ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/10009/25

1.1. ФОП Лавринець А.Є. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ФОП Алісіменка С.О. кошти в розмірі 1 648 254,07 грн, з яких: 806 968,63 грн сума основного боргу, 667 237,93 грн - сума інфляційних втрат, 171 047,51 грн - 3 % річних (за період з червня 2019 року до липня 2025 року).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, як новим кредитором за договором про відступлення прав вимоги, за зобов`язанням, що виникло у зв`язку з виконанням первісними кредиторами (третіми особами) обов`язку боржника - ФОП Алісіменка С.О. за кредитним договором.

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 28.01.2026, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.06.2026 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3.1. ФОП Лавринець А.Є. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 у справі №910/10009/25; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі; стягнути з ФОП Алісіменка С.О. на користь ФОП Лавринця А.Є. 1 648 254,07 грн та судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

3.2. У касаційній скарзі скаржник вказав, що правову допомогу ФОП Лавринцю А.Є. надає адвокат Кортюк Михайло Геннадійович, за попереднім розрахунком вартість надання правової допомоги в суді І інстанції складає - 40 000 грн, в суді апеляційної інстанції - 30 000 грн, в суді касаційної інстанції - 30 000 грн. Докази понесених витрат на професійну правничу допомогу будуть надані на підставі частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) протягом 5 днів після ухвалення остаточного судового рішення у справі №910/10009/25.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальнені доводи касаційної скарги

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що:

4.1.1. суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення норм матеріального права, зокрема, статей 3, 213, 241, 528 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №761/17097/15-ц, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 19.08.2014 у справі 3-59rc14, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 18.01.2022 у справі №381/1375/20, від 18.03.2021 у справі №910/9525/19, від 10.07.2024 у справі №18/257;

4.1.2. суди першої та апеляційної інстанції всупереч статті 80 ГПК України та без урахування позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №902/271/18, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 у справі №916/317/18, від 26.07.2023 у справі №911/1638/22, не вирішили питання про можливість прийняття відзиву із пропуском встановленого судом процесуального строку на його подання;

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 528 ЦК України у правовідносинах, за яких письмова згода боржника на виконання його обов`язку іншою особою відсутня, однак сукупність подальших дій та поведінки боржника об`єктивно свідчить про прийняття ним такого виконання та може розцінюватися як його згода на виконання зобов`язання третьою особою.

5.1. У відзиві на касаційну скаргу (поданий до Суду через Електронний суд 29.09.2026) ФОП Алісіменко С.О. заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права, який Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи.

5.2. Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб до Суду не надходили.

6.1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/9811/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Хайнацького Леоніда Анатолійовича (далі - ФОП Хайнацький Л.А.) до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (далі - Банк) за участю третіх осіб 1, 2, 3, ФОП Алісіменка С.О., Державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» (далі - ТОВ «Рікард»).

6.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.12.2019 у справі №910/9811/19 позов ФОП Хайнацького Л.А. задовольнив. Визнав припиненою іпотеку за Договором іпотеки №805/980-ЮО/І. Скасував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про іпотеку та обтяження нерухомого майна, що належить ФОП Хайнацькому Л.А.

6.3. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.12.2019 у справі №910/9811/19 встановив такі обставини.

Банк (іпотекодержатель) та ФОП Хайнацький Л.А. 15.10.2012 уклали Договір іпотеки №805/980-ЮО/І (далі - Договір іпотеки №805/980-ЮО/І), відповідно до умов якого іпотекодавець виступає майновим поручителем за зобов`язаннями ФОП Алісіменка С.О. (позичальник).

Відповідно до пункту 1 Договору іпотеки №805/980-ЮО/І ним забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №805/980-ЮО від 17.02.2012 (кредитний договір), укладеного між позичальником та іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов, у тому числі щодо повернення позичальником коштів, отриманих в рахунок кредитної лінії у розмірі 3000000 грн, на строк з 17.02.2012 до 16.02.2013 включно; сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 29,0% річних та комісій у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання позичальником інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), в тому числі зобов`язань щодо сплати неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків.

Також іпотекою, встановленою цим договором, забезпечуються вимоги щодо відшкодування будь-яких витрат та збитків, пов`язаних з порушенням (неналежним виконанням) позичальником умов кредитного договору та/або іпотекодавцем умов цього договору, а також вимог іпотекодержателя щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, пов`язаних з пред`явленням вимог за кредитним договором та зі зверненням стягнення на предмет іпотеки за цим договором, а також витрат на утримання і збереження предмета іпотеки.

Згідно з пунктом 1.1. Договору іпотеки №805/980-ЮО/І іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме нежилі приміщення з №1 по №6 (групи приміщень № 10) в літ. А, загальною площею 66,9 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Волоська, буд. 44.

Відповідно до пункту 5.4. Договору іпотеки №805/980-ЮО/І договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання основного зобов`язання позичальником і іпотекодержателем за кредитним договором.

Сторони 15.03.2013 уклали Договір про внесення змін до Договору іпотеки №805/980-ЮО/І, яким домовились викласти пункт 1 розділу 1 договору іпотеки у новій редакції, зазначивши, що цим договором забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №805/980-ЮО від 17.02.2012 (кредитний договір), укладеного між позичальником та іпотекодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших умов, у тому числі щодо повернення позичальником коштів, отриманих в рахунок кредитної лінії у розмірі 3 000 000 грн, строком до 14.02.2014 включно; сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 29,0% річних та комісій у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання позичальником інших зобов`язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов`язань), в тому числі зобов`язань щодо сплати неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків. Також іпотекою, встановленою цим договором, забезпечуються вимоги щодо відшкодування будь-яких витрат та збитків, пов`язаних з порушенням (неналежним виконанням) позичальником умов кредитного договору та/або іпотекодавцем умов цього договору, а також вимог іпотекодержателя щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, пов`язаних з пред`явленням вимог за кредитним договором та зі зверненням стягнення на предмет іпотеки за цим договором, а також витрат на утримання і збереження предмета іпотеки.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.10.2012 був внесений запис про реєстрацію іпотеки №354930. А також, 15.10.2012 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис №354993 про державну реєстрацію обтяжень; підстава виникнення - Договір іпотеки №805/980-ЮО/І від 15.10.2012; вид обтяження - заборона на нерухоме майно; особа, права якої обтяжуються - Хайнацький Л.А. , обтяжувач - ПАТ «Міський комерційний банк».

Відповідно до Довідки вих. №17.1/6761 від 03.09.2014, виданої Банком позичальнику за Кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 - ФОП Алісіменку С.О., станом на 02.09.2014 Кредитний договір №805/980-ЮО від 17.02.2012 закрито у зв`язку з його повним погашенням 01.09.2014, заборгованість за кредитом та процентами за користування ним відсутня.

6.4. Суди під час розгляду справи №910/9811/19 врахували преюдиційні обставини встановлені ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2019, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019, у справі №826/7281/18 за позовом ФОП Алісіменка С.О. до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Уповноважена особа ФГВФО) на ліквідацію Банку на здійснення ліквідації Банку про визнання повністю нечинним рішення Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку на здійснення ліквідації Банку про нікчемність правочину, викладеного у протоколі №23 засідання комісії щодо виявлення нікчемних трансакцій, правочинів (договорів) Банку від 12.09.2017; скасування повідомлення Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку на здійснення ліквідації Банку про нікчемність правочину, викладене у листі від 12.12.2017 вих. 1521, а саме про нікчемність від 01.09.2014 з погашення заборгованості за Кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 за рахунок депозитних коштів фізичних осіб.

6.4.1. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 13.08.2019 у справі №826/7281/18 закрив провадження у справі з огляду на неналежність розгляду у порядку адміністративного судочинства заявлених позовних вимог. Позивачу було роз`яснено, що встановлена правова природа оскаржуваного рішення про визнання правочину нікчемним унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому вказані позовні вимоги не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в господарських судах).

6.4.2. В ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2019 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 у справі №826/7281/18 встановлені такі обставини.

ПАТ «КОНВЕРСБАНК» та ФОП Алісіменком С.О. 17.02.2012 уклали Кредитний договір №805/980-ЮО з наступними змінами та доповненнями до нього, згідно з яким Банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 1 200 000,00 грн. Згідно з пунктом 1.3. дата повернення кредиту - 16.02.2013. Відповідно до пункту 1.5. процентна ставка 29 % річних.

Банк рішенням від 05.07.2012 №33 ПАТ «КОНВЕРСБАНК» змінив назву на ПАТ «Міський комерційний банк». Отже, ПАТ «Міський комерційний банк» є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов`язків ПАТ «КОНВЕРСБАНК».

Постановою Правління НБУ №187 від 19.03.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» було вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Банк.

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО № 202 від 09.11.2015 Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку на ліквідацію Банку призначено Оберемка Р.А., якому делеговано з 12.11.2015 всі повноваження ліквідатора, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до наказу від 06.08.2017 №30 «Про створення комісії щодо виявлення нікчемних правочинів (договорів) ПАТ «Міський комерційний банк»», з метою проведення додаткової перевірки щодо виявлення правочинів (в т.ч. договорів), що містять (можуть містити) ознаки нікчемності, створено Комісію з перевірки документів, правочинів (в т.ч. договорів), що укладені протягом одного року до запровадження в Банку тимчасової адміністрації та містять (можуть містити) ознаки нікчемності.

Оскільки борг за Кредитним договором від 17.02.2012 №805/980-ЮО погашений за рахунок надання/повернення ФОП Алісіменку С.О. безвідсоткової фінансової допомоги третіми особами (джерело такої допомоги - депозити третіх осіб) було проведено додаткову перевірку цього правочину.

Рішенням про нікчемність правочину, викладеним у протоколі №23 засідання комісії ФГВФО щодо виявлення нікчемних трансакцій, правочинів (договорів) Банку від 12.09.2017, рекомендовано Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку, зокрема, визнати нікчемним правочин ФОП Алісіменка С.О, відновити в балансі банку Кредитний договір №805/980-ЮО від 17.02.2012 відповідно параметрів на дату визнання нікчемності операції з погашення заборгованості за кредитом з одночасним відображенням на балансі і депозитів, за рахунок яких відбулося погашення кредиту - 01.09.2014.

Вказане рішення ухвалене зважаючи на те, що грошові кошти на рахунок ФОП Алісіменка С.О. надійшли з поточних рахунків фізичних осіб, як безвідсоткова фінансова допомога третіх осіб. Зокрема, від ОСОБА_1. у розмірі 202 422,48 грн, від ОСОБА_3. у розмірі 200 000,00 грн, від ОСОБА_4 у розмірі 204 546,15 грн, від ОСОБА_2 у розмірі 200 000,00 грн та від ОСОБА_5 у розмірі 206 031,37 грн.

Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» листом від 12.12.2017 №1521 повідомлено ФОП Алісіменка О.С. про нікчемність від 01.09.2014 правочину з погашення заборгованості за Кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 за рахунок депозитних коштів фізичних осіб, які підлягають відшкодуванню за рахунок ФГВФО.

З метою виконання всіх заходів, пов`язаних з ліквідацією Банку, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі пункту 2 частини патіо статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону, виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 17.03.2016 №356 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Банку на два роки до 19.03.2018.

Рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №1137 від 19.04.2018 вирішено призначити Уповноваженою особою на ліквідацію Банку та делегувати всі повноваження ліквідатора Банку провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Савельєвій А.М. на строк з 20.04.2018 до 19.03.2019 включно.

6.5. Суди у цій справі, що переглядається, встановили, що згідно з виписок по особовим рахункам третіх осіб:

- ОСОБА_1 01.09.2014 було перераховано на рахунок ФОП Алісіменка С.О. грошові кошти в сумі 204 546,15 грн із призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_3 01.09.2014 було перераховано на рахунок ФОП Алісіменка С.О. грошові кошти в сумі 200 000 грн із призначенням платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_2 01.09.2014 було перераховано на рахунок ФОП Алісіменка С.О. грошові кошти в сумі 200 000 грн із призначенням платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги»;

- ОСОБА_4 01.09.2014 було перераховано на рахунок ФОП Алісіменка С.О. грошові кошти в сумі 202 422,48 грн із призначенням платежу «надання безвідсоткової фінансової допомоги».

6.6. Листом від 20.02.2019 №96 Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку Савельєвою А.М повідомлено, що ОСОБА_4 не було включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО за депозитною Угодою №2620/10/205431 від 01.07.2014 у зв`язку із відсутністю залишку коштів за депозитним рахунком станом на дату запровадження тимчасової адміністрації 21.11.2014.

6.7. Листом від 20.02.2019 №97 Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку Савельєвою А.М повідомлено, що ОСОБА_1 включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО за Угодою №2620/10/205693 від 01.07.2014 у сумі залишку коштів за рахунком станом на дату запровадження тимчасової адміністрації 21.11.2014 у розмірі 2 039,37 грн.

6.8. Листом від 13.03.2019 №148 Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку Савельєвою А.М повідомлено, що ОСОБА_2 включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО за Угодою №2620/10/205889 від 01.07.2014 у сумі залишку коштів за рахунком станом на дату запровадження тимчасової адміністрації 21.11.2014 у розмірі 4 462,30 грн

6.9. Листом від 13.03.2019 №1498 Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку Савельєвою А.М повідомлено, що ОСОБА_3 включено до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО за Угодою №2620/10/2043765 від 01.07.2014 у сумі залишку коштів за рахунком станом на дату запровадження тимчасової адміністрації 21.11.2014 у розмірі 4 547,30 грн.

6.10. Тобто станом на лютий-березень 2019 року до Переліку рахунків банку, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, не були внесені відомості про суми депозитів третіх осіб, коштами яких було погашено заборгованість відповідача за кредитним договором, які повинні були бути відновлені в балансі на підставі Рішення про нікчемність правочину, викладеного у протоколі № 23 засідання комісії ФГВФО щодо виявлення нікчемних трансакцій, правочинів (договорів) Банку від 12.09.2017.

6.11. Відповідно до повідомлення ФГВФО 30.01.2020 процедура ліквідації банку була завершена, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення юридичної особи Банку. Отже процедура виведення Банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з ринку тривала з листопада 2014 року до січня 2020 року.

Обставини звернення третіх осіб до відповідача із вимогами про повернення коштів.

6.12. Представник ОСОБА_4 - адвокат Щербань Д.М. 07.05.2019 та 03.07.2019 направив засобами поштового зв`язку на адресу ФОП Алісіменка С.О. вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, в якій зазначив про перерахування 01.09.2014 з рахунку ОСОБА_4 відкритого у Банку на рахунок ФОП Алісіменка С.О. у тому ж банку грошових коштів в сумі 204 546,15 грн. У призначені цього платежу вказано: «надання безвідсоткової фінансової допомоги». Однак, ОСОБА_4. заявив, що з ФОП Алісіменком С.О. не укладав договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги чи будь-який інший договір на підставі якого могли б бути перераховані дані кошти. Як наслідок, вказані кошти є безпідставно набутими і підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України, представник просив ФОП Алісіменко С.О. протягом семі днів з моменту отримання цієї вимоги добровільно повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 204 546,15 грн.

6.13. Представник ОСОБА_1 - адвокат Щербань Д.М. 07.05.2019 та 03.07.2019 направив засобами поштового зв`язку на адресу ФОП Алісіменка С.О. вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, в якій зазначив про перерахування 01.09.2014 з рахунку ОСОБА_1 відкритого у Банку на рахунок ФОП Алісіменка С.О. у тому ж банку грошових коштів в сумі 202 422,48 грн. У призначені цього платежу вказано: «надання безвідсоткової фінансової допомоги». Однак, ОСОБА_1. заявила, що з ФОП Алісіменком С.О. не укладала договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги чи будь-який інший договір на підставі якого могли б бути перераховані дані кошти. Як наслідок, вказані кошти є безпідставно набутими і підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України, представник просив ФОП Алісіменко С.О. протягом семі днів з моменту отримання цієї вимоги добровільно повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 202 422,48 грн.

6.14. Представник ОСОБА_3 - адвокат Щербань Д.М. 08.05.2019 та 02.07.2019 направив засобами поштового зв`язку на адресу ФОП Алісіменка С.О. вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, в якій зазначив про перерахування 01.09.2014 з рахунку ОСОБА_3 відкритого у Банку на рахунок ФОП Алісіменка С.О. у тому ж банку грошових коштів в сумі 200 000 грн. У призначені цього платежу вказано: «повернення безвідсоткової фінансової допомоги». Однак, ОСОБА_3. заявив, що з ФОП Алісіменком С.О. не укладав договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги чи будь-який інший договір на підставі якого могли б бути перераховані дані кошти. Як наслідок, вказані кошти є безпідставно набутими і підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України, представник просив ФОП Алісіменко С.О. протягом семі днів з моменту отримання цієї вимоги добровільно повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 200 000,00 грн.

6.15. Представник ОСОБА_2 - адвокат Щербань Д.М. 08.05.2019 та 02.07.2019 направив засобами поштового зв`язку на адресу ФОП Алісіменка С.О. вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, в якій зазначив про перерахування 01.09.2014 з рахунку ОСОБА_2 відкритого у Банку на рахунок ФОП Алісіменка С.О. у тому ж банку грошових коштів в сумі 200 000 грн. У призначені цього платежу вказано: «повернення безвідсоткової фінансової допомоги». Однак, ОСОБА_2. заявила, що з ФОП Алісіменком С.О. не укладала договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги чи будь-який інший договір на підставі якого могли б бути перераховані дані кошти. Як наслідок, вказані кошти є безпідставно набутими і підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України, представник просив ФОП Алісіменко С.О. протягом семі днів з моменту отримання цієї вимоги добровільно повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 200 000 грн.

6.16. Вказані вимоги третіх осіб відповідачем задоволені не були, грошові кошти не повернуті.

Обставини звернення третіх осіб із позовами до відповідача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

6.17. ОСОБА_4 06.08.2019 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом до ФОП Алісіменка С.О., в якому просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 204 546,15 грн. Позовні вимоги із посиланнями на статтю 1212 ЦК України обґрунтовані отриманням ФОП Алісіменком С.О. грошових коштів ОСОБА_4 за відсутності будь-яких договорів між ними.

6.17.1. Подільський районний суду міста Києва ухвалою від 12.08.2021 у справі №758/10150/19 задовольнив заяву представника позивача про закриття провадження у справі та закрив провадження у справі, роз`яснив позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

6.18. ОСОБА_1 12.08.2019 звернулася до Подільського районного суду міста Києва із позовом до ФОП Алісіменка С.О., в якому з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви від 19.11.2019, просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 202 422,48 грн. Позовні вимоги, із посиланнями на статтю 1212 ЦК України, обґрунтовані отриманням ФОП Алісіменком С.О. грошових коштів ОСОБА_1 за відсутності будь-яких договорів між ними.

6.18.1. Київський апеляційний суд постановою від 23.11.2021 у справі №758/10363/19 частково задовольнив апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щербаня Д.М., скасував рішення Подільського районного суду міста Києва від 26.04.2021, ухвалив нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовив. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції врахував преюдиційні обставини, встановлені ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2019 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 у справі №826/7281/18 щодо визнання Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку нікчемним правочину від 01.09.2014 про погашення заборгованості за кредитним договором ФОП Алісіменка С.О. за рахунок депозитних коштів третіх осіб. Суд зазначив, що грошові кошти, які були перераховані 01.09.2014 з рахунку на ім`я позивача ( ОСОБА_1 ). на рахунок відповідача (ФОП Алісіменка С.О.) як надання безвідсоткової фінансової допомоги, після 12.12.2017 підлягали поверненню на рахунок позивача та підлягали виплаті ФГВФО. Колегія суддів зазначила, що правові підстави для висновку, що відповідач (ФОП Алісіменко С.О.) отримав та утримує на час розгляду цієї справи (№758/10363/19) грошові кошти, які належали ОСОБА_1 та перебували на рахунку у банку, відсутні, а відтак відсутні і підстави для їх повернення відповідно до статті 1212 ЦК України.

6.19. ОСОБА_3 10.07.2019 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом до ФОП Алісіменка С.О., в якому просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 200 000 грн. Позовні вимоги з посиланнями на статтю 1212 ЦК України обґрунтовані отриманням ФОП Алісіменком С.О. грошових коштів ОСОБА_3 за відсутності будь-яких договорів між ними.

6.19.1. Подільський районний суд міста Києва рішенням від 01.07.2024 у справі №758/9094/19 відмовив у задоволені позову ОСОБА_3 . Суд врахував протокол №23 засідання комісії ФГВФО щодо виявлення нікчемних трансакцій, правочинів (договорів) Банку від 12.09.2017, та зазначив, що позивач ( ОСОБА_3 ) не надав доказів того, що ФОП Алісіменко С.О. набув (зберіг) майно у вигляді грошових коштів у розмірі 200 000 грн за його рахунок. Також суд врахував лист від 12.12.2017 Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Банку Обеременко Р.А., в якому вказано на те, що зазначена позивачем ( ОСОБА_3 ) сума коштів підлягає відшкодуванню за рахунок ФГВФО.

6.20. ОСОБА_2 08.11.2019 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ФОП Алісіменка С.О., в якому просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 200 000 грн. Позовні вимоги з посиланнями на статтю 1212 ЦК України обґрунтовані отриманням ФОП Алісіменком С.О. грошових коштів ОСОБА_2 за відсутності будь-яких договорів між ними.

6.20.1. Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 12.06.2023 у справі №758/14326/19 залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 .

Обставини укладення договору про відступлення права вимоги.

6.21. ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (первісні кредитори) з одного боку та ФОП Лавринець А.Є. (новий кредитор) з іншого боку 21.07.2025 уклали Договір про відступлення права вимоги (далі - договір від 21.07.2025), яке виникло внаслідок виконання третіми особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 зобов`язання ФОП Алісіменка С.О. за кредитним договором перед Банком, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/9811/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 року у справі №910/9811/19.

6.22. Відповідно до пункту 5.2. договору від 21.07.2025 з моменту його підписання новий кредитор набуває всіх прав та обов`язків кредитора за зобов`язанням, що виникло внаслідок погашення боргу боржника за кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 перед Банком за рахунок грошових коштів, що надійшли з рахунків первісних кредиторів, зокрема від ОСОБА_1 у розмірі 202 422,48 грн, від ОСОБА_3. у розмірі 200 000,00 грн, від ОСОБА_4 у розмірі 204 546,15 грн, від ОСОБА_2. у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі №910/9811/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі №910/9811/19.

6.23. Представник ФОП Лавринця А.Є. - адвокат Коротюк М.Г. 04.08.2025 на адресу ФОП Алісіменка С.О. направив повідомлення про відступлення права вимоги, у якому ФОП Лавринець А.Є., керуючись статтями 516, 525, 526, 530 ЦК України, вимагав протягом семі днів з дня отримання даного повідомлення сплатити заборгованість в сумі 806 968,63 грн, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми за зобов`язанням, що виникло внаслідок часткового погашення боргу ФОП Алісіменка С.О. за кредитним договором №805/980-ЮО від 17.02.2012 перед Банком за рахунок третіх осіб.

6.24. Станом на момент подання цього позову повідомлення ФОП Лавринця А. Є. від 04.08.2025 залишилось без реагування з боку ФОП Алісіменка С. О., заборгованість останнім не погашена.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/10009/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М.↗ (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.↗

7.2. Верховний Суд ухвалою від 14.09.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/10009/25 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Склад суду змінений відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.6. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

7.7. Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.

8.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду рішення.

8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.3. У справі, що переглядається, предметом позову є стягнення коштів з відповідача у зв`язку з невиконанням ним грошового зобов`язання перед позивачем, як новим кредитором за договором про відступлення прав вимоги, за зобов`язанням, що виникло у зв`язку з виконанням первісними кредиторами (третіми особами) обов`язку боржника - відповідача за кредитним договором. Підстава позову - пункт 4 частини першої статті 512, стаття 528, частина перша статті 1160 ЦК України.

8.4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, в тому числі врахувавши преюдиційні обставини, встановлені судами у справах №910/9811/19, №826/7281/18, виходив з такого.

8.4.1. Зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні. Отже, основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого вказаними частиною першою статті 528 ЦК України, є воля боржника. Однак, позивач не довів обставини виявлення відповідачем волі до виконання третіми особами його зобов`язань перед банком за кредитним договором. Позивач не довів наявність будь-яких правовідносин, зокрема, з надання позики між відповідачем та третіми особами. При цьому, суд врахував, що позивач сам заперечив існування цих правовідносин, зазначивши у відповіді на відзив про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 жодної фінансової допомоги від відповідача не отримувалося, а наведення у призначенні платежу «повернення безвідсоткової фінансової допомоги» є некоректним відображення банківського переказу з боку працівників банку.

8.4.3. У наявних в матеріалах справи заявах свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вказали, що здійснення перерахування коштів на рахунок відповідача здійснювалося за порадою працівників Банку у зв`язку із відсутністю у останнього фінансової можливості повернути кошти, які перебували на рахунках третіх осіб. У вказаних заявах третіми особами вказано, що відповідач про означені дії був обізнаний. Тобто, зміст цих заяв підтверджує відсутність волевиявлення відповідача до доручення ним третім особам виконати його обов`язок перед Банком.

8.4.4. Суд першої інстанції погодився із твердженням позивача про те, що норми статей 204, 205, частини першої статті 206, статей 218, 511 ЦК України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу. Однак, наголосив, що виходячи зі системного тлумачення норм частини першої статті 528, статей 512, 513 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні може бути здійснена лише у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, незалежно від того, що саме є підставою такою заміни. А у матеріалах справи відсутні як докази волі відповідача на покладення виконання зобов`язань перед банком на третіх осіб, так і заміни кредитора (в частині зобов`язань) здійсненої у формі, що б відповідала приписам частини першої статті 513 ЦК України. При цьому, судом не прийнято до уваги посилання позивача на конклюдентність дій відповідача, яким фактично прийнято виконання, оскільки волевиявлення на покладення виконання зобов`язань перед банком на третіх осіб за своєю правовою природою повинно передувати відповіднім діям, а норма статті 528 ЦК України не містить жодного посилання на можливість наступного схвалення боржником дій третіх осіб по виконанню зобов`язання.

8.4.5. Позивач не довів виникнення у третіх осіб права на відшкодування витрат, як понесених особою у зв`язку із вчиненням нею дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення у порядку статті 1160 ЦК України. А саме, те що вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені ці дії, зокрема, наявності загрози реальної небезпеці майновим інтересам іншої особи (відповідача), з метою запобігання, попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків, за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що дії (витрати) з перерахування коштів були вчинені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 саме у власних інтересах, з метою повернення грошових коштів, які перебували на рахунках банку поза межами процедури ліквідації Банку у порядку та черговості, що визначена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тобто ці дії вчинялися не з метою упередження загрози саме майновим інтересам ФОП Алісіменка С.О.

8.4.6. З огляду на те, що позивач не довів виникнення у третіх осіб права на відшкодування витрат на підставі статті 1160 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке право не було набуте ФОП Лавринцем А.Є. на підставі договору про відступлення прав вимоги від 21.07.2025, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

8.4.7. Заяву відповідача про застосування позовної давності суд першої інстанції залишив без задоволення, з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні позову.

8.5. Верховний Суд вважає висновків судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

8.6. Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

8.7. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

8.8. У процесуальному законодавстві існує інститут третьої особи, врегульований положеннями статей 50, 51 ГПК України, який застосовується у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

8.9. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

8.10. Верховний Суд у постанові від 11.06.2026 у справі №918/1102/25 зазначив, що обов`язковою умовою залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі є встановлення судом факту того, що ухвалене судом за результатом розгляду справи рішення може вплинути на права та обов`язки такої особи, яка не є стороною у справі. У такому випадку суд залучає відповідну особу / осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, про що постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи / осіб та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

8.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому у неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас, предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у такому процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

8.12. Водночас, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі на підставі: заяви таких третіх осіб про вступ у справу; заяви учасників справи; за ініціативою суду. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін (див. постанову Верховного Суду від 14.11.2024 у справі №926/148/24).

8.13. Верховний Суд, ураховуючи приписи статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 ГПК України, зважаючи на доводи касаційної скарги, також звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 та в якій зазначено таке:

« 10.3. Процесуальний закон розмежовує випадки, коли «рішення суду може вплинути на права та обов`язки» особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред`явити вимоги до сторони) (частина друга статті 50, пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України) і коли має місце «рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи» (пункт 4 частини третьої статті 277, частина четверта статті 287, пункт 3 частини першої статті 296, пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України).

10.4. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20282/21).

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03.09.2025 у справі №910/2546/22.

10.5. Так, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі №907/825/22 та підпункті 9.15 постанови від 03.09.2025 у справі №910/2546/22.

10.6. Водночас третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо вона перебуває з одним з них у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог позивачем чи відповідачем. Однак предмет судового спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 7.22-7.23 постанови від 25.06.2019 у справі №910/17792/17.

10.7. При цьому процесуальний закон визнає бажаним залучення до участі у справі осіб, на права або обов`язки яких може вплинути рішення суду (частини перша та друга статті 50, частина перша статті 51 ГПК), і визначає наслідки незалучення таких осіб (частина друга статті 51 ГПК): у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

10.8. Натомість ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, процесуальний закон вважає неприпустимим, у зв`язку з чим це є обов`язковою підставою для скасування ухваленого рішення (пункт 4 частини третьої статті 277, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).

10.9. Відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.

Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі».

8.14. Отже, Велика Палата Верховного Суду вказала, що:

- залучення до участі у справі осіб, на права або обов`язки яких може вплинути рішення суду (частини перша та друга статті 50, частина перша статті 51 ГПК) процесуальний закон визнає бажаним;

- висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення та ці висновки мають різне значення.

8.14.1. Щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у мотивувальній частині рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

« 10.10. Згідно з частиною четвертою статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

10.11. Тобто мотивувальна частина містить мотиви рішення суду - відповіді на питання факту (висновки про встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи) і питання права (юридична кваліфікація цих обставин, висновки про наслідки, з якими право пов`язує встановлені обставини).

10.12. Процесуальний закон не допускає, аби ці висновки були протиставлені особі, яка не брала участь у розгляді справи.

10.13. Дійсно, певні висновки суду, викладені у мотивувальній частині рішення, можуть мати обов`язкове (преюдиціальне) значення поза справою, у якій вони зроблені судом.

10.14. Правила про преюдицію викладені у статті 75 ГПК України.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини сьомої цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

10.15. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).

10.16. Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

10.17. Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду.

10.18. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

10.19. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили».

8.14.2. Стосовно висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у резолютивній частині рішення Велика Палата Верховного Суду вказала таке:

« 10.20. Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

10.21. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову КЦС ВС від 04.12.2023 у справі №707/157/22).

10.22. Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

10.23. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

10.24. Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).

Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).

10.25. При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).

10.26. Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.

10.27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г.

10.28. Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio.

10.29. Саме з огляду на публічну вагу цієї складової гарантії справедливого суду, яка полягає у тому, що суд не може вирішувати питання про права, інтереси або обов`язки особи, не залучивши її, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи з касаційною скаргою звернулась особа, про права, інтереси та (або) обов`язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення.

10.30. Ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі становить такий дефект правосуддя, виправлення якого суд вищої інстанції не може поставити в залежність від того, чи скаржиться на нього особа.

10.31. Цей дефект істотно відрізняється від тих порушень, які також становлять обов`язкову підставу для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, однак за умови якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою:

- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими (пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України);

- справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України).

В обох цих випадках процесуальний закон залишає на розсуд учасника, чи оскаржувати рішення з відповідної підстави і чи буде воно з цієї підстави скасоване. Адже учасник має право заявити відвід, яким може не скористатись. Відповідно, справа могла бути розглянута за участі судді, стосовно якого могли існувати підстави для відводу.

Схожим чином учасник може не вимагати скасування судового рішення з тих підстав, що його ухвалено за результатами розгляду справи за його відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Адже учасник може вирішити не брати участі у судовому засіданні.

Тобто на ці випадки процесуальний закон поширює засаду диспозитивності і застосовує підхід, схожий на відмову від права на заперечення, коли певне порушення може мати місце, однак те, чи буде реагувати на нього суд вищої інстанції, залежить від вчинення скаржником належної заяви.

На відміну від цих випадків у ситуаціях, наприклад, розгляду справи неповноважним складом суду або ж ухвалення судового рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, особа не може погодитись або не заперечувати проти цих порушень так, щоб ця згода чи відсутність заперечень мали для суду обов`язкове значення. Недопущення таких порушень становить публічну складову справедливого судового розгляду, від яких особа не може відмовитись на засадах диспозитивності.

10.32. Велика Палата знову підкреслює, що такий підхід до тлумачення підстави для скасування судового рішення як такої, яку суд касаційної інстанції застосовує ex officio, виправданий аби не допустити спрямування обов`язкового до виконання присуду рішення суду, який міститься в його резолютивній частині, проти особи, яка не була залучена до справи.

10.33. Отже, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи звернулась з касаційною скаргою особа, про права, інтереси та (або) обов`язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення».

8.15. Як убачається з матеріалів справи, ФОП Лавринець А.Є. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ФОП Алісіменка С.О. про стягнення 1 648 254,07 грн. Третіми особами у справі вказав: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ФОП Хайнацького Л.А. та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

8.16. Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.08.2025, зокрема, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Аргументів відхилення клопотання про залучення ФОП Хайнацького Л.А. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі в якості третіх осіб ухвала не містить.

8.17. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Банку визнано нікчемним правочин ФОП Алісіменка С.О., відновлено на балансі банку Кредитний договір №805/980-ЮО від 17.02.2012 відповідно параметрів на дату визнання нікчемності операції з погашення заборгованості за кредитом з одночасним відображенням на балансі і депозитів, за рахунок яких відбулося погашення кредиту - 01.09.2014.

8.17.1. Вказане рішення ухвалене зважаючи на те, що грошові кошти на рахунок ФОП Алісіменка С.О. надійшли з поточних рахунків фізичних осіб, як безвідсоткова фінансова допомога третіх осіб. Зокрема, від ОСОБА_1 у розмірі 202 422,48 грн, від ОСОБА_3 у розмірі 200 000,00 грн, від ОСОБА_4 у розмірі 204 546,15 грн, від ОСОБА_2. у розмірі 200 000,00 грн та від ОСОБА_5. у розмірі 206 031,37 грн.

8.17.2. Щодо ФОП Хайнацького Л.А. суди попередніх інстанцій встановили, що Господарський суд міста Києва рішенням від 05.12.2019 у справі №910/9811/19 визнав припиненою іпотеку за Договором іпотеки №805/980-ЮО/І, відповідно до умов якого забезпечується належне виконання позичальником вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного договору №805/980-ЮО від 17.02.2012.

8.18. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що з однієї сторони суди попередніх інстанцій послалися на судові рішення у справах №910/9811/19, №826/7281/18 в порядку статті 75 ГПК України, яка регулює питання преюдиції, а з іншої сторони не вирішили питання щодо залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ФОП Хайнацького Л.А., які зазначені ФОП Лавринцем А.Є. у позовній заяві третіми особами, тобто не вирішили процесуальне питання та розглянули справу без участі вказаних осіб.

8.19. Верховний Суд зауважує, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі. Схожі за змістом висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №201/2760/20 та від 27.02.2024 у справі №912/164/20, від 30.05.2024 у справі №912/3032/19.

8.20. Колегія суддів враховує, що у постанові від 19.08.2026 у справі №523/7386/21 Верховний Суд зазначив таке: «Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20))».

8.21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №904/8884/21 зробила висновки про те, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання.

8.22. Верховний Суд зауважує, що вирішення вказаних вище питань/обставин у цій справі є вагомим і ключовим для вирішення цього господарського спору та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень за пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України.

8.23. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.24. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.25. Таким чином, судом першої інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема, статті 3 ЦК України, статей 50, 51, 86, 236, 237 ГПК України, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, що стало наслідком неповного з`ясування обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги ФОП Лавринця А.Є., та інших фактичних даних, які мають значення для вирішення цієї справи, з огляду на зазначене у цій постанові.

8.26. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.27. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, саме суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору.

8.28. Інші доводи касаційної скарги не впливають на висновок Верховного Суду щодо порушення судами попередніх інстанцій вказаних вище норм права процесуального права під час ухвалення судових рішень, та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а тому Судом не перевіряються, з огляду на означене у цій постанові.

8.29. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.30. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.31. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Доводи ФОП Лавринця А.Є. про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.3. Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. У Верховного Суду відсутні правові підстави для розподілу судового збору, сплаченого скаржником за подання касаційної скарги, а також витрат на професійну правничу допомогу, оскільки Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує рішення судів попередніх інстанцій та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо понесених судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд