ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 440/13769/25

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТЛАНТІК 2020» (далі - ТОВ «АТЛАНТІК 2020», позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Енергетичної митниці (далі - відповідач, митний орган, скаржник), у якому просило визнати протиправними та скасувати 12 рішень про коригування митної вартості товарів: від 08 вересня 2025 року № UA903000/2025/000360/2, № UA903000/2025/000361/2, № UA903180/2025/000039/2; від 11 вересня 2025 року № UA903000/2025/000364/2, № UA903000/2025/000365/2; від 15 вересня 2025 року № UA903000/2025/000372/2; від 16 вересня 2025 року № UA903000/2025/000373/2; від 17 вересня 2025 року № UA903000/2025/000376/2; від 22 вересня 2025 року № UA903000/2025/000382/2; від 26 вересня 2025 року № UA903000/2025/000387/2, № UA903000/2025/000390/2, № UA903180/2025/000040/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час митного оформлення імпортованого з Литви товару «метанол» за зовнішньоекономічним контрактом від 29 травня 2025 року № TRA-ATL 25-02 позивач надав митному органу вичерпний перелік первинних документів, передбачених частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які підтверджували числові значення задекларованої митної вартості за основним методом (за ціною договору). Позивач наголошував на тому, що надані документи не містили суперечностей, а ціна товару за контрактом була фіксованою, у зв`язку з чим у митниці були відсутні законні підстави для витребування додаткових документів і застосування резервного методу визначення митної вартості.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року, позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано всі 12 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, а також стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що подані декларантом документи містили достатні відомості про ціну товару, а наявність у митного органу інформації ЄАІС про вищий рівень митної вартості подібних товарів сама по собі не спростовує задекларованої вартості та не утворює підстав для застосування другорядних методів.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Енергетична митниця подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Зокрема, Енергетична митниця зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми статей 2, 9, 44, 90, 195 КАС України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 607/7742/23, від 07 березня 2024 року у справі № 240/17246/23, від 17 липня 2025 року у справі № 520/2563/25, від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/15560/15, а також у постановах від 30 червня 2026 року у справі № 440/10378/25 та від 30 липня 2026 року у справі № 440/10381/25.

Обґрунтовуючи зазначені підстави касаційного оскарження, митний орган наголошує, що судами попередніх інстанцій допущено істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи та позбавили відповідача права на захист і участь у судовому розгляді. Скаржник указує, що 28 листопада 2025 року відповідач завчасно звернувся з клопотанням про участь у засіданні в режимі відеоконференції, у задоволенні якого ухвалою від 01 грудня 2025 року було безпідставно відмовлено. У подальшому, після повторного подання відповідного клопотання від 24 грудня 2025 року, суд першої інстанції ухвалою від 29 грудня 2025 року задовольнив його та ухвалив проводити підготовче засідання, призначене на 12 січня 2026 року об 11:00, у режимі відеоконференції за допомогою сервісу «EASYCON». Проте 12 січня 2026 року суд першої інстанції не створив кімнату відеоконференції в системі та не надіслав запрошення представнику митниці. Натомість секретарем судового засідання було складено довідку від 12 січня 2026 року, в якій зазначається, що до суду не з`явилися представники сторін, а тому, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, після чого ухвалою від 12 січня 2026 року закрив підготовче провадження й призначив справу до розгляду по суті. Крім того, скаржник зауважує, що поза увагою судів залишилося подане митницею 02 грудня 2025 року клопотання про витребування доказів, яке судом першої інстанції взагалі не розглядалося, що призвело до порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи. Зазначені процесуальні порушення, вчинені судом першої інстанції та залишені без належної правової оцінки судом апеляційної інстанції, у своїй сукупності призвели до позбавлення відповідача можливості реалізувати процесуальні права на участь у судовому засіданні, надання усних пояснень та заперечень, а також на витребування необхідних доказів, чим порушено фундаментальні засади адміністративного судочинства щодо рівності, змагальності сторін та офіційного з`ясування всіх обставин справи, передбачені статтями 2, 9, 44 КАС України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що перешкоджало судам встановити фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. А тому відповідно до частин другої та четвертої статті 353 КАС України є безумовною підставою для скасування ухвалених судових рішений із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, включає в себе право на «усне слухання». Права сторони спору були б позбавлені смислу, якби вона не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість взяти в ньому участь, якщо вона вирішила скористатися відповідним правом (рішення у справі «Трудов проти Росії» від 13 грудня 2011 року, заява № 43330/09).

Приписами пунктів 1, 3, 6 частини другої статті 129 Конституції України та статей 2, 9, 44 КАС України визначено, що основними засадами судочинства в адміністративних судах є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судовими інстанціями, 02 грудня 2025 року Енергетична митниця подала до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про витребування додаткових доказів у справі.

Проте суд першої інстанції вказане клопотання відповідача про витребування доказів у підготовчому провадженні не розглянув, жодного процесуального рішення щодо нього не ухвалив та в тексті підсумкового судового рішення від 12 березня 2026 року оцінки йому не надав.

Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 02 червня 2026 року підтвердив факт нерозгляду судом першої інстанції клопотання про витребування доказів, однак вказав, що таке порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає вказаний висновок суду апеляційної інстанції передчасним та таким, що суперечить сталій та послідовній правовій позиції Верховного Суду. Так, у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/15560/15 Верховний Суд наголосив, що принцип офіційного з`ясування обставин зобов`язує суд повно та всебічно дослідити обставини справи, а ігнорування клопотань учасників справи про витребування доказів позбавляє сторону можливості обґрунтувати свої заперечення, що призводить до ухвалення необґрунтованого рішення.

Поряд із цим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на процесуальні порушення суду першої інстанції щодо забезпечення участі відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Частиною першою статті 195 КАС України визначено право учасника справи брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

Порядок функціонування підсистеми відеоконференцзв`язку унормовано Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, та Інструкцією щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 06 червня 2022 року № 156.

Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 розділу II Інструкції № 156 секретар судового засідання після автентифікації в підсистемі відеоконференцзв`язку зобов`язаний створити конференцію та запросити до неї учасників процесу, які беруть участь у засіданні в режимі відеоконференції.

За приписами частини дев`ятої статті 195 КАС України перебіг судового засідання, проведеного в режимі відеоконференції, фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису із долученням електронного протоколу (журналу) засідання та відеозапису до матеріалів справи.

Як установлено матеріалами справи, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року клопотання Енергетичної митниці було задоволено та ухвалено провести підготовче судове засідання, призначене на 12 січня 2026 року об 11:00, в режимі відеоконференції через сервіс «EASYCON».

Проте 12 січня 2026 року суд першої інстанції конференцію в підсистемі відеоконференцзв`язку не створив, запрошення представнику митниці не надіслав, протоколу судового засідання або акту про наявність технічних перешкод відповідно до п. 5.10 Інструкції № 156 не склав.

Того ж дня суд першої інстанції постановив ухвалу від 12 січня 2026 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, а в подальшому перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження за ч. 9 ст. 205 КАС України.

Аналогічні висновки щодо протиправності дій суду, який за наявності задоволеного клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції не забезпечує створення конференції та не надсилає запрошення учасникові справи, викладені у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 607/7742/23, від 07 березня 2024 року у справі № 240/17246/23, від 17 липня 2025 року у справі № 520/2563/25, від 30 червня 2026 року у справі № 440/10378/25 та від 30 липня 2026 року у справі № 440/10381/25.

Незабезпечення судом першої інстанції проведення відеоконференції у поєднанні з нерозглядом клопотання про витребування доказів позбавило відповідача реальної можливості взяти участь у судовому розгляді, надати усні та письмові пояснення, а також довести перед судом переконливість своїх заперечень, що є грубим порушенням статей 6, 13 Конвенції та статей 9, 44, 195 КАС України.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду першої інстанції, якщо процесуальні порушення були допущені судом першої інстанції та не були усунуті судом апеляційної інстанції.

З урахуванням визначених статтею 341 КАС України меж перегляду справи в касаційній інстанції, які позбавляють Верховний Суд права досліджувати нові докази та встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вищевказані процесуальні порушення унеможливлюють перевірку висновків судів по суті спору та свідчать про передчасність ухвалених ними судових рішень.

За таких обставин рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід урахувати викладене в цій постанові, вжити передбачених законом заходів для належного забезпечення права сторін на участь у судовому засіданні (зокрема в режимі відеоконференції), належним чином розглянути клопотання відповідача про витребування доказів, повно й всебічно з`ясувати всі обставини справи та ухвалити законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -