1 999 грн; дзеркало у ванну - 1 000 грн; пральна машина «SAMSUNG» - 15 000 грн; бойлер - 5 000 грн; рушникосушарка електрична для ванної кімнати - 3 000 грн; кондиціонер «Cooper Hunter» - 10 600 грн; монтажу систем кондиціонування - 500 грн; шафа-купе трьох дверна - 12 000 грн; тюль на вікно в дитячу кімнату - 1 500 грн; штори на вікно в дитячу кімнату - 2 000 грн; тканинні ролети на вікно на балкон - 2 000 грн; люстра світлодіодна «Titanum» у велику кімнату - 2 930 грн; люстра світлодіодна в дитячу кімнату - 1 800 грн; люстра світлодіодна в коридор - 950 грн; стельовий світильник на кухню - 1 000 грн; стельовий світильник у ванну - 800 грн; Led-світильник на балкон - 263 грн; подвійні розетки у квартиру - 2 500 грн; вимикачі у квартиру 700 грн; міжкімнатні двері (4 шт.) - 20 000 грн; вхідні двері - 10 000 грн, загальною вартістю - на 180 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 липня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ;

- перевести з покупця ОСОБА_3 на ОСОБА_2 права та обов`язки покупця за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 12 липня 2021 року щодо квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- поділити між ними майно подружжя по 1/2 частці, виділивши ОСОБА_1 : електричну духову шафу «Zanussi» вартістю 11 000 грн; кухонний стіл - 6 000 грн; пральну машину «SAMSUNG» - 15 000 грн; шафу-купе трьох дверну - 12 000 грн; кондиціонер «Cooper Hunter» - 10 600 грн; кухню - 38 000 грн, а всього на суму 92 800 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 вартості автомобіля в розмірі 74 725 грн.

- вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки від ринкової вартості автомобіля «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, в розмірі 74 725 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 3 871,20 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 312,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 677,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири і переведення прав покупця не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрала неефективний спосіб захисту у розумінні положень статті 16 ЦК України. У зв`язку з цим, квартира АДРЕСА_1 не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу.

Позовні вимоги про поділ майна подружжя шляхом виділення позивачці на праві власності: електричної духової шафи, кухонного столу, пральної машини, шафи-купе, кондиціонеру, кухні, не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки від ринкової вартості автомобіля «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, в розмірі 74 725,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вони придбали спірний автомобіль під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Автомобіль зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 та перебуває у його користуванні, а тому позивачка має право на грошову компенсацію половини вартості цього транспортного засобу, виходячи із середньої ринкової вартості аналогічного транспортного засобу.

При цьому відповідач не вживав будь-яких можливих заходів для доведення дійсної вартості автомобіля на час вирішення спору. Зокрема, суду не було надано доказів щодо наявних механічних пошкоджень та відчудження його іншій особі, які могли б бути враховані експертом при проведенні судової автотоварознавчої експертизи.

Судом застосвано положення статей 60, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Колотухи К. А. задоволено частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року змінено в частині вирішення позовних вимог про визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, визнання договору купівлі-продажу недійсним, переведення прав покупця, визнання права власності на 1/2 частку квартири, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, залишено без змін у частині стягнення грошової компенсації за автомобіль, скасовано у частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя та щодо стягнення судових витрат та ухвалено в цій частині нове рішення.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 у власність таке майно: кухонний стіл вартістю 6 000 грн; шафу-купе трьох дверну - 12 000 грн; кондиціонер «Cooper Hunter» - 10 600 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 10 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 497,45 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 9 370,80 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що сторонами оскарженого ОСОБА_1 договору купівлі-продажу є ОСОБА_5 та ОСОБА_3

ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання недійсним цього договору купівлі-продажу лише до ОСОБА_3 , аналогічної позовної вимоги до ОСОБА_5 (продавця) позивачка не пред`явила, клопотань про залучення її співвідповідачем не заявляла.

Вирішення спору в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу безпосередньо стосується прав та обов`язків ОСОБА_5 , яку не залучено до розгляду справи, а тому вказана вимога не може бути розглянута судом.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема про визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, переведення прав покупця, визнання права власності на 1/2 частку квартири, є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому також не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, визнання договору купівлі-продажу недійсним, переведення прав покупця, визнання права власності на 1/2 частку квартири, проте помилився щодо мотивів такої відмови, з огляду на що рішення місцевого суду підлягає зміні в указаній частині.

Відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_2 від 14 листопада 2025 року головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жовмір Ю.П. здійснено огляд та опис майна, зазначеного в постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року.

Згідно з постановою про опис та арешт майна боржника від 14 листопада 2025 року у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 державним виконавцем під час проведення перевірки виявлено відсутність наступних речей, що підлягають огляду та опису, а саме: електричної духової шафи «Zanussi»; кухонних стільців 4 шт.; пральної машини «SAMSUNG».

Відсутність з переліченого позивачкою майна електричної духової шафи «Zanussi» та пральної машини «SAMSUNG» унеможливлює вирішити питання про поділ цього майна.

У розумінні вимог частини другої статті 183 ЦК України кухня є неподільною річчю, відноситься до поліпшень квартири, тому не підлягає поділу як окреме рухоме майно, оскільки її демонтаж і поділ призведе до втрати цільового призначення та значної втрати її вартості.

ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про стягнення грошової компенсації за спірне майно.

Таким чином, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя підлягає виділенню ОСОБА_1 у власність таке майно: кухонний стіл - 6000 грн; шафа-купе 3-х дверна - 12000 грн; кондиціонер «Cooper Hunter» - 10600 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали спірний автомобіль «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 та перебуває у його користуванні останнього.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації 1/2 частки від ринкової вартості автомобіля «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, в розмірі 74 725,00 грн, грунтується на вимогам закону, відповідає змісту правовідносин, які склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому є правильними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 березня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Колотуха К. А. засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у вказаній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 31 березня 2026 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Тітов М. Ю., та судді, які входять до складу колегії: Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 127/38551/23.

03 червня 2026 року матеріали цивільної справи № 127/38551/23 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2026 року у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2026 року) визначено суддю-доповідача - Черняк Ю. В.↗ та суддів, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В.↗, Луспеника Д. Д.↗

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Колотуха К. А., просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 листопада 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у частині задоволення позову скасувати, ухвалити у справі нове рішення провідмову у позові в указаній частині.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 520/820/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/15585/20, від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц, від 16 січня 2023 року в справі № 754/3132/16-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 24 січня 2024 року в справі № 465/3928/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди проігнорували відсутність у матеріалах справи доказів придбання будь-якого автомобіля в період шлюбу, який би підлягав поділу, як і недоведеність позивачкою факту, дати та підстав набуття такого майна, його належність до спільної сумісної власності подружжя.

Підстави для долучення до матеріалів справи листа із відповідями Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях про те, що до 2024 року за ОСОБА_2 було зареєстровано транспортний засіб DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, об`єм двигуна 1 598, дата реєстрації 31 серпня 2018 року, відсутні.

Вказаний лист позивачка надала суду після закриття підготовчого провадження у справі, він є недопустимим доказом і не може бути взятим до уваги, а покладення в основу такого недопустимого доказу як підставу для задоволення позову свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Крім того, вищезгаданим листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, навіть за умови взяття його до уваги як доказу, може підтверджуватись лише факт реєстрації за відповідачем автомобіля, але не дату і підставу його набуття, зокрема те, що його було саме придбано за договором купівлі- продажу, а не успадковано чи подаровано.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про те, що сторонам на праві спільної сумісної власності належав автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, об`єм двигуна 1598, дата реєстрації 31 серпня 2018 року і обов`язку у відповідача компенсувати 1/2 вартості такого автомобіля в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя.

Також судами не враховано те, що вартість майна подружжя, що підлягає поділу, обраховується станом на дату розгляду справи. Вартість аналогічних авто становить в середньому від 33 000 до 40 000 грн, а не 140 000 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не оспорював вартість вказаного авто з підстав недоведеності позивачкою його наявності у відповідача.

Як апеляційна скарга позивачки до суду апеляційної інстанції, так і відзив на апеляційну скаргу відповідача були підписані особисто позивачкою; долучена копія з договору про правову допомогу в подальшому під час судового засідання не може бути доказом укладення договору про професійну правничу допомогу, оскільки на такому договорі (копія з якого була надана) не було підпису замовника.

Суд апеляційної інстанції помилкового виходив з того, що факт придбання кухні підтверджено розпискою. Таку розписку не можна вважати належним доказом, оскільки вона може бути трактована лише як забезпечувальне зобов`язання, однак, не є договором про надання послуг, не містить всіх істотних умов, зокрема, предмету договору.

Складений державним виконавцем опис майна підтверджує лише факт його наявності в квартирі, що також не підтверджує підстави набуття такого майна.

Відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 серпня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, про що зроблено відповідний актовий запис № 1995.

У шлюбі народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12 липня 2021 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С., зареєстрований в реєстрі за № 810, відповідно до пункту 1.1. якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору продаж квартири вчинено за 820 000 грн, що еквівалентно 30 015 дол. США, які повністю отримані продавцем до підписання цього договору.

Також 12 липня 2021 року ОСОБА_3 (дарувальник) укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Троян А. С., зареєстрований в реєстрі за № 815.

Відповідно до пункту 1 договору дарування ОСОБА_3 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 (обдаровуваний) прийняв в дарунок квартиру АДРЕСА_1 . За змістом пункту 6 цього договору сторони оцінили дарунок у 500 000 грн.

Згідно з пунктом 8 договору дарування сторони підтвердили, що цей правочин не є фіктивним чи удаваним, тобто, не є таким, що передбачено статтями 234, 235 ЦК України; укладення цього договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; договір відповідає реальній домовленості сторін.

У пункті 10 договору дарування визначено, що дарувальник та обдаровуваний, однаково розуміючи значення і умови цього правочину та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, які обумовлені цим договором.

Згідно з листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях № 31/31 31 серпня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1598, який перебуває в його власності (т. 2, а. с. 132).

Відповідно до висновку про вартість від 27 листопада 2023 року № 12, складеного ТОВ «Подільський експертний центр», орієнтовна середня вартість майна - автомобіля «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, сірого кольору, об`єм 1598 см. куб, враховуючи інформацію зі слів замовника: автомобіль укомплектований, знаходиться в задовільному стані (робочому, без пошкоджень, не був у ДТП), згідно з даними продажу мережі Інтернет на подібне майно становить 149 450 грн (т. 1, а. с. 26, зворот).

Відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_2 від 14 листопада 2025 року головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Жовмір Ю.П. здійснено огляд та опис майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , зазначеного в постанові Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року про забезпечення доказів.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій та нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині (задоволення вимог) ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо вирішення справи по суті

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 29 липня 2025 року в справі № 369/6352/22, від 06 червня 2025 року в справі № 287/1092/23).

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна;

- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні;

- у справі № 301/2231/17: у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530,00 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Встановлено, що з 01 серпня 2015 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Після набуття 12 липня 2021 року ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_1 , він та ОСОБА_1 здійснювали у цій квартирі ремонтні роботи.

У відзиві на позов ОСОБА_2 вказував, що вони з позивачкою час від часу проживали окремо, через різні погляди на життя та різні характери, проте мали намір набути у власність квартиру для спільного проживання. Заперечуючи проти участі позивачки у набутті будь-якого майна, відповідач водночас визнав, що батько та брат позивачки допомагали фізично у ремонтних роботах у вищевказаній квартирі.

Також встановлено, що 31 серпня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб - автомобіль «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1 598 см. куб, що підтверджується листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях від 12 серпня 2024 року № 31/31.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зазначено, що встановлена частиною третьою статті 368 ЦК України та статтею 60 СК України презумпція права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу, означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.

Заінтересована особа може довести, що хоча майно і було придбано у шлюбі, проте за його (її) особисті кошти. У цьому разі презумпцію права спільної сумісної власності на це майно буде спростовано. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).

Заперечуючи проти участі позивачки у здійсненні поліпшень квартири та набутті побутової техніки, відповідач не надав докази оплати відповідних товарів і послуг, а також автомобіля, за особисті кошти, презумпцію права спільної сумісної власності подружжя не спростував.

Оскільки під час шлюбу сторони у справі здійснювали ремонт у квартирі із заміною техніки та меблів на нові, відповідачем набуто у власність автомобіль «DAEWOO LANOS», 2007 року випуску, то на набуте майно поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, яку відповідач не спростував, а тому суд апеляційної інстанції правильно виходив з наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Встановивши обсяг майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виділення ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя кухонного столу, шафи-купе, кондиціонера «Cooper Hunter».

Встановивши, що автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску придбано ОСОБА_2 під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 фактично приховує автомобіль від позивачки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в такому випадку ОСОБА_2 має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля.

При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, апеляційний суд правильно виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, визначається виходячи з ринкової вартості, визначеної у висновку про оцінку транспортного засобу, що узгоджується зі змістом постанов Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) та від 16 січня 2023 року в справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Постановою про опис та арешт майна боржника ВП № НОМЕР_2 від 14 листопада 2025 року державним виконавцем не встановлено обставини набуття будь-ким з подружжя побутової техніки чи елементів меблів, а лише підтверджено факт знаходження відповідних речей в квартирі, що є достатнім для вирішення спору у цій справі.

З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що складений державним виконавцем опис майна не мав бути врахований судом.

Посилання відповідача на подібні аргументи, але щодо спірного автомобіля, та заперечення ним проти долучення до матеріалів справи листа із відповідями Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях колегія суддів також відхиляє, оскільки про наявність у власності ОСОБА_2 транспортного засобу DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, позивачка зазначала у позові.

З огляду на дію презумпції права спільної сумісної власності подружжя саме відповідач ОСОБА_2 повинен спростовувати таку інформацію та доводити обставини набуття вказаного автомобіля за особисті кошти, чого не зробив.

При цьому підтвердження вказаним листом факту реєстрації автомобіля відповідач не заперечує.

Також колегія суддів критично оцінює доводи ОСОБА_2 про завищений розмір компенсації 1/2 частини вартості спірного автомобіля в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не оспорював вартість вказаного авто.

Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані апеляційним судом на підставі звіту, підлягали врахуванню судом під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суди попередніх інстанцій створили необхідні умови для реалізації відповідачем права надати особисті пояснення, заявити відповідні клопотання та реалізувати інші процесуальні права.

Під час апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування судових рішень в оскаржених частинах. Суди зробили обґрунтовані висновки по суті спору з урахуванням доказів, наданих сторонами.

Крім викладених вище постанов суду касаційної інстанції, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 520/820/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/15585/20, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 24 січня 2024 року в справі № 465/3928/17, які стосуються: обов`язку суду встановити обставини, які підлягають доказуванню, і вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини; порядку виділу позивачу майна в порядку поділу спільної сумісної власності; визначення вартості майна подружжя, що підлягає поділу, станом на дату розгляду справи.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненій та нескасованій апеляційним судом частинах та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не суперечить зазначеним висновкам, оскільки вирішення питання про поділ майна подружжя вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів, а суди виходив з того, що спірні побутові речі та спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо підстав для відшкодування позивачці витрат, понесених на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про відсутність підстав для відшкодування позивачці витрат, понесених на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У судовому засіданні 12 лютого 2026 року в суді апеляційної інстанції були присутні, зокрема позивачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Вдовцова Л. К.

Остання надала суду договір № 23 про надання правової допомоги від 17 грудня 2025 року, укладений нею з ОСОБА_2., за яким зобов`язалася надати їй необхідні правові послуги: надання юридичних консультацій, складання апеляційної скарги, відзиву, участь в судовому засіданні у Вінницькому апеляційному суді.

За умовами договору ОСОБА_1 зобов`язалася виплатити адвокату Вдовцовій Л. К. гонорар у розмірі 10 000 грн.

Також надано ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2. від 11 лютого 2026 року № 1093385, квитанцію від 17 грудня 2025 року № 17 про сплату останньою адвокату 10 000 грн та акт виконаних робіт від 11 лютого 2026 року № 23, згідно з яким до переліку виконаних робіт входить: надання юридичних консультацій у справі (2 год, 2 000 грн), складання апеляційної скарги позивачки та відзиву на апеляційну скаргу відповідача (4 год, 3 000 грн), участь в судовому засіданні (судових засіданнях) у Вінницькому апеляційному суді (1 год, 5 000 грн), а всього на суму 10 000 грн.

У судовому засіданні 12 лютого 2026 року у Вінницькому апеляційному суді колегія суддів на виконання частини четвертої статті 217 ЦПК України встановлювала осіб, які беруть участь у справі, перевіряла повноваження представників.

Відповідачем не заперечується те, що стороною позивача було заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

При цьому відповідачем не подано заперечення на клопотання сторони позивачки щодо розподіл судових витрат.

Таким чином, беручи до уваги результати апеляційного перегляду справи, враховуючи подані стороною позивачки докази щодо розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, з огляду на відсутність заперечень відповідача проти заявленої суми витрат, враховуючи положення частини другої статті 141 ЦПК України, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, висновок апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, є правильним.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що рішення місцевого суду в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду