ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/28654/25

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати факт незаконного вивезення та утримання малолітнього

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні ОСОБА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 протягом десяти днів з дня отримання нею повного тексту рішення суду повернути малолітнього ОСОБА_3 до країни постійного проживання - Фінляндської Республіки; у разі відмови ОСОБА_2 добровільно повернути ОСОБА_3 до Фінляндської Республіки протягом десяти днів з дня отримання нею повного тексту рішення суду, здійснити відібрання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати малолітню дитину батькові - ОСОБА_1 для її повернення до Фінляндської Республіки; витрати, пов`язані з поверненням дитини до місця постійного проживання, покласти на відповідача ОСОБА_2 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02 грудня 2021року між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації (далі - рф) в Україну 24 лютого 2022 року, в червні 2022 року подружжя переїхало до Фінляндської Республіки, де отримали тимчасовий прихисток та соціальне житло. Від цього шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у м. Каяні Фінляндської Республіки ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син

ОСОБА_3 , який з моменту народження і до дня вивезення

ОСОБА_2 в Україну 25 квітня 2025 року проживав разом з батьком та матір`ю спочатку в м. Каяні (з 02 липня 2023 року до 21 вересня 2023 року), потім у АДРЕСА_1 (з 22 вересня 2023 року по 03 квітня 2025 року) та з 04 квітня 2025 року в місті Еспо.

Відповідно до домовленостей між батьками, дитина мала реєстрацію та постійне місце проживання у Фінляндській Республіці, де позивач забезпечував її виховання, утримання, дошкільну освіту та медичне обслуговування.

На початку квітня 2025 року батьки влаштували ОСОБА_3 до дитячого садочка в м. Еспо Фінляндської Республіки. Протягом всього шлюбного життя позивач повністю забезпечував сім`ю, мав постійний дохід, крім того після отримання тимчасового прихистку у Фінляндській Республіці подружжя отримувало соціальну допомогу, як особи, які шукають притулок через війну, зокрема і на дитину. Між позивачем та дитиною встановився міцний емоційний зв`язок: батько безпосередньо брав участь у вихованні сина, забезпечував щоденний догляд, розвиток, дозвілля, піклувався про стан його здоров`я, а дитина, в свою чергу, глибоко прив`язалась до батька, відчувала стабільність і захищеність у спільному проживанні з ним.

25 квітня 2025 року відповідач без згоди ОСОБА_1 та без рішення компетентного суду вивезла дитину з країни постійного проживання до України, а 15 травня 2025 року подала позов до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу з позивачем.

На неодноразові прохання позивача повернути дитину додому та надати можливість спілкуватися з дитиною відповідач не реагує. На сьогодні позивачеві невідоме місце перебування сина. ОСОБА_1 неодноразово надсилав листи на різні месенджери (Viber, Telegram та WhatsApp) відповідача, здійснював дзвінки на телефон, проте остання перешкоджає нормальному спілкуванню з дитиною, в тому числі шляхом відеозв`язку. Позивач вважає, що розлучення з батьком негативно впливає на емоційний стан дитини та її психічний розвиток, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини.

Після невдалих спроб досудового врегулювання спору між ОСОБА_2 та позивачем про повернення дитини додому до Фінляндської Республіки, останній 12 серпня 2025 року звернувся до поліції Фінляндської Республіки, оскільки вважав, що його права як батька є порушеними. При цьому зазначав, що в Україні триває війна і така ситуація вкрай важко та негативно впливає на розвиток дитини, її характер, поведінку, здоров`я тощо. Вважає, що такі обставини, на переконання позивача, є неприпустимими, дитина повинна перебувати у безпечній обстановці, там, де народилася та проживала два роки, тим більше, що орган опіки та піклування не надавав дозволу на зміну місця проживання дитини.

Позивач вважає, що батьківської турботи, окрім як батько, дитині ніхто не може надати, як і замінити дитині спілкування з батьком, який має всі необхідні матеріальні та фінансові ресурси для забезпечення її виховання, розвитку та належного відпочинку. Позивач має постійну роботу у Фінляндській Республіці та фінансові заощадження, забезпечений житлом у м. Хейнола Фінляндської Республіки, яке буде комфортним для проживання дитини. На сьогоднішній день, не дивлячись на те, що відповідач не виходить на зв`язок та не надає змогу спілкуватися з дитиною, позивач регулярно перераховує кошти на її рахунок в якості аліментів.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з указаним позовом.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати понесені на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані Вінницьким районним судом Вінницької області ухвалою від 15 жовтня 2025 року у вигляді заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, направлені на вчинення перешкод у побаченнях і спілкуванні батька ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , 02 липня 2023 року; зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити спілкування (контакт) батька ОСОБА_1 з його малолітнім сином ОСОБА_3 шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom; зобов?язання ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_3 ; зобов?язання ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 інформацію про відвідування дитиною ОСОБА_3 дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо; заборони ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_3 за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 ; заборони малолітній дитині ОСОБА_3 у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 державний кордон України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, досліджені судом у цій справі належні та допустимі докази є достатніми для підтвердження заперечень відповідача ОСОБА_2 проти повернення дитини до Фінляндської Республіки.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції оцінив усі встановлені у справі обставини у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою сімейної ситуації, яка склалася між батьками дитини, ряду факторів емоційного, матеріального та медичного характеру.

При цьому, апеляційний суд відхилив доводи заявника про те, що перебування дитини на території України в умовах воєнних дій не може відповідати її найкращим інтересам, оскільки створює загрозу її життю та здоров`ю колегія суддів, оскільки факт введення в Україні воєнного стану і наявність місця для проживання за межами України не можуть виступати достатніми підставами для визначення місця проживання з одним з батьків, який проживає за межами України.

09 квітня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Вареник А. М. через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 522/97/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20, від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22, від 12 грудня 2024 року у справі № 344/24144/23.

Крім цього, заявник вказує, що суди безпідставно взяли до уваги доказ (висновок психолога), поданий відповідачем до суду першої інстанції з порушенням процесуальних строків.

Позивач не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Фінляндська Республіка не може вважатися місцем постійного проживання малолітнього ОСОБА_3 та наполягає на тому, що у розумінні Гаазької Конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV, необхідно врахувати найкращі інтереси дитини та якнайшвидше повернути її до місця її постійного (звичайного) проживання у Фінляндській Республіці.

Зокрема вказує, що до вивезення в Україну дитина все своє життя з народження проживала на території Фінляндської Республіки та право опіки над дитиною було у обох батьків в рівній мірі.

Отже вважає, що мати дитини не мала права самовільно, без погодження з батьком дитини, змінювати країну проживання дитини.

Батьком дитини здійснювалась опіка над дитиною до її вивезення з Фінляндської Республіки і тому він категорично заперечував проти вивезення дитини з неї.

На переконання сторони позивача, висновок органу опіки і піклування не міг складатись та суд не міг брати його до уваги, оскільки підготовка такого висновку не передбачена статтею 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Щодо висновку фахівця-психолога, наданого відповідачем, зазначає, що суд не міг брати його до уваги, оскільки він не відповідає критеріям допустимості, достовірності і достатності доказів через те, що він не є висновком психологічної експертизи, фахівець, що його склала, не є експертом, не попереджалась про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих висновків, висновки психолога ґрунтуються лише на поясненнях матері дитини, без отримання пояснень батька дитини, без дослідження спілкування дитини з батьком, без дослідження матеріалів судової справи. Крім цього, заявник вказує, що суди безпідставно взяли до уваги цей доказ, враховуючи, що він поданий до суду першої інстанції з порушенням процесуальних строків.

Звертає увагу, що повернення дитини за місцем попереднього проживання не означає розлучення дитини з матір`ю, оскільки предметом позову не є встановлення опіки або відібрання дитини у матері і відсутні будь-які об`єктивні перешкоди для повернення дитини за місцем попереднього проживання разом з матір`ю.

Вважає, що питання щодо того, чи прижилась дитина в Україні, не могло розглядатись, оскільки як звернення батька до суду відбулось до спливу 1 року з дня вивезення дитини з Фінляндської Республіки і дитина в Україні прожила менше 8 місяців на момент ухвалення судом рішення першої інстанції, а відтак цей термін, з урахуванням віку дитини, не може свідчити про повноцінну інтеграцію в нові умови і бути підставою для неможливості її повернення до Фінляндії.

Зауважує, що не було жодних обставин, які б виправдовували вивезення дитини з місця її проживання у Фінляндії.

Отже при поверненні дитини до Фінляндії для неї відсутній «серйозний ризик», який може спричинити не тільки «фізичну чи психологічну шкоду», але й «нестерпну ситуацію», яка «виходять за рамки того, що дитина може розумно витримати».

Також вказує, що залишення дитини в Україні, в якій йде війна, від якої батьки дитини до цього виїхали до Фінляндської Республіки наражатиме дитину, яка з народження до вивезення з Фінляндської Республіки не знала, що таке війна, повітряні тривоги та обстріли, на небезпеку і суперечитиме забезпеченню якнайкращих інтересів дитини.

Щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу, вважає, що вимоги ОСОБА_2 про відшкодування їй понесених судових витрат на правничу допомогу могли бути задоволені лише частково, а саме в сумі не більше 5 000 грн, з огляду на те, що більша частина заявлених послуг адвокатом не надавалась.

Аргументи інших учасників справи

30 квітня 2026 року Міністерство юстиції України звернулось до Верховного Суду засобами поштового зв`язку із відзивом на касаційну скаргу, в якому воно просить вирішити справу згідно чинного законодавства.

08 травня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без змін рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року.

Служба у справах дітей Вінницької міської ради не скористалась своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені Верховним Судом в ухвалі про відкритті касаційного провадження.

Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вареник А. М., на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2026 року, витребував справу із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2026 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вареник А. М., в частині зупинення виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку задовольнив.

Зупинив виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2025 року в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вареник А. М., в частині поновлення чинності ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2025 року про забезпечення позову залишив без розгляду.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 30 вересня 2026 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 грудня 2021 року зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року.

З 14 березня 2019 року ОСОБА_1 прийнятий на облік в консульському відділі Посольства України у Республіці Польща на постійне місце проживання, що підтверджується копією закордонного паспорта ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Каяні Фінляндської Республіки у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу із реєстру про населення Фінляндії від 16 січня 2024 року (документи мовою оригіналу та у перекладі з англійської мови).

На підтвердження факту місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Фінляндській Республіці до позову долучено копії документів мовою оригіналу та у перекладі на українську мову, а саме: копію свідоцтва з реєстру про населення Фінляндії від 21 травня 2025 року, виданого Агентством цифрових та демографічних даних у м. Гельсінки на ім?я батька ОСОБА_1 ; копію свідоцтва з реєстру про населення Фінляндії від 21 травня 2025 року, виданого Агентством цифрових та демографічних даних у м. Гельсінки на ім?я

ОСОБА_3 ; копію довідки про місце проживання, виданої Агентством цифрових та інформаційних послуг населення від 12 серпня 2025 року, де зазначено постійним місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 - місто Еспо Фінляндської Республіки з 04 квітня 2025 року.

Як вбачається зі змісту копії письмової заяви ОСОБА_4 , вона товаришувала з родиною ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проводила з ними певний час та бачила гарне ставлення позивача до дружини та сина. Коли родина ОСОБА_5 від`їжджала у відпустку, ОСОБА_4 доглядала за їхньою квартирою у місті Лахті, де вони проживали до 03 квітня 2025 року. ОСОБА_1 є цілком нормальною та адекватною людиною, за яким не було помічено жодного прояву агресії в сторону родини, дуже чуйний та відповідальний батько для своєї дитини. Під час спілкування з ОСОБА_2 , остання пишалась своїм чоловіком та говорила про те, що він гарний батько для сина. ОСОБА_3 спілкувався з іншими дітьми, вже мав своїх друзів у дворі, починав говорити фінською мовою. 03 квітня 2025 вони переїхали з м. Лахті до м. Еспо. Причиною переїзду стало надання дитячого садочку для дитини. Там вони разом прожили до 25 квітня 2025 однією родиною, але ОСОБА_2 чомусь забрала дитину і поїхала в Україну без відома ОСОБА_1 . До теперішнього часу ОСОБА_4 підтримує зв`язок зі ОСОБА_1 і бачить сум та страждання за своїм сином. Він щиро прагне бути поруч з дитиною, піклуватися про неї.

На підтвердження наявності медичної страховки у Фінляндській Республіці ОСОБА_3 долучено копії документів мовою оригіналу та у перекладі на українську мову.

У копії відповіді на адвокатський запит ОСОБА_6 від 18 серпня 2025 року, наданої Управлінням організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області) зазначено, що 17 травня 2025 року на телефон чергової частини ГУНП у Вінницькій області від абонента НОМЕР_2 , який назвався ОСОБА_1 , громадянином Фінляндської Республіки, надійшов виклик. Останній повідомив, що на даний час перебуває в м. Лахті та просить перевірити наявність його дружини ОСОБА_2 та їх спільного сина ОСОБА_3 за адресою їх місця проживання в

АДРЕСА_2 , оскільки після їх повернення до України 25 квітня 2025 року він втратив з ними зв`язок. 11 червня 2025 року на телефон чергової частини ГУНП у Вінницькій області від абонента НОМЕР_2 , який назвався ОСОБА_1 , громадянином Фінляндської Республіки, надійшов знову виклик, згідно якого останній повідомив, що на даний час перебуває у Фінляндській Республіці та просить перевірити, чи перебуває за адресою: АДРЕСА_2 , його дружина ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чи все гаразд з його дитиною.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин до позову долучено роздруківки листування в месенджерах.

З копії повідомлення про злочин/клопотання про розслідування та копії повідомлення про злочин - підозра у викраденні дитини (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову) убачається, що 12 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до поліції Фінляндської Республіки та повідомив про незаконне вивезення дитини ОСОБА_3 в Україну ОСОБА_2 .

Згідно з копією трудового договору (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову), ОСОБА_1 з 15 лютого 2025 року працевлаштований на посаді водія легкового автомобіля та вантажівки (керування автомобілем) та отримує дохід у розмірі 10 євро на годину, робочий час - 40 годин на тиждень.

На підтвердження наявності у ОСОБА_1 житла у Фінляндській Республіці долучено копію договору оренди (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову).

Відповідно до копії характеристики на ОСОБА_1 від 07 серпня 2025 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Везун», ОСОБА_1 працював у вказаному товаристві з 2017 року до 01 січня 2022 року на посаді водія автобуса міжнародного сполучення по регулярним перевезенням. За час роботи в компанії ОСОБА_1 зарекомендував себе як відповідальний, дисциплінований та сумлінний працівник, добре знає правила дорожнього руху як в Україні, так і в країнах Європейського Союзу; володіє достатнім досвідом керування автобусами великої місткості, має безперервний стаж водія категорії «D» 15 років; працював на маршрутах міжнародного сполучення: Запоріжжя-Познань-Запоріжжя тощо, здійснював регулярні пасажирські перевезення відповідно до розкладу руху. Під час роботи виявляв уважність до пасажирів, ввічливий у спілкуванні, неодноразово отримував подяки від клієнтів компанії. Шкідливих звичок не має. Має хороші навички орієнтації на місцевості, володіє польською мовою на розмовному рівні. Відрядження виконував без порушень трудової дисципліни чи графіку. За час роботи порушень правил дорожнього руху або скарг на водія не зафіксовано. ОСОБА_1 користувався авторитетом серед колег та керівництва, до виконання своїх обов?язків ставився відповідально, технічно грамотний, дотримувався правилами експлуатації транспорту та вимог безпеки перевезень.

Згідно з копією витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», ОСОБА_1 на території України станом на 08 вересня 2025 року є особою, стосовно якої відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні.

З копії довідки про місце проживання (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову) убачається, що адреса місця проживання ОСОБА_1 у Фінляндській Республіці з 16 червня 2025 року - м. Хейнола.

ОСОБА_1 має посвідку на проживання у Фінляндській Республіці, видану 07 червня 2022 року, що підтверджується копією такої посвідки.

На підтвердження позовних вимог до позову долучено ксерокопії фотографій квартири ОСОБА_7 у м. Хейнола Фінляндської Республіки, дитячого садочку в Фінляндській Республіці та ксерокопії спільних фотографій дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з копією довідки про щеплення (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову) від 09 вересня 2025 року, ОСОБА_3 у м. Лахті Фінляндської Республіки отримував щеплення.

Відповідно до копії листа з дитячого садка «Fountain Square Payschool» від 08 вересня 2025 року (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову), дитячий садок «Fountain Square Payschool» готовий прийняти ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дитячого садка, і для нього є вільне місце.

Згідно з копією листа Фінського управління соціального страхування від 10 вересня 2025 року (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову), ОСОБА_3 має право на отримання пільг, що базуються на місці проживання, починаючи з 02 липня 2023 року.

Погребищенський районний суд Вінницької області рішенням від 07 жовтня 2025 року (справа № 143/419/25) розірвав шлюб між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , який зареєстрований 02 грудня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегоінального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис №3246.

Згідно з копією виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 29 від 23 березня 2023 року, ОСОБА_2 , будучи вагітною, перебувала на диспансерному обліку в умовах ОЦПС ВОКПЛ ім. М.І. Пирогова.

Відповідно до копії довідки № 61214/19-530_49 від 19 лютого 2024 року про реєстрацію особи громадянином України, виданої Посольством України у Фінляндській Республіці, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Каяні Фінляндської Республіки, згідно з рішенням Посольства України в Фінлянській Республіці від 19 лютого 2024 року, набув громадянства України на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України»; відповідно до законодавства України, зазначена особа є громадянином України з 02 липня 2023 року.

На підтвердження проходження обстежень та лікування ОСОБА_3 в Україні долучено копії медичних документів.

Згідно з копією дозволу на проживання (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову) від 01 листопада 2023 року, ОСОБА_3 має дозвіл на проживання у Фінляндії до 04 березня 2025 року.

Відповідно до копії довідки про статус «Очікування» від 21 вересня 2023 (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову), виданої ОСОБА_3 (справа про тимчасовий захист), власник довідки може легально проживати у Фінляндії під час розгляду своєї справи, доки по справі не буде прийняте остаточне рішення або не буде прийнято рішення про його видворення з країни, що набуло чинності; власник довідки має дійсне, необмежене право на працю; ця довідка дійсна до вирішення питання.

Згідно з копією дозволу на проживання (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову) від 01 листопада 2023 року, ОСОБА_2 має дозвіл на проживання у Фінляндії до 04 березня 2025 року.

Відповідно до копії довідки про статус «Очікування» від 05 червня 2022 року (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову), виданої ОСОБА_2 (справа про тимчасовий захист), власник довідки може легально проживати у Фінляндії під час розгляду своєї справи, доки по справі не буде прийняте остаточне рішення або не буде прийнято рішення про його видворення з країни, що набуло чинності; ця довідка дійсна до вирішення питання.

На підтвердження викладених у відзиві на позовну заяву обставин до відзиву долучено роздруківки листування в месенджерах та світлини із зображенням матері з дитиною.

Згідно з копією довідки № 794 від 27 жовтня 2025 року, виданої старостою Вінницько-Хутірського старостинського округу, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де без реєстрації місця проживання також проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії договору купівлі-продажу жилого будинку від 16 березня

1998 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , остання купила жилий будинок з відповідними господарськими будівлями за АДРЕСА_2 .

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14 вересня 1990 року встановлено, що батьками ОСОБА_2 записані ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Згідно з копією акту оцінки потреб сім`ї/особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 30 жовтня 2025 року, дитина має власну кімнату з усім необхідним: іграшками, дитячою літературою; одяг та взуття відповідно до віку та сезону; сімейний лікар - ОСОБА_12 ; родина проживає у приватному будинку з усіма зручностями, житло має два поверхи, 6 кімнат, коридор, кухня, санвузол, загальна площа 100 кв.м.

Відповідно до копії листа-підтвердження від 29 жовтня 2025 року, виданого ФОП ОСОБА_13 , ОСОБА_2 є замовником послуг «Денний догляд за дітьми» для сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; загальна сума здійсненої оплати складає 20 300,00 грн за період з 02 травня 2025 року до 29 жовтня 2025 року; дитина приймає активну участь у житті дитячого колективу.

Згідно з копією довідки № 37/16-04 від 04 листопада 2025 року, виданої директором Комунального закладу «Вінницько-Хутірський заклад дошкільної освіти Вінницької міської ради», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахований до Комунального закладу «Вінницько-Хутірський заклад дошкільної освіти», наказ на зарахування №59-ОД від 04 листопада 2025 року.

З копії довідки від 23 жовтня 2025 року, виданої керівником ОСОБА_14 , ОСОБА_2 працює в салоні краси «NewAesthetic» з 21 жовтня 2025 року на посаді майстра манікюру і по теперішній час продовжує виконувати свої обов`язки; працевлаштована офіційно, розмір її місячної заробітної оплати становить

8 000,00 грн.

Відповідно до копії характеристики на ОСОБА_2 від 23 жовтня 2025 року, виданої керівником ОСОБА_14 , ОСОБА_2 працює в салоні краси «NewAesthetic» на посаді майстра з манікюру; за час роботи зарекомендувала себе як відповідальна, пунктуальна та сумлінна працівниця; вона має гарні професійні навички, дотримується стандартів гігієни та естетики, уважна до деталей і побажань клієнтів; колеги та керівництво відзначають її доброзичливість, охайність, комунікабельність і вміння працювати в команді; до роботи ставиться з любов`ю, постійно вдосконалює свої знання та навички в сфері нейл-індустрії.

Згідно з копією довідки-характеристики № 91 від 27 жовтня 2025 року, виданої старостою Вінницько-Хутірського старостинського округу, ОСОБА_2 за час проживання у с. Вінницькі Хутори у правопорушеннях не помічалася, скарг на її поведінку від жителів старостинського округу не надходило.

З копії витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності на наявності судимості» встановлено, що ОСОБА_2 на території України станом на 23 жовтня 2025 року є особою, стосовно якої відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості, про розшук відсутні.

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 78330123 від 10 червня 2025 року відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу

№ 143/420/25, виданого 28 травня 2025 року Погребищенським районним судом Вінницької області, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі однієї чверті від всіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, що підтверджується копією цієї постанови.

Згідно з копією листа від 14 листопада 2025 року Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, в реєстрі Вінницької міської територіальної громади відсутня інформація про реєстрацію місця проживання малолітнього

ОСОБА_3 .

У повідомленні про взяття дитини ОСОБА_3 під захист (у перекладі на українську мову) від 12 лютого 2025 року зазначено « АДРЕСА_3 / ОСОБА_15 /зміст повідомлення: ENG, агресивний чоловік ОСОБА_16 , ображає дружину, поганий зв`язок, не може нормально відповісти, допомога для осіб, що належать до вразливих категорій населення, не потрібна, кризова соціальна допомога також, дитині 1,5 року. Відповідальний орган: Поліція. Терміновий виклик додому. Додаткова інформація про особу, яка потребує допомоги: неповнолітній, домашнє насильство - гостра ситуація. Поліцейський патруль 408/ ОСОБА_17 повідомив до чергової служби соціальної допомоги о 09:44, що ситуація не мала ознак насильства. Сьогодні у батьків дитини сталася словесна суперечка через те, що ОСОБА_15 хоче розлучення, а ОСОБА_16 не хоче. ОСОБА_15 повідомила поліції, що ОСОБА_16 схопив її за руку. ОСОБА_15 вийшла на вулицю зустрічати поліцію, а дитина залишилася у візку. За даними поліції, дитина здорова і обстановка спокійна. ОСОБА_16 приїхав на машині і поводився добре. ОСОБА_16 заявив поліції, що ніколи не застосовував насильство до своєї дружини. За даними поліції, ОСОБА_15 має намір отримати усні консультації щодо процесу розлучення. Соціальний працівник ОСОБА_18 ОСОБА_19 обговорила ситуацію з ОСОБА_15 . ОСОБА_15 сказала, що боїться ОСОБА_16 . Фізичного насильства сьогодні не було, але ОСОБА_16 погрожував, затіяв сварку і замахнувся рукою на ОСОБА_15 так, щоб дитина цього не бачила. Фізичного насильства сьогодні не було, ще до народження дитини ОСОБА_16 бив ОСОБА_15 . Соціальний працівник ОСОБА_19 і соціальний працівник ОСОБА_20 зустріли матір і ОСОБА_21 в торговому центрі «Тріо». Батько прибув на автостоянку «Тріо». Ситуація здавалася загрозливою. Соціальний працівник став між матір`ю і батьком, і в цей момент батько почав плакати. Дитина була на руках у матері. Мати сіла в машину співробітників і співробітники відвезли матір і дитину в безпечне місце. Батькові пообіцяли зателефонувати пізніше. Батько поїхав з місця події. Дитина та мати доставлені в безпечне місце. Всі речі матері та дитини знаходяться вдома, тому їм терміново потрібна допомога в отриманні предметів першої необхідності, наприклад, одягу. Співробітники запропонували матері забрати речі разом з іншим співробітником і поліцейським, але мати не захотіла залишати дитину з іншим співробітником на цей час. Мати розповіла, що дитина була неспокійною через пережиту сутичку. Мати була в сльозах, а дитина була дуже серйозною» (т. 2 а.с. 212-213).

У записі про зустріч або контакт від 12 лютого 2025 року (у перекладі на українську мову) зазначено «соціальний працівник ОСОБА_22 зателефонувала ОСОБА_15 о 10:16 і коротко попередила, що зателефонує ще раз пізніше за участю перекладача. Соціальний працівник ОСОБА_19 надіслала ОСОБА_23 -повідомлення о 10:50: «Добрий день, я соціальний працівник ОСОБА_22 із соціальної служби. Мені повідомили з центру екстреної допомоги та поліції, що у вас виникли проблеми. Чи потрібна вам допомога? Якщо так, ви можете зателефонувати до служби розлучень Lahti First тa притулків за номерами НОМЕР_4 або НОМЕР_5. З повагою, соціальний працівник ОСОБА_22 ». Соціальний працівник ОСОБА_22 намагалася зустрітися з ОСОБА_15 разом з перекладачем російської мови. СМС-повідомлення матері дитини о 11:36: «Добрий день, я намагалася зв`язатися з вами через перекладача. З вами та дитиною все гаразд?». SMS-повідомлення від матері дитини о 12:14 «Добрий день, яку допомогу ви можете запропонувати? Так, я викликала поліцію, тому що чоловік протягом багатьох днів був агресивним щодо мене. Я боюся за свою безпеку та безпеку моєї дитини. У нас зараз немає грошей на проживання. ОСОБА_24 платили нам, але чоловік поїхав до Європи та витратив ці гроші, і ми не матимемо грошей на проживання до кінця місяця. Зараз він вдома. Я не знаю, чого від нього чекати далі. Краще пишіть мені смс. Він вдома, я не можу нормально розмовляти. Можливо, є якась допомога для поїздки в Україну? Компенсація витрат на поїздку». SMS-повідомлення від матері дитини о 12:23 «Ви хочете поїхати з дитиною до притулку? Там ви можете отримати їжу та допомогу, щоб розібратися в ситуації. Я можу вас туди відвезти. Ви можете вийти з дитиною? Ми можемо забрати вас до притулку», що підтверджується копією цього запису (т. 2 а.с. 216-217).

У протоколі зустрічі або контакту від 17 лютого 2025 року (мовою оригіналу та у перекладі на українську мову) зазначено «особи, які брали участь у зустрічі: ОСОБА_25 , ОСОБА_26 - мати, ОСОБА_27 - притулок, ОСОБА_28 , студентка - притулок, ОСОБА_29 - перекладач, ОСОБА_30 - соціальний працівник, ОСОБА_31 - соціальний консультант. Ми зустрілися з матір`ю у притулку. Ми з самого початку повідомили їй, що на даному етапі не плануємо віддавати дитину під опіку. Мати сказала, що їй стало легше, бо вона дуже цього боялася. Ми переглянули подану заяву про захист дитини та обставини, за яких виникла ця ситуація. Мати сказала, що, на її думку, «інформація була спотворена», тому що вона говорить англійською, але не ідеально. Матері було запропоновано описати події 12 лютого, коли вона разом із ОСОБА_32 потрапили до притулку. Мати сказала, що між батьками стався конфлікт, але батько не застосовував фізичного насильства. За словами матері, суперечка виникла через те, що вона і батько «обидва безробітні, у Фінляндії темно і сіро, сонце не світить». За словами матері, на конфлікт також вплинув той факт, що батько не володіє мовою і не може знайти роботу, хоча і шукає її. За словами матері, суперечка між батьками загострилася. Мати зазначила, що обоє батьків є емоційними людьми і вона хотіла, щоб прийшла поліція і розібралася в ситуації. Було повідомлено, що коли поліція приїжджає розслідувати сімейну суперечку і в сім`ї є неповнолітня дитина, у Фінляндії роблять повідомлення до служби захисту дітей. Мати сказала, що вона про це не знала. За словами матері, відносини між батьком і дитиною «ідеальні», батько любить ОСОБА_33 . За словами матері, суперечка між батьками врегульована, і вони не розлучаються. Запитали, чи присутній ОСОБА_34 у таких ситуаціях. Мати сказала, що під час сварок батьки не підвищують голосу, бо розуміють, що це впливає на дитину. Було пояснено, що соціальні служби не мають на меті сприяти розлученню батьків, а лише переконатися, що в ОСОБА_33 все гаразд. Мати сказала, що працівники завжди можуть завітати до них вдома. Матері нагадали, що коли батьки сваряться, дитина відчуває напруженість, і це впливає на неї. ОСОБА_35 притулку ОСОБА_36 розповіла, що робота з матір`ю під час перебування в притулку була дуже складною. За словами пані ОСОБА_36 , мати під час перебування в притулку розповіла, що батько чинив психічне насильство над нею, ображав її та очорнював її перед ОСОБА_32 . Мати також розповіла, що в рідній країні тікала від батька до власної матері. За словами пані ОСОБА_36 , мати під час перебування в притулку виглядала втомленою, і вона казала, що багато разів роздумувала про те, щоб піти до притулку. За час перебування у притулку історія матері змінилася, вона більше не хотіла ні про що говорити, а її основна увага була зосереджена на тому, коли вона зможе повернутися додому. Працівниця притулку пані ОСОБА_36 розповіла, що ОСОБА_34 був дуже задоволений перебуванням у притулку. На думку пані ОСОБА_37 , мати має хороші батьківські навички, а спілкування та контакт між матір`ю і ОСОБА_32 є хорошими. Пані ОСОБА_36 також зазначила, що, хоча ОСОБА_34 виглядає задоволеним, мати казала, що хоче повернутися додому заради ОСОБА_33 , але у притулку розмірковують, чи це більше її власне бажання. Було повідомлено, що мати та ОСОБА_34 можуть їхати додому. Було повідомлено, що з батьком зустрінуться пізніше сьогодні в офісі», що підтверджується копією такого повідомлення (т. 3 а.с. 25-28).

Згідно з копією нотаріального засвідченого свідоцтва від 21 листопада 2025 року, ОСОБА_1 засвідчив таке: «Я є батьком дитини ОСОБА_38 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати дитини, ОСОБА_26 (народжена ІНФОРМАЦІЯ_3 ), незаконно вивезла дитину з Фінляндії до України без моєї письмової або усної згоди. Дитина перебуває під опікою матері та переховується протягом останніх 7 місяців, що порушує мої права на опіку та спілкування з дитиною. Дитина народилася та проживала у Фінляндії з моменту народження протягом одного року та семи місяців, де вона була офіційно зареєстрована, отримувала регулярну медичну допомогу в медичному центрі та має право на всі соціальні пільги на підставі проживання у Фінляндії через KELA (національну страхову установу). Цим підтверджую, що перевезення дитини до України відбулося без моєї згоди і що дії матері порушують мої законні права як батька. Цей документ призначений для подання до суду в Україні з метою доведення незаконного перевезення дитини та порушення прав опіки. Ця довідка та лист складені як офіційний запит до українського суду розглянути справу якомога швидше та в пріоритетному порядку, оскільки вона стосується незаконного вивезення дитини (викрадення дитини) та захисту прав дитини. Я прошу суд врахувати найкращі інтереси дитини та якнайшвидше повернути її до місця її звичайного проживання у Фінляндії, як того вимагає Гаазька конвенція про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (НСІА)» (т. 3 а.с. 22).

З копії рішення Імміграційної служби Фінляндії від 30 жовтня 2025 року убачається, що ОСОБА_2 анульовано дозвіл на проживання у Фінляндській Республіці.

Відповідачем до матеріалів справи долучено копію висновку фахівця за результатами проведення психологічного дослідження малолітнього

ОСОБА_3 , 02 липня 2023 року, та ОСОБА_2 , складеного доктором психологічних наук, професором, головою Вінницького обласного відділення Української асоціації сімейних психологів, психологом Психологічного Центру «FIDES» ОСОБА_39 .

Згідно висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради № 01/00/011/73790 від 04 грудня 2025 року, наданого на виконання вимог ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 08 жовтня 2025 року, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважав недоцільним повернення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Республіки Фінляндії.

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Наведеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 СК Українивизначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За частиною другою статті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 11 січня 2006 року (далі -Гаазька конвенція 1980 року).

Відповідно до статті 9 Конституції Українита статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями частини першої статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 грудня 2007 року «Момуссо і Вашинтон проти Франції» («Maumousseau and Washington v. France»), заява № 39388/05, Суд зазначив про зобов`язання, які стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободнакладає на Договірні Держави відносно возз`єднання батьків з дітьми, - вони повинні тлумачитися в світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (див. Iglesias Gil і AUI v. Spain, заява № 56673/00, §51, ECHR 2003 V, і Ignaccolo-Zenide v. Romania, заява № 31679/96 , § 95, ECHR 2000-I) і з положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Вирішальним є питання наявності справедливого балансу між існуючими конкуруючими інтересами дитини, обох батьків і суспільного порядку. У зв`язку з цим у той час, як стаття 8 не містить явні процесуальні вимоги, процес прийняття рішень стосовно втручання у захищене статтею 8 Конвенції право повинно бути справедливими і таким, щоб дозволити собі належну повагу інтересів, гарантованих цією статтею. ЄСПЛ, серед іншого, звернув увагу на те, що поняття «найкращі інтереси дитини» також є основним фактором у контексті процедур, передбачених в Гаазькій конвенції 1980 року. У зв`язку з цим ЄСПЛ послався на Рекомендацію № 874 (1979) Ради Парламентської асамблеї Ради Європи, в якій вказано: «діти більше не повинні розглядатися як власність батьків, але вони повинні бути визнані в якості осіб з їх власними правами і потребами» (пункт 68).

Згідно зі статтями 1, 2 Гаазької конвенції 1980 року цілями цієї Конвенції є: забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.

Виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити:

по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утримуванням (пункт «а» частини першої статті 3);

по-друге, переміщення або утримування дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3);

по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримування (пункт «b» частини першої статті 3).

Для вирішення питання про незаконність переміщення або утримування дитини у розумінні статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей визначальним є встановлення її звичайного місця проживання безпосередньо перед переміщенням або утримуванням.

Конвенція не містить визначення поняття «звичайне місце проживання» та не встановлює переліку обставин, за наявності яких проживання дитини у певній державі має вважатися звичайним. Тому це питання вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням установлених обставин, які характеризують тривалість та сталість проживання дитини, причини перебування сім`ї у відповідній державі, її сімейні та соціальні зв`язки, а також ступінь інтеграції дитини у відповідне середовище.

Отже, тривалість перебування дитини на території певної держави є однією з обставин, яка враховується при визначенні її звичайного місця проживання, однак висновок із цього питання має ґрунтуватися на оцінці всіх установлених у справі обставин у їх сукупності.

Суди встановили, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у Фінляндській Республіці та до 25 квітня 2025 року проживав там разом із батьками. Водночас судами враховано обставини, за яких сім`я опинилася у зазначеній країні, підстави та характер її перебування у цій державі, неодноразову зміну місця проживання у Фінляндській Республіці, поїздки матері з дитиною в Україну, отримання дитиною медичної допомоги як у Фінляндській Республіці, так і в Україні, відсутність фактичного відвідування дошкільного закладу у Фінляндській Республіці та інші обставини, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення.

Незважаючи на те, що безпосередньо перед поверненням до України дитина ОСОБА_3 проживав разом з обома батьками у Фінляндській Республіці, таке проживання не можна оцінювати без урахування причин та характеру перебування сім`ї у цій державі.

Батьки дитини є громадянами України та виїхали за її межі у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України. Їх перебування у Фінляндській Республіці здійснювалося на підставі тимчасового захисту, наданого у зв`язку з вимушеним залишенням України.

При цьому надані відповідачці та дитині дозволи на проживання діяли до 15 квітня 2025 року, після чого відповідач не скористалася правом на їх продовження ані щодо себе, ані щодо сина. Зазначені обставини у сукупності з іншими доказами узгоджуються з доводами відповідача про тимчасовий характер перебування у Фінляндській Республіці та відсутність наміру пов`язувати з цією державою своє подальше проживання.

Крім того, сім`я неодноразово змінювала місце проживання у Фінляндській Республіці, а надані позивачем докази щодо оренди житла для можливого проживання відповідача з дитиною стосуються обставин, які виникли вже після переміщення ОСОБА_21 до України.

Судами також враховано, що відповідач із сином повернулася до України, де вона має постійне місце проживання, при цьому позивач був обізнаний про їхній виїзд, що підтверджується листуванням сторін, у якому обговорювалося подальше окреме проживання батьків.

Крім того, суди надали належну оцінку доказам того, що з моменту повернення дитини в Україну вона соціалізована й адаптована, відвідує дошкільний навчальний заклад, різноманітні гуртки, отримує медичне обслуговування за місцем проживання, за дитиною здійснюється належний медичний догляд, відповідачем створені належні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини, яка має сталі сімейні зв`язки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які є достатньо мотивованими.

Такі висновки узгоджуються з підходом, викладеним Верховним Судом у постанові від 29 липня 2026 року у справі № 607/25020/24, у якій при вирішенні питання про повернення дитини до Французької Республіки враховано не лише тривалість перебування сім`ї за кордоном, а й причини такого перебування, правові підстави проживання сім`ї, пов`язані з отриманням тимчасового захисту внаслідок збройної агресії проти України, та ступінь інтеграції дитини у відповідне середовище.

У касаційній скарзі заявник посилається, зокрема, на наявність у ОСОБА_3 медичного страхування у Фінляндській Республіці, проведення щеплень, спілкування з іншими дітьми, початкове сприйняття фінської та англійської мов, а також намір батьків влаштувати його до дошкільного закладу.

Водночас, трактування судами поняття «звичайне місце проживання дитини» як у Фінляндській Республіці, так і в Україні, з огляду на те, що дитина є громадянином України та не може втратити зв`язок з Батьківщиною, не впливає на вирішення спору по суті, оскільки самостійною підставою для відмови у позові є приписи частини першої статті 13 Гаазької Конвенції. За таких обставин, встановлення судами факту наявності чи відсутності статусу «звичайне місце проживання дитини» у Фінляндській Республіці на початковому етапі її життя, не спростовує встановлених підстав для відмови у позові.

Посилання позивача на медичне обслуговування дитини у Фінляндській Республіці також було предметом оцінки судів. Матеріалами справи підтверджено проведення Мирославу у Фінляндській Республіці щеплень, що відповідає довідці про вакцинацію. Водночас судами встановлено, що необхідні медичні обстеження та інше медичне обслуговування дитини здійснювалися в Україні, для чого мати разом із дитиною неодноразово приїжджала в Україну ще під час проживання сім`ї у Фінляндській Республіці.

Посилання заявника на рівень системи охорони здоров`я у Фінляндській Республіці та наведені у касаційній скарзі міжнародні рейтинги, як на обставини, які свідчать про необхідність повернення дитини до Фінляндської Республіки, не мають значення для вирішення спору та на висновки суду не впливають.

Слід також врахувати вік ОСОБА_3 , який на час переміщення не досяг двох років, а тому оцінка ступеня його інтеграції не може зводитися до наявності самостійних соціальних контактів, друзів, гуртків чи рівня володіння мовою.

Зокрема, посилання позивача на те, що дитина почала сприймати фінську та англійську мови, з огляду на її вік не може бути достатнім підтвердженням сформованості сталих мовних і соціальних зв`язків із відповідним середовищем. У такому віці сімейне оточення дитини та особи, які забезпечують її щоденний догляд, мають істотне значення для визначення сталості життєвих зв`язків.

Тому наведені позивачем обставини були обґрунтовано оцінені судами поряд з іншими доказами та не давали підстав для висновку про необхідність повернення дитини до Фінляндської Республіки.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про неможливість повернення дитини до Фінляндської Республіки, оскільки на момент розгляду справи дитина мала тісний психоемоційний зв`язок з матір`ю, тривалий час постійно проживала в Україні, повністю інтегрувалась в українське соціокультурне та мовне середовище, відвідує необхідні для її всебічного розвитку заклади, має сталі зв`язки та є громадянином України.

Кваліфікація судами попереднього статусу дитини у Фінляндській Республіці та в Україні не впливає на кінцеву правомірність відмови батькові у позові.

Відповідно до підпункту «b» частини першої статті 13 Гаазької конвенції 1980 року судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, яка заперечує проти її повернення, доведе існування серйозного ризику того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної чи психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Застосування зазначеного положення потребує оцінки всієї сукупності встановлених у справі обставин, які характеризують сімейне середовище дитини до переміщення, її вік, особу, яка здійснює безпосередній догляд, умови можливого повернення та ймовірні наслідки такого повернення для фізичного і психоемоційного стану дитини.

Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що найкращим інтересам дитини відповідає її розвиток у стабільному, безпечному та спокійному середовищі, а передбачений підпунктом «b» частини першої статті 13 Конвенції ризик має оцінюватися з огляду на конкретні обставини життя відповідної дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 наголошено на необхідності належного дослідження обґрунтованих доводів про існування серйозного ризику заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди у разі її повернення.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 953/6251/21, касаційний суд наголосив на необхідності забезпечення справедливої рівноваги між інтересами батьків та дитини, за якої інтереси дитини мають переважати, та зазначив, що прагнення одного з батьків здійснювати піклування і реалізовувати свої батьківські права за конкретних установлених обставин не є достатнім для висновку про відповідність повернення найкращим інтересам дитини.

У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин, які можуть мати значення для психоемоційного стану ОСОБА_3 у разі його повернення, не ґрунтувалися лише на поясненнях матері або на висновку психолога, як про це зазначає позивач у касаційній скарзі.

Судами встановлено, що ще під час спільного проживання сторін у Фінляндській Республіці між батьками виникали конфлікти, у зв`язку з якими відповідач зверталася до соціальних служб та поліції, до роботи із сім`єю було залучено соціального працівника. Отже, відомості про конфліктні відносини сторін та поведінку позивача були зафіксовані до переміщення дитини в Україну? та до виникнення спору про її повернення.

Наведене має істотне значення при оцінці доводів касаційної скарги про те, що твердження відповідача щодо агресивної поведінки позивача виникли лише після її повернення до України та були використані з метою уникнення повернення дитини.

На підтвердження відповідних обставин відповідачем також надано листування сторін у месенджері, у якому позивач вибачався за свою поведінку та обіцяв її змінити.

Агресивна поведінка одного з батьків у сімейному середовищі, свідком якої є малолітня дитина, з урахуванням її віку та залежності від осіб, які здійснюють безпосередній догляд, може негативно впливати на психоемоційний стан дитини.

Саме тому встановлені судами обставини звернення матері до соціальних служб і поліції, залучення до роботи із сім`єю соціального працівника та зміст листування сторін підлягали оцінці при вирішенні питання про можливі наслідки повернення дитини.

При цьому суди врахували не лише обставини сімейного життя між сторонами, а й інші обставини у сукупності, зокрема малолітній вік дитини, характер прив`язаності до матері, яка здійснює безпосередній щоденний догляд, та сформоване сімейне середовище.

Позитивне ставлення позивача до сина, його участь у матеріальному забезпеченні та наявність між ними емоційного зв`язку не заперечують установлених судами обставин конфліктних відносин між батьками та не виключають необхідності оцінки їх можливого впливу на психоемоційний стан малолітньої дитини.

Не залишилися поза оцінкою судів і доводи позивача щодо можливості повернення відповідача разом із сином до Фінляндської Республіки.

Наявність у відповідача документів, необхідних для перетину державного кордону, та запропонованого позивачем житла не є тотожними встановленню фактичних умов, у яких опиниться дитина після повернення, з огляду на обставини попереднього сімейного життя та необхідність забезпечення її стабільного і безпечного середовища.

Крім того, позивач просить у разі невиконання відповідачем рішення про добровільне повернення відібрати дитину у матері та передати її батькові для забезпечення повернення до Фінляндської Республіки. За таких обставин можливість розлучення малолітньої дитини з особою, яка здійснює постійний догляд, підлягає врахуванню при оцінці наслідків повернення.

Водночас повернення дитини відповідно до Конвенції не є вирішенням питання про визначення місця її проживання з одним із батьків. Оцінка зазначених обставин здійснюється виключно з метою встановлення наявності чи відсутності передбаченого підпунктом «b» частини першої статті 13 Конвенції серйозного ризику.

Так, суди оцінювали вказаний висновок у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема матеріалами соціальних служб, відомостями щодо звернення до поліції, листуванням сторін, даними про вік дитини, характер її прив`язаності до матері та фактичні умови проживання.

При цьому позивач, заперечуючи результати психологічного дослідження та посилаючись на необхідність дослідження його взаємодії з дитиною, не був позбавлений процесуальної можливості заявити клопотання про призначення судової психологічної експертизи, ініціювати проведення відповідного дослідження за участю обох батьків або ж заявити клопотання про допит психолога, однак таким правом під час розгляду справи судом першої інстанції не скористався.

Надана ним у подальшому рецензія на висновок психолога містить заперечення щодо методики відповідного дослідження, проте не спростовує інших установлених судами обставин, з якими цей висновок оцінювався у сукупності.

Щодо висновку органу опіки та піклування колегія суддів зазначає, що такий висновок дійсно має рекомендаційний характер, не є обов`язковим для суду та не має наперед установленої доказової сили. Водночас суди оцінили його у взаємозв`язку з іншими доказами, а не як самостійну підставу для відмови у поверненні дитини.

Посилання позивача на запровадження в Україні воєнного стану та пов`язані зі збройною агресією російської федерації загрози не свідчать про наявність безумовних підстав для повернення дитини до Фінляндської Республіки.

Верховний Суд виходить із того, що безпекова ситуація є обставиною, яка підлягає врахуванню під час вирішення спорів щодо повернення дітей, проте не може оцінюватися відокремлено від інших установлених у справі обставин.

Сам факт запровадження воєнного стану на території України не є достатньою підставою для задоволення позову про повернення дитини до держави її попереднього звичайного місця проживання.

Вирішуючи спір, суд має оцінити конкретні умови проживання дитини, її сімейне оточення, фактичне забезпечення повсякденних потреб, можливість отримання медичної допомоги та освіти, а також наявність обставин, які можуть створювати реальну загрозу її життю, здоров`ю чи належному розвитку.

При цьому загальні посилання на воєнний стан та безпекові ризики в Україні не замінюють доказування конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання про повернення відповідної дитини.

У справі, що переглядається, суди встановили фактичні умови проживання дитини в Україні, забезпечення її щоденного догляду, медичного обслуговування, дошкільного виховання та розвитку. Зазначені обставини оцінено у сукупності з іншими доказами, які характеризують становище дитини та можливі наслідки її повернення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів виходить із того, що при вирішенні цього спору першочергове значення мають найкращі інтереси ОСОБА_3 , які підлягають оцінці з урахуванням його віку, індивідуальних потреб, сформованих сімейних зв`язків, попередніх умов життя та реальних наслідків можливого повернення.

Право позивача на участь у вихованні сина та підтримання особистих стосунків із ним підлягає захисту, проте реалізація цього права має узгоджуватися з необхідністю забезпечення фізичної та психологічної безпеки дитини.

За встановлених у справі обставин суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку доказам у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про повернення дитини до Фінляндської Республіки.

Отже, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з наведених у касаційній скарзі доводів Верховний Суд не встановив.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс29).

Посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 522/97/20, від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20, від 20 вересня 2023 року у справі № 127/17880/22, від 12 грудня 2024 року у справі № 344/24144/23), колегія суддів також до уваги не бере, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, що обумовлює і різність їх правового регулювання, а тому таке посилання є нерелевантним.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами попередніх інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Крім цього, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду